Постанова

від 27.01.2020 по справі 376/812/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 376/812/18 Головуючий у суді першої інстанції: Клочко В.М.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/503/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Мостової Г.І., Слюсар Т.А.

Секретаря судового засідання Маличівській Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому на праві власності у порядку спадкування належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Сусіднім землекористувачем, тобто власником домоволодіння за АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 , якій згідно державного акта на права власності на земельну ділянку серії ЯБ № 1238757, виданого 04.10.2004 Сквирським районним відділом земельних ресурсів на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3224087202:01:001:0002, загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. На протязі останніх декількох років у нього виник спір із відповідачем щодо меж земельних ділянок, так як відповідач самовільно заволоділа земельною ділянкою шириною 2 метри, що перебуває у його користуванні, що підтверджується записами в господарських книгах Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області. Посилаючись на те, що відповідно до виданого відповідачу державного акту на право власності на земельну ділянку він не має можливості обслуговувати будинок, просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №138757, виданий 04.10.2004 ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 3224087202:01:001:0002.

Заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №138757, виданий 04.10.2004 року ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 3224087202:01:001:0002.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 19 липня 2019 заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухваленим заочним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в загальному порядку.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у позові ОСОБА_2 , мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що під час судового розгляду справи, за пред`явленим позовом ОСОБА_2 , не було встановлено порушення порядку передачі земельної ділянки ОСОБА_1 у власність, визначений статтею 118 ЗК України. Таким чином, визнавши недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №138757, виданий 04.10.2004 на ім`я, ОСОБА_1 , кадастровий номер 3224087202:016001:0002, з тих підстав, що ніби межа, що розділяє земельні ділянки, проходить по зовнішній стіні господарських будівлях ОСОБА_3 , суд першої інстанції не зазначив, які допустимі, достовірні та достатні докази доводять вказану обставину та які норми закону були порушено при видачі правовстановлюючого документу на землю. Вважає, що без установлення незаконності рішення відповідної сільської ради, на підставі якого видано правовстановлюючий документ, вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку задоволенню не підлягають та є окремим способом захисту.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судове рішення першої інстанції без змін, посилаючись на те, що при виготовленні документації для приватизації земельної ділянки відповідача в 2004 році не було враховано фактичне користуванні земельними ділянками.

У судовому засіданні 28 жовтня 2019 року позивач та його представник ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. В наступні судові засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У поданих до суду окремих заявах від 03 грудня 2019 року (вхідний № 117323 від 06 грудня 2019 року), від 03 січня 2020 року (вхідний номер 1824 від 09 січня 2019 року), від 16 січня 2020 року (вхідний номер 6865 від 21 січня 2019 року) учасники справи просили здійснювати розгляд справи у їх відсутності. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №138757, виданий 04.10.2004 року ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 3224087202:01:001:0002, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача на користування та володіння спірною земельною ділянкою порушено та підлягає захисту. При цьому, визнання недійсним державного акта на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 травня 2007 року до позивача, як спадкоємця після смерті матері ОСОБА_5 , перейшло право власності на Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9). Право власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 травня 2007 року зареєстровано в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 05 червня 2007 року (а.с. 10).

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 16 грудня 2009 року за ОСОБА_2 (позивач у справі) визнано у порядку спадкування право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що належала ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11). Право власності за ОСОБА_2 на підставі судового рішення від 16 грудня 2009 року зареєстровано в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 22 січня 2010 року (а.с. 12).

Рішенням Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області № 06-09-07 від 07 листопада 2016 року надано ОСОБА_6 (позивач у справі) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 27).

Проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_6 площею 0,25 га, кадастровий номер 3224087202:01:001:0024 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах Чубинецької сільської ради в АДРЕСА_2 затверджено рішенням Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області № 05-25-07 від 05 грудня 2018 року (а.с. 92).

На підставі договору оренди від 17 січня 2019 року, укладено між Чубинецькою сільською радою Сквирського району Київської області (орендодавець) та ОСОБА_6 (орендар), орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування строком на 49 років земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3224087202:01:001:0024 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах Чубинецької сільської ради Київської області. (а.с. 94, 95).

Відповідачка у справі ОСОБА_1 користується домоволодінням в АДРЕСА_2 та є сусідкою позивача у справі.

Згідно з викопіювання з документації Чубинецької сільської ради (плани -абриси, складені у 1994 році) вбачається, що земельні ділянки, які рахуються за домоволодінням сторін у справі, мають спільну межу (а.с. 107, 108). Про те, що сторони у справі є суміжними землекористувачами свідчить кадастровий план та план зовнішніх меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 (а.с. 13, 14).

Із витребуваних судом першої інстанції матеріалів з Головного управління Держгеокадастру у Київській області та долучених відповідачем доказів вбачається, що 04 жовтня 2004 року ОСОБА_1 (відповідачка у справі) отримала державний акт серії ЯБ № 138757 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с. 30, 31).

Вказаний державний акт видано на підставі рішення Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області 14 сесії 24 скликання від 09 липня 2004 року.

Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що між учасниками справи існують суперечки щодо користування суміжними земельними ділянками. Стосовно порушення прав як суміжного землекористувача земельної ділянки, переданої у власність відповідачу ОСОБА_1 , позивач звертався до Чубинецької сільської ради. В акті від 20 червня 2016 року, складеного комісією Чубинецької сільської ради, зафіксовано, що у сусідки ОСОБА_1 виготовлений державний акт. Акт на погодження меж земельної ділянки підписала мати (власник садиби) Журавель Марія Іллічна. Після переоформлення спадщини син ОСОБА_6 (позивач у справі) не згідний щодо меж з сусідкою ОСОБА_1 . Комісія рекомендувала ОСОБА_6 звернутися в організацію, яка має відповідну ліцензію для винесення межових знаків на місцевості (а.с. 25).

Доказів проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачем не надано та матеріали справи не містять.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом статей 92, 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини другої, третьої статті 52 Земельного кодексу України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно до вимог частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За позовом власника майна правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника визнається судом незаконним та скасовується - стаття 393 Цивільного кодексу України.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №138757, виданого 04.10.2004 ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 3224087202:01:001:0002.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Отже, визнання недійсним тільки державного акту на право власності може мати місце в разі його видання з порушенням вимог закону, усупереч рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як свідчать встановлені фактичні обставини справи, що рішення Чубинецької сільської ради Сквирського району Київської області 14 сесії 24 скликання від 09 липня 2004 року, на підставі якого видано державний акт на право власності на землю на ім`я ОСОБА_1 (відповідачка у справі) не скасовано, у судовому порядку недійсним не визнано. Обставини щодо незаконності рішення Чубинецької сільської ради 14 сесії 24 скликання від 09 липня 2004 року про передачу земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 , не є підставою позову ОСОБА_6 у даній справі та не були предметом перевірки судом першої інстанції.

Таким чином, при наявності чинного рішення органів місцевого самоврядування, на підставі якого видано державний акт на право власності на ім`я ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про незаконність передання відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 3224087202:01:001:0002, з цільовим призначенням земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, з визнанням правовстановлюючого документу - акту серії ЯБ №138757 від 04 жовтня 2004 року недійсним.

Не врахувавши зміст та характер позовних вимог ОСОБА_6 , підстави заявленого позову та надавши неправильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін, суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права.

Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про відмову у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2020 року.

Головуючий

Судді: