Рішення

від 13.02.2020 по справі 904/6002/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2020м. ДніпроСправа № 904/6002/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Герман М.М.;

від відповідача: Борсук В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експохім-Олтіг Груп" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд Індастріал Кемікалс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором постачання № 01-08-2019 від 01.08.2019 у загальному розмірі 187 227 грн. 26 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експохім-Олтіг Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд Індастріал Кемікалс" (далі - відповідач) заборгованість за договором постачання № 01-08-2019 від 01.08.2019 у загальному розмірі 187 227 грн. 26 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 178 144 грн. 04 коп. - основний борг;

- 5 521 грн. 17 коп. - пеня;

- 3 562 грн. 05 коп. - 20% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором постачання № 01-08-2019 від 01.08.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем 30.09.2019 та 16.10.2019 продукції та, відповідно, наявністю боргу у сумі 178 144 грн. 04 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 10.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 31.10.2019 по 13.12.2019 в сумі 5 521 грн. 17 коп. На підставі пункту 10.4. договору та статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20% річних за загальний період прострочення з 31.10.2019 по 13.12.2019 в сумі 3 562 грн. 05 коп.

Ухвалою суду від 17.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 13.01.2020.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 1456/20 від 13.01.2020), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи копії платіжних доручень № 497 та № 499 від 20.12.2019 на загальну суму 130 000 грн. 00 коп., які підтверджують часткове погашення заявленого до стягнення основного боргу.

У судове засідання 13.01.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у вказаному судовому засіданні просив суд відкласти розгляд справи та надати час для мирного врегулювання спору.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 13.01.2020 було оголошено перерву у судовому засіданні до 13.02.2020.

У судове засідання 13.02.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 13.02.2020 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зазначив, що докази понесення ним витрат на правову допомогу будуть надані після винесення рішення у даній справі, оскільки умовами договору про правову допомогу передбачено складення акту наданих послуг та остаточний розрахунок після винесення рішення по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.02.2020 проти наявності залишку основного боргу в сумі 47 144 грн. 04 коп. не заперечував; зазначив, що прострочення оплати у спірному періоді виникло не з його вини, а внаслідок сезонності його господарської діяльності.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні зазначили, що необхідності у наданні відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень немає; позиція викладена у позовній заяві та в усних поясненнях, відповідно.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 13.02.2020 наголошено на тому, що ними повідомлені суду всі обставини та долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 13.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експохім-Олтіг Груп" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкорд Індастріал Кемікалс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір постачання № 01-08-2019 (далі - договір, а.с.12-14), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та сплатити хімічну продукцію (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, які вказані в додатках до договору, які є невід`ємною частиною (пункт 1.1. договору).

У пункті 13.1. договору сторони визначили, що договір набирає сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2020 або до повного виконання сторонами своїх обов`язків. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір подовжувати його, то строк дії договору буде автоматично подовжений на 1 календарний рік.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пункту 1.4. договору поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, фасування, кількість та ціна продукції в яких узгоджуються сторонами шляхом оформлення специфікації на поставка продукції відповідно до умов, викладених в пункті 3 "Строк та умови поставки продукції" договору.

Узгоджений сторонами асортимент, кількість, вартість, а також строки доставки продукції вказуються в додатках (специфікаціях) до договору (пункт 3.1. договору).

Згідно з умовами пункту 2.1. договору загальна кількість, асортимент та фасування продукції, яка підлягає поставці, вказуються в додатках до договору.

У пункті 5.1. договору сторони дійшли згоди, що ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривнях (з урахуванням податку на додаткову вартість), вказуються у додатках до договору, які є невід`ємною його частиною.

У пункті 1.2. договору сторони погодили, що під додатками до договору маються на увазі специфікації, що підписуються сторонами.

У відповідності до вказаних умов, сторонами було складено:

- специфікацію № 2 від 12.09.2019, в якій сторони погодили, що постачальник зобов`язується здійснити поставку хімічної продукції (далі - продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію - формалін технічний в кількості 11 000 кг на загальну суму 104 544 грн. 00 коп. (а.с.15);

- специфікацію № 3 від 11.10.2019, в якій сторони погодили, що постачальник зобов`язується здійснити поставку хімічної продукції (далі - продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію - формалін технічний в кількості 8 800 кг на загальну суму 83 600 грн. 04 коп. (а.с.22).

Відповідно до пункту 4.1. договору датою переходу права власності на продукцію від постачальника до покупця є дата підписання сторонами видаткової накладної.

Так, на виконання умов договору та специфікацій до договору, позивачем 30.09.2019 та 16.10.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 188 144 грн. 04 коп. відповідно до таких видаткових накладних:

- видаткової накладної № 2034 від 30.09.2019 на суму 104 544 грн. 00 коп. (а.с.16);

- видаткової накладної № 2123 від 16.10.2019 на суму 83 600 грн. 04 коп. (а.с.23).

Товар за вказаними вище накладними був отриманий представником відповідача на підставі довіреностей № 122 від 27.09.2019 (а.с.20) та № 127 від 215.10.2019 (а.с.20).

Як вказує позивач, разом з накладними відповідачу були надані і рахунки на оплату, а саме:

- рахунок № 2291 від 24.09.2019 на суму 104 544 грн. 00 коп. (а.с.19);

- рахунок № 2413 від 11.10.2019 на суму 83 600 грн. 04 коп. (а.с.26).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагають пункти 7.2., 7.3. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пункті 6.1. договору сторони домовились, що оплата по договору здійснюється покупцем за кожну окрему партію товару, згідно узгодженої сторонами специфікації (додатку), на підставі виставленого постачальником рахунку протягом 14 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно з пунктом 6.2. договору сторони зазначають, що порядок оплати окремої партії поставки товару може бути змінений за попередньої домовленості обох сторін. У разі зміни порядку оплати за товар, який визначений у даному договорі, сторони зобов`язуються зазначити про це у специфікації (додатку) на партію товару.

У відповідності до вказаних умов, у специфікаціях № 2 від 12.09.2019 та № 3 від 11.10.2019 до договору сторони погодили наступні умови оплати:

- відтермінування платежу 30 календарних днів з дати поставки товару покупцю. Якщо останній день строку оплати припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

За змістом пункту 6.3. договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 14 договору.

Валютою платежів є національна валюта України - гривня. Датою оплати продукції вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених покупцем за поставлену партію продукції, на розрахунковий рахунок постачальника (пункти 6.4., 6.5. договору).

Як вказує позивач та що не заперечується відповідачем, станом на момент звернення із позовом до суду, відповідачем отриманий товар було оплачено лише частково в сумі 10 000 грн. 00 коп.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений позивачем 30.09.2019 та 16.10.2019 товар не був оплачений відповідачем у встановлені строки та у повному обсязі.

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому товар не виконав, оплату в установлені в договорі (специфікації) строки не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, станом на момент звернення із позовом до суду, в сумі 178 144 грн. 04 коп. (188 144,04 - 10 000,00).

У зв`язку з вказаними обставинами, позивачем на адресу відповідача 27.11.2019 було направлено претензію № 157 від 27.11.2019 щодо сплати заборгованості за поставлений товар на суму 178 144 грн. 04 коп., в якій позивач вимагав сплатити заборгованість (а.с.31-33).

Однак, вищевказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем станом на момент звернення із позовом до суду в сумі 178 144 грн. 04 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи визначені контрагентами у специфікаціях порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав у такі строки:

- за видатковою накладною № 2034 від 30.09.2019 на суму 104 544 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.10.2019; станом на момент звернення із позовом до суду товар оплачено лише частково - в сумі 10 000 грн. 00 коп.;

- за видатковою накладною № 2123 від 16.10.2019 на суму 83 600 грн. 04 коп. граничний строк оплати - 15.11.2019; товар оплачено не було.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення позивача із позовом до суду основний борг відповідача за спірним договором складав саме 178 144 грн. 04 коп. Вказаний факт також зафіксований сторонами у акті звірки взаєморозрахунків, що підписаний позивачем та відповідачем(а.с.30), а також не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи судом.

В подальшому, після звернення позивача із позовом до суду, відповідачем було здійснено часткове погашення основного боргу, заявленого до стягнення позивачем, в загальній сумі 131 000 грн. 00 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 497 від 20.12.2019 на суму 94 544 грн. 00 коп. (а.с.53);

- платіжним дорученням № 499 від 20.12.2019 на суму 35 456 грн. 00 коп. (а.с.54).

При цьому, відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом сплати суми боргу боржником (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом до суду за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 131 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення залишку заборгованості в сумі 47 144 грн. 04 коп. (178 144,04 - 131 000,00) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 47 144 грн. 04 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 10.3. договору сторони визначили, що у випадку порушення строків оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (яка діяла в період, за який сплачується пеня), він несвоєчасної суми за кожен день прострочення, до дня фактичної оплати продукції.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 10.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 31.10.2019 по 13.12.2019 в сумі 5 521 грн. 17 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, наведеного позивачем у позовній заяві (а.с.5), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок пені, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № 2034 від 30.09.2019 на суму 104 544 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 30.10.2019; станом на момент звернення із позовом до суду товар оплачено лише частково - в сумі 10 000 грн. 00 коп., отже в період з 31.10.2019 по 13.12.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму 94 544 грн. 00 коп. та в цей період складає 3 522 грн. 74 коп. ;

- за видатковою накладною № 2123 від 16.10.2019 на суму 83 600 грн. 04 коп. граничний строк оплати - 15.11.2019; товар оплачено не було, отже в період з 16.11.2019 по 13.12.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму 83 600 грн. 04 коп. та в цей період складає 1 978 грн. 92 коп., а всього 5 501 грн. 66 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 5 501 грн. 66 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вказаних норм, у договорі сторони домовились збільшити розмір річних до 20% (пункт 10.4 договору).

Господарський суд, проаналізувавши зміст пункту 10.4 договору, положення частини 2 статті 549 та статтю 625 Цивільного кодексу України, прийшов до висновку, що у пункті 10.4. договору, фактично, сторони погодили збільшення відсотків річних, можливість стягнення та узгодження розміру яких визначені у статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати отриманого товару у строки, визначені умовами договору (специфікаціями), позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 10.4. договору були розраховані та заявлені до стягнення 20% річних від простроченої суми за загальний період прострочення з 31.10.2019 по 13.12.2019 в сумі 3 562 грн. 05 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 20% річних, здійсненого позивачем у позовній заяві (а.с.5 на звороті), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи вказане, розрахунок 20% річних, здійснений позивачем у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 20% річних підлягають задоволенню в сумі 3 562 грн. 05 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 131 000 грн. 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу.

В іншій частині, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягненню з відповідача на користь позивача загалом підлягає 2 808 грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експохім-Олтіг Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд Індастріал Кемікалс" про стягнення заборгованості за договором постачання № 01-08-2019 від 01.08.2019 у загальному розмірі 187 227 грн. 26 коп. - задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 131 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд Індастріал Кемікалс" (49040, м. Дніпро, вулиця Космічна, будинок 49 Б; ідентифікаційний код 39958379) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експохім-Олтіг Груп" (01135, м. Київ, вулиця В`ячеслава Чорновола, будинок 20, квартира 17; ідентифікаційний код 38405374) - 47 144 грн. 04 коп. - основного боргу, 5 501 грн. 66 коп. - пені, 3 562 грн. 05 коп. - 20% річних та 2 808 грн. 12 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.02.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко