Рішення

від 17.02.2020 по справі 182/5038/19

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/5038/19

Провадження № 2/0182/653/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2020 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рибакової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС , яку уточнювала (а.с.1,2,25,26) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.

Відповідно до наказу № 142 від 27.11.2018 року її було прийнято на роботу до ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС на посаду продавець-консультант з 28.11.2018 року. Місцем її роботи був магазин Аврора за адресою: АДРЕСА_1 .

Послалась на те, що в кінці лютого 2019 року керівництво магазину довідалось про її вагітність, після чого на неї почався тиск, щоб вона звільнилась за власним бажанням. 01.02.2019 року під тиском керівництва вона написала заяву про звільнення за власним бажанням датовану 05.02.2019 року. 04.02.2019 року, тобто наступного робочого дня (02.02.-03.02.2019 року - вихідні дні) після написання заяви, вона повідомила керівництво магазину про бажання продовжувати трудові відносини та просила не брати до уваги її заяву про звільнення, однак їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вона вагітна. Того ж дня вона звернулася до Нікопольського місцевого центру з надання безкоштовної вторинної допомоги, фахівці якого склали листа про відмову від звільнення. Керівництво магазину відмовилось від прийняття листа, пославшись на те, що отримання відповідних листів не входить до їх компетенції. У зв`язку з цим, вона змушена було направити лист за місцем находження ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС за адресою: вул. Заливчого, буд. 71-Б, смт. Опішня, Зіньківський район, Полтавської області .

Наступного дня, коли вона прийшла на роботу з метою виконання своїх посадових обов`язків, її без будь-яких пояснень не було допущено до роботи. Впродовж кількох днів вона приходила на роботу, однак до роботи її не допускали.

На початку квітня 2019 року нею від відповідача був отриманий лист № 26/03/2019-01 від 26.03.2019 року в якому зазначено, що її звільнено з займаної посади з 05.02.2019 року.

Зазначена ситуація спричинила їй моральні страждання та переживання , що могло негативно сказатися на стані її здоров`я, тому лише в червні 2019 року вона звернулася до відповідача з листом про отримання документів стосовно її звільнення. 12.07.2019 року вона отримала від ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС трудову книжку, копію розрахункового листа за лютий 2019 року, копію наказу № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) на підставі ст. 38 КЗпП України та довідку про доходи від 12.06.2019 року.

Вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки в неї не було наміру припиняти трудові відносини з відповідачем, заява про звільнення за власним бажанням була складена нею під тиском керівництва магазину. Фактична дата складання заяви про звільнення 01.02.2019 року, про що нею було зазначено в листі на адресу відповідача від 04.02.2019 року. Таким чином, заява про звільнення від 05.02.2019 року, на її думку, не може слугувати доказом її бажання на звільнення та бути підставою для звільнення. В заяві, що була написана 01.02.2019 року та датована 05.02.2019 року відсутні будь які посилання на її вагітність. Вказала, що при звільненні її на підставі вказаної заяви від 05.02.2019 року відповідач повинен був дотримуватись двотижневого терміну визначеного ст. 38 КЗпП.

З урахуванням викладених обставин позивач просить суд визнати наказ № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) на підставі ст. 38 КЗпП України незаконним та скасувати його, поновити її на посаді продавець-консультант структурного підрозділу А-130 (м. Нікополь) ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС з 05.02.2019 року, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.02.2019 року. Просила допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Ухвалою судді від 27.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відкрито провадження по справі (а.с.27,28).

Ухвалою судді від 27.09.2019 року витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС належним чином завірені копії наступних документів: наказів щодо прийняття та звільнення ОСОБА_1 ; заяву ОСОБА_1 про звільнення за власним бажання від 05.02.2019 року; довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 ; графік роботи ОСОБА_1 .

28.10.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с.34-38,39-54). У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі та посилається на наступні обставини. Вважають позовні вимоги надуманими та хибними з наступних підстав. У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують застосування до позивача будь-якого психологічного чи фізичного тиску, позивач не звертався з відповідними заявами до правоохоронних органів або до відповідача. Також звертають увагу, що станом на 17.10.2019 року в трудових відносинах з відповідачем у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а також у відпустці у зв`язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною перебувають наступні працівники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Все це свідчить про те, що відповідач жодним чином не порушує права та свободи працівників, що перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю, пологами, і для догляду за дитиною. Позивач також зазначає, що відповідач довідався про стан її вагітності в кінці лютого, натомість позивача було звільнено на підставі написаної нею заяви про звільнення з роботи за власним бажанням на початку місяця - 05.02.2019 року, що підтверджує, що жодного тиску з боку відповідача не могло буди. Також не погоджуються з доводами позивача про те, що 05.02.2019 року позивач прийшла на роботу з метою виконання своїх трудових обов`язків та не була допущена до роботи, оскільки це спростовується Табелем обліку використаного робочого часу, відповідно до якого позивача було допущено до виконання своїх трудових обов`язків, але позивач виявила бажання написати заяву про звільнення за власною ініціативою. У заяві про звільнення від 05.02.2019 року позивач чітко вказала бажану дату звільнення - 05.02.2019 року проти якої відповідач не заперечував. Вказав, що дійсно відповідачем було отримано від позивача лист про відкликання заяви про звільнення. Датою надходження та відповідно датою ознайомлення з даним листом є 08.02.2019 року, що підтверджується вхідним номером на поштовому конверті. Таким чином, лист про відкликання заяви про звільнення отримано відповідачем після фактичної дати звільнення. Позивач заявила про своє бажання звільнитися 05.02.2019 року і відповідач не заперечував проти цього, а тому кількість днів на відкликання заяви про звільнення в даному випадку дорівнювала нулю. Заява про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, яка надійшла вже після видачі наказу від 05.02.2019 року № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року, не є підставою для продовження трудових відносин між сторонами. Вважають, що звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства України, а позовні вимоги позивача є помилковими.

28.10.2019 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (а.с.56) в якій зазначила, що наявність у відповідача працівників, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років не є предметом даного спору та не може слугувати доказом законності її звільнення. Також вказала, що під час складання позовної заяви було допущено технічну помилку зазначено, що керівництво магазинку довідалось про її вагітність в кінці лютого 2019 року тоді як керівництво магазинку довідалось про її вагітність в кінці січня 2019 року. До того ж відповідачем не спростовується факти чисельних порушень норм КЗпП України, під час її звільнення, а також у своєму відзиві вони не спростовують фактів здійснення тиску з боку керівництва магазинку, відмови у прийнятті листа про відкликання заяви про звільнення.

08.11.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.58-60) в яких зазначено наступне. Інформацію щодо інших працівників було надано ними, щоб наголосити на тому, що відповідач не порушує права вагітних жінок. Жодного повідомлення позивача про стан вагітності до моменту звільнення станом на 05.02.2019 року на адресу відповідача не надходило. Заява про звільнення позивача не просто датована 05.02.2019 року, а й містить чітке посилання на бажану дату звільнення - з 05.02.2019 року. Також вважають доводи позивача стосовно порушення ст. 47 КЗпП України хибними та безпідставними оскільки позивач у день звільнення відмовився від отримання трудової книжки та від підпису про ознайомлення з Наказом про звільнення № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про що свідчить складений Акт про небажання отримати трудову книжку та Наказ про звільнення. 12.06.2019 року відповідач отримав поштою лист від позивача з проханням надіслати трудову книжку, копію наказу про звільнення, довідку щодо розмірі заробітної плати. 13.06.2019 року відповідачем було направлено на адресу зазначену позивачем в своєму листі цінний лист з описом, що містив вищезазначені документи. Даний лист повернувся назад 09.07.2019 року на адресу відповідача, оскільки позивач навмисно проігнорувала можливість отримати його. 10.07.2019 року відповідач вдруге направ на адресу позивача відповідний лист, який було отримано позивачем 12.07.2019 року. Отже відповідач не погоджується з доводами позивача щодо чисельних порушень норм трудового законодавства, оскільки процедура звільнення була повністю дотримана.

Ухвалою суду від 18.12.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про здійснення розгляду справи за участю сторін та виклик свідків (а.с.71,72). Ухвалою встановлено, що позивачем у клопотанні про виклик свідків не зазначено місце проживання (перебування) заявлених свідків, обставини, які кожен з них може підтвердити, крім того, щодо свідків адміністраторів магазину не вказано їх ім`я. Копію ухвали було направлено позивачу та отримано нею 26.12.2019 року, про що свідчить поштове відправлення (а.с.73,74).

Належним чином оформленого клопотання про виклик свідків від позивача до суду не поступило.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши докази які знаходяться в матеріалах справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04.02.1994р. ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16.05.1995 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Відповідно до абзацу 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з трудових правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі Наказу (розпорядження) № АВ000000142-0000000348 від 27.11.2018 року, підписаного керівником підприємства ОСОБА_10, було прийнято на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС в структурний підрозділ А 130-(м. Нікополь) на посаду продавець-консультант (а.с.48). На підставі Наказу (розпорядження) № 000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) підписаного керівником підприємства ОСОБА_10, позивача було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, підстава звільнення - заява ОСОБА_1 (а.с.17,49). Викладене підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.12-16).

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.75-78), Товариство з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС , Ідентифікаційний код юридичної особи 41059747, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 38164, Полтавська область, Зіньківський район, смт. Опішня, вул. Заливчого, буд. 71-б; керівник - ОСОБА_10 .

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 р. № 9 роз`яснено, що у справах про звільнення працівників з роботи за власним бажанням (за ст. 38 КЗпП України) суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. При цьому подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого двотижневого строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

З копії заяви ОСОБА_1 , наданої відповідачем у відповідності до ухвали судді від 27.09.2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 просила звільнити її з роботи продавця-консультанта за власним бажанням з 05.02.2019 року. Дата написання заяви - 05.02.2019 року (а.с.39).

Позивачем до позову додано копію її заяви до ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС датовану 04.02.2019 року (а.с.6) в які зазначено, що нею 01.02.2019 року було написано заяву про звільнення за власним бажанням, дата останнього робочого дня вказана 05.02.2019 року та зазначено, що враховуючи той факт, що вона вагітна вона відкликає свою заяву про звільнення. Згідно матеріалів справи вказану заяву позивача відповідач отримав 08.02.2019 року, що підтверджується вхідним номером (Вх. № 08/02/19-01) на поштовому конверті (а.с.47), тобто вже після складання Наказу (розпорядження) № 000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту).

Згідно відповіді ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС від 26.03.2019 року № 26/03/2019-01 (а.с.7) на заяву позивача, 05.02.2019 року позивач написала заяву про звільнення і вказала бажану дату звільнення - 05.02.2019 року, попереджувальний строк в заяві відсутній, заяву було взято до виконання - позивача звільнили на підставі поданої заяви. Вказано, що рекомендований лист про відкликання заяви на звільнення направлено було 04.02.2019 року, а отримано адміністрацією товариства 08.02.2019 року. Так як фактом проінформування про відкликання заяви на звільнення вважається не дата написання заяви, а коли дійсно адміністрація підприємства ознайомилась з текстом у листі, про те, що передумали звільнятись товариству було сповіщено через 3 дні після звільнення.

Судом не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача ОСОБА_1 про те, що заява про звільнення була написана нею саме 01.02.2019 року та під тиском керівництва магазину у зв`язку з її вагітністю, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76-78 ЦПК України позивачем на підтвердження вказаних нею фактів суду представлено не було. До того ж, у заяві позивача від 04.02.2019 року обставин щодо тиску на неї під час написання заяви про звільнення не викладено.

Позивача було звільнено з 05.02.2019 року на підставі її зави в якій нею зазначено дату звільнення саме з 05.02.2019 року.

З Табелю обліку використаного робочого часу за період з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року вбачається, що робочими днями позивача ОСОБА_1 є 01.02.2019 року, 04.02.2019 року, 05.02.2019 року (а.с.46).

В позовній заяві позивач зазначає, що наступного дня коли вона вийшла на роботу з метою виконання своїх посадових обов`язків та продовження трудових відносин, її без будь-яких пояснень не було допущено до роботи.

У п. 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 прямо зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи .

Згідно Табеля обліку використаного робочого часу за період з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року останній день роботи позивача ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто день її звільнення (а.с.46). Тому посилання позивача про те, що її безпідставно не було допущено до виконання своїх посадових обов`язків є необґрунтованими.

У своїй заяві про звільнення позивач скористалася законним правом та самостійно визначила дату звільнення проти якої відповідач не заперечував, тому в даному випадку позивач не був зобов`язаний дотримуватись двотижневого терміну передбаченого ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до відповіді на відзив, відповідач у порушення вимог ст. 47 КЗпП України не видав позивачу належно оформлену трудову книжку та не провів з нею розрахунок у визначені законом строки. В той же час, згідно Акту про небажання отримати трудову книжку та Наказ про звільнення, складеного 05.02.2019 року та підписаного продавцями-консультантами ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , працівники магазину Сьогодні Аврора , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 повідомили, що продавець-консультант ОСОБА_1 відмовилася отримувати в день звільнення трудову книжку та наказ про звільнення (а.с.61).

Згідно заперечень на відповідь на відзив, відповідачем на письмове прохання позивача було направлено на адресу вказану позивачем ОСОБА_14 цінний лист з описом який містив трудову книжку, копію наказу про звільнення, а також довідку про розмір заробітної плати, на підтвердження чого відповідачем надано копії поштового конверту, чеку, роздруківок з офіційного сайту Укрпошти (а.с.62-66). Поштове відправлення було отримано позивачем 12.07.2019 року. Викладене вбачається також з обставин викладених позивачем у позові та доданих до позову нею доказів (а.с.8,10,11).

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на вищевикладене, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли своє підтвердження, та є такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Враховуючи те, що звільнення відповідача відбулося на законних підставах з додержанням вимог чинного трудового законодавства, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним та скасування наказу Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про звільнення - відмовити.

Оскільки позивачу відмовлено вищезазначених вимогах, тому не підлягають задоволенню і вимоги позову про поновлення позивача на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, які взаємопов`язані з вимогами, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи те, що у позові ОСОБА_1 відмовлено повністю, та відповідно до ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір вона звільнена від сплати судового збору, то у відповідності до ст.141 ЦПК України, судовий збір в розмірі 2522 грн. 40 коп. (за дві вимоги немайнового характеру (840,80 грн. х 2 = 1681,60 грн.) та одну вимогу майнового характеру (840,80 грн.) необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.38,232,233 КЗпП України, ст.ст.12,13,76-78,81,89,141,259,263-265,268 ЦПК України, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС (ЄДРПОУ 41059747, місцезнаходження за адресою: 38164, Полтавська область, Зіньківський район, смт. Опішня, вул. Заливчого, буд. 71-б) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Судовий збір в розмірі 2522 грн. 40 коп. (дві тисячі п`ятсот двадцять дві грн. 40 коп.) компенсувати за рахунок держави.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. В. Рибакова