Постанова

від 13.02.2020 по справі 272/509/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/509/19 Головуючий у 1-й інст. Палазюк В. М.

Категорія 48 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Миніч Т. І., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №272/509/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину спільно нажитого майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Палазюк В.М. в м. Андрушівка,

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спільно нажитого майна подружжя, а саме: на житловий будинок, земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим №1820388300:02:001:0042, земельну ділянку 0,3350 га для ведення селянського господарства, з кадастровим №1820388300:02:001:0043, що розташовані по АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивувала тим, що з 27.12.2011 по 23.04.2018 сторони перебували у шлюбі. Під час шлюбу вони придбали вищевказаний житловий будинок та земельні ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 23.04.2018 шлюб між сторонами було розірвано. Зазначала, що відповідач чинить перешкоди у доступі до спільного майна, відтак просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спільно нажитого майна подружжя.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спільного майна подружжя : житлового будинку, земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий №1820388300:02:001:0042), земельної ділянки площею 0,3350 га, для ведення особистого селянського господарства (кадастровий №1820388300:02:001:0043), що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. На обґрунтування доводі апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що право власності на спірний будинок належним чином не оформлено, а тому сторони не є власниками будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок для його обслуговування.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що житловий будинок та земельні ділянки для його обслуговування та для ведення особистого селянського господарства були придбані сторонами під час шлюбу, тому це майно є їх спільною сумісною власністю та підлягає розподілу.

Стаття 263 ЦПК України передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.61СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За змістом статтей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що з 27.12.2011 по 23.04.2018 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 23.04.2018 шлюб між сторонами було розірвано.

15 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено три договори купівлі - продажу, згідно умов яких, ОСОБА_2 придбав майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий №1820388300:02:001:0042), земельну ділянку площею 0,3350 га, для ведення особистого селянського господарства (кадастровий №1820388300:02:001:0043), що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Відповідно до виписки із рішення Старокотельнянської сільської ради від 23.10.2015, вулицю Щорса переіменовано на Вишнева.

Згідно листа реєстраційного відділу Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області № 01-09/61 від 19.09.2019 вбачається, що відомості щодо державної реєстрації житлового будинку по АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні, вказаний будинок зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.02.2007 за ОСОБА_4 .

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України ).

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів.

При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України ).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України ) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК України ).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК України . При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов`язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України ), а покупець є його законним володільцем.

Зазначене узгоджується з висновками постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

За змістом статей 626 , 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України ).

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі ст.657 ЦК України).

Відчуження нерухомого майна є підставою припинення права власності на нього (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України ).

Пунктом 6 договору купівлі-продажу житлового будинку від 15 грудня 2012 року встановлено, що цей договір піся його підписання сторонами та нотаріального посвідчення підлягає державній реєстрації. З моменту державної реєстрації договору він вважається вчиненим, укладеним і відбувається перехід права власності до покупця.

Крім того у пункті 17 договору купівлі-продажу зазначено, що цей договір складено та посвідчено в 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, з яких один примірник залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса, а інший видається покупцю.

Згідно п.17 договору купівлі -продажу земельних ділянок від 15 грудня 2012 року сторони усвідомлюють, що наявність у покупця оригіналу цього договору та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є фактом прийняття у власність земельної ділянки та повного розрахунку з покупцем.

Пунктом 20 договору купівлі -продажу земельних ділянок від 15 грудня 2012 року встановлено, що цей договір складено в 2-х примірниках, з яких один примірник залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса, а другий примірник разом з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку з проставленою на ньому відміткою про перехід права власності, який є додатком до цього договору, видається покупцю.

Із змісту договорів відчуження нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 на момент купівлі нерухомого майна, перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , яка надала свою згоду на укладення договорів окремою заявою, справжність підпису на заяві засвідчена приватним нотаріусом.

Відповідно до Державних актів про право власності на земельні ділянки Серії ЯЕ №750984 та Серії ЯЕ №750985 з кадастровими номерами 1820388300:02:001:0042 та 1820388300:02:001:0043 право власності на вказані земельні ділянки перейшло до ОСОБА_2 , відповідно до договорів купівлі-продажу від 15.12.2012 року.

Згідно довідки, виданої виконкомом Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської област №402 від 24 квітня 2019 року, ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 . За цією ж адресою проживає ОСОБА_2 .

Встановлено, що договори купівлі-продажу нерухомого майна у встановленому законом порядку не визнані недійсними.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Непроведення державної реєстрації укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договорів нерухомого майна не свідчить про те, що вони не були укладені між сторонами.

Отже, з урахуванням вищевказаних вимог закону та положень договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право власності на придбане нерухоме майно перейшло до покупця з моменту отримання оригіналів договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Після укладення договорів купівлі-продажу право власності у ОСОБА_4 на житловий будинок та земельні ділнки було припинено.

На підставі викладеного суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за нею права власності власності на Ѕ частину житлового будинку та земельних ділянок на підставі ст.61 СК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 13 лютого 2020 року.

Головуючий Судді