Постанова

від 14.05.2020 по справі 903/795/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року Справа № 903/795/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Ольховський М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича на рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у справі №903/795/19, ухвалене суддею Слободян О.Г., повний текст рішення складено 14.02.2020р.

за позовом Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича

до відповідача Фізичної особи-підприємця Михайліченко Лілії Володимирівни

про повернення безпідставно набутого майна

Фізична особа-підприємець Михайліченко Марк Володимирович звернувся до господарського суду Волинської області з позовом, в якому просить зобов`язати відповідача повернути безпідставно набуте майно загальною вартістю 652 565,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на використання відповідачем майна, що належить позивачу на праві власності, без достатньої правової підстави. Позивач вказує, що з метою перешкоджання його підприємницькій діяльності, 14.09.2019 року відповідачем було встановлено інші замки у приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2", де знаходяться належні позивачу на праві приватної власності матеріальні цінності, що унеможливлює доступ позивача до належного йому майна.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у справі №903/795/19 Фізичній особі - підприємцю Михайліченку Марку Володимировичу в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у справі № 903/795/19, Фізична особа - підприємець Михайліченко Марк Володимирович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 у справі №903/795/19 та прийняте нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу, на те, що суд першої інстанції при розгляді справи порушив норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим рішення господарського суду Волинської області підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, зазначивши в оскаржуваному рішенні, що: з доказів, на які посилається позивач, не вбачається, що придбаний ним товар був поставлений в приміщення магазинів по АДРЕСА_1 , які з 2017 року орендує відповідачка та в період після розірвання шлюбу між сторонами; що саме той товар, в такій кількості та зазначеною вартістю, який позивач просить йому повернути, знаходиться в орендованих відповідачкою приміщеннях. А також, що майно, яке позивач просить йому повернути як безпідставно набуте відповідачкою згідно ст.1212 ЦК України, належить йому на праві особистої приватної власності, а не є спільною сумісною власністю подружжя .

В свою чергу, скаржник звертає увагу на те, що на видаткових накладних №11, №12 та №13 від 06.03.2008р., одержувачем зазначений Михайліченко Марк Володимирович , стоїть підпис та печатка ФОП Михайліченко М.В., отже, розрахунок за товар був здійсненим особисто апелянтом за кошти, які належали йому особисто, а доказів протилежного суду першої інстанції надано не було.

Щодо підтвердження права власності на рухомі майнові об`єкти законодавець не передбачає певних правовстановлювальних документів. У такому разі право власності може підтверджуватися різноманітними доказами, зокрема договорами, свідоцтвом про право власності на спадщину, актами передачі-приймання майна, розписками. В роздрібній торгівлі, у сфері побутових послуг певне доказове значення для виявлення власника придбаного товару можуть мати квитанції, чеки, накладні, технічні паспорти, замовлення тощо.

Крім вище зазначеного, скаржник звертає увагу на те, що у рішенні суд першої інстанції зазначив, що щодо твердження позивача про отримання ним доходу від реалізації товарів в магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , що на його думку, підтверджується виписками по рахунку, відкритих у фінансових установах на ім`я ФОП Михайліченко М.В. в період з 2016 по вересень 2019 року, то жодна з виписок, на які посилається позивач, не містись інформації про місце реалізації товарів, саме в приміщеннях магазинів по АДРЕСА_1.

Однак, на думку апелянт такий висновок суду не відповідає обставинам справи, оскільки чинне законодавство України не передбачає наявності у банківській виписці такого реквізиту, як інформація про реалізацію товару .

Також, апелянт в апеляційній скарзі стверджує про порушення місцевим судом норм процесуального права, оскільки позивачем було подано до суду першої інстанції ряд клопотань, які були залишенні судом першої інстанції без задоволення, мотивовані судом тим, що заявлені клопотання є безпідставними, оскільки не стосуються предмета спору.

Таким чином, на думку скаржника суд порушив норми процесуального права та принцип змагальності сторін господарського процесу та конституційні засади рівності усіх учасників судового процесу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича на рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у справі №903/795/19, справу призначено до розгляду.

30.03.2020 р. на адресу апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Михайліченко Лілії Володимирівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича на рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у справі №903/795/19, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у даній справі без змін.

14.05.2020 р. на електрону адресу апеляційного суду від Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Колегія суддів відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідно до норми ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи та правова позиція скаржника викладена у апеляційній скарзі.

Колегією суддів враховано, що апелянтом 08.04.2020 р. було подано суду клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався в межах строку, визначеного ст.273 ГПК України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СOVID-19)", розділу Х "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19).

Однак, змінивши процесуальні строки, передбачені ГПК України у вищевказаному Законі, законодавець не зазначив у переліку статей, на які поширюється Закон, статтю 273 ГПК України, якою встановлено строк розгляду апеляційної скарги. Таким чином, строк розгляду апеляційної скарги не продовжено і становить відповідно на рішення господарського суду шістдесят днів, на ухвалу господарського суду - тридцять днів від дня відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи, що строк розгляду цієї апеляційної скарги закінчується 16 травня 2020 року, колегія суддів відхиляє подане клопотання.

В судове засідання 14.05.2020 року, прибув представник відповідачки, який заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича на рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 у справі №903/795/19, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 у даній справі, залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.02.2020 у справі №903/795/19 в позові відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що з доказів, на які посилається позивач, не вбачається, що придбаний ним товар був поставлений в приміщення магазинів по АДРЕСА_1 , які з 2017 року орендує відповідачка та в період після розірвання шлюбу між сторонами; що саме той товар, в такій кількості та зазначеною вартістю, який позивач просить йому повернути, знаходиться в орендованих відповідачкою приміщеннях. А також, що майно, яке позивач просить йому повернути як безпідставно набуте відповідачкою згідно ст.1212 ЦК України, належить йому на праві особистої приватної власності, а не є спільною сумісною власністю подружжя.

2.Обставини справи, встановлені апеляційним судом .

Позивач - Михайліченко М.В. та відповідачка - ОСОБА_2 з 12.11.1994 по 26.04.2018 перебували у шлюбі.

Відповідачка здійснює підприємницьку діяльність з 29.02.1996 та зареєстрована, як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.07.2016.

Видами господарської діяльності, яку здійснює відповідачка є, зокрема: організація поховань і надання суміжних послуг; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого майна, крім орендованого. Зазначений перелік видів господарської діяльності визначений у Витязі з реєстру платників єдиного податку від 29.01.2019 №248.

Позивач, згідно Витягу з реєстру платників єдиного податку здійснює господарську діяльність, а саме: організування поховань і надання суміжних послуг; роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у; роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого майна, крім орендованого.

Отже, позивач та відповідачка займаються одними і тими ж видами господарської діяльності.

Перебуваючи у шлюбі, свою підприємницьку діяльність у різні періоди позивач та відповідачка фактично здійснювали за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договорами оренди нерухомого майна та суборенди нежитлового приміщення .

19.03.2019 між сторонами було укладено Договір про поділ спільного майна подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Юхименко І.В., та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №95, згідно з умовами якого сторони досягнули згоди щодо поділу спільного майна подружжя, а саме нерухомого майна та транспортних засобів. Зокрема, згідно умов даного договору Михайліченку М.В. переходить бюро ритуальних послуг, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/4436/18 від 26.04.2018 шлюб між Михайліченком М.В. та ОСОБА_2 був розірваний.

Водночас, між сторонами не було досягнуто згоди щодо поділу рухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , набутого подружжям за час шлюбу.

Позивач зазначає, що у приміщеннях магазинів по АДРЕСА_1 знаходиться належний йому на праві власності товар та матеріальні цінності загальною вартістю 652565,50 грн., а саме: вітрина закрита зі склом і підсвіткою у кількості 10 одиниць загальною вартістю 25600 грн.; вітрина відкрита вартістю 10130 грн.; прилавки прямі у кількості 9 одиниць загальною вартістю 19935 грн.; прилавок кутовий зовнішній у кількості 1 одиниця вартістю 1935грн.; система відео нагляду загальною вартістю 37 360 грн.; промислові товари інтимного призначення вартістю 413602 грн.; офісна та комп`ютерна оргтехніка на загальну суму 12000 грн., POST-термінал "ПриватБанк" (SIVOOH3P), серійний номер 12257СТ71776209 балансовою вартістю 5000 грн.; б/в меблі та металевий сейф з документами, які знаходяться в приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1; товари, що знаходяться за цією ж адресою у "Центрі ритуальних послуг": ручки та хрести вартістю 53150 грн., лампадки вартістю 24 874 грн., набори для поховання вартістю 11 695 грн, труни лаковані вартістю 6500 грн., домовина лакована вартістю 2600 грн., хрести металеві вартістю 5400 грн., стрічка на вінки вартістю 980 грн., товар для оздоблення вінків та трун вартістю 1397,50 грн., каркаси для вінків вартістю 8007 грн., всього на суму 114 603,50 грн. Вказує, що з метою перешкоджання його підприємницькій діяльності, 14.09.2019 відповідачем було встановлено інші замки у приміщенні магазинів "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2", що унеможливлює доступ позивача до належного йому майна, у зв`язку з чим, останній звернувся до суду.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у справі №903/795/19 Фізичній особі - підприємцю Михайліченку Марку Володимировичу в позові відмовлено повністю.

3. Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин .

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте і майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права, спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.

Відповідно до ст.60 та ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 68 СК України встановлює правила здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу.

За нормами цієї статті Кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 42 Конституції України встановлює, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

4. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, сторони в період перебування у шлюбі були підприємцями та здійснювали однакові види господарської діяльності щодо придбання та продажу товарів в приміщеннях магазинів "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою АДРЕСА_1.

Звертаючись з позовом до суду, позивач стверджував, що до жовтня 2019 року він здійснював підприємницьку діяльність та торгівлю товарами у приміщенні за адресою АДРЕСА_1, що на його думку підтверджується договором оренди від 22.12.2003 року, договором суборенди №10-08 від 01.02.2008р. та рішенням господарського суду Волинської області від 14.02.2011р..

Однак, як вбачається з матеріалів справи, предметом договору оренди приміщення від 22.12.2003 року, є складське приміщення загальною площею 14 кв.м по АДРЕСА_1 а не приміщення магазинів ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено також, що відповідно до договорів оренди нерухомого майна, яке належить до державної власності, №1154, №1155 від 30.08.2017р., укладених між відповідачкою - ФОП Михайліченко Л.В. та Фондом державного майна України по Волинській області, в оренду передані нежитлові приміщення: приміщення(магазин) площею 100,4 кв.м, та приміщення (магазин) площею 145,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У рішенні господарського суду Волинської області від 14.11.2011 року, на яке посилається позивач, встановлено, що 30.06.2008 року між сторонами було укладено угоду про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення №10-08 від 01.02.2008 року та за актом прийому передачі майна від 30.06.2008 року Михайліченко М. В. передав спірне майно.

Позивач - ФОП Михайліченко М.В. просить зобов`язати відповідачку повернути безпідставно набуте майно, що знаходиться в приміщеннях по АДРЕСА_1 , відповідно до видаткових накладних датованих за період з 2017 по 2019 роки, тобто після закінчення строків дії вказаних договорів суборенди.

Позивач стверджує, що в липні 2019 року між сторонами виникла конфліктна ситуація, відповідачкою було встановлено інші замки в приміщеннях магазинів по АДРЕСА_1 , що унеможливило доступ позивача до належного йому майна.

Таким чином, як зазначає позивач, відповідачка незаконно заволоділа належним позивачу на праві приватної власності майном. Це, зокрема, вітрина закрита зі склом і підсвіткою у кількості 10 одиниць загальною вартістю 25600 грн.; вітрина відкрита вартістю 10130 грн.; прилавки прямі у кількості 9 одиниць загальною вартістю 19935 грн.; прилавок кутовий зовнішній у кількості 1 одиниця вартістю 1935 грн.; товар вартістю 28127,03 грн., оплачений згідно акту звірки із ТОВ Софтленд ; товар на загальну суму 132 304,86 грн., в тому числі вартістю 4547 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 03.10.2019 року становить 123 874 грн., та вартістю 338,90 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 03.10.2019 року становить 8430,86грн., який отримано позивачем згідно Договору № 013/19 від 03.01.2019 року, укладеного із ТОВ Софтленд , але не оплачений, оскільки відстрочка платежу згідно умов Договору складає 90 днів, а всього на суму 413602 грн.; офісна та комп`ютерна оргтехніка на загальну суму 12000 грн.; б/в меблі та металевий сейф з документами, які знаходяться в приміщенні магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 ; товар, що знаходиться у Центрі ритуальних послуг : ручки та хрести вартістю 53150 грн., лампадки вартістю 24 874 грн., набори для поховання вартістю 11 695 грн., труни лаковані вартістю 6500 грн., домовина лакована вартістю 2600 грн., хрести металеві вартістю 5400 грн., стрічка на вінки вартістю 980 грн., товар для оздоблення вінків та трун вартістю 1397,50 грн., каркаси для вінків вартістю 8007 грн., всього на суму 114603,50 грн. Загальна вартість майна, яке знаходиться в орендованому відповідачем приміщенні складає 652 565,50 грн.

Позивач просить йому повернути як безпідставно набуте відповідачкою згідно ст.1212 ЦК України, належить йому на праві особистої приватної власності, а не є спільною сумісною власністю подружжя.

Виходячи з гарантій, які надаються громадянам частиною першою статті 42 Конституції України, відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до частини першої статті 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Права власника гарантуються в Україні положеннями статті 41 Конституції, нормами ЦК України, іншим цивільним законодавством, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), зокрема відносини власності.

Оскільки між сторонами у певний період часу існували шлюбні відносини, майновий спір стосується майна , яке набуто учасниками подружжя в тому числі і в період шлюбу, апеляційний суд, враховуючи положення статей 355, 368,369 ЦК України положення глави 7, 8 СК України зазначає наступне.

Конституційний суд України у рішенні від 19.09.2012 року у справі №1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України зазначав, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Із наведеного, а також комплексного аналізу статей 57, 60 та 61 СК України випливає , що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Докази, надані позивачем, а саме видаткові накладні, рахунки є доказами, на підставі яких суд може встановити факт придбання майна у певний період часу, а також специфікацію цього майна та його вартість, проте обставини належності цього майна, придбаного у шлюбі, одному з подружжя на праві особистої приватної власності, на підставі таких доказів встановлені бути не можуть. Факт оплати певної грошової суми при придбанні майна одним з членів подружжя не свідчить про набуття ним у приватну власність цього майна, оскільки такий висновок суперечить нормам частини другої статті 60 СК України, відповідно до якої вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, надаючи оцінку доводам апелянта щодо придбання майна у період шлюбу за рахунок коштів, які за його твердженням належали йому особисто, апеляційний суд вважає їх непереконливими, оскільки такі доводи суперечать положенням статей 21, 57, 60, 63 СК України.

Аналізуючи підстави заявленого позову, апеляційний суд зазначає, що відповідно до положень статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте і майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Наведене тлумачення надано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Враховуючи, що між сторонами існували шлюбні відносини на час набуття спірного майна у власність, апеляційний суд вважає помилковими підстави, на яких позивачем заявлено цей позов.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що вимога позивача щодо зобов`язання відповідачки повернути позивачу безпідставно набуте майно, а саме: вітрину закриту зі склом і підсвіткою у кількості 10 одиниць загальною вартістю 25600 грн.; вітрину відкриту вартістю 10130 грн.; прилавки прямі у кількості 9 одиниць загальною вартістю 19935 грн.; прилавок кутовий зовнішній у кількості 1 одиниця вартістю 1935грн.; промислові товари інтимного призначення вартістю 413602 грн.; офісну та комп`ютерну оргтехніку на загальну суму 12000 грн.; б/в меблі та металевий сейф з документами, які знаходяться в приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1; товари, що знаходяться за цією ж адресою у "Центрі ритуальних послуг": ручки та хрести вартістю 53150 грн., лампадки вартістю 24 874 грн., набори для поховання вартістю 11 695 грн, труни лаковані вартістю 6500 грн., домовина лакована вартістю 2600 грн., хрести металеві вартістю 5400 грн., стрічка на вінки вартістю 980 грн., товар для оздоблення вінків та трун вартістю 1397,50 грн., каркаси для вінків вартістю 8007 грн., не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно відповідачка набула без достатньої правової підстави і що саме це майно є особистою приватною власність позивача.

Стосовно вимоги позивача про повернення придбаного позивачем після розірвання шлюбу майна, а саме: POST-терміналу ПриватБанк (SIVOOH3P), серійний номер 12257СТ71776209, балансовою вартістю 5000 грн. та системи відеонагляду, загальною вартістю 37 360 грн., то суд апеляційної інстанції погоджується із позицією місцевого суду, що дана вимога є передчасною, оскільки зазначене майно було встановлено самим позивачем добровільно в приміщенні по АДРЕСА_1 , яке орендує відповідачка, і відсутні докази, які б переконливо свідчили, що відповідачка проти волі позивача утримує це майно або відмовляє у його поверненні позивачу на його вимогу, адже безпідставність набуття майна в розумінні статті 1212 ЦК України слід розуміти як відсутність будь -яких підстав його утримання тією особою, у володінні якої воно перебуває. Разом з тим, позивачем, на думку апеляційного суду, не доведено таку безпідставність, враховуючи, що на період встановлення обладнання у приміщенні, яке використовує відповідачка на правах оренди , із значною вірогідністю можна стверджувати, існувала домовленість сторін про його встановлення, тобто певна усна угода сторін щодо його використання. Доказів зворотнього позивачем не було представлено. Відсутні також докази, що позивач направляв відповідачці вимогу про повернення майна, що належить йому на праві приватної власності, і отримав відмову його повернути або іншим чином виражену незгоду на його повернення. За таких обставин висновок суду першої інстанції про передчасність позову у цій частині апеляційний суд вважає обгрунтованим.

Відмова у задоволенні позову в частині повернення придбаного позивачем після розірвання шлюбу майна, а саме: POST-терміналу ПриватБанк (SIVOOH3P), серійний номер 12257СТ71776209 , балансовою вартістю 5000 грн. та системи відеонагляду, загальною вартістю 37 360 грн., на заявлених позивачем підставах не позбавляє його можливості захистити свої права власника, обравши у подальшому ефективний спосіб судового захисту.

Враховуючи вище зазначена, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом висновків суду першої інстанції не спростовано.

5. Висновки за результатами апеляційного розгляду .

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Михайліченка Марка Володимировича на рішення господарського суду Волинської області від 05.02.2020 р. у справі №903/795/19 - залишити без задоволення, рішення господарського суду Волинської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/795/19 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "20" травня 2020 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.