Постанова

від 06.02.2020 по справі 2-2682/10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-2682/10 Головуючий в суді І інстанції Міхієнкова Т.Л.

Провадження № 22ц-824/2257/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Гановської А.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" (правонаступник ОСОБА_2 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року ПАТ Банк Форум звернувся до суду з цим позовом, обґрунтовуючи його тим, що 15 березня 2006 року між АКБ Форум та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №53/06/0, за яким банк надав відповідачці кредит у розмірі 50 000, 00 дол. США для споживчих цілей строком до 15 березня 2011 року.

11 березня 2010 року між банком та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач поручився перед банком за виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

Зазначав, що відповідачі належним чином не виконують своїх зобов`язань щодо належного повернення кредитних коштів, через що за ними рахується заборгованість, тому просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ Банк Форум заборгованість у розмірі 331 994 грн. 88 коп., штрафні санкції за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих відсотків в розмірі 150 406 грн. 51 коп. та судові витрати.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2010 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ Банк Форум заборгованість за кредитним договором в розмірі 331 994 грн. 88 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

У судове засідання сторони не з`явилися, повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачі свої зобов`язання за договорами належним чином не виконали і за ними рахується заборгованість, яку вони добровільно не погашають, то позовні вимоги підлягають до задоволення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 березня 2006 року між АКБ Форум та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №53/06/0, за яким банк надав відповідачці кредит у розмірі 50 000, 00 дол. США для споживчих цілей строком до 15 березня 2011 року.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки № 45013 від 15 березня 2006 року (а.с.13).

11 березня 2010 року між банком та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач поручився перед банком за виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

Відповідно до п.п. 2.3, 3.3.2 кредитного договору відповідачка зобов`язувалася здійснювати повернення кредиту частинами щомісячно, починаючи з квітня 2006 року, в сумі не менше 833, 33 доларів США на відкритий їй позичковий рахунок. Також, відповідно до п. 2.6 Кредитного договору відповідачка зобов`язувалася сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами.

11 березня 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач поручився перед позивачем за виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 спочатку здійснювала погашення боргу, однак з 19 листопада 2008 року не сплачує основну суму заборгованості, а з 24 квітня 2009 року не сплачує відсотки за користування кредитними коштами, через що станом на 22 червня 2010 року заборгованість за кредитним договором становить 41 967 доларів США 82 центів, в тому числі: поточна заборгованість по поверненню кредитних коштів - 8 333,50 дол. США; прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів - 27 497,11 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 5 867,58 дол. США; поточна заборгованість за нарахованими процентами - 269,63 дол. США, що в еквіваленті в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на 22 червня 2010 року становило 331 994 грн. 88 коп., і 150 406, 51 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами.

На виконання вимог п.п. 3.2.2, 3.3.8, 5.3 кредитного договору, позивач надсилав відповідачці ОСОБА_1 рекомендованим листом письмову вимогу щодо дострокового повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитними коштами, але відповідачка кредитних коштів не повернула, відсотків за користування ними не сплатила.

Відповідно до п. 5.3 кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України невиконання або неналежне виконання відповідачем зобов`язань по поверненню суми кредиту, сплаті процентів та інших зобов`язань, передбачених кредитним договором є умовами, при настанні яких припиняється кредитування позивачем відповідача, а відповідач здійснює повернення отриманих кредитних коштів позивачу, сплачує позивачу проценти за користування кредитними коштами.

Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено стягнення пені в розмірі 0,2% за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що кредитний договір № 53/06/01-Z від 15 березня 2006 року, договір поруки від 11 березня 2010 року, заява на видачу готівки № 45013 від 15 березня 2006 року та розрахунки банку підтверджують факт видачі банком і отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 50 000, 00 доларів США, на підставі належним чином досліджених доказів дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі порушили умови укладених договорів, а банк правомірно скористався своїм правом звернення до боржника із досудовою вимогою про повне виконання боргових зобов`язань, яка відповідачкою виконана не була, тому, з урахуванням частини добровільно сплачених відповідачкою ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення боргу, дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь банку 331 994, 83 грн. заборгованості за кредитом та 150 406, 51 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що розмір заборгованості відповідачкою не спростовано, оскільки вона не надала належних та допустимих доказів на його спростування, при цьому, посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що вона не підписувала вказаний кредитний договір та заяву на видачу готівки, колегія суддів відхиляє, оскільки укладені між сторонами угоди є чинними, недійсними не визнавались, і у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню, натомість ОСОБА_1 клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявляла, в судове засідання з метою надання пояснень не з`явилася, свого представника до суду не скерувала, при цьому, за законом суд позбавлений права самостійно збирати докази і тільки оцінює докази, надані сторонам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2010 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: