Ухвала

від 12.02.2020 по справі 420/5555/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5555/19 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кравця О.О. судді - Домусчі С. Д. судді - Турецької І.О. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу фермерського господарства ЧАП , на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 р. по справі № 420/5555/19, прийнятої у порядку письмового провадження у складі судді Корой С.М. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, державного реєстратора Одеської філії ДП Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень Мельник Тетяни Іванівни, треті особи на стороні відповідача - Фермерське господарство ЧАП , Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма КОДИМА про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ :

23 вересня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відділу у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, державного реєстратора Одеської філії ДП Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень Мельник Тетяни Іванівни, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №31107161 від 26.08.2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (запис №16088608), прийняте Державним реєстратором Одеської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Мельник Тетяною Іванівною, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5123380600:01:001:0165;

- зобов`язати Відділ у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області виправити помилку у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 5123380600:01:001:0165, шляхом виключення відомостей щодо наявності обмежень у використанні земельної ділянки у вигляді права користування земельною ділянкою, для сільськогосподарських потреб.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до відділу у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Княза Володимира, 102, смт. Любашівка, Одеська обл., 66502), державного реєстратора Одеської філії ДП Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень Мельник Тетяни Іванівни (с.Нерубайське, Біляївський район, Одеська обл., 67661), треті особи на стороні відповідача - фермерське господарство ЧАП (с.Арчепитівка, Любашівський район Одеська обл., 66531), товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма КОДИМА (вул.Польова, бул.15, с.Лісогірка, Кодимський район, Одеська обл., 66004) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії та відкрито провадження в адміністративній справі.

II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, фермерське господарство ЧАП подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції під час прийняття до розгляду позовної заяви було порушено правила підсудності у зв`язку з чим ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 року підлягає скасуванню.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є те, що вона повинна містити у собі публічно-правовий спір. Проте, предметом позову у цій справі є рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обмежень на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію відомостей щодо наявності обмежень у використанні земельної ділянки у вигляді права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України .

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що слід закрити апеляційне провадження з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 23 вересня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, державного реєстратора Одеської філії ДП Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень Мельник Тетяни Іванівни, треті особи на стороні відповідача - фермерське господарство ЧАП , товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма КОДИМА , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №31107161 від 26.08.2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (запис №16088608), прийняте Державним реєстратором Одеської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Мельник Тетяною Іванівною, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5123380600:01:001:0165;

- зобов`язати Відділ у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області виправити помилку у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 5123380600:01:001:0165, шляхом виключення відомостей щодо наявності обмежень у використанні земельної ділянки у вигляді права користування земельною ділянкою, для сільськогосподарських потреб.

Ухвалою суду від 27.09.2019 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

Копію ухвали суду від 27.09.2019 року отримано позивачем 05.10.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

23.10.2019 року (вх. №39136/19) від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із додатками згідно з переліком, наведеному у ній, в тому числі, із доказами сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції №5036000 від 23.10.2019 року.

Таким чином, позивачем було усунуто недоліки позовної заяви.

30.10.2019 року (вх. №40188/19) від позивача надійшла заява про поновлення строку на усунення недоліків позовної заяви. У заяві позивачем зазначено, що за місцем його проживання відсутні банківські відділення, а також, що позивачу необхідний був додатковий час про складання заяви про усунення недоліків.

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

Конституція України:

Ст.8, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Ч.1 ст. 9 чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частина 2 статті 19, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 55 кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів ( надалі - Закон № 1402-VIII)

Статтею 5 Закону № 1402-VIII визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до принципу спеціалізації Законом визначено види і повноваження місцевих судів: загальні суди, які розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом; господарські суди, які розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції; адміністративні суди, які розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом (частина п`ята статті 22 Закону № 1402-VIII ).

Отже судова юрисдикція - це компетенція судів здійснювати правосуддя в формі визначеного законом виду судочинства і щодо визначеного кола правовідносин.

Закон України, від 23.02.2006, № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"( далі - Закон № 3477-IV)

Згідно ч.1 ст.17 Закону № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст.18 Закону № 3477-IV Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі - переклад). Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі - переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно ч.1 ст.2 КАС України( в ред.,діючої на момент звернення із позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з п. 2 ч.1 ст.4 КАС України( в ред.,діючої на момент звернення із позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Окрім зазначеного, у ст. 5 КАС України вказано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.19 КАС України , юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, віднесені до предметної юрисдикції господарських судів.

Згідно ст.19 ЦПК України, від 18.03.2004, № 1618-IV "Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017) ,суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України . Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно п.5) ст. 294 КАС України( в редакції, діючої до 08.02.2020 року) до ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду - відносились ухвали відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

Згідно п.11) ч. 3 Закону України, від 15.01.2020, № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"( в редакції, діючої з 08.02.2020 року), був виключений пункт 5 у частині першій статті 294 КАС України.

Згідно п. 1 ч.1 ст.299 КАС України , суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Згідно ст.305 КАС України , суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Преамбула Конвенції зазначає : Уряди держав - членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року, беручи до уваги те, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання і додержання проголошених у ній прав, беручи до уваги те, що метою Ради Європи є досягнення тіснішого єднання між її членами і що одним із засобів досягнення цієї мети є забезпечення і розвиток прав людини та основоположних свобод, знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основоположні свободи, які становлять підвалини справедливості та миру в усьому світі і які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки спільному розумінню і додержанню прав людини, від яких вони залежать, сповнені рішучості, як уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права, зробити перші кроки для забезпечення колективного гарантування певних прав, проголошених у Загальній декларації, домовилися про таке:..

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (див., рішення у справі "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62 та у справі "Воловік проти України" (Volovik v. Ukraine) від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.).

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції ( 995_004 ) спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".( додатково див.п.23 -24 рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

VIII.ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ :

Апеляційний суд, враховуючи практику ЄСПЛ, правові позиції Верховного Суду, погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до відділу у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Княза Володимира, 102, смт. Любашівка, Одеська обл., 66502), державного реєстратора Одеської філії ДП Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень Мельник Тетяни Іванівни (с.Нерубайське, Біляївський район, Одеська обл., 67661), треті особи на стороні відповідача - фермерське господарство ЧАП (с.Арчепитівка, Любашівський район Одеська обл., 66531), товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма КОДИМА (вул.Польова, бул.15, с.Лісогірка, Кодимський район, Одеська обл., 66004) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії та відкриття провадження в адміністративній справі.

Безпідставним є посилання апелянта на те, що вирішення питання про правомірність набуття третьою особою права користування земельною ділянкою виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції, з огляду на наступне.

На відміну від адміністративної юрисдикції як компетенції адміністративних судів щодо розгляду справ у публічно-правових спорах, підсудність відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України - це розмежування повноважень адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ, які належать до адміністративної юрисдикції.

Під підсудністю можливо також розуміти коло адміністративних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного адміністративного суду.

Визначити підсудність означає встановити, який суд і якої ланки, згідно з законом, повинен здійснювати судочинство в тій чи іншій справі у підвідомчих йому провадженнях.

Виходячи з аналізу глави 2 розділу І КАС України під підсудністю розуміється сукупність предметної (статті 20, 21), інстанційної (стаття 22), територіальної (стаття 25) юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, помилковим є ототожнення понять підсудність з юрисдикцією (підвідомчістю). Так, юрисдикція (підвідомчість) адміністративних судів визначає загальну компетенцію судів щодо розгляду адміністративних справ та коло справ, які суди мають право розглядати і вирішувати в порядку адміністративного судочинства, тоді як правила підсудності розмежовують підсудність справ судам одного виду юрисдикції - у даному випадку адміністративної.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №804/3516/18 .

Тобто, підсудність , як підстава оскарження рішення суду першої інстанції, передбачає незгоду особи із розглядом (прийняттям до розгляду) справи певним адміністративним судом як судом першої інстанції. У свою чергу поняття підсудності не охоплює поняття юрисдикції (підвідомчості) судів щодо розгляду спорів певної категорії (юрисдикції).

Таким чином, ухвала про відкриття провадження у справі могла бути оскаржена в апеляційному порядку до набуття чинності Закону № 460-IX ( в редакції, діючої з 08.02.2020 року) виключно з підстав порушення судом першої інстанції наведених вище процесуальних норм, що регулюють питання підсудності адміністративних справ.

Так, зі змісту апеляційної скарги апеляційним судом встановлено, що апелянт , по-суті, зазначає про те, що суддею суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було порушено правила предметної юрисдикції, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто скаржник стверджує про порушення судом першої інстанції статті 19 КАС України, яка встановлює перелік справ у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Проте, норми КАС України не передбачали права на оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з підстав порушення юрисдикції (підвідомчості) спору, тобто належності його розгляду в порядку іншого судочинства.

Положення КАС України не позбавляють суд першої інстанції можливості вирішити порушене відповідачем в апеляційній скарзі питання під час розгляду справи і прийняти відповідне рішення, в тому числі, згідно пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року (справа № 826/20237/16), від 29 серпня 2019 року (справа № 640/7621/19).

Приймаючи до розгляду позовну заяву та відкриваючи провадження в адміністративній справі суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано позов з дотриманням вимог, передбачених ст.171 КАС України.

Суд апеляційної інстанції, з`ясувавши обставини справи під час письмового провадження, встановив , що апеляційну скаргу було подано на судове рішення, що не підлягало апеляційному оскарженню , що відповідно до вимог п. 1 ч.1 ст.299 КАС України було підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження , але про наявність вказаних підстав стало відомо вже після його відкриття.

Крім того, в порядку ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, а на підставі Закону України, від 15.01.2020, № 460-IX з 08.02.2020 року був виключений пункт 5 у частині першій статті 294 КАС України, що ,взагалі, з ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду виключило ухвали відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним; воно є обмеженим щодо умов прийнятності апеляційної скарги, враховуючи , що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, керуючись принципами верховенства права та належного врядування, враховуючи практики Європейського суду з прав людини ,як джерело права ,апеляційний суд доходить до висновку про необхідність закриття апеляційного провадження, так як ,у розумінні статті 6 Конвенції, апеляційний суд при розгляді цієї апеляційної скарги не є судом "встановленим законом", та позбавлений процесуального права розгляду вказаної апеляційної скарги.

Керуючись ст.3,8,9,19,55 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,4,6,7,19,20,21,229,292,294,305,308,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою фермерського господарства ЧАП на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 р. - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів

Повне рішення складене та підписане 12.02.2020 року

Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Турецька І.О. Домусчі С.Д.