Постанова

від 12.02.2020 по справі 913/583/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2020 р. Справа № 913/583/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Дучал Н.М. , суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат Верхацький І.В.

відповідача - Півень А.В.

розглянувши апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» (вх.№ 190Л/1) на рішення господарського суду Луганської області від 10.12.2019 у справі № 913/583/19 (повний текст якого складено та підписано 10.12.2019 суддею Тацій О.В. у приміщенні господарського суду Луганської області),

за позовом АТ «НАК «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до КП «Теплосервіс Станично-Луганського району» (93601, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, квартал Молодіжний, буд. 10Б, код ЄДРПОУ 35259450),

про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 293 193,76 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до комунального підприємства «Теплосервіс Станично-Луганського району» про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 293 193,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором № 5150/1718-БО-20 постачання природного газу від 18.09.2017, а саме: поставив відповідачу (споживачу за договором) природний газ на загальну суму 10 953 629,10 грн., однак відповідач в порушення п. 6.1 договору не своєчасно виконав свої зобов`язання в частині внесення оплати за природний газ, внаслідок чого у позивача на підставі умов п. 8.2 договору та положень ч. 2 ст. 625 ЦК України виникло право на звернення з вимогою про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 164 011,31 грн., трьох відсотків річних з простроченої суми у розмірі 42 365,64 грн. та інфляційних втрат за весь час прострочення у розмірі 86 816,81 грн., що разом складає 293 193,76 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 10.12.2019 у справі № 913/583/19 позов АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до КП «Теплосервіс Станично-Луганського району» про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 293 193,76 грн. - задоволено частково.

Стягнуто з КП «Теплосервіс Станично-Луганського району (93601, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, квартал Молодіжний, буд. 10Б, ідентифікаційний код 35259450) на користь АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) заборгованість з 3% річних в сумі 42 365,64 грн. та інфляційних втрат в сумі 86 816,81 грн., що разом складає 129 182,45 грн., та витрати зі сплати судового збору в сумі 1937,74 грн.

АТ «НАК «Нафтогаз України» із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 164011,31 грн. та прийняти нове в цій частині, яким стягнути з КП «Теплосервіс Станично-Луганського району» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» пеню в розмірі 164011,31 грн.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано положення ст. 2 ЗУ Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , п. 27, ст. 1. ЗУ Про ринок природного газу , ст.1 ЗУ Про електроенергетику , оскільки позивач не є «енергопостачальною компанією» в розумінні норм вказаного Закону.

Окрім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що 30 квітня 2018 р. Президент України підписав указ яким припинено проведення антитерористичної операції на територіях Донецької та Луганської областей, а тому апелянт вважає, що Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси не міг бути застосований до спірних правовідносин (в частині стягнення пені) після 30 квітня 2018 р., а тому, в будь-якому випадку, рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені яка нарахована після 30.04.18 , на думку апелянта, підлягає скасуванню.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 913/583/19, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, призначено справу до розгляду на 12.02.2020.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач у судовому засіданні наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.09.2017 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Постачальник) та комунальним підприємством «Теплосервіс Станично-Луганського району» (надалі - Споживач) укладено договір № 5150/1718-БО-20 постачання природного газу, за яким постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Згідно умов п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України) (п. 1.3 договору).

В п. 2.1 договору сторони визначили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ обсягом до 1360 тис. куб. метрів.

У відповідності до п. 3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Згідно п. 3.7 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання передачі.

Так, за п. 3.8 договору, споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

При цьому, постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріпленим печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.

Розділом 5 договору визначена ціна природного газу.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що ціна за 1000 куб. метрів газу за цим договором на дату його укладання становить 7 907,20 гривень, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488,64 грн.

Згідно з п. 5.4 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

У відповідності до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пп. 6 п. 7.2 договору, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Розділом 8 договору сторони передбачили особливості відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за ним.

Пунктом 8.1 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

За умовами п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати, згідно п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

В розділі 12 договору сторони зазначили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому, між сторонами було укладено додаткові угоди до договору постачання природного газу від 18.09.2017 №5150/1718-БО-20, а саме:

- додаткову угоду №1 від 15.01.2018, якою, виклали п. 8.2 договору в наступній редакції:

«У разі прострочення споживачем оплати, згідно п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.» ;

- додаткову угоду №2 від 27.03.2018 року, якою, виклали п. 2.1 договору в наступній редакції:

«Постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ обсягом до 1218,611 тис. куб. метрів.» ;

- додаткову угоду №3 від 02.04.2018 року, якою, доповнили п. 2.1 договору абзацом в наступній редакції:

«Постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 30 тис. куб. метрів.» , а п. 12.1 договору виклали в такій редакції:

«Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.»

На виконання вказаних умов договору протягом жовтня 2017 року - квітня 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на суму 10 953 629,10 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 444 220,18 грн., від 30.11.2017 року на суму 1910623,06 грн., від 31.12.2017 на суму 1 618012,38 грн., від 31.01.2018 на суму 2393167,85 грн., від 28.02.2018 на суму 2 350 345,62 грн., від 31.03.2018 на суму 2 153 038,84 грн. та від 30.04.2018 на суму 84 221,17 грн., підписаними представниками сторін.

Крім того, згідно довідки «Сальдо, Підприємство «Теплосервіс Станично-Луганського району КП»» , за період з 01.10.2017 по 31.05.2019 дебет та кредит підприємства склали по 10 953 629,10 грн.

Однак, як вбачається з довідки «Операції за договором « 5150/1718-БО-20» підприємство «Теплосервіс Станично-Луганського району КП» за період з 01.10.2017 по 31.05.2019, складеної заступником головного бухгалтера НАК «Нафтогаз України» , відповідач на відміну від позивача свої зобов`язання за договором в порушення п. 6.1 договору щодо своєчасного внесення оплати за природний газ виконував неналежним чином, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Так, факт поставки позивачем природного газу відповідачу за договором № 5150/1718-БО-20 постачання природного газу від 18.09.2017 підтверджений матеріалами справи, в тому числі актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 10 953 629,10 грн.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 6.1 договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення умов договору відповідач своєчасно, у встановлений договором строк, вартість одержаного газу позивачу не сплатив, оплата за газ здійснювалась відповідачем несвоєчасно.

Доводи позивача в цій частині відповідачем не спростовані.

Так, в позові позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 164 011,31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 8.2 договору, викладеного додатковою угодою №1 від 15.01.2018 року, в новій редакції, сторони, зокрема, передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати, згідно п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 164 011,31 грн., з яких:

- за заборгованість за поставлений у січні 2018 року газ за період з 27.02.2018 року по 12.03.2018 року - 3 138,10 грн.;

за заборгованість за поставлений у лютому 2018 року газ за період з 27.03.2018 року по 22.05.2018 року - 16 314,29 грн.;

- за заборгованість за поставлений у березні 2018 року газ за період з 26.04.2018 року по 25.10.2018 року - 138 063,05 грн.

- за заборгованість за поставлений у квітні 2018 року газ за період з 26.05.2018 року по 25.11.2018 року - 6 495,87 грн.;

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13.01.2015 № 85-VIII (набрав чинності з 07.02.2015) у редакції Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VIII, метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція.

Згідно з ч. 2 ст. 2 вказаного Закону встановлено мораторій на час, визначений статтею 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VIII дію ст. 1 зупинено до завершення антитерористичної операції, яка у спірний період та на цей час триває.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту ПАТ «НАК «Нафтогаз України» , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту ПАТ «НАК «Нафтогаз України» встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України «Про енергозбереження» визначено, що: «енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент набрання чинності Закону від 13.01.2015 № 85-VIII) «житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 названого Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності відповідача - КП «Теплосервіс Станично-Луганського району» є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Водночас, відповідач здійснює свою господарську діяльність у смт. Станично-Луганська Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р.

Відповідно до п. 6 Статуту ПАТ «НАК «Нафтогаз України» предметом діяльності Компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом. Згідно п.2 ст.1 Постанови КМУ від 25.07.2012р. № 705 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн.куб.метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії. Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, він є постачальником енергоресурсу.

Відтак, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем (виробником) житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання (вироблення) відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є постачальником енергоресурсу, наведені вище положення Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 5150/1718-БО-20 від 18.09.2017.

Аналогічна правова позиція викладена у постанови Верховного Суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18.

Тобто, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції триває до завершення АТО.

Таким чином, нарахування позивачем пені за зобов`язаннями січня 2018 - квітня 2018 року протирічить Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» , а тому у цій частині вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Крім цього, позивач просив стягнути 3% річних в сумі 42365,64 грн. та інфляційні втрати в сумі 86816,81 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлені обставини справи, оскільки відповідачем несвоєчасно виконувались умови договору щодо оплати за отриманий природний газ, тому він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Так, у відповідності до розрахунку, поданого в обґрунтування позову, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 42 365,64 грн., з яких:

- за зобов`язаннями січня 2018 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 27.02.2018 року по 12.03.2018 року - 615,32 грн.;

- за зобов`язаннями лютого 2018 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 27.03.2018 року по 22.05.2018 року - 3 198,88 грн.;

- за зобов`язаннями березня 2018 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 26.04.2018 року по 26.03.2019 року - 36 440,14 грн.;

- за зобов`язаннями квітня 2018 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 26.05.2018 року по 26.03.2019 року - 2 111,30 грн.

Колегією суддів було перевірено розрахунок 3% річних, наданий позивачем та встановлено, що він є правильним, зробленим у відповідності до умов договору та даних первинних документів, з огляду на що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 42 365,64 грн. підлягає задоволенню повністю.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 86 816,81 грн., колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр» . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

При здійсненні перевірки нарахування інфляційних втрат суд враховує положення п. 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» , яким визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, інфляційні втрати, які позивач просив стягнути з відповідача:

- за зобов`язаннями за лютого 2018 року за період прострочення з 01.04.2018 року по 30.04.2018 року з урахуванням індексу інфляції складають 3 602,76 грн.;

- за зобов`язаннями за березня 2018 року за період прострочення з 01.05.2018 року по 28.02.2019 року з урахуванням індексів інфляції складають 77 516,20 грн.;

- за зобов`язаннями за квітня 2018 року за період прострочення з 01.06.2018 року по 28.02.2019 року з урахуванням індексів інфляції складають 5 697,85 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, заявлених позивачем у розмірі 86 816,81 грн., колегія суддів дійшла висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 42 365,64 грн. та інфляційних втрат в сумі 86 816,81 грн., що разом складає 129 182,45 грн.

Посилання позивача на закінчення антитерористичної операції, підтвердженням чого є Указ Президента України від 30.04.2018 року №116/2018 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях (указ для службового користування) є неприйнятними з огляду на те, що Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014 року №405/2014 є чинний, тобто період проведення антитерористичних дій триває незалежно від зміни назви самої військової операції. Крім того, суд звертає увагу на той факт, що Указом Президента від 30.04.2018 року №116/2018 затверджено рішення РНБО Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей . Тобто, виходячи з назви самого рішення РНБО слідує, що антитерористична операція на території Донецької та Луганської областей триває, що спростовує доводи відповідача щодо завершення АТО.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 30 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях № 2268 від 18.01.2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, статтею 3 Закону України Про боротьбу з тероризмом № 638 від 20.03.2003 року було доповнено абзацом 10: антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України

Отже, колегія суддів доходить до висновку, що діючі норми права не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, а дають підстави вважати, що антитерористична операція продовжується операцією об`єднаних сил.

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Луганської області від 10.12.2019 у справі № 913/583/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 10.12.2019 у справі № 913/583/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 17.02.2020.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.М. Дучал

Суддя О.І. Склярук