Постанова

від 21.05.2020 по справі 182/5038/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5354/20 Справа № 182/5038/19 Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Довгаля Сергія Володимировича на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2020 року, ухваленого суддею Рибаковою В.В., відомості про дату складання повного тексту судового рішення відсутні,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС (надалі - ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що згідно наказу № 142 від 27.11.2018 року її прийнято на роботу до ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС на посаду продавець-консультант з 28.11.2018 року. Місцем роботи був магазин Аврора за адресою: м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 35 . В кінці лютого 2019 року керівництво магазину довідалось про її вагітність, після чого, почався тиск, щодо звільнення її за власним бажанням. Під тиском керівництва 01.02.2019 року вона написала заяву про звільнення за власним бажанням датовану 05.02.2019 року. Проте, наступного робочого дня 04.02.2019 року вона повідомила керівництво магазину про бажання продовжувати трудові відносини та просила не брати до уваги її заяву про звільнення. Проте, їй відмовлено через вагітність. Того ж дня, вона звернулася до Нікопольського місцевого центру з надання безкоштовної вторинної допомоги, фахівці якого склали листа про відмову від звільнення. Керівництво магазину відмовилось від прийняття листа, пославшись на те, що отримання відповідних листів не входить до їх компетенції. Тому, вона змушена направити лист за місцем находження ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС за адресою: вул . Заливчого, буд. 71-Б, смт . Опішня, Зіньківський район, Полтавської області .

Наступного дня, коли вона прийшла на роботу з метою виконання своїх посадових обов`язків, її без будь-яких пояснень не допущено до роботи. Впродовж кількох днів вона приходила на роботу, однак до роботи її не допускали. На початку квітня 2019 року від відповідача отримала лист № 26/03/2019-01 від 26.03.2019 року в якому зазначено, що її звільнено з займаної посади з 05.02.2019 року. За зверненням позивача 12.07.2019 року отримала від ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС трудову книжку, копію розрахункового листа за лютий 2019 року, копію наказу № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) на підставі ст. 38 КЗпП України та довідку про доходи від 12.06.2019 року.

Вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки в неї не було наміру припиняти трудові відносини з відповідачем, заява про звільнення за власним бажанням складена нею під тиском керівництва магазину. З урахуванням викладених обставин позивач просить суд визнати наказ № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) на підставі ст. 38 КЗпП України незаконним та скасувати його, поновити її на посаді продавець-консультант структурного підрозділу А-130 (м. Нікополь) ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС з 05.02.2019 року, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.02.2019 року. Просила допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Довгаль С.В. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне дослідження наданих доказів, порушення норм матеріального та процесуального законодавства.

В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано мотиви звільнення позивача, не враховано, що заява про звільнення датована 05 лютого 2019 року справді написана позивачем 01 лютого 2019 року. Не надано судом оцінки заяві від 04 лютого 2019 року надісланої позивачем відповідачу про відкликання заяви про звільнення та продовження роботи. Судом не надано мотивовано висновку, що позивач 05 лютого 2019 року не була допущена до роботи, з огляду на те, що ст.38 КЗпП України передбачає обов`язок працівника відпрацювати двох тижнів до дати звільнення. Судом не враховано, що роботодавець вручив трудову книжку позивачу з порушенням вимог ст.116 КЗпП України лише 12 червня 2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на їх думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В мотивування відзиву зазначає, що в останній робочий день 05 лютого 2019 року позивач виявила бажання бути звільненою з 05 лютого 2019 року на що відповідач не заперечував. Зауважує, що законодавством не заборонено звільнення працівника в дату зазначену ним в заяві. Лист позивача про відкликання заяви про звільнення надійшов до відповідача 08 лютого 2019 року, тобто після фактичного звільнення позивача. Позивач відмовилась у день звільнення отримувати трудову книжку, що доводиться відповідним актом.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно записів що містяться в трудовій книжці позивача на підставі Наказу (розпорядження) № АВ000000142-0000000348 від 27.11.2018 року, ОСОБА_1 прийнято на роботу в структурний підрозділ А 130 ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС в (м. Нікополь) на посаду продавець-консультант (а.с.12-16,48).

