Постанова

від 11.02.2020 по справі 910/8856/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. Справа№ 910/8856/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 11.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Виконавчого комітету Одеської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.11.2019 (повний текст складено 05.12.2019)

у справі №910/8856/19 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Одеської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач, Комітет), в якому просив визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 287-р від 25.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при прийнятті рішення №287-р від 25.04.2019 неповно з`ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема, позивач зазначав, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради про організацію дорожнього руху прийняте ним в рамках наданої законом компетенції, з урахуванням перспективних напрямків розвитку міста основної містобудівної документації населенного пункту та у відповідності до концепції розвитку порту, погодженої профільним центральним органом виконавчої влади, які прямо передбачають необхідність забезпечення в`їзду до порту через "Сухий порт".

Також позивач звертав увагу суду на те, що основним завданням місцевого самоврядування, виходячи з положень Європейської хартії місцевого самоврядування, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є здійснення регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення, в рамках реалізації якого територіальна громада відповідного населеного пункту наділяється правом та реальною здатністю самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Отже, розв`язання проблем саме територіальної громади має бути покладено у пріоритет під час вирішення питань місцевого значення, у зв`язку з чим нелогічним вбачається нехтування органом місцевого самоврядування під час реалізації ним власних повноважень інтересами територіальної громади, її потребами у забезпеченні безперебійного та безперешкодного транспортного сполучення з одним із найбільш населеним та віддаленим від центру районом міста та надання замість цього переваги інтересам окремих суб`єктів господарювання, які провадять свою діяльність із використанням послуг Одеського морського торгівельного порту, концепція розвитку якого передбачала саме визначену органом місцевого самоврядування організацію руху до території одного з найбільших транспортних вузлів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 у справі №910/8856/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду, так як рішення Комітету прийнято відповідно до вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а відтак - в суду відсутні передбачені ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для визнання частково недійсним або скасування оскаржуваного рішення.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 у справі №910/8856/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення прийняте з неповним з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Скаржник посилаючись на Закони України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про благоустрій населених пунктів", "Про автомобільні дороги", зазначає, що організація дорожнього руху у містах прямо віднесена до повноважень виконавчих органів міських рад, які, реалізуючи відповідне дискреційне повноваження, мають орієнтуватися на забезпечення економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів, а не на забезпечення економічної конкуренції. При цьому, забезпечення таких умов є саме обов`язком виконавчих органів рад, а не лише певною можливістю у реалізації ними своїх повноважень.

Відтак, затвердження схем організації дорожнього руху за своєю суттю не може вважатися дією, спрямованою на встановлення не передбачених законами України обмежень самостійності підприємств у частині споживання ними послуг, адже таке регулювання взагалі не спрямоване на регулювання споживання будь-яких послуг, а покликане забезпечити таку організацію дорожнього руху, яка у найбільш оптимальний спосіб задовольняє потреби відповідної територіальної громади м. Одеси як жителів об`єднаних постійним проживанням у межах міста, у поєднанні із державними інтересами, створюючи безперешкодне пересування дорогами міста.

Можливість заборони на окремих ділянках вулично-дорожньої мережі руху вантажних автомобілів прямо передбачена законодавством України. При цьому жодною нормою законодавства не встановлено обмежень щодо використання цього або інших знаків у регулюванні дорожнього руху та необхідності врахування під час застосування дорожніх знаків інтересів у сфері економічної конкуренції окремих суб`єктів господарювання, що взагалі перебуває поза площиною відносин, які підлягають регулюванню під час вирішення питання щодо організації дорожнього руху.

Окрім того, проектними рішеннями Генерального плану м. Одеси, який був чинним та обов`язковим для застосування на момент прийняття виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення від 25.02.2016 №46 "Про затвердження схеми організації руху вантажного транспорту до Одеського морського торгівельного порту" та який пройшов державну експертизу на предмет відповідності вимогам законодавства, прямо передбачено вжиття заходів, спрямованих на вилучення контейнеровозів з магістральних вулиць міста саме шляхом забезпечення заїзду в порт усього вантажного транспорту з окружної дороги через "Сухий порт".

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2019 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/8856/19 за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 та призначено до розгляду в судовому засіданні 11.02.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначає, що під час прийняття позивачем рішення від 25.02.2016 №46 "Про затвердження схеми організації руху вантажного транспорту до Одеського морського торгівельного порту", останнім не дотримано положення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки не було погоджено спірного рішення з органами Комітету.

10.02.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Асоціації міжнародних експедиторів України надійшла заява про вступ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У судове засідання 11.02.2020 з`явилися представники сторін, які надали пояснення щодо поданої Асоціацією міжнародних експедиторів України заяви про вступ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін щодо заяви Асоціації міжнародних експедиторів України, дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність обумовлених ст. 50 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення заяви Асоціації міжнародних експедиторів України про вступ її в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Так, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 у задоволенні заяви Асоціації міжнародних експедиторів України (Код ЄДРПОУ 22923277) про вступ до участі у справі №910/8856/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - відмовлено.

У судовому засіданні 11.02.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 11.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 25.04.2019 Антимонопольним комітетом України прийнято рішення №287-р у справі №143-26.13/88-17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (надалі - Рішення), яким:

- визнано, що виконавчий комітет Одеської міської ради, прийнявши 25.02.2016 рішення №46 "Про затвердження схеми організації руху вантажного транспорту до Одеського морського торгівельного порту", вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене абзацом дев`ятим частини другої статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді дії, якою встановлені не передбачені законами України обмеження самостійності підприємств у частині споживання платних послуг товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал", що надаються на території Сухого порту;

- зобов`язано виконавчий комітет Одеської міської ради передбачити можливість заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту без споживання платних послуг товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал".

Виконавчий комітет Одеської міської ради не погоджуючись з висновками Антимонопольного комітету України про вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, звернувся до Господарського суду міста Києва на підставі статі 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з позовом про визнання недійним Рішення з підстав порушення та неправильного застосування відповідачем норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування позовної заяви, позивач, зокрема, посилався на обов`язок забезпечення економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів, а не на забезпечення економічної конкуренції. Також обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказував, що Комітет вже визначив особу відповідальну за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме ТОВ "Євротерминал".

Суд першої інстанції проаналізувавши матеріали справи дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Статтею 3 зазначеного Закону встановлено, що до основних завдань Антимонопольного комітету України відноситься участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією.

Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

При цьому, частиною 2 статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно- господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що органи місцевого самоврядування, у тому числі позивач, під час виконання свого обов`язку щодо забезпечення безперервних, безпечних економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами зобов`язані також враховувати можливий вплив на стан конкуренції, а також не вчиняти дії які мають на неї негативний вплив.

При цьому, прийняття спірного рішення позивачем в рамках наданої йому законом компетенції не спростовує факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Слід зазначити, що погодження спірного рішення позивача з профільними центральними органами виконавчої влади не спростовує факту вчинення позивачем порушення, з огляду на виключні повноваження органів Комітету, що передбачено статтею 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" відповідно до якої здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України, передбачених пунктами 1 -4 і 11 частини першої, пунктами 1, 2 і 4 частини другої,пунктами 11-13, 15 і 16 частини третьої цієї статті, не допускається.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Рішенням Комітету від 21.12.2017 №720-р визнано, що ТОВ "Євротерминал" у період з березня 2016 року по листопад 2017 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) вантажних транспортних засобів, без оплати яких заїзд в Одеський морський торговельний порт є неможливим, з часткою 100 відсотків Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Комітету визнано, що дії ТОВ "Євротерминал", які полягають у стягненні плати за повний комплекс послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) вантажних транспортних засобів, без оплати яких заїзд в Одеський морський торговельний порт є неможливим, а не тих складових, в яких фактично є потреба у експедиторів (перевізників) і які фактично надаються ТОВ "Євротерминал" та споживаються експедиторами (перевізниками), наслідком чого є стягнення плати за фактично не надані послуги, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг обслуговування транспортних засобів на території Сухого порту, що призводить до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, яке було б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення Комітету зобов`язано ТОВ "Євротерминал" забезпечити можливість проїзду в Одеський морський торговельний порт експедиторів (перевізників) територією товариства без сплати за послуги, у випадку якщо експедитори (перевізники) не потребують і не мають наміру їх споживати, крім тих, що стосуються користування територією ТОВ "Євротерминал" для проїзду до Одеського морського торговельного порту і без яких забезпечити такий проїзд неможливо.

Водночас, Рішенням Комітету від 25.04.2019 № 287-р, визнано, що Виконком ОМР прийнявши 25.02.2016 рішення №46 "Про затвердження схеми організації руху вантажного транспорту до Одеського морського торгівельного порту", вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене абзацом дев`ятим частини другої статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді дії, якою встановлено не передбачені законами України обмеження самостійності підприємств у частині споживання платних послуг ТОВ "Євротерминал", що надаються на території Сухого порту.

З вищевикладеного слідує, що ТОВ "Євротерминал" та Виконавчий комітет Одеської міської ради вчинили різні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, хоча і пов`язаних між собою обставинами. Отже, ТОВ "Євротерминал" та Виконавчий комітет Одеської міської ради вчинили різні порушення, які між собою нерозривно пов`язані, а тому притягнення ТОВ "Євротерминал" до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не звільняє від відповідальності Позивача.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Як вже зазначалось вище, Рішенням Комітету від 21.12.2017 №720-р дії ТОВ "Євротерминал" визнано порушенням передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг обслуговування транспортних засобів на території Сухого порту, що призводить до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Внаслідок дій ТОВ "Євротерминал" відбулось ущемлення інтересів споживачів, оскільки останні сплачували за послуги, які фактично не надавались під час заїзду в ОМТП.

Водночас, дії позивача кваліфіковано за абзацом дев`ятим частини другої статті 15 Закону, відповідно до якого антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняття спірного рішення позивача має безпосередній вплив на конкуренцію, оскільки внаслідок прийняття такого рішення були створені умови, при яких вантажний транспорт прямує до Одеського морського торгівельного порту (ОМТП) через територію ТОВ "Євротерминал", на якій розташовано Сухий порт для відстою вантажного автотранспорту до в`їзду в ОМТП, тобто дії позивача сприяли монополізації ТОВ "Євротерминал".

Обмеження самостійності підприємства полягає, у тому, що для вантажного транспорту рух організований таким чином, що суб`єкти господарювання не маючи можливість обрати альтернативний заїзд до ОМТП вимушені сплачувати послуги, які їм не надаються, що свідчить про ущемлення їх інтересів.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Колегією суддів перевіривши юридичну оцінку обставин справи №143-26.13/88-17 та повноту їх встановлення в оскаржуваному рішенні, встановлено, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідачем дотримано вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5, у зв`язку з чим всебічно, повно і об`єктивно розглянуто обставини справи №143-26.13/88-17.

Викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідача відповідають фактичним обставинам справи №143-26.13/88-17, нормам матеріального права, є законними та обґрунтованими.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, а відтак - вимоги позивача про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №287-р від 25.04.2019 у справі №143-26.13/88-17 є необґрунтованими, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 у справі №910/8856/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Виконавчого комітету Одеської міської ради - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (Виконавчий комітет Одеської міської ради).

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 у справі №910/8856/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 у справі №910/8856/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

4. Матеріали справи №910/8856/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений - 17.02.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк