Постанова

від 11.02.2020 по справі 359/1599/17 359/5199/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

11 лютого 2020 року

провадження №22-ц/824/380/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Ратушного А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

в складі судді Вознюка С.М.

від 25 квітня 2018 року

у справі №359/5199/17 Бориспільського міськрайонного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2017 року ОСОБА_4 (після розірвання шлюбу " ОСОБА_1 ") звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати її особистою приватною власністю 5/6 часток автомобіля марки TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1067 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, обслуговуючий кооператив Садівниче товариство Стадне ; визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/12 частину автомобіля марки TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості 11/12 частки у спільній сумісній власності на вказаний автомобіль у розмірі 189 064,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що 16.12.2011 між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22.05.2017 розірвано. Проте, шлюбні відносини з відповідачем не підтримують з серпня 2016 року, вони не проживають однією сім`єю та не ведуть спільного господарства.

У період шлюбу було придбано автомобіль TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та земельну ділянку, площею 0,1067 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський район, сільська рада Гнідинська, Садівниче товариство Стадне .

Зазначала, що до укладення шлюбу з відповідачем вона в банку відкрила рахунок, на якому розмістила грошові кошти в сумі 19 500,00 доларів США.

При купівлі спірного автомобіля за ціною 12 000,00 доларів США, нею в банку знято 10 000,00 доларів США, а кошти в сумі 2000,00 доларів США є майном набутим подружжям за час шлюбу.

Посилаючись на те, що значну частину коштів на придбання автомобіля було надано нею, то її ідеальна частка, що є особистою приватною власністю складає 10/12, тобто 5/6 часток автомобіля, а 2/12 (1/6) є спільною сумісною власністю подружжя, відтак їй в порядку поділу майна подружжя належить ще Ѕ від 1/6.

Щодо вимог про поділ земельної ділянки, зазначила, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, а тому у відповідності до вимог ст. 70 СК України підлягає поділу порівну.

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з листопада 2010 року по 16 грудня 2011 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 та грошові кошти у розмірі 19 500,00 доларів США, які 24.10.2010 зараховані на депозитний рахунок позивача у ПАТ КБ "ПриватБанк" спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2018 року за заявою відповідача зустрічний позов залишено без розгляду.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2018 року первісний позов задоволено частково.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право приватної власності по Ѕ частині земельної ділянки, площею 0,1067 га, кадастровий номер земельної ділянки 3220882600:04:007:1162, розташованої за адресою: Київська обл., Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, обслуговуючий кооператив Садівниче товариство Стадне .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію Ѕ вартості відчуженого автомобіля марки TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 24 500,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в частині відмовлених позовних вимог про визнання 5/6 часток автомобіля особистою приватною власністю ОСОБА_1 та визнання права власності на 1/12 частку автомобіля в порядку поділу майна подружжя є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що судом першої інстанції не взято до уваги доведення позивачем факту придбання за її власні кошти 5/6 частин спірного автомобіля, а саме за кошти від депозитного вкладу, відкритого ОСОБА_1 до укладення шлюбу.

Судом також не взято до уваги, що відповідач не надав відзиву на позовні вимоги позивача щодо поділу майна, жодним чином непідтвердив належними доказами наявності у нього доходів на період придбання автомобіля в серпні 2012 року. На думку позивачки, за таких обставин, відповідач фактично не заперечував проти позову та не спростовував обставини, викладені у позовній заяві.

Судом першої інстанції не було надано правової оцінки неправомірним діям відповідача щодо відчуження спірного автомобіля під час вирішення спору, а також не зазначено в рішенні новий номер автомобіля, враховуючи що відповідач продав автомобіль та зняв з реєстрації.

Крім цього, вказувала, що судом ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, яке полягає в неналежному повідомленні третьої особи ОСОБА_3 .

За наведених обставин, просила скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25.04.2018 в частині відмовлених позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 5/6 часток автомобіля та визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя права власності на 1/12 часток автомобіля та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог. В іншій частині просила рішення суду залишити без змін.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач подав відзив, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зазначав, що є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що наявність коштів у позивача дає підстави вважати, що такі кошти витрачені безпосередньо на купівлю автомобіля.

Доводи апеляційної скарги, що відповідачем визнано факт того, що 5/6 частин спірного автомобіля придбано за кошти позивачки є надуманими та не відповідають дійсності.

Зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо презумпції правомірності правочину, а відтак, на день ухвалення рішення об`єктом спільної сумісної власності є не автомобіль, а грошові кошти отримані від його продажу.

Також вказав, що доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення третьої особи у справі не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Третя особа своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

17 вересня 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про відмову від частини позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2018 року заяву позивача задоволено та прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на її користь компенсації вартості спірного автомобіля і визнано нечинним рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25.04.2018 в цій частині. Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь компенсації вартості спірного автомобіля закрито.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених в ній та просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 16 грудня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, про що Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї складено відповідний актовий запис (т. 1. а.с. 6).

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (т. 1, а.с. 15-16).

В період шлюбу, сторонами, окрім іншого, було придбано легковий автомобіль марки TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_2 . Право власності на автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на частину спірного автомобіля, суд першої інстанції виходив з презумпції спільності права власності на майно, яке набуто ними в період шлюбу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його неправильним, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.10.2018 по справі №214/1520/15-ц.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Таким чином, аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що позивачка повинна довести факт придбання автомобіля за особисті кошти.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги, що надані позивачкою докази підтверджують факт придбання спірного автомобіля за частину власних особистих коштів ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви ОСОБА_1 долучила довідку ПАТ КБ "ПриватБанк" від 06.02.2017 № GC6R8NG8LLQ6309V.

З даної довідки вбачається, що 24 грудня 2010 року ОСОБА_1 в ПАТ КБ "ПриватБанк" відкрито рахунок № НОМЕР_3 , на який було розміщено грошові кошти в сумі 19 500,00 доларів США. 27 грудня 2011 року ОСОБА_1 відкрила новий рахунок № НОМЕР_4 , на який перерахувала суму коштів, яка зберігалася на попередньому рахунку (19 500,00 доларів США), строком до 06.07.2012 (т. 1, а.с. 19).

З довідки також вбачається, що 06.07.2012 з урахуванням нарахованих відсотків на суму вкладу на рахунку ОСОБА_1 зберігалося 20 297,23 доларів США, з яких знято 10 000,00 доларів США, а решта 10 297,23 доларів США покладено на новий депозит, що був відкритий у банку в той же день.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що спірний автомобіль було придбано за 12 000,00 доларів США. Факт придбання автомобіля за 12 000,00 доларів США відповідачем не заперечувався.

При цьому, відповідач заперечуючи проти позовних вимог позивачки про визнання за нею особистого права власності на частину автомобіля, у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України не надав до суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивачки щодо джерела походження грошових коштів в сумі 10 000,00 доларів США. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , звертаючись до суду із зустрічним позовом, який ухвалою суду першої інстанції залишено без розгляду, просив визнати грошові кошти в сумі 19 500,00 доларів США, які 24.10.2010 зараховано на депозитний рахунок ПАТ КБ "ПриватБанк", спільною сумісною власністю подружжя.

Тобто, за відсутності в матеріалах справи належних доказів проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з листопада 2010 року по 16.12.2011, відповідачем не спростовано обставини того, що 10 000,00 доларів США, за які частково придбано спірний автомобіль, є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

До того ж, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги, що на момент придбання спірного автомобіля відповідач офіційно не працював та не мав стабільного доходу. На підтвердження протилежного в матеріалах справи відсутні належні докази, що свідчить про недоведення відповідачем факту участі власними коштами у придбанні спірного автомобіля.

З наведеного слідує, що ОСОБА_2 не спростував належними доказами обставини того, що 10 000,00 доларів США, за які частково придбано спірний автомобіль у 2012 році, були особистою приватною власністю позивачки на той час.

Отже, наведені обставини свідчать, що частина грошових коштів, за які було придбано спірний автомобіль, зокрема 10 000,00 доларів США, були особистою приватною власністю ОСОБА_1 , набутою до укладення шлюбу з ОСОБА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, на час розгляду судом даного спору спірний автомобіль було відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 , без згоди позивача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.11.2019 визнано недійсним договір купівлі-продажу №3246/2017/346331 від 24.02.2017, за яким було продано автомобіль TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_2 . Рішення набрало законної сили 17.12.2019.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги те, що вартість автомобіля на момент його придбання у 2012 році складала 12 000,00 доларів США, 10 000,00 з яких були особистими коштами ОСОБА_1 , набутими до шлюбу, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено, що частка останньої складає 10/12, тобто 5/6 часток автомобіля, та є її особистою приватною власністю.

Інша частина автомобіля - 2/12 або 1/6, відповідно до положень ст. 60, 70 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя належить половина автомобіля від 1/6 його частини, тобто 1/12 частина автомобіля.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про визнання 5/6 часток автомобіля особистою приватною власністю позивача та визнання права власності на 1/12 часток автомобіля в порядку поділу майна подружжя, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Рішення суду в цій частині не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням ціни позову (210 000,00 грн) в частині позовних вимог, що стосуються автомобіля, та з урахуванням положень Закону України "Про судовий збір", сума судового збору, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви склала 2100,00 грн, а сума судового збору за подання апеляційної скарги - 3150,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року ОСОБА_1 зменшено розмір судового збору за подання апеляційної скарги до 560 грн.

Згідно квитанції №0.0.1052206359.1 від 04.06.2018 ОСОБА_1 , сплачено судовий збір в сумі 560,00 грн за подання апеляційної скарги (т. 1, а.с. 184).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи викладене, з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в сумі 560,00 грн на користь ОСОБА_1 та судовий збір в сумі 4690,00 грн в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2018 року в частині позовних вимог про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 5/6 часток автомобіля TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_2 та визнання права власності на 1/12 часток автомобіля - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 5/6 часток автомобіля TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_2 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частку автомобіля TОYOTA, модель AURIS, 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_6 ) судовий збір в сумі 560 (п`ятсот шістдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 4 690 (чотири тисячі шістсот дев'яносто) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2020 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

Л.Д. Махлай