На підставі Наказу (розпорядження) № 000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) підписаного керівником підприємства Шевкуновою О.С., позивача звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, підстава звільнення - заява ОСОБА_1 (а.с.17,49).

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.75-78), Товариство з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС , Ідентифікаційний код юридичної особи 41059747, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 38164, Полтавська область, Зіньківський район, смт. Опішня, вул. Заливчого, буд. 71-б; керівник - Шевкунова Олена Сергіївна .

Згідно заяви, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 просила звільнити її з роботи продавця-консультанта за власним бажанням з 05.02.2019 року. Заява датована 05.02.2019 року (а.с.39).

В заяві ОСОБА_1 до ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС датованій 04.02.2019 року, зазначено, що нею 01.02.2019 року написано заяву про звільнення за власним бажанням, дата останнього робочого дня вказана 05.02.2019 року. Зауважує, що враховуючи той факт, що вона вагітна, бажає відкликає свою заяву про звільнення. Дана заява надіслана на адресу відповідача 04 лютого 2019 року та отримана ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС 08.02.2019 року. (а.с.47).

На заяву позивача ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС надало відповідь № 26/03/2019-01 від 26.03.2019 року, що 05.02.2019 року позивач написала заяву про звільнення і вказала бажану дату звільнення 05.02.2019 року. Попереджувальний строк в заяві відсутній, заяву взято до виконання та звільнено на підставі поданої заяви. Вказано, що рекомендований лист про відкликання заяви на звільнення направлено було 04.02.2019 року, а отримано адміністрацією товариства 08.02.2019 року. Так як фактом проінформування про відкликання заяви на звільнення вважається не дата написання заяви, а коли дійсно адміністрація підприємства ознайомилась з текстом у листі, про те, що передумали звільнятись товариству було сповіщено через 3 дні після звільнення. (а.с.7).

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що заяву написано під тиском через стан вагітності, тому відсутні правові підстави для її поновлення.

Однак, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.

Спір між сторонами виник з приводу дотримання ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС вимог трудового законодавства при звільненні позивача.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі урегульовані нормами Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник, або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою та п`ятою статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При цьому обов`язок виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі звільненому працівнику трудової книжки настає лише у випадку, коли така затримка сталася саме з вини власника або уповноваженого ним органу.

Оцінивши зібрані в матеріалах справи докази, колегія суддів не може погодитеся із вискоком суду першої інстанції про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні позивача.

Про правдивість доводів позивача щодо написання заяви про звільнення саме 01 лютого 2019 року, а не 05 лютого 2019 року свідчить, на переконання колегії суддів, той факт, що позивач 04 лютого 2019 року через засоби поштового зв`язку відправила заяву про відкликання власної заяви про звільнення, яку подавала 01 лютого 2019 року, що знайшло своє підтвердження письмовими доказами (а.с.47).

Отже, встановивши хронологічну послідовність дій, а саме написання позивачем заяви про звільнення 01 лютого 2019 року з датою звільнення з 05 лютого 2019 року, не маючи фактичного бажання на припинення трудових відносин, ОСОБА_1 звертається до відповідача 04 лютого 2019 року із заявою про відкликання заяви про звільнення.

Колегія суддів з оглядку на те, що відповідачем не надано суду будь-якої іншої заяви позивача про звільнення, вважає слушними доводи апеляційної скарги, що позивач 04 лютого 2019 року відкликала заяву про звільнення датовану 05 лютого 2019 року, яку фактично написала 01 лютого 2019 року.

Згідно з частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Судом установлено, що ОСОБА_1 01 лютого 2019 року подала заяву про звільнення, яка датована 05 лютого 2019 року із займаної посади продавця-консультанта за власним бажанням з 05 лютого 20109 року.

Положення статті 38 КЗпП України передбачає дві групи обставин, за яких працівник вправі вимагати розірвання трудового договору без встановленого законом двотижневого строку, а роботодавець зобов`язаний звільнити працівника з визначеної останнім дати: за наявності підстав, які унеможливлюють подальше продовження роботи, та у випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

За відсутності причин, які вказують про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк роботи після подання працівником заяви про звільнення в межах двотижневого строку.

З огляду на вищезазначені вимоги трудового законодавства України та з урахуванням того, що у заяві позивача про звільнення з роботи від 05 лютого 2019 року не зазначені жодні поважні причини, які б вказували на відсутність потреби попереджати роботодавця за два тижні про наступне звільнення, у відповідача не було права та обов`язку для звільнення позивача з роботи саме з дати, зазначеної у заяві 05 лютого 2019 року (останній робочий день).

Крім того, у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги представника позивача, що підставою звільнення її з роботи стала обізнаність керівництва про її стан вагітності, як підстава припинення трудових правовідносин.

Як видно з заяви від 04 лютого 2019 року, позивач зауважує, що перебуває у стані вагітності, через що не бажає звільнятися та відкликає подану 01 лютого 2019 року нею заяву про звільнення.

Колегія суддів вважає, що посилання представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про недоведеність факту перебування позивача у стані вагітності під час звільнення спростовуються заявою від 04 лютого 2019 року в якій ОСОБА_1 надає медичну довідку на підтвердження викладених обставин. Також дані обставини підтверджуються медичною довідкою №161 від 22 липня 2019 року виданою КЗ Нікопольський пологовий будинок на ім`я ОСОБА_1 що вона перебуває в стані вагітності 37 тижнів (а.с. 9). Що підтверджує факт перебування позивача на час її звільнення 05 лютого 2019 року в стані вагітності.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України).

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору, суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Колегія суддів дійшла переконання, що згідно доказів, що містяться в матеріалах справи, позивач ОСОБА_1 не мала власного волевиявлення на припинення трудових правовідносин.

Отже, наведене свідчить про те, що звільнення позивача не можна вважати таким, що відбулося відповідно до встановленої законом порядку.

На підставі об`єктивно та всесторонньо досліджених доказів наявних в матеріалах справи, колегія суддів приходить до переконання, що звільнення позивача ОСОБА_1 за ст.38 КЗпП України проведено із порушенням законодавства про працю.

Тому, висновок суду першої інстанції про дотримання трудових прав ОСОБА_1 при звільненні не ґрунтуються на матеріалах справи, рішення суду на підставі положення п.п.1,3,4 ч,1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Отже, встановивши порушені права позивача ОСОБА_1 при її звільненні позивач підлягає поновленню.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі.

Як видно з довідки про доходи ОСОБА_1 від 21 жовтня 2019 року за №21/10 середньоденна заробітна плата, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати за два останні місяці, що передували даті звільнення становить 202,05 грн., виходячи з розрахунку (3905+4379)/41 кількість робочих днів за грудень 2018 та січень 2019р., згідно табелю робочого часу (а.с.40-43).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 06 лютого 2019 року по 21 травня 2020 р. становить 321 робочих днів, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС на користь позивача ОСОБА_1 становить 64858,05 грн. (321 робочих днів х середньоденний заробіток 202,05).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегією суддів перевірено всі викладені в апеляційних скаргах доводи, а також наведені у відзиві проти них заперечення, проте колегія суддів не має обов`язку надавати відповідь на кожний досліджений аргумент.

Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.

Якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.15 ст.141 ЦПК України).

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору. Судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягають стягненню з відповідача ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС на користь держави в сумі 3842грн., виходячи з розрахунку за дві вимоги: майнового та не майнового характеру, згідно розрахунку (768,40 х2 =1536,80 грн., 2305,20 грн. - за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 1536,80 х150%)

Керуючись ст.ст. 374, п.п.1,3,4 ч.1 ст.376, ст.382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Довгаля Сергія Володимировича задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ № АВ000000005-0000000348 від 05.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) на підставі ст. 38 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 з 05.02.2019 року на посаді продавець-консультант структурного підрозділу А-130 (м. Нікополь) ТОВ АУТСОРС ВОРКЕРС .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2019 року по 21 травня 2020 р. в сумі 64858,05 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АУТСОРС ВОРКЕРС на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 3842грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: