Постанова

від 12.02.2020 по справі 916/1522/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1522/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" - Карпенко А.А.,

від Приватного підприємства "Андако Юг" - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Андако Юг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2019, прийняте головуючим суддею Мостепаненко Ю.І., суддями Лічманом Л.В., Гутом С.Ф., повний текст складено 11.11.2019,

у справі №916/1522/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма"

до відповідача: Приватного підприємства "Андако Юг"

про стягнення 258 954,84 грн

ВСТАНОВИВ :

У травні 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" звернулося з позовом до Приватного підприємства "Андако Юг", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 258954,84 грн, з яких: 191791,88 грн основної заборгованості, 61946,46 грн пені та 5216,50 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за дистриб`юторським договором №01/01/17-5 від 01.01.2017.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 05.06.2019 відкрито провадження у справі №916/1522/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2019 у справі №916/1522/19 (головуючий суддя Мостепаненко Ю.І., судді Лічман Л.В., Гут С.Ф.) позов задоволено повністю; стягнуто з Приватного підприємства "Андако Юг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" 191791,88 грн основного боргу, 61946,46 грн пені, 5216,50 грн 3% річних, 3884,31 грн витрат по сплаті судового збору та 28000 грн витрат на правову допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за дистриб`юторським договором №01/01/17-5 від 01.01.2017, а відтак на правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості за вказаним договором, пені та відсотків річних.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Приватне підприємство "Андако Юг" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2019 у справі №916/1522/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на відсутності у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту отримання останнім у квітні місяці 2018 року від позивача товару та видаткових накладних. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в описах вкладень до поштового відправлення, наданих позивачем в якості підтвердження направлення Приватному підприємству "Андако Юг" видаткових накладних, відбиток поштового штемпеля проставлений на вільному від тексту місці, що свідчить про невідповідність вказаних описів вимогам нормативів, якими регламентований порядок пересилання поштових відправлень. Водночас скаржник зауважує на тому, що наявні у матеріалах справи замовлення за дистриб`юторським договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 направлялись позивачу від сторонньої особи - Приватного підприємства "Андако", яке не має жодного відношення до Приватного підприємства "Андако Юг". Апелянт також вказує на те, що у листі про розірвання дистриб`юторського договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 позивач не зазначив про існування у Приватного підприємства "Андако Юг" заборгованості за даним договором та визначив підставою припинення договірних відносин власну ініціативу, а не порушення відповідачем умов договору. Крім того, за твердженням скаржника, нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великими порівняно з сумою основного боргу, а стягнута за оскаржуваним рішенням сума витрат на оплату послуг адвоката неспівмірна зі складністю справи та ціною позову, а відтак місцевий господарський суд повинен був зменшити суми штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2019 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 14.01.2020 справу №916/1522/19 призначено до розгляду на 12.02.2020 о 10:00.

У судовому засіданні 12.02.2020, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги, представник Приватного підприємства "Андако Юг" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце його проведення, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №6511911948423, 6511911948431, 6511911948350 (т.ІІІ а.с.55а, 55в, 55е).

27.01.2020 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 22.01.2020 (вх.№4707/19/Д5 від 27.01.2020), в якому останнє просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Андако Юг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2019 у справі №916/1522/19 - без змін. Зокрема, позивач зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, а також наголошує на тому, що наявні у матеріалах даної справи докази є належними, допустимими і у своїй сукупності підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій за дистриб`юторським договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 та наявність у відповідача основної заборгованості у сумі 191791,88 грн, що стало підставою для нарахування Приватному підприємству "Андако Юг" пені та 3% річних.

Зазначений відзив на апеляційну скаргу б/н від 22.01.2020 (вх.№4707/19/Д5 від 27.01.2020) надійшов до апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" з пропуском строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, між тим позивачем заявлено клопотання про поновлення вказаного процесуального строку, яке мотивоване тим, що копію апеляційної скарги останній засобами поштового зв`язку не отримав з підстав, незалежних від нього, та ознайомився з її змістом лише після отримання доступу до даної справи в системі "Електронний суд". На підтвердження зазначених обставин позивачем надано низку доказів (роздруківки з офіційного сайту "Укрпошта", копії адвокатських запитів, роздруківки звернень до технічної підтримки підсистеми "Електроний суд" та відповіді з електронної адвоката тощо).

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Отже, поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи.

Враховуючи зазначені позивачем в обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку обставини, а також надані на їх підтвердження докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на подання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" відзиву на апеляційну скаргу Приватного підприємства "Андако Юг" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2019 у справі №916/1522/19, який підлягає поновленню в силу приписів статті 119 Господарського процесуального кодексу України, про що у судовому засіданні 12.02.2020 постановлено протокольну ухвалу.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Місцевим господарським судом встановлено, що 01.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" ("Постачальник") та Приватним підприємством "Андако Юг" ("Дистриб`ютор") укладено дистриб`юторський договір №01/01/17-5 (далі - договір №01/01/17-5 від 01.01.2017), відповідно до пункту 2.1 якого Постачальник зобов`язується передати товар у власність Дистриб`ютора, а Дистриб`ютор зобов`язується своєчасно прийняти та оплатити товар згідно з умовами даного договору, а також виконувати інші обов`язки, передбачені цим договором.

Кількість товару, що поставляється, його вид, асортимент та ціну сторони узгоджують в замовленнях до даного договору (пункт 2.2 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017).

В силу пункту 4.5 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 Дистриб`ютор сплачує вартість поставленого товару на умовах відстрочення платежу - 60 днів з дати поставки товару Постачальником.

Згідно з пунктом 5.1 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.01.2017) підставою для здійснення кожної поставки товару є замовлення, направлене Постачальнику в будь-якому вигляді, що дозволяє його ідентифікувати (в тому числі, але не виключно: в електронному вигляді, по факсу, рекомендованим листом, кур`єрською службою тощо). Постачальник повинен повідомити Дистриб`ютора про отримання і погодження замовлення протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання замовлення шляхом відправлення підтвердження по факсу або в електронному вигляді. Дистриб`ютор повинен оформляти замовлення по формі Бланку-замовлення Постачальника (додаток №4 до даного договору).

У пункті 5.3 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.01.2017) сторони узгодили, що при замовленні товару Дистриб`ютор зобов`язаний надати Постачальнику всю необхідну інформацію для здійснення передачі товару.

За умовами пункту 5.5 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 право власності на товар, а також ризик випадкового псування чи втрати товару переходить від Постачальника до Дистриб`ютора з моменту передачі відповідної партії товару Постачальником Дистриб`ютору (перевізнику Дистриб`ютора). Факт передання товару підтверджують супровідні документи за підписом уповноваженої (відповідальної) особи Дистриб`ютора і печаткою Дистриб`ютора та/або за підписом представника Дистриб`ютора (водія перевізника) з одночасною передачею Постачальнику (його представнику) оригіналу довіреності, що підтверджує повноваження представника Дистриб`ютора (водія перевізника) прийняти товар у Постачальника.

Пунктом 5.6 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.01.2017) поставка товару здійснюється Постачальником на умовах DDP: зі складу Постачальника у місце призначення (доставки), вказане в замовленні, відповідно до Міжнародних правил тлумачення "Інкотермс-2010". Тобто Постачальник зобов`язується прийняти від Дистриб`ютора замовлення на поставку товару і здійснити поставку своїми силами і за свій рахунок до місця призначення (доставки), вказаного в замовленні. Місцем призначення (доставки) товару є склад Дистриб`ютора за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 25 (якщо інше не погоджено сторонами). Умови поставки можуть бути змінені за взаємною згодою сторін.

Відповідно до пункту 7.1 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 сторони несуть відповідальність згідно з даним договором та законодавством України.

У випадку прострочення Дистриб`ютором виконання зобов`язання зі сплати товару за даним договором в порядку відстрочення платежу Дистриб`ютор зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу перед Постачальником. Нарахування пені здійснюється за весь період прострочення платежу Дистриб`ютором без обмеження строку її нарахування, передбаченого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (пункт 7.2 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017).

В силу пункту 7.3 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.01.2017) у разі порушення строків оплати товару в порядку відстрочення платежу Дистриб`ютор на підставі письмової вимоги Постачальника зобов`язаний сплатити 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення платежу.

Пунктом 7.4 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 визначено, що сплата передбачених цим договором штрафних санкцій не звільняє Дистриб`ютора від сплати основного боргу.

За умовами пункту 8.1 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до дня його розірвання в порядку, передбаченому пунктами 8.2, 8.3 договору, або додатковою угодою до цього договору, або в порядку, передбаченому законодавством України.

Згідно з пунктом 8.4 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 розірвання цього договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що виникли за ним до дня його розірвання, та відповідальності за його порушення.

З листів Приватного підприємства "Андако Юг", отриманих позивачем на електронну пошту, вбачається, що відповідач замовив у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" 6 партій товару (відповідно до бланків-замовлень шляхом надсилання поштових повідомлень та завантажених до них вкладень із відмітками про кількість екземплярів продукції, яка замовляється), при цьому з них три партії просив направити "на Антошку", тобто на адресу покупця Дистриб`ютора - Приватне підприємство "ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА "АНТОШКА", а три партії - "на Одесу".

За твердженням позивача, на виконання договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 останній у квітні місяці 2018 року передав у власність Приватного підприємства "Андако Юг" товар загальною вартістю 191791,88 грн, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" складені та підписані низка видаткових накладних, а саме: №334 від 05.04.2018 на суму 20761,20 грн, №335 від 05.04.2018 на суму 14785,78 грн, №380 від 19.04.2018 на суму 34721,28 грн, №382 від 19.04.2018 на суму 48213,65 грн, №403 від 26.04.2018 на суму 26617,25 грн, №404 від 26.04.2018 на суму 46692,72 грн. Дані господарські операції відображені позивачем також в податкових накладних №355 від 05.04.2018, №356 від 05.04.2018, №402 від 19.04.2018, №404 від 19.04.2018, №428 від 26.04.2018 та №429 від 26.04.2018.

13.05.2019 вищезазначені видаткові накладні були направлені позивачем відповідачу засобами поштового зв`язку за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за адресою, яка вказана Приватним підприємством "Андако Юг" у договорі №01/01/17-5 від 01.01.2017, що підтверджується копіями описів вкладень у цінні листи №0103050160991 від 13.05.2019 та №0103050160983 від 13.05.2019.

Докази підписання відповідачем видаткових накладних №334 від 05.04.2018 на суму 20761,20 грн, №335 від 05.04.2018 на суму 14785,78 грн, №380 від 19.04.2018 на суму 34721,28 грн, №382 від 19.04.2018 на суму 48213,65 грн, №403 від 26.04.2018 на суму 26617,25 грн, №404 від 26.04.2018 на суму 46692,72 грн у матеріалах справи відсутні.

З адресованого позивачу листа Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК-ПЛЮС" №23/19 від 11.02.2019 вбачається, що останнім було успішно відібрано та передано до перевезення товар за наведеними вище 6 замовленнями (три партії відвантажені до Приватного підприємства "ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА "АНТОШКА" та успішно ним отримані, три партії передані підприємству "Нова пошта" та успішно вручені за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 25), про що свідчать, зокрема, акти про повернення зданих на зберігання товарно-матеріальних цінностей №313/2018 від 05.04.2018, №314/2018 від 05.04.2018, №356/2018 від 19.04.2018, №358/2018 від 19.04.2018, №378/2018 від 26.04.2018, №379/2018 від 26.04.2018 та товарно-транспортні накладні №59998061160812 від 05.04.2018, №ЛП-098973 від 05.04.2018, №ЛП-101439 від 19.04.2018, №59998061762976 від 19.04.2018, №ЛП-102958 від 26.04.2018, №59998062125371 від 26.04.2018.

10.05.2018 позивач направив відповідачу електронного листа, в якому повідомив про розірвання договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 за власною ініціативою.

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби в Одеській області №321/9/15-32-50-08-09 від 13.09.2019 згідно даних з Єдиного реєстру податкових накладних встановлено наявність взаємовідносин Приватного підприємства "Андако Юг" з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" по зареєстрованим податковим накладним у квітні місяці 2018 року на загальну суму 191791,88 грн, у т.ч. ПДВ у сумі 31965,32 грн. Згідно з додатком №5 Розділ ІІ "Податковий кредит" до декларації за квітень місяць 2018 року відповідачем відображено операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основою ставкою по постачальнику з індивідуальним податковим номером 375066726551 по податковим накладним за квітень місяць 2018 року, а саме: обсяг постачання (без податку на додану вартість) 159826,56 грн, ПДВ за основною ставкою - 31965,28 грн. Відповідно до аналітичної системи щодо результатів автоматизованого співставлення розбіжності за квітень місяць 2018 року між сумами податкового кредиту Приватного підприємства "Андако Юг" та податкових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" відсутні.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 у загальній сумі 258954,84 грн, з яких: 191791,88 грн основної заборгованості, 61946,46 грн пені та 5216,50 грн 3% річних.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 в частині оплати за поставлений товар, а відтак правомірності заявлених позовних вимог про стягнення з останнього пені та 3% річних, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за вказаним договором.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №01/01/17-5 від 01.01.2017 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Cтаттею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №01/01/17-5 від 01.01.2017 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 4.5 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 Дистриб`ютор сплачує вартість поставленого товару на умовах відстрочення платежу - 60 днів з дати поставки товару Постачальником.

Таким чином, колегія суддів враховує, що узгоджені сторонами умови договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 пов`язують виникнення у відповідача обов`язку з оплати вартості поставленого за цим договором товару з фактом здійснення господарської операції-поставкою товару.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За умовами частин першої, другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.1 пункту 2 Положення).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За твердженням позивача, на виконання договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 останній у квітні місяці 2018 року поставив Приватному підприємству "Андако Юг" товар загальною вартістю 191791,88 грн, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" складено та підписано низку первинних документів - видаткових накладних, а саме: №334 від 05.04.2018 на суму 20761,20 грн, №335 від 05.04.2018 на суму 14785,78 грн, №380 від 19.04.2018 на суму 34721,28 грн, №382 від 19.04.2018 на суму 48213,65 грн, №403 від 26.04.2018 на суму 26617,25 грн, №404 від 26.04.2018 на суму 46692,72 грн.

13.05.2019 позивач засобами поштового зв`язку надіслав зазначені видаткові накладні для підписання відповідачу за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за адресою, яка вказана Приватним підприємством "Андако Юг" у договорі №01/01/17-5 від 01.01.2017, що підтверджується копіями описів вкладень у цінні листи №0103050160991 від 13.05.2019 та №0103050160983 від 13.05.2019, між тим докази підписання відповідачем цих видаткових накладних у матеріалах справи відсутні.

Отже, колегія судів вбачає, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні №334 від 05.04.2018 на суму 20761,20 грн, №335 від 05.04.2018 на суму 14785,78 грн, №380 від 19.04.2018 на суму 34721,28 грн, №382 від 19.04.2018 на суму 48213,65 грн, №403 від 26.04.2018 на суму 26617,25 грн, №404 від 26.04.2018 на суму 46692,72 грн не містять обов`язкового реквізиту первинного документа - підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а саме: підпису, проставленого від імені Приватного підприємства "Андако Юг" повноважною особою.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту поставки спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити цей факт іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої поставки, зокрема доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а)дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б)дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження факту поставки за договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 Приватному підприємству"Андако Юг" у квітні місяці 2018 року товару на загальну суму 191791,88 грн Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" було складено податкові накладні №355 від 05.04.2018, №356 від 05.04.2018, №402 від 19.04.2018, №404 від 19.04.2018, №428 від 26.04.2018 та №429 від 26.04.2018.

Водночас колегією суддів враховується, що відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби в Одеській області №321/9/15-32-50-08-09 від 13.09.2019 згідно даних з Єдиного реєстру податкових накладних встановлено наявність взаємовідносин Приватного підприємства "Андако Юг" з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" по зареєстрованим податковим накладним у квітні місяці 2018 року на загальну суму 191791,88 грн, у т.ч. ПДВ у сумі 31965,32 грн . Згідно з додатком №5 Розділ ІІ "Податковий кредит" до декларації за квітень місяць 2018 року відповідачем відображено операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основою ставкою по постачальнику з індивідуальним податковим номером 375066726551 по податковим накладним за квітень місяць 2018 року, а саме: обсяг постачання (без податку на додану вартість) 159826,56 грн, ПДВ за основною ставкою - 31965,28 грн. Відповідно до аналітичної системи щодо результатів автоматизованого співставлення розбіжності за квітень місяць 2018 року між сумами податкового кредиту Приватного підприємства "Андако Юг" та податкових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" відсутні.

Крім того, з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК-ПЛЮС" №23/19 від 11.02.2019 вбачається, що останнім було успішно відібрано та передано до перевезення товар за 6 замовленнями (три партії відвантажені до Приватного підприємства "ТОРГІВЕЛЬНА ФІРМА "АНТОШКА" та успішно ним отримані, три партії передані підприємству "Нова пошта" та успішно вручені за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 25), про що свідчать, зокрема, акти №313/2018 від 05.04.2018, №314/2018 від 05.04.2018, №356/2018 від 19.04.2018, №358/2018 від 19.04.2018, №378/2018 від 26.04.2018, №379/2018 від 26.04.2018 та товарно-транспортні накладні №59998061160812 від 05.04.2018, №ЛП-098973 від 05.04.2018, №ЛП-101439 від 19.04.2018, №59998061762976 від 19.04.2018, №ЛП-102958 від 26.04.2018, №59998062125371 від 26.04.2018.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту поставки відповідачу у квітні місяці 2018 року товару на загальну суму 191791,88 грн на підставі укладеного між сторонами договору №01/01/17-5 від 01.01.2017.

За таких обставин, враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №01/01/17-5 від 01.01.2017, а також відсутність у матеріалах справи доказів проведення відповідачем оплати вартості товару, поставленого йому за договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 у квітні місяці 2018 року, що зумовлює наявність у останнього заборгованості за вищезазначеним договором, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства "Андако Юг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" 191791,88 грн основної заборгованості.

Посилання апелянта на те, що в описах вкладень до поштового відправлення, наданих позивачем в якості підтвердження направлення Приватному підприємству "Андако Юг" видаткових накладних, відбиток поштового штемпеля проставлений на вільному від тексту місці, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, вони жодним чином не спростовують факт поставки позивачем товару за договором №01/01/17-5 від 01.01.2017, а, по-друге, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку" від 05.03.2009 відбиток календарного штемпеля на описі вкладення у цінний лист проставляється відповідальною особою - працівником відділення поштового зв`язку, а не відправником, тому позивач не має жодного відношення щодо місця розміщення відбитку календарного штемпеля.

Факт розірвання позивачем договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 у травні місяці 2018 року з власної ініціативи, а не у зв`язку з порушення відповідачем умов вказаного правочину, також не спростовує факту наявності у Приватного підприємства "Андако Юг" заборгованості за поставлений у квітні місяці 2018 року товар, при цьому згідно з пунктом 8.4 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 розірвання цього договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що виникли за ним до дня його розірвання, та відповідальності за його порушення.

Доводи скаржника про те, що наявні у матеріалах справи замовлення за договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 направлялись позивачу від сторонньої особи - Приватного підприємства "Андако", яке не має жодного відношення до Приватного підприємства "Андако Юг", апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки, як зазначалося вище, факт проведення господарської операції з поставки у квітні місяці 2018 року товару на загальну суму 191791,88 грн між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" та Приватним підприємством "Андако Юг", а не будь-якою іншою особою, підтверджується податковою звітністю вказаних підприємств, при цьому в силу пункту 5.1 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.01.2017) підставою для здійснення кожної поставки товару є замовлення, направлене Постачальнику в будь-якому вигляді, що дозволяє його ідентифікувати, а тому, у разі, якщо б замовлення на поставку товару загальною вартістю 191791,88 грн не були направлені відповідачем, останній міг відмовитися від отримання вказаного товару, чого ним зроблено не було.

Колегія суддів також вбачає, що позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 5216,50 грн 3% річних та 61946,46 грн пені, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним виконання умов договору №01/01/17-5 від 01.01.2017.

В силу пункту 4.5 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 Дистриб`ютор сплачує вартість поставленого товару на умовах відстрочення платежу - 60 днів з дати поставки товару Постачальником.

Отже, прострочення виконання зобов`язання зі сплати вартості товару за двома поставками 05.04.2018 (видаткові накладні №334 від 05.04.2018 на суму 20761,20 грн та №335 від 05.04.2018 на суму 14785,78 грн) у відповідача виникло з 05.06.2018, за двома поставками 19.04.2018 (видаткові накладні №380 від 19.04.2018 на суму 34721,28 грн та №382 від 19.04.2018 на суму 48213,65 грн) - з 19.06.2018, а за двома поставками 26.04.2018 (видаткові накладні №403 від 26.04.2018 на суму 26617,25 грн та №404 від 26.04.2018 на суму 46692,72 грн) - з 26.06.2018.

З огляду на викладене, невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане місцевим господарським судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до пункту 7.1 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 сторони несуть відповідальність згідно з даним договором та законодавством України.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування відсотків річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

В силу пункту 7.3 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 (в редакції протоколу розбіжностей №1 від 01.01.2017) у разі порушення строків оплати товару в порядку відстрочення платежу Дистриб`ютор на підставі письмової вимоги Постачальника зобов`язаний сплатити 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №01/01/17-5 від 01.01.2017 позивачем правомірно нараховано Приватному підприємству "Андако Юг" 3% річних у загальній суми 5216,50 грн (видаткова накладна №334 від 05.04.2018 - 588,70 грн за період 05.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №335 від 05.04.2018 - 419,27 грн за період 05.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №380 від 19.04.2018 - 944,60 грн за період 19.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №382 від 19.04.2018 - 1311,68 грн за період 19.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №403 від 26.04.2018 - 708,82 грн за період 26.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №404 від 26.04.2018 - 1243,43 грн за період 26.06.2018-15.05.2019), при цьому, перевіривши проведений позивачем розрахунок 3% річних, апеляційний господарський суд встановив, що вказаний розрахунок є правильним.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За умовами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У випадку прострочення Дистриб`ютором виконання зобов`язання зі сплати товару за даним договором в порядку відстрочення платежу Дистриб`ютор зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу перед Постачальником. Нарахування пені здійснюється за весь період прострочення платежу Дистриб`ютором без обмеження строку її нарахування, передбаченого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (пункт 7.2 договору №01/01/17-5 від 01.01.2017).

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 61946,46 грн пені, нарахованої за несвоєчасне виконання умов договору №01/01/17-5 від 01.01.2017 (видаткова накладна №334 від 05.04.2018 - 6978,04 грн за період 05.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №335 від 05.04.2018 - 4969,65 грн за період 05.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №380 від 19.04.2018 - 11217,35 грн за період 19.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №382 від 19.04.2018 - 15576,31 грн за період 19.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №403 від 26.04.2018 - 8425,63 грн за період 26.06.2018-15.05.2019; видаткова накладна №404 від 26.04.2018 - 14780,48 грн за період 26.06.2018-15.05.2019). Перевіривши поданий Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" до місцевого господарського суду розрахунок пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правильність останнього.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно того, що під час розгляду позовних вимог щодо стягнення пені суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статті 233 Господарського кодексу України, яким передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки є правом суду, а не його обов`язком, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення нарахованих відповідачу штрафних санкцій.

Отже, з огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які стали би підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум неустойки, місцевим господарським судом підставно стягнуто штрафні санкції у визначеному позивачем розмірі, тим більше, що протягом розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем не порушувалось питання щодо необхідності їх зменшення, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи відповідного клопотання.

Колегією суддів також відхиляються доводи апелянта стосовно того, що стягнута за оскаржуваним рішенням на користь позивача сума витрат на оплату послуг адвоката неспівмірна зі складністю справи та ціною позову, що є підставою для зменшення цієї суми, з огляду на наступне.

В силу приписів частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За умовами частин п`ятої, шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, які узгоджуються з принципом змагальності сторін, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідне клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду даної справи у суді першої інстанції Приватним підприємством "Андако Юг" не заявлялось, що свідчить про необґрунтованість посилання останнього на приписи частин п`ятої, шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (пункт 58 рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 01.11.2019 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний господарський суд не вбачає.

Судом апеляційної інстанції враховується, що у прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу б/н від 22.01.2020 (вх.№4707/19/Д5 від 27.01.2020) Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 28000 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, позивачем надано копії укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" та адвокатом Карпенко Альоною Андріївною договору про надання правої допомоги №11-01/20 від 11.01.2020, ордеру серії КС№595516 від 13.01.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС№7310/10 від 01.03.2019, посвідчення адвоката України №7310/10 від 01.03.2019, попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи у апеляційній інстанції, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги згідно з договором №11-01/20 від 11.01.2020, а також платіжне доручення №1595 від 13.01.2020 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" на користь адвоката Карпенко А.А. 28000 грн, в якому в графі "Призначення платежу" зазначено "Оплата за послуги згідно договору №11-01/20 про надання правої допомоги від 11.01.2020".

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, беручи до уваги рішення місцевого господарського суду про задоволення позову у повному обсязі, апеляційний господарський суд зазначає, що в силу процесуального імперативу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати позивача на професійну правничу допомогу, покладаються на відповідача.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Відповідно до положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене та враховуючи документальне підтвердження Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" понесених ним у зв`язку з переглядом даної справи апеляційним господарським судом судових витрат на суму 28000 грн, колегія суддів вважає за можливе стягнути з Приватного підприємства "Андако Юг" на користь позивача вищезазначену суму витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційній інстанції.

Крім того, згідно з вимогами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги також покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Андако Юг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2019 у справі №916/1522/19 - без змін.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне підприємство "Андако Юг".

Стягнути з Приватного підприємства "Андако Юг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Фарма" 28000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в апеляційній інстанції.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук