Постанова

від 12.02.2020 по справі 390/726/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2020 року м. Кропивницький

справа № 390/726/19

провадження № 22-ц/4809/290/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Авраменко Т. М.

суддів Суровицької Л. В., Черненка В. В.

секретар Бодопрост М. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник адвокат Майнард Наталія Олександрівна

відповідач - Приватне підприємство Агрофірма Митрофанівська , представник - адвокат Кулик Ада Миколаївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року у складі судді Пасічника Д. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська про повернення майна із чужого незаконного володіння та стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська про повернення майна із чужого незаконного володіння та стягнення заборгованості.

Зазначав, що 07 жовтня 2003 року між ним та відповідачем укладено та нотаріально посвідчено договір оренди земельної ділянки № 1-931, яким передано в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 3522585400:02:000:0219, площею 6,15 га, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району (ділянка № НОМЕР_1 ), що належить йому на підставі акту на право приватної власності на землю РЗ № 422333, зареєстрованого 26 лютого 2002 року за № 137 у Книзі записів державних актів на право приватної власності, строком на 10 років. Не зважаючи на завершення строку дії договору оренди відповідачем на протязі 2016-2018 років продовжується безпідставне і фактично безоплатне використання земельної ділянки, що перешкоджає самостійній обробці земельної ділянки власником та наносить йому матеріальну шкоду. 21 грудня 2017 року відповідачем частково відшкодовано користування земельною ділянкою в розмірі 5379 грн. 06 коп., проте користування земельною ділянкою у 2016 році та 2018 році відшкодовано не було. Відповідачем проведено обробку та засівання земельної ділянки у 2019 році, що підтвердило відсутність наміру у відповідача повернути чуже майно. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 лютого 2019 року, земельна ділянка не перебуває в оренді чи під обтяженням.

Просив стягнути з відповідача на його користь збитки, пов?язані із самовільним зайняттям земельної ділянки в сумі 15 078 грн. 42 коп. Зобов?язати відповідача повернути йому земельну ділянку кадастровий номер 3522585400:02:000:0219, площею 6,15 га, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району.

Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська про повернення майна із чужого незаконного володіння та стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська на користь ОСОБА_1 збитки, пов?язані із самовільним зайняттям земельної ділянки в сумі 15 078 грн. 42 коп. Зобов?язано Приватне підприємство Агрофірма Митрофанівська повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3522585400:02:000:0219, площею 6,15 га, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району.

Суд дійшов висновку, що договір оренди між сторонами припинив свою дію 07 жовтня 2013 року у зв?язку із закінченням строків його дії, які не були пролонговані у встановленому договором та законодавством порядку, тому договірних відносин між сторонами вже не існує, проте відповідач утримує земельну ділянку, не передає її власнику, чим порушує права та інтереси позивача.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2019 року заяву Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с.72-78, 95-96).

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що чинне законодавство України передбачає лише дві форми укладення договору: усну та письмову. Норми ЦК України не передбачають нотаріальної форми правочину, а нотаріальне посвідчення вчиненого правочину є правом сторін, яким вони за взаємною згодою не скористалися під час укладення договору про зміни та доповнення до договору оренди землі від 07 жовтня 2003 року, зареєстрованого за № 333 від 24 квітня 2009 року, а тому зазначений договір укладений сторонами у повній відповідності як до вимог чинного законодавства України, так і до умов договору оренди землі, що змінювався. Правовідносини між сторонами є договірними і підприємство не завдавало позивачу жодних збитків, оскільки не пошкоджувало орендованої земельної ділянки за період дії договору оренди землі та не створювало позивачу жодних перешкод у використанні належної йому земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди 01 травня 2019 року. В даному випадку не мають місця ні реальні збитки, ні упущена вигода. Суд при визначенні розміру збитків врахував лише суму, зазначену позивачем у позові та повністю проігнорував докази, надані підприємством, а саме квитанції про перерахування позивачу коштів у 2016-2017 роках.

Апеляційне провадження відкрито 23 грудня 2019 року (а.с.111), ухвалою від 26 грудня 2019 року справа призначена до розгляду з повідомленням учасників справи на 29 січня 2020 року (а.с.117), за клопотанням представника позивача розгляд справи відкладено на 12 лютого 2020 року (а.с.150,155).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін. Зазначає, що позивачем під час розгляду справи було повністю підтверджено доводи, викладені ним в позовній заяві. Суд правильно дійшов висновку про нікчемність договору про зміни та доповнення до договору оренди землі від 07 жовтня 2003 року, зареєстрованого за № 333 від 24 квітня 2009 року, оскільки вказаний правочин не відповідає вимогам ст.ст.639,654 ЦК України. Правильність висновків суду підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 лютого 2019 року, яким підтверджено, що земельна ділянка не перебуває в оренді чи під обтяженням (а.с.144-146).

В засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню задоволенню частково з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк оренди земельної ділянки закінчився і договір є припиненим з 07 жовтня 2013 року, а договір про внесення змін до договору оренди є нікчемним, однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом (далі - ЗК) України, Законом України Про оренду землі .

Частиною 4 ст. 124 ЗК України (в редакції на час укладення договору оренди) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства (ст.526 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Свобода договору, передбачена статтею 627 ЦК України, включає право сторін змінювати, розривати або продовжувати чинність укладеного ними договору.

Статтею 30 Закону України Про оренду землі передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку .

Суд першої інстанції встановив, що 07 жовтня 2003 року між власником земельної ділянки орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем Приватним підприємством Агрофірма Митрофанівська укладено та нотаріально посвідчено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3522585400:02:000:0219, площею 6,15 га, розташованої на території Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району, договір зареєстровано в Кіровоградському районному відділ земельних ресурсів 25 грудня 2003 року, реєстраційний номер 333 (а.с.11-12).

Умовами договору передбачено, що договір укладається на 10 років, орендна плата виплачується орендодавцю у грошовій формі два рази на рік рівними частками, не пізніше 1 вересня та 31 грудня поточного року в розмірі 1099 грн.62 коп. Відповідно до п.2.3 договору в разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути земельну ділянку у стані, не гіршому в порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду , в строк не пізніше семи днів. До обов`язків орендаря відповідно до п.3.2 договору відноситься, зокрема,повернення орендодавцю земельної ділянки після закінчення договору оренди.

В розділі 4 договору сторони домовилися щодо умов зміни, припинення і розірвання договору. Зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін, договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання. Підставою припинення договору є закінчення його строку. Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення, державної реєстрації в Кіровоградському районному відділі земельних ресурсів.

24 квітня 2009 року позивач та відповідач підписали договір про зміни та доповнення до договору оренди від 07 жовтня 2003 року, реєстраційний №333 від 25 грудня 2009 року та передбачили, що договір вступає в дію з 01 січня 2009 року та укладається терміном до 01 травня 2019 року, а орендна плата замість 1099 грн.62 коп. виплачується в розмірі не менше 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка діє на час проведення фактичного розрахунку. Зміни та доповнення до договору зареєстровані у Кіровоградському районному відділ КРФ ДП ЦДЗК 23 вересня 2009 року за №040937200044 (а.с.48). Факт укладення та підписання цього договору позивач не оспорює.

За правилами ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

При укладенні договору оренди позивачем та відповідачем досягнуто згоди з усіх істотних умов, в тому числі й умов його зміни - за взаємною згодою і при цьому сторони договору не обумовили, що договір про зміну умов договору повинен бути нотаріально посвідченим.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір оренди земельної ділянки або внесення до нього змін відповідно до закону не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення, тому висновок суду про нікчемність договору про внесення змін і доповнень до договору оренди є безпідставним, суперечить нормам матеріального права та умовам укладеного сторонами договору оренди, з якими погодився сам позивач.

В своїх письмових заявах від 04 травня 2018 року та від 04 березня 2019 року до відповідача позивач просив повернути йому земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди 01 травня 2019 року (а.с.18,19-20).

Доводи позивача, що про самовільне користування відповідачем земельною ділянкою, свідчить відсутність зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ведення якого запроваджено з 01 січня 2013 року, права оренди належної позивачу земельної ділянки (а.с.13), є безпідставними.

Передання в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності, зокрема, громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина друга статті 124 ЗК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди землі і змін до нього та його реєстрації). Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України ). Згідно з частиною другою статті 125 ЗК України у вказаній редакції право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (статті 20 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час підписання договору оренди землі і змін до нього та його державної реєстрації). Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України Про оренду землі у вказаній редакції).

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Договір оренди від 07 жовтня 2003 року та договір про внесення змін до нього від 24 жовтня 2009 року є зареєстрованими в порядку, який діяв на час їх укладення та підписання (а.с.12,48), тому вони є дійсними та не потребують державної реєстрації вДержавному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ведення якого запроваджено з 01 січня 2013 року.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що строк дії договору оренди відповідно до умов договору оренди та договору про внесення змін та доповнень закінчився в обумовлений сторонами строк 01 травня 2019 року і до цього часу користування відповідачем земельною ділянкою позивача було правомірним та не було самовільним користуванням .

Стаття 41 Конституції України передбачає непорушність права приватної власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом (ст.321 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Відповідно до ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з положеннями ст.212 Земельного Кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки строк договору оренди закінчився 01 травня 2019 року, позивач передав відповідачу земельну ділянку за актом прийому-передачі, за умовами договору обов`язок по поверненню власнику земельної ділянки після припинення договору покладається на орендаря, то саме відповідач повинен надати належні та допустимі докази повернення ним земельної ділянки її власнику. Такі докази відповідач не надав.

За таких обставин колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині покладення на відповідача обов`язку повернути земельну ділянку позивачу, оскільки договір оренди припинився 01 травня 2019 року.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь збитки за самовільне користування земельною ділянкою за 2016 - 2018 роки в сумі 15078 грн.42 коп.

За змістом ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Як правило, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначено у ст. 152 ЗК України, зокрема власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства (п.б ч.1 ст.211 ЗК України). Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України право на відшкодування шкоди має лише особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права.

Апеляційним судом встановлено, що в 2016-2018 роки відповідач користувався земельною ділянкою на підставі договору оренди, тому факт порушення прав позивача внаслідок самовільного користування в цей період відсутній, внаслідок чого відсутні і збитки.

В разі сплати орендної плати не в повному розмірі позивач не позбавлений права подати позов про стягнення з відповідача недоплаченої орендної плати за 2016-2018 роки відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки. Позов про відшкодування збитків за самовільне користування земельною ділянкою після 01 травня 2019 року позивач не заявляв. В межах заявлених позовних вимог передбачені законом підстави для відшкодування збитків відсутні.

За таких обставин рішення суду в частині задоволення позову про відшкодування збитків за самовільне користування земельною ділянкою за 2016 - 2018 роки в сумі 15078 грн.42 коп. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в цьому позові.

За правилами ст.141 ЦПК України в зв`язку із частковим скасуванням рішення суду першої інстанції та частковим задоволенням позову пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає зміні розподіл судових витрат. Відповідач повинен відшкодувати позивачу сплачений судовий збір за задоволену частину позовних вимог про повернення земельної ділянки в сумі 768 грн.40 коп. та Ѕ частину витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн. Позивач повинен відшкодувати відповідачу судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1152 грн.60 коп., за наслідками розгляду якої відмовлено в позові про стягнення збитків за самовільне зайняття земельної ділянки.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська задовльнити частково.

Скасувати заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року в частині стягнення збитків за самовільне зайняття земельної ділянки, судового збору та витрат на правову допомогу.

В позові ОСОБА_1 до Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська про стягнення збитків за самовільне зайняття земельної ділянки відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська (місце знаходження 28210, Кіровоградська область, Новгородківський район, с. Митрофанівка, вул. Польова, 1-а, код ЄДРПОУ 31637487) на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 грн.40 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Приватного підприємства Агрофірма Митрофанівська (місце знаходження 28210, Кіровоградська область, Новгородківський район, с. Митрофанівка, вул. Польова, 1-а, код ЄДРПОУ 31637487) судовий збір в сумі 1152 грн.60 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 17 лютого 2020 року.

Головуюча суддя Т. М. Авраменко

Судді: Л. В. Суровицька

В. В. Черненко