Постанова

від 29.01.2020 по справі 2-3128/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/428/20 Справа № 2-3128/11 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні квартирою, шляхом виселення та вселення ,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, уточнив який 17.04.2018 року, позивач просила суд витребувати від ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , квартиру АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення із вказаної квартири ОСОБА_1 , без надання іншого житлового приміщення, та вселення ОСОБА_2 , у зазначене житлове приміщення; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23.12.2008 року вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , та цим же рішенням визнано недійсним та скасований запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо належності ОСОБА_4 вказаної квартири. 28.02.2011 року ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації , зареєстроване право власності за ОСОБА_2 , на спірну квартиру, про що зроблений запис у книзі № 174 за реєстровим номером № 22542. В той же час, 15.02.2010 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В. посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_1 , яка з зазначеного часу зайняла квартиру, чим протиправно порушує її права власника майна, так як на її вимоги не звільняє зайняте житло, вселилася в квартиру. З підстав п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України вважає що спірна квартира підлягає витребуванню від відповідачки на її користь як законній власниці, так як зазначена квартира вибула з її володіння проти її волі. Крім того, враховуючи що вона є єдиним законним власником спірної квартири АДРЕСА_1 , то згідно до ст. 391 ЦПК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, а тому просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року позовні вимоги задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Усунено перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення із вказаної квартири ОСОБА_1 , без надання іншого житлового приміщення, та вселення ОСОБА_2 у зазначене житлове приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 420 гривень - понесені судові витрати.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_2 відповідно до ст. 360 ЦПК України подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 07.07.1994 року центральною комісією по приватизації житлового фонду ДВО Азот , на праві приватної власності належала ОСОБА_3 , який є рідним братом ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув.

Встановлено, що 11.06.2007 року, тобто після смерті ОСОБА_3 , винесено заочне рішення Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про визнання за Римшею права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

03.07.2007 року ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації провело реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4

04.07.2007 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_1 , посвідчено договір приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Татарець Т.К., зареєстрований в реєстрі за № 1729.

01.10.2007 року ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11.06.2007 року, а в подальшому провадження по справі закрито.

18.12.2007 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_1 , договір посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Гнєзділовою Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 2-4980.

04.02.2008 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 придбала, квартиру АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дербіною Р.Є., зареєстрований за № 260.

15.02.2010 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В., зареєстрована в реєстрі за № 330.

Судом встановлено, що 03.01.2009 року ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 , на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23.12.2008 року, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , та цим же рішенням визнано недійсним та скасований запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо належності ОСОБА_4 вказаної квартири. Зазначене судове рішення набрало законної сили 03.01.2009 року.

Також встановлено, що станом на 28.02.2011 року ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації , зареєстроване право власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру, про що зроблений запис у книзі № 174 за реєстровим номером № 22542.

Встановлено, що після набуття права власності ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 , а саме 15.02.2010 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В. був посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної квартири, між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_1 , який вона не зареєструвала в передбаченому законом порядку.

Зазначені обставини підтвердженні рішенням реєстратора про відмову в реєстрації № 643 від 16.03.2010 року, а саме Обласним комунальним підприємством Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації від 16.03.2010 року було розглянуто заяву ОСОБА_1 від 16.02.2010 року, так як було встановлено що Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19.02.2010 року ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації заборонено здійснювати реєстрацію виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23.12.2008 року за позовом ОСОБА_2 до ОКП Дніпродзеринське бюро технічної інвентаризації та ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування запису в реєстрі права власності на нерухоме майно вирішено:

-Визнати недійсним запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо належності ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11.06.2007 року по справ № 2-2716-07 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 з дати його внесення ОКП Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації до реєстру прав власності на нерухоме майно;

-Скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо належності ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11.06.2007 року по справ № 2-2716-07 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 з дати його внесення ОКП Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації до реєстру прав власності на нерухоме майно;

-Визнати за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом право власності на квартиру АДРЕСА_2 , для подальшого використання за власним розсудом;

-Зобов`язати ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації виготувати, видати технічну документацію на нерухоме майно та зареєструвати, на ім`я ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , шляхом внесення змін в реєстр прав власності.

Суд встановив, що згідно до заяви ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації , вбачається обізнаність ОСОБА_1 про прийняте судове рішення по справі № 2-1115-08 від 23.12.2008 року, станом на 04.12.2009 року.

Суд встановив, що фактично посвідчення договору купівлі-продажу від 15.02.2010 року зазначеної квартири між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 330, відбулося вже після того, як заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23.12.2008 року по справі 2-1115-08 набуло законної сили 03.01.2009 року, та після того як ОКП Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації було обізнано зазначене рішення та набуття ним законної сили, та їх обов`язок виконати зобов`язання зазначені у зазначеному судовому рішенні, яке набуло законної сили а тому підлягало обов`язковому виконанню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що винності ОСОБА_2 у не проведенні реєстрації судового рішення від 23.12.2008 року, за яким вона набула права власності на спірну квартиру не встановлено.

Згідно до акту ТОВ Стелла від 18.08.2011 року, підтверджено зайняття ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 без реєстрації.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 розуміла та була обізнана про те, що в передбаченому законом порядку вона не набула права власності на спірну квартиру, а тому її зайняття, та перешкоджання власнику майна ОСОБА_2 у здійсненні права власності на спірну квартиру є протиправним та незаконним.

Також суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як власником майна, не існувало будь-яких договірних стосунків щодо спірного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка вибула з володіння власника поза її волі, що не оспорювала і відповідач.

Враховуючи те, що на вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , які вона заявляє з 2009 року, тобто з часу набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 , про її звільнення ОСОБА_1 не виконує, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виселення відповідачки зі спірної квартири, узгоджуються з приписами ст. 9 ЖК України, враховуючи що ОСОБА_1 має інше житло для проживання у спірній квартирі не зареєстрована, а тому не виникають підстави для вимог щодо забезпечення ОСОБА_1 іншим житлом.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що 15.02.2010 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В. за реєстровим номером 330 посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_5 продала, а відповідач ОСОБА_1 купила спірну квартиру. Факт незаконної дії ОСОБА_5 судом не встановлений і нічим не підтверджений, в тому числі поясненнями приватного нотаріуса Красношлика В.В., які в даній справі відсутні. Апелянт вважає, що, враховуючи зазначене, до ОСОБА_1 повинно діяти положення ст. 330 ЦК України, згідно з яким відповідачка,як добросовісний набувач, набуває право власності на спірне майно.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

Так, згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.ст.15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений з займаного жилого приміщення або обмежений в праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, крім випадків, коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян або організацій.

Відповідно до ст. ст. 317 , 391 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 14 ЦПК України ).

Відповідно до ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є однією з підстав для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Враховуючи, що ОСОБА_1 , в розумінні ст.. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень у сукупності з ст.ст. 182, 334 ЦКУкраїни, не провела реєстрацію на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , то фактично державною не визнано та не підтверджено факту набуття такого права власності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що, враховуючи принцип обов`язковості судових рішень (ст. 124 Конституції України , ч. 1 ст. 14 ЦПК України ) ОСОБА_2 , як власник спірного житла, у розумінні ст. 391 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування належною їй квартирою, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Виходячи із правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 року у справі № 569/1221/16-ц, згідно із загальним правилом статті 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України .

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Крім того, на наявність права власності на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 року у справі №6-1цс15, яка, з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України, є обов`язковою для застосування судами України.

Як встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як власником майна, не існувало будь-яких договірних стосунків щодо спірного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка вибула з володіння власника поза її волі, що не оспорювала і відповідач.

Безпідставними є посилання апелянта на відсутність у справі пояснень приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлика В.В., який не викликався судом першої інстанції та не встановленість незаконності дій ОСОБА_5 , які на думку відповідача мають бути визнані судом як нова обставина.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1ст. 81 ЦПК України), збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Оскільки сторонами у справі, зокрема відповідачем, у суді першої інстанції не було заявлено клопотання про виклик та допит приватного нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлика В.В. та ОСОБА_5 , тому суд першої інстанції не мав жодних правових підстав для виклику до суду вказаних осіб, з огляду на положення ч. 7 ст. 81 ЦПК України, де прямо заборонено суду збирати докази з власної ініціативи.

Що стосується посилань апелянта на те, що судом не було встановлено незаконність дій ОСОБА_5 , необхідно зазначити, що таке встановлення з огляду на наведені вище обставини, норми права та правові позиції ВСУ не є необхідним для застосування до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова