Рішення

від 06.02.2020 по справі 916/2656/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2656/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/2656/19

за позовом: Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 38728457)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Одеса" (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 6А, код ЄДРПОУ 31795692)

про стягнення 9 133,84грн., -

Представники:

від позивача - Ахмадулліна В.Р., довіреність № 4404/10-01-01/вих., дата видачі : 04.12.19

від відповідача - Кісь Л.С. за ордером №1005454 від 08.11.2019р.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Одеса" про стягнення 9 133,84грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором №КД-17957 від 23.05.2012р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2019р. провадження по справі №916/2656/19 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області 11.11.2019р. справу №916/2656/19 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та замінити судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

10.12.2019 р. представником Відповідача в судовому засіданні була подана заява про залишення позовної заяви без розгляду з посиланням на те, що Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі відокремленого структурного підрозділу - Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України не наділено правом подавати позовну заяву до суду. Судом в задоволенні відповідної заяви було відмовлено, з огляду на наявність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження наявності у Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі відокремленого структурного підрозділу - Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України повноважень на подання відповідного позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2019р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, відзив на позов не надав, проте надав усні пояснення відповідно яких позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними в зв`язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

З урахуванням не надання відповідачем відзиву на позов, позивач своїм правом на надання відповіді на відзив скористатись не зміг.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23.05.2012 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Готель Одеса" (далі - Споживач, Відповідач) було укладено договір № КД-17957, відповідно до якого Адміністрація силами дільниці тепловодопостачання Служби енергетичного забезпечення забезпечує подачу Споживачу питної холодної води, приймання господарсько-побутових стоків, подачу теплової енергії (далі - послуги) на об`єктах Споживача (цілісного майнового комплексу готелю "Одеса", співвласниками якого є Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" - 80% 1 Відповідач - 20%) на території порту, а Споживач зобов`язався своєчасно сплачувати зазначені послуги відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 2.2.2 Договору Споживач зобов`язався виконувати своєчасно свої обов`язки, у тому числі відшкодування витрат Адміністрації на виконання комплексу заходів, передбачених Договором, враховуючи, що припинення (розірвання) Договору не звільняє Споживача від погашення заборгованості за надані послуги.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору Споживач зобов`язався щомісяця оформлювати та підписувати з Балансоутримувачем двосторонній акт про кількість питної холодної води, стоків згідно зі встановленою формою (Додаток № 1 до Договору) не пізніше 27-го числа поточного місяця.

Споживач компенсує Адміністрації витрати на забезпечення приміщень питною водою, опаленням, водовідведення стоків в об`ємах, визначених засобами обліку або розрахунковим шляхом згідно з письмовими даними, наданими Споживачем за 5 днів до укладення Договору та зазначених в Реєстрі (Додаток № 2) (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п.4.2 Договору Відповідач повинен сплачувати платежі за надані послуги протягом 10 днів з моменту закінчення розрахункового періоду (місяця).

З метою погашення заборгованості Адміністрацією неодноразово висувалися вимоги в досудовому порядку до Відповідача щодо необхідності відшкодування витрат, на адресу Відповідача було надіслано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), але їх було повернуто підприємством зв`язку з відміткою, що адресат за даною адресою не зареєстрований.

Так, відповідно до умов Договору, Позивач за послуги, надані Адміністрацією Споживачу за період з січня 2018 р. по червень 2019 р. Позивачем було направлено для підписання акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): за січень 2018 р. - № 81 від 31.01.2018 р. на суму 587,76 грн., за березень 2018 р. - № 319 від 31.03.2018 р. на суму 903,55 грн., за травень 2018 р. - № 806 від 31.05.2018 р. на суму 429,86 грн., за червень 2018 р. - № 840 від 30.06.2018 р. на суму 407,24 грн. за липень 2018 р. - № 0985 від 31.07.2018 р. на суму 701,64 грн., за листопад 2018 р. -№ 1862 від 30.11.2018 р. на суму 721,31 грн., за квітень 2019 р. -№ 583 від 30.04.2019 р. на суму 3144,01 грн., за червень 2019 р. - № 838 від 30.06.2019 р. на суму 990,24 грн

Позивач вказує, що Адміністрацією було висталено Споживачу відповідні рахунки: № 531051 від 31.01.2018 р. на суму 587,76 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 08.03.2018 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 565 дн. - з 11.02.2018 по 30.08.2019 р.; № 531170 від 31.03.2018 р. на суму 903,55 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 07.05.2018 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 506 дн. - з 11.04.2018 по 30.08.2019 р.; № 531356 від 31.05.2018 р. на суму 429,86 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 09.07.2018 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 445 дн. - з 11.06.2018 по 30.08.2019 р. № 531383 від 30.06.2018 р. на суму 407,24 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 09.08.2018 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 415 дн. - з 11.07.2018 по 30.08.2019 р. № 531466 від 31.07.2018 р. на суму 701,64 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 07.09.2018 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 384 дн. - з 11.08.2018 по 30.08.2019 р. № 531837 від 30.11.2018 р. на суму 721,31 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 08,01.2019 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 262 дн. - з 11.12.2018 по 30.08.2019 р. № 531262 від 30.04.2019 р. на суму 3144,01 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 13.06.2019 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 111 дн. - з 11.05.2019 по 30.08.2019 р. № 531412 від 30.06.2019 р. на суму 990,24 грн (повернуто підприємством поштового зв`язку 12.08.2019 р. через закінчення терміну зберігання) - прострочення становить 50 дн. -з 11.07.2018 по 30.08.2019 р.

З урахуванням зазначеного, загальна сума заборгованості, що підлягає сплаті Відповідачем на користь Позивача, становить 7 885,61 грн. (587,76 + 903,55 + 429,86 + 407,24 + 701,64 + 721,31 +3144,01 + 990,24)

У зв`язку з несплатою відповідачем зазначених рахунків, позивачем було направлено відповідачу претензії 1) № 20A.3/6-320 від 19.04.2018 р. про сплату заборгованості за січень 2018 року; 2) № 20А.3/10-467 від 13.06.2018 р. про сплату заборгованості за березень 2018 року;3) № 20А.3/6-616 від 25.07.2018 р. про сплату заборгованості за травень 2018 року; 4) № 20А.3/6-715 від 03.09.2018 р. про сплату заборгованості за червень 2018 року; 5) № 20A.3/6-839 від 11.10.2018 р. про сплату заборгованості за липень 2018 року; 6) № 194/19-02-09/Вих/19 від 07.02.2019 р. про сплату заборгованості за листопад 2018 року.

Проте зазначені претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Посилаючи на неналежне виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Одеса" зобов`язань за Договором №КД-17957 від 23.05.2012р., щодо належної оплати вартості отриманих послуг, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернувся до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача з надання послуг у розмірі 7 885,61грн., у зв`язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором №КД-17957 від 23.05.2012р., що зумовило нарахування останнім пені в сумі 1083,33грн.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору за прострочення платежів Споживач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено що наданий розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства щодо періоду розрахунку пені, в зв`язку з чим судом самостійно здійснено перерахунок пені.

Так, здійснивши перерахунок пені, суд доходить висновку що розмір пені який підлягає задоволенню становить 1088,30грн.

Проте враховуючи, що позивачем заявлена до стягнення сума пені в меншому розмірі ніж встановлена судом, задоволені підлягає саме сума пені в розмірі 1083,33грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Позивачем було нараховано три відсотки річних в розмірі 164,90грн. Розглянувши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань, суд доходить висновку, що вказаний розрахунок було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Одеса" трьох відсотків річних в сумі 164,90грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Усні заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом під час розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що усні заперечені надані відповідачем в судовому засіданні 06.02.2020р. до уваги судом не приймаються, оскільки були висловлені в заключному слові, що позабавляє позивача права належним чином відреагувати на відповідні заперечення, а суд з урахуванням позиції позивача всебічно їх дослідити та надати їм належну правову оцінку.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, в зв`язку з чим задоволенню підлягають в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 3872845) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Одеса" (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 6А, код ЄДРПОУ 31795692) - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Одеса" (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 6А, код ЄДРПОУ 31795692) на користь Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 38728457) основний борг в сумі 7 885 (сім тисяч вісімсот вісімдесят п`ять)грн. 61коп., пеню в розмірі 1 083 (одна тисяча вісімдесят три) грн. 33коп. 3% річних в сумі 164 (сто шістдесят чотири)грн. 90коп. та судовий збір в розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 17 лютого 2020 р.

Суддя К.Ф. Погребна