Постанова

від 17.02.2020 по справі 440/3740/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 р. Справа № 440/3740/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019,

по справі № 440/3740/19

за позовом ОСОБА_1

до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив зобов`язати Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ 31.01.2012 року, цього ж дня проведений розрахунок.

У лютому 2012 року ОСОБА_1 нараховано матеріальну допомогу, у березні 2012 року виплачено грошову допомогу при звільненні.

Не погодившись із проведеним розрахунком ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 року у справі № 440/393/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 року зобов`язано Октябрський районний відділ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік тривалістю три дні в сумі 367,36 грн.

Розрахунок із позивачем на підставі зазначеного удового рішення проведений у вересні 2019 року, що підтверджується платіжними дорученням від 27.09.2019 року № 37, 35, 36.

Адміністративний позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 подано 03.10.2019 року.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів не погоджується із даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Аналогічний правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Отже, звернення працівника до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками.

Так, за правилами ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу), серед іншого, роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі 802/28/16-а, від 20.06.2018 у справі 823/761/17, від 09.08.2019 3 справі № 420/5793/18.

Судовим розглядом встановлено, що позивача звільнено з посади відповідним наказом від 31.01.2012 року.

Остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведений 27.09.2019 року.

Таким чином, саме з цієї дати має відраховуватись строк звернення до суду із даним позовом.

Проте, суд першої інстанції вирішуючи питання дотримання позивачем при зверненні до суду процесуальних строків, помилкового виходив з того, що про неповноту проведення розрахунку при звільненні позивач дізнався до 10.12.2018 року, а саме із довідки про остаточний розрахунок при звільненні № 4/П-263л.к від 23.08.2018 року, і саме з цієї дати розпочинається перебіг строку звернення до суду.

Із такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки як встановлено вище перебіг тримісячного строку, встановленого для звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, у даному випадку датою початку перебігу такого строку є саме 27.09.2019 року.

Таким чином, беручи до уваги, що із позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум позивач звернувся 03.10.2019 року, колегія суддів доходить висновку, що останнім дотримано тримісячний строк звернення до суду, а отже підстави для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду відсутні.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зазначені обставини враховані не були, що призвело до невірного вирішення справи, а тому ухвала про залишення без розгляду позовної заяви підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали від 02.12.2019 р. та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі № 440/3740/19 скасувати.

Справу № 440/3740/19 направити до Полтавського окружного адміністративного суду 0 для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов