Постанова

від 05.02.2020 по справі 387/258/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 387/258/18

провадження № 61-46094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Добровеличківська районна державна нотаріальна контора,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2018 року у складі судді Цоток В. В. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Добровеличківська районна державна нотаріальна контора, про визнання договору міни недійсним.

Позов мотивований тим, що 19 грудня 2006 року ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , склав заповіт, відповідно до якого заповів йому все своє майно, та віддав йому оригінал державного акту на право приватної власності на землю від 14 квітня 2001 року серії 3-КР № 036111. Після смерті ОСОБА_3 він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте дізнався, що належна ОСОБА_3 земельна ділянка переоформлена на ОСОБА_2 , на підставі договору міни земельних ділянок від 23 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,0144 га кадастровий номер 3521785700:02:000:1627, вартістю 316 грн на належну ОСОБА_3 земельну ділянку площею 6,1895 га, кадастровий номер 3521785700:02:000:0061, вартістю 164 386 грн, без доплати грошових коштів.

Посилаючись на те, що оспорюваний правочин є недійсним, оскільки укладений з порушенням законодавства, яке регулює відчуження та порядок набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ОСОБА_1 просив визнати вказаний договір міни земельних ділянок недійсним з моменту його укладання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір міни земельних ділянок від 23 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 761. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір міни земельних ділянок було укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та з порушенням вимог Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , що є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2018 року без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що застосовуючи норми права, які регулюють питання обміну паями (частками), суди попередніх інстанцій не врахували, що у спірних правовідносинах сторони обмінювались ділянками, виділеними у натурі. Суди не дали оцінки аргументам відповідача, що на земельні ділянки сторін спору мораторій не розповсюджується; позивач не набув права на оспорювану земельну ділянку, тобто його право оскаржуваним договором міни не порушено; оскаржений договір міни укладений сторонами без будь-яких порушень вимог законодавства, сторонами не оспорювався, одна із сторін померла (втратила правоздатність). Суди не навели жодних підстав недійсності правочину, визначених статтями 203, 215 ЦК України.

Відзив до суду касаційної інстанції не надходив

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 387/258/18 з Добровеличківського районного суду Кіровоградської області.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року справа № 387/258/18 призначена до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 19 грудня 2006 року ОСОБА_3 склав заповіт, який посвідчено секретарем Тернівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області та зареєстровано в реєстрі за № 178, відповідно до якого ОСОБА_3 все своє майно заповів ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР №036111, виданого 12 квітня 2001 року, на підставі рішення сесії Тернівської сільської ради від 06 березня 2001 року № 96, ОСОБА_3 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,19 га, що розташована на території Тернівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

23 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір міни земельних ділянок, який посвідчений державним нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 761. Відповідно до умов вказаного договору був здійснений обмін земельних ділянок, а саме земельна ділянка площею 0,0144 га, що знаходиться на території Тернівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3521785700:02:000:1627, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 22 квітня 2015 року, виданого Добровеличківською РС Добровеличківського РУЮ, - на земельну ділянку площею 6,1895 га, що знаходиться на території Тернівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3521785700:02:000:0061, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 10 квітня 2015 року, виданого Добровеличківською РС Добровеличківського РУЮ. Обмін земельних ділянок проводився без доплати грошових коштів.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3501377402014 від 22 жовтня 2014 року встановлено, що державна реєстрація належної ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0144 га була здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 28 вересня 2014 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ) ( далі - Закон № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі

№ 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій установлено, що оспорюваний договір міни (обміну) земельних ділянок від 23 квітня 2015 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на праві приватної власності на підставі свідоцтв на право власності на земельну ділянку, а саме: ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 22 квітня 2015 року, виданого Добровеличківською РС Добровеличківського РУЮ, та ОСОБА_3 - на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 10 квітня 2015 року, виданого Добровеличківською РС Добровеличківського РУЮ .

Отже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону № 899-IV , дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту б пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на вищевикладене, висновки Великої Палати Верховного Суду та те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, то відповідно до частини першої статті 416 ЦПК України понесені ОСОБА_2 судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 057,20 грн та суді касаційної інстанції у розмірі 1409,60 грн покладаються на позивача ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Добровеличківська районна державна нотаріальна контора, про визнання договору міни недійсним, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2466,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов