Постанова

від 13.02.2020 по справі 820/430/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №820/430/17

адміністративне провадження №К/9901/41621/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Мар`єнко Л.М. від 18 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бершова Г.Є., суддів Ральченка І.М., Катунова В.В. від 19 липня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АСМ-Харків до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю АСМ-Харків (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник - Головне управління ДФС у Харківській області; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2016 року №0000911202 та №0000921202.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначало, що податковий орган перевищив свої повноваження, оскільки в межах камеральної перевірки досліджував питання, які згідно законодавства можуть бути предметом лише документальної перевірки, й, до того ж, всупереч пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), оскільки дохід позивача не перевищує 20 мільйонів гривень та його діяльність не підпадає під винятки, що вказані у цій нормі, а отже акт такої перевірки не може бути підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, позов задоволено; скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що камеральна перевірка Товариства проведена відповідачем всупереч встановленій у пункті 3 Прикінцевих положень Закону №71-VIII законодавчій забороні на її проведення та положенням статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній станом на дату проведення перевірки; далі - ПК України), тобто протиправно, а тому винесені за результатом такої перевірки податкові повідомлення-рішення також є протиправними та підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, оскільки за результатами камеральної перевірки встановлено, що в порушення пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України Товариством завищено суму бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за травень 2016 року на 489690 грн. й такі обставини залишено судами без належної оцінки.

Позивач правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена камеральна перевірка даних Товариства, задекларованих у податковій звітності з ПДВ щодо суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2016 року, за результатами якої складено акт від 21 липня 2016 року №2746/20-30-12-02-10/37460523, у висновках якого контролюючий орган зазначив про невстановлення порушень при відображенні позивачем у декларації за травень 2016 року бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 7849 грн., однак вказав, що всупереч підпункту 49.18.1 пункту 49.1 статті 49, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 203.1 статті 203 ПК України, а також Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21) Товариством несвоєчасно подана податкова звітність, у податковій декларації з ПДВ за травень 2016 року відображено недостовірні показники та завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2016 року на 489690 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2016 року: №0000911202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 489690 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 122422,50 грн.; №0000921202, яким нараховано штрафні санкції за несвоєчасне подання звітності у розмірі 170 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) встановлено право контролюючих органів проводити перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно вимог пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Отже камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника, даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. Мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

Таким чином у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати наявність підстав для визначення платником ПДВ податкового кредиту за господарськими операціями з придбання товарів/послуг та податкових зобов`язань з цього податку, у тому числі минулих податкових періодів, а також питань своєчасності подання податкової звітності. У даному ж випадку, відповідач, здійснюючи дослідження таких питань, вийшов за межі предмету камеральної перевірки, у зв`язку з чим прийняті за її результатами податкові повідомлення - рішення, які є предметом розгляду в цій справі, не є законними та підлягають скасуванню.

Водночас Верховний Суд не погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що камеральні перевірки даних податкової звітності позивача з ПДВ підпадають під визначену у пункті 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону №71-VIII заборону.

Аналіз зазначеної норми Закону №71-VIII свідчить про те, що запроваджені тимчасові обмеження проведення окремих видів податкових перевірок не стосуються камеральних перевірок. Метою, з якою була прийнята ця норма, є зменшення адміністративного навантаження на суб`єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів грн, а також ефективне використання ресурсів фіскальних органів під час проведення перевірок, що потребували значних зусиль як з боку контролюючих органів, так і платників податків. Однак проведення камеральних перевірок через їх спрощену процедуру не вимагає від платників податків будь-яких витрат часу та ресурсів, не створює для платників будь-якого додаткового адміністративного навантаження та не заважає нормальному перебігу їх господарської діяльності.

Разом з тим суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на те, що деякі помилкові висновки судів попередніх інстанцій не призвели до неправильного вирішення справи. Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують зазначеної Верховним Судом правової позиції.

Отже, за наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення цієї постанови), підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду