ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2020 року
Київ
справа №826/15831/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3872/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2017 (суддя Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 (головуючий суддя Літвіна Н.М., судді: Ганечко О.М., Коротких А.Ю.) у справі №826/15831/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марсан Транс" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Марсан Транс" звернулося до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 у справі №826/15831/13-а.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2020 призначено розгляд справи у попередньому судовому засіданні на 11.02.2020.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Відповідач вказує, що під час розгляду справи судами не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним доказам у їх сукупності, що свідчить про нез`ясування всіх обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору. Як вважає відповідач, первинні документи, надані позивачем, лише фіксують оформлення господарських операцій та жодним чином не підтверджують їх реальність та товарність. На думку відповідача, в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом, посилаючись на недостатність первинних документів. У касаційній скарзі відповідач дублює висновки акту перевірки, доводи касаційної скарги є тотожними з аргументами заперечення на позов та апеляційної скарги.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Марсан Транс з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ Тікрам за період з 01.10.2011 по 31.12.2012.
За результатами перевірки складено акт від 28.05.2012 №1991/22-409/34901286, яким зафіксовані виявлені порушення:
пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 596585,00грн.;
пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 547799,00грн.
Висновки акту перевірки мотивовані тим, що правочини укладені позивачем з ТОВ Тікрам не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Крім того, висновки податкового органу також сформовані на підставі акту від 25.09.2012 №1576/2200/37496130 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Тікрам , під час проведення якої встановлено відсутність у останнього транспортних засобів, придатних для надання експедиційних послуг та/або перевезення товарів згідно умов договорів, також не встановлено наявності основних засобів на балансі ТОВ Тікрам , що у свою чергу дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб`єктом господарювання господарської діяльності з позивачем та іншими контрагентами.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржувані рішення від 10.06.2013:
№0000142240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 771844,00грн., з яких 596585,00грн. - за основним платежем та 175259,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
№0000152240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 821699,00грн., з яких 547799,00грн. - за основним платежем та 273900,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
За результатами адміністративного оскарження, вказані рішення залишено без змін.
Вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.04.2016 постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказав, що з ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов`язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та показника витрат позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об`єкт оподаткування.
За результатами нового розгляду, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015, позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що первинні документи, надані позивачем, дають можливість дійти висновку про реальність здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом ТОВ Тікрам , оскільки вбачається мета здійснення господарської діяльності, відповідність її статутним завданням, зміна майнового стану товариства, наявність працівників та транспортних засобів для її здійснення. Також судами зауважено, що при складанні акту перевірки позивач був позбавлений можливості надати податковому органу всі необхідні для перевірки документи у зв`язку з вилученням документації слідчими органами.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в періоді, що перевірявся податковим органом ТОВ Марсан Транс здійснювало господарські взаємовідносини з ТОВ Тікрам згідно договорів:
від 31.10.2011 №31/10-11, за умовами якого постачальник зобов`язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець (позивач) зобов`язується купити (прийняти та оплатити) товари;
від 01.11.2011 №01-11/11 про надання експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, де позивач виступав замовником послуг по організації перевезень, а ТОВ Тікрам - експедитором.
Судом першої інстанції вказано та апеляційним судом підтверджено, що позивачем під час розгляду справи в суді було надано копії відповідних первинних документі, складених за наслідком здійснення господарських правовідносин з ТОВ Тікрам : договору про надання експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, договору поставки, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт, податкових та видаткових накладних.
Як зауважено судами, сторони не заперечують, що до податкової перевірки позивачем надано лише протокол обшуку від 03.07.2012 та повідомлено про неможливість надання копій первинних документів в підтвердження взаємовідносин з ТОВ Тікрам , оскільки всю первинну документацію та реєстри обліку було вилучено під час обшуку приміщення, що проведений співробітниками податкової міліції.
На судовий запит до слідчого управління Міністерства доходів і зборів України надійшов лист старшого слідчого з ОВС першого відділу слідчого управління кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України ОСОБА_1 , до якого додано копії описів документів, вилучених під час проведення зазначеного обшуку та копії документів, що свідчать про документальне оформлення фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ Тікрам
Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ Марсан Транс є організація перевезення вантажів (станом на 2011 рік КВЕД 63.40.0), про що Міністерством транспорту та зв`язку України видано ліцензію серія АВ №335741, строк дії ліцензії 18.07.2007 - 17.07.2012,
Згідно договору поставки ТОВ Тікрам , як постачальник, зобов`язується продати (передати у власність) ТОВ Марсан Транс , як покупцю, товар, а покупець зобов`язується купити (прийняти та оплатити) товари.
Судами констатовано, що на виконання вказаного договору поставки ТОВ Тікрам поставлено позивачу товар - запчастини для транспортних засобів (радіатори, насоси, кардани, тормозні колодки, накладки гальмівні, фільтри масляні, фільтри гідростатики та ін.), а також витратні матеріали (моторне масло, змазка, масло трансмісійне, олива антикорозійна та ін.), що підтверджується рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними.
Зазначений товар оплачений позивачем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок ТОВ Тікрам .
Відтак, з посиланням на вид діяльності, позивач зазначає про використання придбаного у ТОВ Тікрам товару для забезпечення своєї господарської діяльності.
Суд першої інстанції вказав та у суді апеляційної інстанції не спростовано, що позивач надав суду докази права власності товариства на транспортні засоби, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацією транспортних засобів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, а також оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 105 станом за 2011 рік.
Крім того, згідно договору про надання експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, укладеним між позивачем, як замовником, та ТОВ Тікрам , як експедитором, останній зобов`язувався надати послуги по організації перевезення найманим транспортом, довіреною особою власника якого він є, відповідно до чинного законодавства України тощо.
На виконання вказаного договору ТОВ Тікрам надано позивачу послуги на загальну суму 2'457'559,65грн. у тому числі ПДВ, що підтверджується рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) та податковими накладними.
Вказані послуги сплачені позивачем частково на суму - 2'479'290,33грн. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок ТОВ Тікрам , що підтверджується банківськими виписками позивача за червень-серпень 2012 року, які надані позивачем. Решта суми - 807500,00грн. залишається не сплаченою.
Суди звертали увагу, що як зазначив позивач, даний договір укладений з метою з організації експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, оскільки Товариство не мало можливості в цей період самостійно виконати все замовлення від свого контрагента ТОВ Сандора на перевезення та організацію перевезення вантажу. Отже, надані ТОВ Тікрам експедиційні послуги також використано для організації власної господарської діяльності, а саме: для виконання зобов`язань за договором з ТОВ Сандора про перевезення вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування.
Разом з тим, з оскаржуваних судових рішень слідує і доводами касаційної інстанції не заперечується, що під час нового розгляду справи судом першої інстанції позивачем отримано документи від слідчого та долучено копії та оригінали первинних документів до матеріалів справи. Дослідивши наявні документи, на підставі наданих учасниками процесу пояснень, суди дійшли висновку, що вищевказані господарські операції носили реальний характер.
Первинні документи, надані позивачем, дають можливість дійти висновку про реальність здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом ТОВ Тікрам , оскільки вбачається мета здійснення господарської діяльності, відповідність її статутним завданням, зміна майнового стану товариства, наявність працівників та транспортних засобів для її здійснення.
Наведені в акті перевірки посилання на наявність податкової інформації з комп`ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу (АІС Реєстр платників податків , пошуково-довідкова система ЦБД ДПС України, АІС Облік податків та платежів АІС ОР АРМ БЕСТ звіт , система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС Україна, АІС Податковий блок ) та інформацію з постанови від 02.04.2013 Головного слідчого управління Міністерства доходів і зборів України про призначення перевірки позивача, а також акт перевірки ТОВ Тікрам судами відхилено, оскільки зазначена інформація не може вважатися належним доказом відсутності господарської діяльності між позивачем та ТОВ Тікрам .
У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.
Касаційний суд зазначає, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.
Судами констатовано, що контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи.
Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.
Судами зауважено, що висновки податкового органу, щодо непідтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивача з контрагентом є необґрунтованими, оскільки інформація, якою відповідач обґрунтовує свою позицію, фактично вибрана з різних актів та зафіксована в акті перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.
Касаційний суд зауважує, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагента позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні податковим законодавством. Відтак, посадовими особами контролюючого органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Водночас, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 52, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 11.02.2020 |
Оприлюднено | 17.02.2020 |
Номер документу | 87602321 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Хохуляк В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні