Постанова

від 04.02.2020 по справі 810/4431/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 лютого 2020 року

Київ

справа №810/4431/14

касаційне провадження №К/9901/5527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області (далі - Інспекція) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 (суддя - Спиридонова В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді - Аліменко В.О., Бєлова Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтеркабель Київ (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2013 № 0000192301, № 0000172301 та № 0000182301.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ТОВ Енергокабель щодо придбання товарів (катанки мідної та витратних матеріалів для виробництва КПП) підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбані у зазначеного постачальника товари були використані Товариством у виробничих цілях та реалізовані іншим суб`єктам господарювання, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами; Інспекцією не досліджувались фактичні обставини здійснення господарських операцій, а використано лише інформацію, яка не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 17.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 06.08.2013 № 0000192301, № 0000172301 та № 0000182301.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ Енергокабель підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, та показами директора ТОВ Енергокабель , наданими у судовому засіданні, з урахуванням того, що придбані у зазначених контрагентів товари були використані Товариством у виробничих цілях та реалізовані іншим суб`єктам господарювання; незважаючи на описку у зазначенні продавцем (ТОВ Енергокабель ) номеру договору 04021 замість 04022, оплата за такими операціями Товариством здійснювалась як оплата за договором № 04022, з урахуванням того, що така описка була виправлена шляхом укладення сторонами додаткової угоди, а також зважаючи на те, що інших договорів між Товариством та ТОВ Енергокабель укладено не було; висновки акту Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.05.2013 № 2126/22-3/38010078/90 не можуть бути належними доказами у даній справі та свідчити про порушення вимог податкового законодавства при формуванні Товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.02.2015 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що згідно акту Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.05.2013 № 2126/22-3/38010078/90 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Енергокабель з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Стоун за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 , яким встановлено по ТОВ Енергокабель ознаки фіктивності та, як наслідок, укладання правочинів з ознаками нереальності їх здійснення, а саме - оскільки ТОВ Енергокабель у період з квітня 2012 року по липень 2012 року не здійснювало операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у контрагентів-постачальників та, відповідно, подальша їх реалізація на адресу Товариства за відповідні періоди не здійснювалась.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.02.2020 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 04.02.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Енергокабель за квітень 2012 року - липень 2012 року, результати якої були оформлені актом від 15.07.2013 № 7/22-03/32739864, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 8426965,00 грн. (у тому числі: за 2 квартал 2012 року - 6283656,00 грн., за 3 квартал 2012 року - 2143309,00 грн.); пункті 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет (р. 25 декларацій), на загальну суму 6556660,00 грн. (у тому числі: за квітень 2012 року - 860399,00 грн., за травень 2012 року - 3436753,00 грн., за червень 2012 року - 348624,00 грн., за липень 2012 року - 1910884,00 грн.), та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (р. 19 декларацій) на загальну суму 1367626,00 грн. (у тому числі: за квітень 2012 року - 641370,00 грн., за червень 2012 року - 595893,00 грн., за липень 2012 року - 130363,00 грн.).

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, вартість товарів, придбаних у ТОВ Енергокабель , а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки: актом Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.05.2013 № 2126/22-3/38010078/90 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Енергокабель з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Стоун за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 встановлено відсутність об`єктів оподаткування податком на додану вартість, відсутність законодавчих підстав для формування податкового зобов`язання та податкового кредиту у ТОВ Стоун та, відповідно, відсутність у ТОВ Енергокабель законодавчих підстав для формування податкового кредиту по ТОВ Стоун на суму 1067949,00 грн. та, відповідно, формування податкового зобов`язання ТОВ Енергокабель по ланцюгу постачання покупцям товарів, які були придбані ТОВ Енергокабель у ТОВ Стоун на суму 1078680,00 грн., у зв`язку з тим, що ТОВ Стоун сформувало податкове зобов`язання шляхом маніпулювання подачі податкової звітності невідомими особами, які не є посадовими особами ТОВ Стоун , а ТОВ Енергокабель не надало до перевірки документів, що свідчать про правомірність проведених операцій купівлі-продажу та є підтвердженням здійснених господарських операцій по ланцюгу постачання ТОВ Стоун - ТОВ Енергокабель - Товариство; оскільки ТОВ Енергокабель у період з квітня 2012 року по липень 2012 року не здійснювало операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у контрагентів-постачальників та, відповідно, подальша їх реалізація на адресу Товариства за відповідні періоди не здійснювалась; за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість за наявності формально складених або недостовірних документів або сплати грошових коштів.

На вказаний акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатом розгляду яких висновки акта перевірки були залишені без змін.

На підставі висновків вказаного акта перевірки 06.08.2013 Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000172301, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на 10533706,00 грн., у тому числі: 8426965,00 грн. - за основним платежем, 2106741,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000192301, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 9834990,00 грн., у тому числі: 6556660,00 грн. - за основним платежем, 3278330,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000182301, яким зменшила Товариству розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 1367626,00 грн. (у тому числі: за квітень 2012 року - 641370,00 грн., за червень 2012 року - 595893,00 грн., за липень 2012 року - 130363,00 грн.).

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались Товариством в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Положеннями підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу Інтерсплав проти України , вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди встановили, що: господарські операції між Товариством (покупцем) та ТОВ Енергокабель (продавцем) згідно договору № 04022 від 02.04.2012, додаткової угоди № 1 від 04.06.2012 та додатків до нього (в редакції додаткових угод № 2 від 11.06.2012 та № 3 від 12.07.2012 про внесення змін щодо номеру договору) щодо придбання товарів (катанки мідної та витратних матеріалів для виробництва КПП) підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими та видатковими накладними, актами прийому-передачі товарів, прибутковими ордерами, банківськими виписками, журналом видачі довіреностей, із зазначенням у відповідних графах назви і договору для отримання цінностей, відмітки про використання довіреності, прибуткового ордеру, акту прийому-передачі товару, номера довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, з урахуванням того, що придбані у зазначеного постачальника товари були використані Товариством у власній господарській діяльності та реалізовані іншим суб`єктам господарювання, що підтверджено відповідними договорами та первинними бухгалтерськими документами та регістрами бухгалтерського обліку, а саме: внутрішніми накладними на передачу товарно-матеріальних цінностей у виробництво, актами виготовлення, накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними.

Також, дописаний судом першої інстанції у судовому засіданні від 18.09.2013 в якості свідка директор ТОВ Енергокабель - ОСОБА_1 підтвердив факт наявності договірних відносин із Товариством, зокрема, укладення договору № 04022 від 02.04.2012, додаткових угод та додатків до договору, а також виконання сторонами договірних зобов`язань, які виникають із цього договору.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.05.2013 № 2126/22-3/38010078/90 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Енергокабель з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Стоун за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 . Ці обставини були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що вони не можуть бути належними доказами у даній справі та свідчити про порушення вимог податкового законодавства при формуванні Товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, з урахуванням того, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 у справі № 810/4284/13-а, яка набрала законної сили, було визнано протиправними дії Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області щодо коригування показників податкової звітності ТОВ Енергокабель за квітень - вересень 2012 року в автоматизованій базі співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту Податковий блок на підставі актів Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 08.05.2013 № 1862/22-3/38010078/76 та від 24.05.2013 № 2126/22-3/38010078/90.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду