Рішення

від 05.02.2020 по справі 903/795/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 лютого 2020 р. Справа № 903/795/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,

позивача Михайліченка М.В.,

представника позивача: адвоката Полячука С.І.,

представника відповідача: адвоката Ольховського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича

до відповідача Фізичної особи-підприємця Михайліченко Лілії Володимирівни

про повернення безпідставно набутого майна.

встановив: позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов`язати відповідача повернути безпідставно набуте майно загальною вартістю 652 565,50 грн., а саме: вітрину закриту зі склом і підсвіткою у кількості 10 одиниць загальною вартістю 25600 грн.; вітрину відкриту вартістю 10130 грн.; прилавки прямі у кількості 9 одиниць загальною вартістю 19935 грн.; прилавок кутовий зовнішній у кількості 1 одиниця вартістю 1935грн.; систему відео нагляду загальною вартістю 37 360 грн.;промислові товари інтимного призначення вартістю 413602 грн.; офісну та комп`ютерну оргтехніку на загальну суму 12000 грн., РОSТ-термінал "ПриватБанк" (SIVО0Н3Р), серійний номер 12257СТ71776209 балансовою вартістю 5000 грн.; б/в меблі та металевий сейф з документами, які знаходяться в приміщенні магазину "Казанова" за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20; товари, що знаходяться за цією ж адресою у "Центрі ритуальних послуг": ручки та хрести вартістю 53150 грн., лампадки вартістю 24 874 грн., набори для поховання вартістю 11 695 грн, труни лаковані вартістю 6500 грн., домовина лакована вартістю 2600 грн., хрести металеві вартістю 5400 грн., стрічка на вінки вартістю 980 грн., товар для оздоблення вінків та трун вартістю 1397,50 грн., каркаси для вінків вартістю 8007 грн., всього на суму 114603,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на використання відповідачем майна, що належить позивачу на праві власності, без достатньої правової підстави. Позивач вказує, що з метою перешкоджання його підприємницькій діяльності, 14.09.2019 року відповідачем було встановлено інші замки у приміщенні магазину "Казанова" та "Центр ритуальних послуг", де знаходяться належні позивачу на праві приватної власності матеріальні цінності, що унеможливлює доступ позивача до належного йому майна.

Ухвалою суду від 09.10.2019р. відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

04.11.2019р. відповідачка - ФОП Михайліченко Лілія Володимирівна надіслала на адресу суду відзив (вх. №01-57/12339/19), в якому заперечує проти позову. Вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Відповідачка зазначає, що у зв`язку із здійсненням нею підприємницької діяльності та необхідністю реалізації товарів, вона з 2002 року використовує нежитлові приміщення по вул. Огієнка, 20 в м. Луцьку.

Вказує, що 30.08.2017 року між нею та Фондом державного майна України по Волинській області укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1154, відповідно до якого відповідачка, як орендар прийняла у строкове платне користування частину нежитлового приміщення (магазин) площею 100,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Огієнка, 20 (згідно п.1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що майно передається в оренду з метою використання Орендарем: 64,6 кв.м. - розміщення магазину промислових товарів інтимного призначення; 35,8 кв.м. - розміщення офісу. Строк дії договору до 28.08.2020року (відповідно до п.10.1. Договору). В орендованому приміщенні знаходиться магазин Казанова , в якому відповідачка реалізовує товари інтимного призначення.

Також зазначає, що відповідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1155 від 30.08.2017 року, укладеного між нею та Фондом державного майна України по Волинській області, відповідачка є орендарем частини нежитлового приміщення (магазин) площею 145,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Огієнка, 20 (згідно п.1.1. Договору). Пунктом 1.2. Договору передбачено, що майно передається в оренду з метою використання Орендарем: 59,7 кв.м.- розміщення складу; 86,2 кв.м. - розміщення офісу. Строк дії договору до 28.08.2020 року (відповідно до п. 10.1. Договору). В орендованому приміщенні знаходиться магазин Центр ритуальних послуг , де відповідачка реалізовує товари ритуального призначення.

ФОП Михайліченко Л.В. вказує, що за весь період і на даний час в орендованих приміщеннях магазинів Казанова та Центр ритуальних послуг здійснюється торгівля товарами інтимного та ритуального призначення, що підтверджується відповідними видатковими накладними, частина товарів нею купується через мережу інтернет-магазинів. Отримані доходи обліковуються та подається відповідна звітність до податкових органів.

В серпні 2019 року позивач, вважаючи, що підприємницька діяльність, якою займається відповідачка, організована в період шлюбу саме ним та отримавши доступ до приміщення, без згоди відповідачки, встановив систему відео спостереження та термінал.

Відповідачка стверджує, що позивач надає ритуальні послуги та здійснює торгівлю відповідними товарами, за адресою: с. Зміїнець, вул. Зарічна, буд. 35, Луцький район, оскільки відповідно до договору про поділ спільного майна подружжя від 19.03.2018 року, укладеного між Михайліченко М.В. та Михайліченко Л.В. , позивач, як фізична особа набув у власність приміщення бюро ритуальних послуг, загальною площею - 444, 8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідачка доводить суду, що товари та матеріальні цінності, які просить повернути позивач, в приміщенні зазначених магазинів відсутні, крім системи відеоспостереження та Р0ST-терміналу ПриватБанк (SIVO0H3P), серійний номер 12257 НОМЕР_1 , які позивач самовільно, без її згоди встановив в серпні 2019р. При цьому, заявляючи вимогу про повернення системи відеонагляду та терміналу, позивач в позасудовому порядку до ФОП Михайліченко Л.В. з такими вимогами не звертався, хоча відповідачка пропонувала повернути це майно.

Зазначає, що додані до позовної заяви видаткові накладні, лише вказують на набуття позивачем такого майна, у зв`язку із здійсненням господарської діяльності в інших місцях торгівлі.

Щодо вітрин, прилавків, комп`ютерної оргтехніки, б/в меблів та металевого сейфу з документами, які, на думку позивача, є його власністю та знаходяться в приміщенні магазину Казанова за адресою: м.Луцьк, вул. Огієнка, 20, відповідачка інформує, що зазначене майно, яке знаходиться в орендованих нею приміщеннях магазинів Казанова та Ритуальні послуги , за адресою: м.Луцьк, вул. Огієнка, 20, є належним їй майном, яке придбане впродовж її багаторічної діяльності.

11.11.2019р. від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№01-57/12701/19), в якій позивач не погодився з доводами відповідачки, зазначеними у відзиві на позовну заяву. Позивач вказує, що факт знаходження спірного майна в орендованому відповідачем приміщенні підтверджується фото- та відео- доказами, які долучені до позовної заяви. Провадження підприємницької діяльності позивачем за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20 підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку серії А № 611885, виданого Луцькою об`єднаною податковою інспекцією 15.05.2012 року, де відображена вказана адреса, копією Договору суборенди приміщення за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20, Договорами охорони вказаного приміщення та рядом інших доказів, які наявні в матеріалах справи. Долучені відповідачем копії видаткових накладних та накладних на промислові товари інтимного призначення жодним чином не спростовують обставин, на які посилається позивач в обгрунтування його позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна, оскільки, як вбачається зі змісту вказаних доказів, відповідні товари придбані відповідачем у вересні-жовтні 2019 року, тобто вже після виникнення конфлікту між нами, в той час, коли відповідач заволоділа належним позивачу майном, яке придбано за договорами, укладеними раніше. Окрім того, відповідачем до матеріалів відзиву на позовну заяву не долучено правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на вказаний товар, зокрема, Договори з відповідними контрагентами та платіжні доручення у матеріалах справи відсутні, а відтак вказані документи викликають сумнів з приводу їх достовірності.

Щодо заперечення відповідача стосовно сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та орендної плати від імені відповідача з посиланням на те, що між сторонами відсутні будь-які договірні домовленості щодо цього, позивач зазначає, що факт сплати вказаних сум підтверджується долученою до позовної заяви випискою по банківському рахунку, відкритому на ім`я позивача.

Як вбачається із пункту 6.2 доданих до позовної заяви договорів поставки, укладених позивачем з ТОВ Софтленд Україна , перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється в момент оплати та зарахування коштів за товар на рахунок продавця в сумі згідно накладної (рахунку-фактури) в повному обсязі.

Позивач зазначає, що посилання відповідача в обґрунтування відзиву на позовну заяву на той факт, що спірне майно знаходиться в орендованому нею на підставі укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області договору оренди нерухомого, майна, що належить до державної власності №1154 від 30.08.2017 року, а відтак належить їй на праві власності, не заслуговує на увагу, оскільки право власності на майно в силу приписів закону може бути підтверджене лише правовстановлюючими документами, яких відповідачем не подано.

Щодо твердження відповідача стосовно безпідставності заявлених позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна з огляду на те, що за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20 свою підприємницьку діяльність здійснює відповідач, відтак і наявне там майно належить йому на праві власності, в той час, коли позивачем провадиться господарська діяльність за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Зміїнець, вул.Зарічна, буд.35, позивач зазначає, що вказане суперечить дійсним обставинам справи, оскільки за вказаною адресою зареєстроване та здійснює свою господарську діяльність ТОВ Софтленд .

Факт здійснення позивачем до жовтня 2019 року підприємницької діяльності за адресю: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, Договорами охорони, Договором суборенди приміщення та Свідоцтвом платника єдиного податку, у якому вказана дана адреса.

Крім того, доказом вказаного факту є перебування сторін у шлюбі з 12.11.1994 року по 26.04.2018 року.

Позивач стверджує, що підприємницьку діяльність за іншими адресами позивач здійснює, починаючи з 01.10.2019року у зв`язку із блокуванням відповідачем доступу до вказаного приміщення внаслідок конфлікту між сторонами.

Ухвалою суду від 19.11.2019р. продовжено строк підготовчого провадження до 08.01.2020р. та відкладено підготовче засідання на "18" грудня 2019р.

22.11.2019р. позивачем подано до суду пояснення (вх. №01-57/13246/19), в якому зазначено, що позивачем правильно обрано спосіб захисту його порушеного права як власника, шляхом пред`явлення позову про повернення безпідставно набутого майна, що передбачено ст.1212 ЦК України.

Також, 05.12.2019р. позивачем подано пояснення від 04.12.2019р. (вх. №01-57/13800/19), в якому зазначено, що доказом здійснення позивачем підприємницької діяльності в орендованому приміщенні за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20 є те, що орендна плата за використання вказаного приміщення сплачувалася саме позивачем із рахунку № НОМЕР_2 , відкритого на його ім`я фізичної особи- підприємця, про що свідчить додана до матеріалів справи виписка про рух коштів.

У поясненні позивач вказує, що твердження відповідача у відзиві про те, що з 2002 року ФОП Михайліченко Л.В. самостійно займається підприємницькою діяльністю в двох магазинах "Казанова" та "Центр ритуальних послуг" за адресою м.Луцьк, вул.Огієнка,2 не відповідають дійсності, оскільки реалізація товарів без залучення найманих працівників є неможливою та є порушенням законодавства. Позивач і відповідач займаються одними і тими ж видами господарської діяльності, що підтверджується Свідоцтвом платника Єдиного податку Серія №611885 від 01.01.2012р де вказана адреса місця здійснення діяльності та види діяльності, виданого на ім`я позивача- ФОП Михайліченко М.В.

Трудові договори наймані працівники добровільно переуклали з ФОП Михайліченко М.В., подавши ФОП Михайліченко Л.В. заяви про звільнення. Документи щодо звільнення не підроблені, наймані працівники припинили свою співпрацю з ФОП Михайліченко Л.В. добровільно, не бажаючи в подальшому перебувати у трудових відносинах з нею.

Отримання доходу ФОП Михайліченком М.В. від реалізації товарів в магазині "Казанова" підтверджується виписками по рахунках, відкритих у фінансових установах на ім`я ФОП Михайліченко М.В., з яких чітко вбачається, що в період з 2016 року по вересень 2019 року саме на банківський рахунок, відкритий на його ім`я, надходили кошти від реалізації товарів в магазині "Казанова".

03.09.2019р. відповідач самовільно зняла POSТ-термінал позивача і встановила свій, що підтверджується записами з камер відео-спостереження. Також в матеріалах справи наявні відео-докази викрадення документів Михайліченко Л.В. та ОСОБА_3 13.09.2019 року.

Вказані докази підтверджують той факт, що відповідач- Михайліченко Л.В. та ОСОБА_4 завчасно готувались до безпідставного заволодіння належним позивачу майном, а також викрадення документів, які б могли додатково довести підставність позовних вимог позивача.

Крім цього, позивач зазначає, що первісний договір оренди приміщення за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20, було укладено 22.12.2003 року саме з ФОП Михайліченко М.В.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2011 року у справі 5004/127/11 підтверджується факт здійснення позивачем підприємницької діяльності за вказаною адресою. Даний факт є преюдиційним, тобто таким, що не потребує доведення.

13.12.2019р. відповідачка подала до суду заперечення на відповідь на відзив від 11.12.2019р. (вх. №01-57/14094/19), в якому зазначила, що вважає обставини, про які вказує позивач у відповіді на відзив від 11.11.2019р., такими що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідачка вказує, що позивач просить зобов`язати повернути безпідставно набуте майно, що знаходиться в приміщені по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку, загальною вартістю 652565,50грн., відповідно до видаткових накладних датованих за період з 2017 по 2019роки, тобто після закінчення строків дії вказаних договорів суборенди. В рішенні суду від 14.11.2011 року, на яке посилається позивач, встановлено, що 30.08.2008 року між сторонами було укладено угоду про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення №10-08 від 01,02.2008року та актом прийому передачі майна від 30.06.2008 року Михайліченко М.В. передав спірне майно. Таким чином, позивач, посилаючись на договори суборенди та рішення суду від від 14.11.2011р., свідомо не вказує, про те, що строк дії останнього договору суборенди приміщення закінчився 31.01.2008 року, жодних інших договорів оренди або суборенди спірних приміщень позивачем не укладалося.

Щодо договорів охорони , про які вказує позивач, як доказ здійснення ним підприємницької діяльності в спірних приміщеннях, то слід також звернути увагу на ту обставину, що договори моніторингу технічних засобів сигналізації встановлених на об`єкт від 13.11.2006р. та договір про направлення групи швидкого реагування ПП Скорпіон пульт від 19.12.2007 року були укладені ще 13.11.2006р. та 19.12.2007 року, а не в спірний період. Відносно твердження позивача про отримання ним доходу від реалізації товарів в магазині Казанова , що на його думку, підтверджується виписками по рахунку, відкритих у фінансових установах на ім`я ФОП Михайліченко М.В. в період з 2016 по вересень 2019 року, проте, жодна з виписок, на які посилається позивач, не містись інформації про місце реалізації товарів, саме в приміщенні магазину по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку.

Також відповідачка вказує, що в періоди з 2016 по 2019 р.р. ТОВ Софтленд Україна здійснювало їй поставку товарів інтимного призначення, які згодом реалізовувались відповідачем в орендованому приміщенні магазину Казанова , що розташований по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку, що спростовує доводи позивача.

Ухвалою суду від 18.12.2019р. закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 23.12.2019 р. постановлено повідомити сторін, що розгляд справи по суті відбудеться 09.01.2020р.

В судовому засіданні 09.01.2020 позивач - ФОП Михайліченко М.В. та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.

Відповідачка - ФОП Михайліченко Л.В. та представник відповідачки проти позову заперечили, просили в позові відмовити.

В судових засіданнях 09.01.2020р. та 04.02.2020р. за згодою сторін, відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 04.02.2020р. та до 05.02.2020р., про що повідомлено останніх під розписку.

В судовому засіданні 05.02.2020р. позивач - Михайліченко М.В. та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив в позові відмовити.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення сторін та їх представників, господарський суд встановив наступне.

Позивач - Михайліченко М.В. та відповідачка - Михайліченко Л .В. з 12.11.1994 по 26.04.2018 перебували у шлюбі.

Відповідачка здійснює підприємницьку діяльність з 29.02.1996 та зареєстрована, як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.07.2016.

Видами господарської діяльності, яку здійснює відповідачка є, зокрема: організація поховань і надання суміжних послуг; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого майна, крім орендованого. Зазначений перелік видів господарської діяльності визначений у Витязі з реєстру платників єдиного податку від 29.01.2019 №248.

Позивач, згідно Витягу з реєстру платників єдиного податку здійснює господарську діяльність, а саме: організування поховань і надання суміжних послуг; роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у; роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого майна, крім орендованого.

Отже, позивач та відповідачка займаються одними і тими ж видами господарської діяльності.

Перебуваючи у шлюбі, свою підприємницьку діяльність у різні періоди позивач та відповідачка фактично здійснювали за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20, що підтверджується договорами оренди нерухомого майна та суборенди нежитлового приміщення (а.с. 27-44, 47-49 т.1, а.с.144-153 т.2 ).

Відповідно до ст.60 та ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

19.03.2019 між сторонами було укладено Договір про поділ спільного майна подружжя (а.с.22-24 т.2), який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Юхименко І.В., та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №95, згідно з умовами якого сторони досягнули згоди щодо поділу спільного майна подружжя, а саме нерухомого майна та транспортних засобів. Зокрема, згідно умов даного договору Михайліченку М.В. переходить бюро ритуальних послуг, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/4436/18 від 26.04.2018 шлюб між Михайліченком М.В. та Михайліченко Л.В. був розірваний.

Водночас, між сторонами не було досягнуто згоди щодо поділу рухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , набутого подружжям за час шлюбу.

Позивач зазначає, що у приміщеннях магазинів по вул .Огієнка, 20 знаходиться належний йому на праві власності товар та матеріальні цінності загальною вартістю 652565,50 грн., а саме: вітрина закрита зі склом і підсвіткою у кількості 10 одиниць загальною вартістю 25600 грн.; вітрина відкрита вартістю 10130 грн.; прилавки прямі у кількості 9 одиниць загальною вартістю 19935 грн.; прилавок кутовий зовнішній у кількості 1 одиниця вартістю 1935грн.; система відео нагляду загальною вартістю 37 360 грн.; промислові товари інтимного призначення вартістю 413602 грн.; офісна та комп`ютерна оргтехніка на загальну суму 12000 грн., РОSТ-термінал "ПриватБанк" (SIVО0Н3Р), серійний номер 12257СТ71776209 балансовою вартістю 5000 грн.; б/в меблі та металевий сейф з документами, які знаходяться в приміщенні магазину "Казанова" за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20; товари, що знаходяться за цією ж адресою у "Центрі ритуальних послуг": ручки та хрести вартістю 53150 грн., лампадки вартістю 24 874 грн., набори для поховання вартістю 11 695 грн, труни лаковані вартістю 6500 грн., домовина лакована вартістю 2600 грн., хрести металеві вартістю 5400 грн., стрічка на вінки вартістю 980 грн., товар для оздоблення вінків та трун вартістю 1397,50 грн., каркаси для вінків вартістю 8007 грн., всього на суму 114603,50 грн. Вказує, що з метою перешкоджання його підприємницькій діяльності, 14.09.2019 відповідачем було встановлено інші замки у приміщенні магазинів "Казанова" та "Центр ритуальних послуг", що унеможливлює доступ позивача до належного йому майна, у зв`язку з чим, останній звернувся до суду.

Позивач стверджує, що він до жовтня 2019 року здійснював підприємницьку діяльність та торгівлю товарами за адресою: м. Луцьк вул. Огієнка, 20, що на його думку підтверджується договором оренди від 22.12.2003 року, договором суборенди №10-08 від 01.02.2008р. та рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2011р..

Проте з такими твердженнями позивача погодитись неможливо, оскільки відповідно до договору оренди приміщення від 22.12.2003 року, предметом договору є приміщення складу загальною площею 14 кв.м. по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку, а не приміщення магазинів Казанова та Центр ритуальних послуг .

Однак, відповідно до договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1154, №1155 від 30.08.2017р., укладених між відповідачкою - ФОП Михайліченко Л.В. та Фондом державного майна України по Волинській області, предметом є нежитлові приміщення (магазин) площею 100,4 кв.м., та приміщення (магазин) площею 145,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Огієнка, 20.

Тобто, предметом договору оренди приміщення від 22.12.2003 року, на який посилається позивач, не є приміщення магазинів Казанова та Центр ритуальних послуг .

Разом з тим, відповідно до п. 10.1. вказаного договору, термін дії договору закінчився 05.01.2005р.

Договір №10-08 суборенди нежитлового приміщення від 01.02.2008 року було укладено строком на один рік до 31.01.2008 року

В рішенні Господарського суду Волинської області від 14.11.2011 року, на яке посилається позивач встановлено, що 30.06.2008 року між сторонами було укладено угоду про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення №10-08 від 01.02.2008 року та за актом прийому передачі майна від 30.06.2008 року Михайліченко М.В. передав спірне майно.

Позивач - ФОП Михайліченко М.В. просить зобов`язати відповідачку повернути безпідставно набуте майно, що знаходиться в приміщеннях по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку, відповідно до видаткових накладних датованих за період з 2017 по 2019 роки, тобто після закінчення строків дії вказаних договорів суборенди.

Проте, суд звертає увагу, що згідно договорів оренди у спірний період вказані приміщення магазинів по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку орендувалися відповідачкою. Доказів суборенди таких приміщень позивачем суду не надано. Також, не надано доказів щодо надання відповідачкою дозволу на здійснення позивачем підприємницької діяльності у орендованих відповідачкою приміщеннях.

Щодо договорів охорони , про які вказує позивач, як на доказ здійснення ним підприємницької діяльності в спірних приміщеннях, то слід також звернути увагу на ту обставину, що договори моніторингу технічних засобів сигналізації встановлених на об`єктів від 13.11.2006р. та договір про направлення групи швидкого реагування ПП Скорпіон пульт від 19.12.2007 року були укладені ще 13.11.2006р. та 19.12.2007 року, а не в спірний період.

Щодо твердження позивача про отримання ним доходу від реалізації товарів в магазині Казанова , що на його думку, підтверджується виписками по рахунку, відкритих у фінансових установах на ім`я ФОП Михайліченко М.В. в період з 2016 по вересень 2019 року, то жодна з виписок, на які посилається позивач, не містись інформації про місце реалізації товарів, саме в приміщеннях магазинів по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку.

Позивач зазначає, що в липні 2019 року між сторонами виникла конфліктна ситуація та відповідачкою було встановлено інші замки в приміщеннях магазинів по вул. Огієнка, 20 у м. Луцьку, що унеможливило доступ позивача до належного йому майна. Таким чином, як зазначає позивач, відповідачка незаконно заволоділа належним позивачу на праві приватної власності майном. Це, зокрема, вітрина закрита зі склом і підсвіткою у кількості 10 одиниць загальною вартістю 25600 грн.; вітрина відкрита вартістю 10130 грн.; прилавки прямі у кількості 9 одиниць загальною вартістю 19935 грн.; прилавок кутовий зовнішній у кількості 1 одиниця вартістю 1935 грн.; товар вартістю 28127,03 грн., оплачений згідно акту звірки із ТОВ Софтленд ; товар на загальну суму 132 304,86 грн., в тому числі вартістю 4547 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 03.10.2019 року становить 123 874 грн., та вартістю 338,90 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 03.10.2019 року становить 8430,86грн., який отримано позивачем згідно Договору № 013/19 від 03.01.2019 року, укладеного із ТОВ Софтленд , але не оплачений, оскільки відстрочка платежу згідно умов Договору складає 90 днів, а всього на суму 413602 грн.; офісна та комп`ютерна оргтехніка на загальну суму 12000 грн.; б/в меблі та металевий сейф з документами, які знаходяться в приміщенні магазину Казанова ; товар, що знаходиться у Центрі ритуальних послуг : ручки та хрести вартістю 53150 грн., лампадки вартістю 24 874 грн., набори для поховання вартістю 11 695 грн., труни лаковані вартістю 6500 грн., домовина лакована вартістю 2600 грн., хрести металеві вартістю 5400 грн., стрічка на вінки вартістю 980 грн., товар для оздоблення вінків та трун вартістю 1397,50 грн., каркаси для вінків вартістю 8007 грн., всього на суму 114603,50 грн. Загальна вартість майна, яке знаходиться в орендованому відповідачем приміщенні складає 652 565,50 грн.

Позивач зазначає, що відповідачка використовує спірне майно, яке належить йому на праві приватної власності, без достатньої правової підстави. У зв`язку із відсутністю доступу до приміщення, де знаходиться спірне майно, підтвердити право власності на увесь товар позивач не має можливості та підтверджує право власності на вказане майно договорами поставки, видатковими накладними та платіжними дорученнями, які додає до матеріалів справи, а також фото та відеозйомкою.

Водночас з доказів, на які посилається позивач, не вбачається, що придбаний ним товар був поставлений в приміщення магазинів по вул.Огієнка, 20 в м.Луцьку, які з 2017 року орендує відповідачка та в період після розірвання шлюбу між сторонами; що саме той товар, в такій кількості та зазначеною вартістю, який позивач просить йому повернути, знаходиться в орендованих відповідачкою приміщеннях. А також, що майно, яке позивач просить йому повернути як безпідставно набуте відповідачкою згідно ст.1212 ЦК України, належить йому на праві особистої приватної власності, а не є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

В сімейному законодавстві існує презумпція спільної сумісної власності подружжя. Вона вказує на те, що будь-яке майно, придбане в шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя, окрім майна виключеного з цивільного обороту. Таким чином, звертаючись до зазначеної презумпції, можна зробити висновок про те, що все нерухоме (квартири, будинки, земельні ділянки, нежилі приміщення і т.д.) та рухоме (автомобілі, цінні предмети інтер`єру і т.д.) майно, а також інші речі, що були набуті подружжям у шлюбі є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Як встановлено судом, позивач та відповідачка у період шлюбу займалися одними й тими ж видами господарської діяльності щодо придбання та продажу товарів в приміщеннях магазинів "Казанова" та "Центр ритуальних послуг" за адресою по вул. Огієнка, 20 в м.Луцьку.

Доказів щодо належності майна, придбаного у шлюбі, одному з подружжя на праві особистої приватної власності сторонами суду не надано, також як і не надано доказів, що спірне майно було придбано за особисті кошти одного з подружжя.

Поділу спірного майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя шляхом виділення його в натурі, виділення частки у праві спільної сумісної власності подружжя щодо спірного рухомого майна сторонами не здійснено.

З огляду на зазначене, вимога позивача щодо зобов`язання відповідачки повернути позивачу безпідставно набуте майно, а саме: вітрину закриту зі склом і підсвіткою у кількості 10 одиниць загальною вартістю 25600 грн.; вітрину відкриту вартістю 10130 грн.; прилавки прямі у кількості 9 одиниць загальною вартістю 19935 грн.; прилавок кутовий зовнішній у кількості 1 одиниця вартістю 1935грн.; промислові товари інтимного призначення вартістю 413602 грн.; офісну та комп`ютерну оргтехніку на загальну суму 12000 грн.; б/в меблі та металевий сейф з документами, які знаходяться в приміщенні магазину "Казанова" за адресою: м.Луцьк, вул.Огієнка, 20; товари, що знаходяться за цією ж адресою у "Центрі ритуальних послуг": ручки та хрести вартістю 53150 грн., лампадки вартістю 24 874 грн., набори для поховання вартістю 11 695 грн, труни лаковані вартістю 6500 грн., домовина лакована вартістю 2600 грн., хрести металеві вартістю 5400 грн., стрічка на вінки вартістю 980 грн., товар для оздоблення вінків та трун вартістю 1397,50 грн., каркаси для вінків вартістю 8007 грн., не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно відповідачка набула без достатньої правової підстави і що саме це майно є особистою приватною власність позивача.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Щодо вимоги позивача про повернення придбаного позивачем після розірвання шлюбу майна, а саме: РOSТ-терміналу ПриватБанк (SIVO0Н3Р), серійний номер 12257СТ71776209, балансовою вартістю 5000 грн. та системи відеонагляду, загальною вартістю 37 360 грн., то дана вимога є передчасною, оскільки зазначене майно було встановлено добровільно, без згоди та відома відповідачки в орендованому нею приміщенні по вул. Огієнка, 20 у м.Луцьку та не може вважатися безпідставно нею набутим.

У відзиві на позов та в судовому засіданні відповідачка та її представник не заперечили щодо повернення РOSТ-терміналу ПриватБанк (SIVO0Н3Р) та системи відеонагляду, проте зазначили, що позивач не звертався до відповідачки з вимогою про повернення самовільно встановленого ним обладнання в орендованому нею приміщенні.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині повернення придбаного позивачем після розірвання шлюбу майна, а саме: РOSТ-терміналу ПриватБанк (SIVO0Н3Р), серійний номер 12257СТ71776209, балансовою вартістю 5000 грн. та системи відеонагляду, загальною вартістю 37 360 грн., суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до відповідачки в порядку ст.530 ЦК України з вимогою про повернення майна, що належить йому на праві приватної власності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами, що майно, яке позивач просить повернути, є безпідставно набутим відповідачкою.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись ст.ст. 86, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в :

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 14.02.2020.

Суддя О. Г. Слободян