Постанова

від 13.02.2020 по справі 915/1443/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1443/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" - Карасьов І.О.,

від Фермерського господарства "Лани Херсону" - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лани Херсону"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019, прийняте суддею Ржепецьким В.О., м. Миколаїв, повний текст складено 21.10.2019,

у справі №915/1443/19

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня"

до відповідача: Фермерського господарства "Лани Херсону"

про стягнення 1 028 836,26 грн

ВСТАНОВИВ :

У травні 2019 р. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" звернулося з позовом до Фермерського господарства "Лани Херсону", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача 1028836,26 грн, з яких: 923000 грн безпідставно одержаних коштів та 105836,26 грн інфляційних втрат і відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збереженням відповідачем грошових коштів, сплачених позивачем з метою розрахунків за договором про надання поворотної фінансової допомоги №23/06-18 від 23.06.2019, який між сторонами так і не був укладений.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 12.06.2019 відкрито провадження у справі №915/1443/19.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 у справі №915/1443/19 (суддя Ржепецький В.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства "Лани Херсону" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" безпідставно одержані грошові кошти у сумі 923000 грн, 3% річних у розмірі 1517,26 грн та судові витрати по сплаті судового збору у сумі 13867,76 грн; в решті позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 23062,74 грн та інфляційних втрат в сумі 81256,26 грн відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту безпідставного збереженням відповідачем грошових коштів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" у сумі 923000 грн, проте врахував, що при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем неправильно визначено період відповідних нарахувань.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Фермерське господарство "Лани Херсону" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 у справі №915/1443/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на відсутності правових підстав для задоволення позову у даній справі у зв`язку з тим, що за рахунок 235090 кг соняшнику, за які Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" не розрахувалося з відповідачем, заборгованість Фермерського господарства "Лани Херсону" перед позивачем повністю погашена. Апелянт також зазначає про те, що позивач запропонував Фермерському господарству "Лани Херсону" провести зарахування зустрічних однорідних вимог в рахунок погашення заборгованості за позичені останнім грошові кошти, між тим, з огляду на те, що вартість соняшнику значно перевищує суму заборгованості відповідача перед позивачем, сторони погодили укласти договір купівлі-продажу вивезеного Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Берегиня" насіння соняшнику, при цьому позивач прийняв на себе зобов`язання з оформлення вказаного договору, проте станом на теперішній час цей правочин так і не був укладений.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 16.12.2019 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 27.12.2019 розгляд справи призначено на 05.02.2020 о 10:30.

04.02.2020 до апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Лани Херсону" надійшло клопотання б/н від 04.02.2020 (вх.№4375/19/Д3 від 04.02.2020) про відкладення розгляду справи №915/1443/19, мотивоване неможливістю забезпечити явку представника останнього у судове засідання 05.02.2020 о 10:30 у зв`язку з його перебуванням з 03.02.2020 на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві Миколаївської міської ради "Міська лікарня №1", на підтвердження чого надано медичну картку стаціонарного хворого та довідку про знаходження на стаціонарному лікуванні №91 від 04.02.2020.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, враховуючи надання скаржником належних доказів перебування його повноважного представника на лікарняному, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин неявки представника апелянта у судове засідання, призначене на 05.02.2020 о 10:30, та необхідність відкладення розгляду даної справи, про що у судовому засіданні 05.02.2020 було постановлено протокольну ухвалу; розгляд справи №915/1443/19 відкладено на 13.02.2020 о 12:00 та доручено Господарському суду Херсонської області забезпечити проведення відеоконференції в його приміщенні 13.02.2020 о 12:00.

У судовому засіданні 13.02.2020, проведеному в режимі відеоконференції, представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги, представник Фермерського господарства "Лани Херсону" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.186-188).

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 23.06.2018 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" перерахувало на користь Фермерського господарства "Лани Херсону" 923000 грн, про що свідчить платіжне доручення №4856 від 23.06.2018, в графі "призначення платежу" якого зазначено "поворотна фінансова допомога згідно з договором №23/06-18 від 23.06.2018".

За твердженням позивача, вищевказана сума грошових коштів сплачених позивачем з метою розрахунків за договором про надання поворотної фінансової допомоги №23/06-18 від 23.06.2019, який між сторонами так і не був укладений.

Факт неукладення письмового договору про надання поворотної фінансової допомоги №23/06-18 від 23.06.2019 сторонами не оспорюється.

В адресованому відповідачу листі №02/04-19 від 02.04.2019 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" просило, зокрема, повернути помилково перераховані ним за платіжним дорученням №4856 від 23.06.2018 грошові кошти у розмірі 923000 грн.

Вказаний лист був надісланий Фермерському господарства "Лани Херсону" 02.04.2019 засобами поштового зв`язку за адресою, яка значить в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, а саме: 54030, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Шевченка, 8-А, що підтверджується описом вкладення у цінний лист №7300304502613 від 02.04.2019 та поштовою накладною №7300304502613 від 02.04.2019.

Дане поштове відправлення відповідачу вручене не було та повернулось 17.04.2019 на адресу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" з проставленою на конверті відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом №07/05-19 від 07.05.2019, в якому просив у семиденний строк повернути на рахунок Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" 923000 грн, помилково перерахованих Фермерському господарства "Лани Херсону" 23.06.2018 за платіжним дорученням №4856 від 23.06.2018.

Зазначений лист був надісланий відповідачу 08.05.2019 засобами поштового зв`язку за вищезазначеною адресою, про що свідчить опис вкладення у цінний лист №7300304768745 від 08.05.2019 та поштова накладна №7300304768745 від 08.05.2019, між тим дане поштове відправлення Фермерським господарством "Лани Херсону" також отримане не було, що підтверджується наявною у матеріалах справи роздруківкою з офіційного Інтернет-сайту "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення №7300304768745.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 1028836,26 грн, з яких: 923000 грн безпідставно одержаних коштів та 105836,26 грн інфляційних втрат і відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту безпідставного збереження відповідачем грошових коштів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" у сумі 923000 грн, при цьому суд врахував, що при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем неправильно визначено період відповідних нарахувань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В силу частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, була відсутня взагалі або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Таким чином, кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також може застосовуватися субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, 23.06.2018 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" перерахувало на користь Фермерського господарства "Лани Херсону" 923000 грн, про що свідчить платіжне доручення №4856 від 23.06.2018, в графі "призначення платежу" якого зазначено "поворотна фінансова допомога згідно з договором №23/06-18 від 23.06.2018".

Факт неукладення письмового договору про надання поворотної фінансової допомоги №23/06-18 від 23.06.2019 сторонами визнається в заявах по суті справи, а тому в силу частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню, при цьому апеляційний господарський суд не має жодних підстав вважати недостовірною визнану сторонами обставину відсутності підписаного між ними договору.

Колегія суддів також враховує, що за своєю юридичною природою договір про надання поворотної фінансової допомоги є договором позики.

Згідно з частиною першою статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1047 Цивільного кодексу України унормовано, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги посилання скаржника на отримання ним від позивача поворотної фінансової допомоги у сумі 923000 грн за наявності правової підстави - усних домовленостей керівництва сторін, які мали місце в результаті тривалих та одноманітних відносин сторін щодо надання поворотної фінансової допомоги.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, з огляду на неукладення між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги №23/06-18 від 23.06.2018, посилання на який міститься в графі "призначення платежу" платіжного доручення №4856 від 23.06.2018, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження виконання (часткового або повного) вказаного договору або наміру сторін щодо його виконання, а також враховуючи те, що у всіх адресованих відповідачу листах-вимогах позивач стверджує про помилковість перерахування ним 923000 грн за платіжним дорученням №4856 від 23.06.2018, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування до спірних правовідносин правового механізму, передбаченого приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки підстава для набуття відповідачем вищезазначеної суми грошових коштів була відсутня, що свідчить про безпідставність утримання останнім належних позивачу коштів.

За таких обставин, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовну вимогу про стягнення з Фермерського господарства "Лани Херсону" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 923000 грн.

Доводи скаржника про те, що заборгованість Фермерського господарства "Лани Херсону" перед позивачем у розмірі 923000 грн повністю погашена за рахунок 235090 кг соняшнику, за які Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Берегиня" не розрахувалося з відповідачем, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на їх недоведеність, оскільки зі змісту наданих відповідачем документів не вбачається факт їх будь-якої пов`язаності з обставинами перерахування позивачем грошових коштів за платіжним дорученням №4856 від 23.06.2018.

Посилання апелянта на те, що позивач запропонував Фермерському господарству "Лани Херсону" провести зарахування зустрічних однорідних вимог в рахунок погашення заборгованості за позичені останнім грошові кошти, судом апеляційної інстанції оцінюються критично у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження факту порушення Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Берегиня" питання про таке зустрічне зарахування, зокрема, шляхом подання відповідної заяви.

Крім того, колегія суддів вбачає, що позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 24580 грн 3% річних за період з 24.06.2018 по 14.05.2019 та 81256,26 грн інфляційних втрат за період з червня місяця 2018 року по квітень місяць 2019 року.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України компенсаційні виплати.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (пункти 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 . У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що під час розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд повинен перевірити здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення грошових коштів, при цьому обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку безпосередньо залежить від правильності визначення ним періоду відповідних нарахувань.

Дослідивши та перевіривши поданий Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Берегиня" до суду першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про неправильність останнього, оскільки позивачем невірно визначено дату прострочення виконання грошового зобов`язання з огляду на наступне.

Зі здійсненого позивачем розрахунку вбачається, що датою прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення відповідачем Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Берегиня" 923000 грн останнім визначено 24.06.2018, тобто наступний день після перерахування вищезазначеної суми грошових коштів на рахунок Фермерського господарства "Лани Херсону".

В силу частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів враховує, що відповідно до наявних матеріалів справи вперше вимога позивача про повернення грошових коштів у сумі 923000 грн, які були помилково сплачені останнім за платіжним дорученням №4856 від 23.06.2018, була адресована відповідачу у вигляді листа №02/04-19 від 02.04.2019, при цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що датою пред`явлення вимоги є не дата її складання, а дата отримання останньої відповідачем, тобто ознайомлення Фермерським господарством "Лани Херсону" з її змістом.

Вказаний лист був надісланий Фермерському господарства "Лани Херсону" 02.04.2019 засобами поштового зв`язку за адресою, яка значить в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, а саме: 54030, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Шевченка, 8-А, що підтверджується описом вкладення у цінний лист №7300304502613 від 02.04.2019 та поштовою накладною №7300304502613 від 02.04.2019.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Дане поштове відправлення відповідачу вручене не було та повернулось 17.04.2019 на адресу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" з проставленою на конверті відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Отже, лист позивача №02/04-19 від 02.04.2019 про повернення грошових коштів у сумі 923000 грн, які були помилково сплачені останнім за платіжним дорученням №4856 від 23.06.2018, повернутий органами зв`язку з позначкою "за закінченням встановленого строку зберігання " може вважатися належним доказом пред`явлення кредитором своїх вимог, оскільки у разі, якщо фактичне місцезнаходження суб`єкта господарювання з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома своїх контрагентів, партнерів тощо, всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, враховуючи передбачений законом семиденний строк для виконання відповідачем свого обов`язку за вищезазначеною вимогою позивача, колегія суддів дійшла висновку про те, що 24.04.2019 є останнім днем виконання відповідачем зобов`язання з повернення позивачеві грошових коштів, безпідставно утриманих Фермерським господарством "Лани Херсону", а тому початковою датою прострочення виконання грошового зобов`язання є 25.04.2019 і саме з цієї дати мають нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних.

За таких обставин, у зв`язку з тим, що під час розрахунку інфляційних втрат та 3% річних Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Берегиня" було невірно визначено період прострочення виконання грошового зобов`язання, місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1517,26 грн 3% річних, нарахованих за період з 25.04.2019 по 14.05.2019. Водночас у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційний втрат, нарахованих на суму заборгованості за травень місяць 2019 року, суд першої інстанції правомірно відмовив, оскільки прострочення грошового зобов`язання почалось після 16-го квітня, тому розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати з травня місяця 2019 року, між тим, з огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати лише по 14.05.2019, інфляційне збільшення суми боргу не застосовується.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (пункт 58 рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 10.10.2019 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лани Херсону" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 у справі №915/1443/19 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фермерське господарство "Лани Херсону".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук