Постанова

від 10.12.2020 по справі 440/3740/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 р.Справа № 440/3740/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2020, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 29.04.2020 по справі № 440/3740/19 за позовом ОСОБА_1 до Октябрського районного відділу Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області , Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2019 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, в якій просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Октябрський районний відділ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Октябрський районний відділ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області (вул. Комсомольська, 16, м. Полтава, 36020, ЄДРПОУ 08674850) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2012 року по 30 вересня 2019 року в сумі 33755 (тридцять три тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) гривень 90 (дев`яносто) копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представником Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що визначені судом першої інстанції положення КЗпП України не підлягають застосуванню в спірних правовідносинах. Так, ч. 1 ст.117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проте, проходження служби осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та умови їх грошового забезпечення були визначені спеціальним законодавством, а саме - Законом України "Про міліцію", Наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Постановою КМУ від 29.07.1991 №114 "Про затвердження про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ". Звертає увагу суду, що вищенаведеними нормативно-правовим актами не передбачено обов`язок органу внутрішніх справ здійснювати розрахунок з особою рядового чи начальницького складу в день його звільнення, а у разі нездійснення таких виплат сплачувати середній заробіток за час затримки. Таким чином, в даному спорі пріоритетними є норми спеціального законодавства, оскільки непоширення положень КЗпП України стосується саме порядку та умов здійснення оплати праці (грошового забезпечення) працівників міліції, в тому числі виплати компенсації за невиплату належних сум в день звільнення. Крім того, приймаючи рішення по справі суд першої інстанції не врахував, що вимоги пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України. Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Натомість, у резолютивній частині оскаржуваного рішення суд не зазначив про обов`язковість утримання податків та інших обов`язкових платежів з тієї суми, яку необхідно сплатити позивачу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області відхилити. Крім того, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 частково та ухвалити в цій частині нове рішення в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2012 по 30.09.2019 в сумі 175812 грн. Зазначив, що не мав можливості подати апеляційну скаргу у зв`язку із скрутним матеріальним становищем та неможливістю сплати судового збору.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 24 грудня 2012 року № 22 дско/с "По особовому складу" згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" (у запас за власним бажанням) підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого першого відділення слідчого відділу Октябрського районного відділу Полтавського міського управління, 31 січня 2012 року. Вислуга років станом на 31 січня 2012 року складає в календарному обчисленні 17 років 06 місяців 01 день.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 440/393/19, залишеним без змін постановою Другого адміністративного апеляційного суду від 11 липня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Октябрського районного відділу Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Октябрського районного відділу Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку за 2012 рік; зобов`язано Октябрський районний відділ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік тривалістю три дні в сумі 367,36 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вищевказане судове рішення фактично виконане відповідачем 30 вересня 2019 року.

З метою реалізації свого права на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою під час звільнення грошової компенсації за невикористану відпустку за 2012 рік позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2012 року по 30 вересня 2019 року. Визначаючи розмір суми, яка належить позивачу в якості компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вважав за доцільне застосувати принцип співмірності та зменшити заявлену до стягнення суму до 33755,90 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

При стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України судам слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) (оскільки позивач звільнений до набуття чинності норм Порядку і умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 6 квітня 2016 року).

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Встановивши, що в день звільнення з ОСОБА_1 не було проведено остаточного розрахунку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 117 КЗпП України, правильно визначивши його розмір застосувавши принцип співмірності з урахуванням єдиної правозастосовчої практики, що викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Доводів про необхідність ще більшого зменшення сум середнього заробітку апеляційна скарга не містить.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з тим, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції не зазначено що сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню, зазначена без урахування податку та обов`язкових платежів.

Зазначені доводи відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки ці обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає вказану суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Проте, в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 не зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута без урахування податків і зборів.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

З наведеного вбачається, що не зазначення судом, що сума середнього заробітку вказана без урахування податку та обов`язкових платежів, не є підставою для його скасування, оскільки під час виконання зазначеного рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшиться на суму податків і зборів.

Вище зазначене, спростовує доводи апеляційної скарги про наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

Аналогічна правова позиція щодо правозастосування викладена в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 569/3637/19.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ст.ст. 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, оскільки останні урегульовані спеціальними нормативно-правовими актами: Законом України "Про міліцію", Наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Постановою КМУ від 29.07.1991 №114 "Про затвердження про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", які не передбачають стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає неприйнятними, з таких підстав.

Колегія суддів зазначає, що ні Законом України "Про міліцію", ані Постановою КМУ від 29.07.1991 №114 "Про затвердження про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 лютого 2012 року по 30 вересня 2019 року в сумі 33755, 90 грн, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 частково та ухвалити нове рішення в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2012 по 30.09.2019 в сумі 175812 грн, посилаючись на те, що не мав можливості подати апеляційну скаргу у зв`язку із скрутним матеріальним становищем та неможливістю сплати судового збору.

Водночас Кодексом адміністративного судочинства України чітко передбачено, що право на апеляційне оскарження може бути реалізовано шляхом подачі апеляційної скарги в строки з дотриманням обмежень щодо форми та з встановленням підстав для сплати судового збору.

Позивачем у встановлені строки та формі апеляційна скарга не подана, що виключає обов`язок суду апеляційної інстанції надавати правову оцінку доводам позивача, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, про необхідність скасування судового рішення в частині визначеної суми середнього заробітку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 по справі № 440/3740/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 21.12.2020.