Рішення

від 05.02.2020 по справі 161/9644/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/9644/19

Провадження № 2/161/1109/20

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі - Ярмолюк В.С.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідачів - ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного підприємства Мустангл , ОСОБА_3 , Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяни Олексіївни, про визнання недійсним правочинів

В С Т А Н О В И В:

07.06.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою та уточненою позовною заявою, датованою 01.07.2019 року (Том 1, а.с. 25-29), на обґрунтування яких зазначила, що із 27.08.1977 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , який є засновником ПП Мустангл . Договорами про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. за реєстровими № 231, № 233, укладеним між ОСОБА_3 та ПП Мустангл визначено спосіб задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_3 до іпотекодавця ПП Мустангл (далі - спірні договори), шляхом передачі права власності на передане в іпотеку майно - склад вапна з вапняною установкою, загальною площею 609,2 кв.м., бетонно-розчинний вузол № 1, загальною площею 122,7 кв.м., земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0021, та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0022 (далі - майно), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належали іпотекодацю на праві власності. Однак, вказані Договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року підлягають визнанню недійсними. Так, предметом даних договорів є майно, що перебувало у власності ПП Мустангл , єдиним засновником якого є ОСОБА_4 , а відтак таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. Проте, при укладенні спірних договорів, вона не давала своєї згоди, в тому числі й у нотаріальній формі, хоча такі договори передбачають перехід права власності на вказане майно. Таким чином, спірні договори були укладеними з порушенням приписів ст. 65 СК України, що, в свою чергу, є підставою для визнання їх недійсними. В свою чергу, на підставі Договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на майно. На підставі викладеного, просить суд визнати недійсними Договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. за реєстровими № 231, № 233, укладеним між ОСОБА_3 та ПП Мустангл , та, як наслідок, скасувати відповідні реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких за ОСОБА_3 було зареєстрованим право власності на майно, а також стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати по справі.

23.07.2019 року представником відповідача ОСОБА_3 було подано до суду відзив на позовну заяву в обґрунтування якого останній зазначив, що на момент укладення спірних договорів, ПП Мустангл , як юридична особа, не було припинено, а його майно, у тому числі спірне, поділеним в порядку ст. ст. 60, 61 СК України не було. За таких обставин будь-який дозвіл позивачки на розпорядження власними правами та обов`язками ПП Мустангл не потребувало. Крім того, відповідно до відомостей з ЄРД, засновником ПП Мустангл є ОСОБА_4 , який вніс до статутного капіталу 100 грн. Інших коштів або майна набутого ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_4 або останньою окремо, до статутного капіталу ПП Мустангл не вносилося. Разом з тим, надані позивачкою докази свідчать про те, що правочини, на підставі яких ПП Мустангл набув спірне майно у власність та надалі відчужив його на користь ОСОБА_3 були і залишаються чинними, а тому таке майно не являється спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, якщо позивачка вважає спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, а не власністю ПП Мустангл , то і зобов`язання за борговими правовідносинами теж є спільними з ОСОБА_1 , погашення яких має відбуватися за рахунок спірного майна. Враховуючи викладене, а також те, що вимога позивачки про скасування реєстраційних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких за ОСОБА_3 було зареєстрованим право власності на майно, є похідною від визнання спірних договорів недійсними, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі (Том 1, а.с. 36-39).

До відзиву на позовну заяву представником відповідача ОСОБА_3 було долучено заяву про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована наступним. Так, оспорювані правочини були укладені 06.03.2014 року та є похідними від Договору іпотеки, укладеного 13.08.2007 року. Всі речові права щодо спірного майна, яке було предметом цих договорів реєструвалися (вносилися) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, загальний доступ до якого було надано 06.10.2015 року. Тобто, закінченням строку позовної давності за вимогами, викладеними у цьому позові є 06.10.2018 року. Оскільки з даною позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду лише 07.06.2019 року, тобто з пропуском строків позовної давності, в задоволенні позову просить відмовити (Том 1, а.с. 42-43).

30.07.2019 року від представника відповідача Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. також надійшла заява про застосування строку позовної давності (Том 1, а.с. 44-45).

Крім того, 30.07.2019 року представником відповідача Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. також було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що 13.08.2007 року між ВАТ Держаний ощадний банк України та ПП Мустангл укладено кредитний договір № 923, а також договір іпотеки, реєстровий № 3265, за умовами якого ПП Мустангл в іпотеку було передано бетонно-розчинний вузол № 1, загальною площею 122,7 кв.м., земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0021, та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0022. 13.11.2007 року між тими ж сторонами укладено ще один договір іпотеки, реєстровий № 4357, за умовами якого в іпотеку банку було передано склад вапна з вапняною установкою, загальною площею 609,2 кв.м. Обидва договори іпотеки було укладено з відому ОСОБА_1 , яка надала свою згоду на їх укладення, а відтак й знала про усі можливі наслідки невиконання зобов`язань. Крім того, у разі надання другим із подружжя згоди на укладення договору іпотеки, повторна згода на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не надається. Наведене також свідчить про безпідставність заявлених вимог про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких за ОСОБА_3 було зареєстрованим право власності на майно (Том 1, а.с. 47-49).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.08.2019 року було задоволено клопотання представника відповідача приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. про витребування доказів, у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т.І. витребувано копії: заяви ОСОБА_1 , якою остання надала згоду на укладення її чоловіком - ОСОБА_4 , як засновником (учасником) ПП Мустангл договору іпотеки від 13.08.2007, реєстровий № 3265; заяви ОСОБА_1 , якою остання надала згоду на укладення її чоловіком - ОСОБА_4 , як засновником (учасником) ПП Мустангл договору іпотеки від 13.11.2007, реєстровий № 4357 (Том 1, а.с. 70).

18.09.2019 року на адресу суду від приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т.І. надійшли витребувані документи (Том 1, а.с. 74-76).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.10.2019 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування письмових доказів,

у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. витребувано копії наступних нотаріальних справ: щодо укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПП Мустангл , посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. за реєстровим номером 231; щодо укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПП Мустангл , посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. за реєстровим номером 233 (Том 1, а.с. 85).

28.10.2019 року представником відповідача приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. було подано до суду вищезазначені копії нотаріальних справ (Том 1, а.с. 89-235).

04.11.2019 року представником позивачки було подано до суду заяву про доповнення підстав позову, у якій останній просив врахувати також й ту обставину, що ОСОБА_3 , як набувач майна, достовірно знав про те, що ПП Мустангл належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , я відтак згода іншого з подружжя на укладення спірних договорів про задоволення вимог іпотекодержателя була обов`язковою. Разом з тим, за умовами Договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року до ОСОБА_3 перейшло право на іпотечне майно без сплати різниці його вартості. Ринкова вартість переданого майна складає 2087046 грн., а зазначена в спірних договорах загальна вартість цього майна вказана 469600 грн. При цьому, у справі № 161/15816/13-ц рішенням Апеляційного суду Волинської області від 25.02.2014 року було встановлено, що зобов`язання ПП Мустангл перед ВАТ Держаний ощадний банк України , а в послідуючому перед ОСОБА_3 , як новим кредитором, становило 344537,17 грн. Однак, укладаючи спірні правочини їх сторони достовірно знаючи, що право на майно, яке було предметом оскаржуваних договорів, має ОСОБА_1 , діючи в порушення її прав та без її згоди на укладення таких договорів, в рахунок погашення заборгованості в сумі 344537,17 грн., ПП Мустангл передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність майно вартістю 2087046 грн. Крім того, реєстрація права власності за ОСОБА_3 на майно була проведена попри те, що на усе належне ПП Мустангл майно було накладено арешт в межах зведеного виконавчого провадження № 30015148. З урахуванням викладеного в позовній заяві та даній заяві про доповнення підстав позову, просить заявлені вимоги задовольнити повністю (Том 1, а.с. 243-245).

04.11.2019 року від представника позивачки надійшла відповідь на відзиви відповідачів ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О., яка судом була повернутою, у зв`язку із пропуском встановленого строку її подачі (Том 2, а.с. 1-3).

11.11.2019 року представником ОСОБА_3 було подано до суду відзив на заяву про доповнення підстав позову в обґрунтування якої зазначив, що зазначені додаткові обставини позову жодним чином не впливають на дійсність оспорюваних договорів та не спростовують наведених у відзиві на позов доводів. Зокрема, умова про встановлення у оспорюваних договорах різниці між вартістю предмета іпотеки (майна) та розміром зобов`язання, не є обов`язковою умовою такого роду договорів, а відтак й підставою для визнання їх недійсними. Крім того, цивільне законодавство не встановлює заборони на укладення правочинів відносно майна, яке перебуває під арештом, а тому також не може впливати на дійсність чи недійсність оспорюваних правочинів (а.с. 4-6).

15.11.2019 року представником позивачки було подано до суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 на заяву про доповнення підстав позову, відповідно до якої останній наголошує на тій обставині, що статутний капітал ПП Мустангл був сформований за рахунок спільного майна (коштів) подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а тому статутний капітал і майно цього підприємства, набуте в результаті господарської діяльності є спільним майном подружжя. Також, оскільки оспорювані договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року укладені на інших умовах, ніж передбачені договорами іпотеки від 13.08.2017 року та від 13.11.2007 року, тому для їх укладення вимагалася згода ОСОБА_4 . Разом з тим, не підлягає застосуванню й строк позовної давності, оскільки про порушення свого права позивачка дізналася від ОСОБА_1 лише восени 2016 року (а.с. 44-46).

Позивач в судовому засідання заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Додатково пояснила, що період (час), коли у власність ПП Мустангл було придбано майно сказати не може, однак свою згоду на придбання такого вона дійсно надавала в усній формі. Таке майно було придбане на початку заснування Підприємства близько 15-20 років тому за її особисті кошти та кошти їх спільних з ОСОБА_4 дітей. Суми грошових коштів були різними (5000 грн. - 20000 грн.) та такі передавалися ОСОБА_4 в його розпорядження з метою подальшого забезпечення господарської діяльності ПП Мустангл . Однак, будь-яких доказів того, що її чоловік вносив кошти саме на розвиток ПП Мустангл у неї відсутні.

Представник позивачки в судовому засіданні заявлені позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі з підстав, які викладені в позовній заяві, уточненій позовній заяві та заяві про доповнення підстав позову. Додатково зазначив, що при укладенні спірних договорів ОСОБА_3 діяв недобросовісно, оскільки знав про ту обставину, що майно ПП Мустангл належало в тому числі й позивачці. Крім того, вартість майна за оспорюваними правочинами була заниженою приблизно у 6 разів по відношенню до його реальної ринкової вартості.

Представник ПП Мустангл ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань від нього на адресу суду не надходило. Під час розгляду даної справи заявлені позовні вимоги визнав у повному обсязі та не заперечував щодо їх задоволення. Суду пояснив, що при укладенні спірних договорів приватний нотаріус його повідомила, що згода дружини на їх укладення не потрібна. Зазначив, що на момент укладення оспорюваних правочинів, між ним та ОСОБА_3 існувала домовленість про подальшу спільну співпрацю, однак останній його обманув. Про дану обставину позивачку він не повідомляв. Разом з тим, на момент укладення 13.08.2007 року між ВАТ Держаний ощадний банк України та ПП Мустангл кредитного договору № 923, та договорів іпотеки до нього, ОСОБА_1 надавала свою згоду на їх укладення. Вказав, що на час придбання складу з вапняною установкою та бетонно-розчинного вузлу, їх вартість становила 70000 грн. та 12000 грн. відповідно, а дані кошти належали членам його сім`ї. Усе майно для забезпечення господарської діяльності ПП Мустангл придбавалося поступово за кошти, які були в тому числі й вилучені за результатом діяльності підприємства. Додатково зазначив, що спірні договори про задоволення вимог іпотекодержателя були укладені з метою припинення будь-яких правовідносин з ВАТ Держаний ощадний банк України та подальшої співпраці з ОСОБА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у його відзиві на позовну заяву та відзиві на заяву про доповнення підстав позову. Також пояснив, що передане у власність ОСОБА_3 майно не було спільною сумісною власністю подружжя, а будь-які докази походження коштів, за яке воно було придбане, відсутні. Статут ПП Мустангл не містить жодних застережень щодо розпорядження майном, яке набуте в ході здійснення господарської діяльності. Вказав, що згода позивачки була надана при передачі майна в іпотеку, а тому необхідність згоди при реалізації заставного майна не потребувалася. Звернув увагу на ту обставину, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дійсно була домовленість про подальшу співпрацю після укладення спірних правочинів, однак з даною позовною заявою позивачка звернулася лише після того, як ОСОБА_3 відмовився від такої співпраці. Зауважив, що у даному випадку ОСОБА_1 звернулася з цим позовом із пропуском строків позовної давності. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. суду пояснив, що майно, яке предметом спірних договорів, не є об`єктом спільної сумісної власності, оскільки таке було набутим ПП Мустангл як суб`єктом господарювання. Крім того, позивачкою не доведено того факту, чим саме порушені її права та законні інтереси. Так, у даному випадку, ОСОБА_1 не є іпотекодавцем, а відтак й не може претендувати на відшкодування перевищення вартості майна, яке, на її думку, було явно заниженим при укладенні спірних договорів. Разом з тим, оскільки, за твердженням позивачки, остання надала кошти на придбання майна, то вона мала б цікавитися долею коштів чи придбаного за них майна, а відтак й не допустила б пропуск строку позовної давності. Враховуючи зазначене, а також викладені у відзиві на позовну заяву доводи, у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 27.08.1977 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Дана обставина сторонами не оспорюється.

Як вбачається з витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 23.10.2002 року було проведено державну реєстрацію ПП Мустангл , єдиним засновником (підписантом, керівником) якого є ОСОБА_4 (Том 1, а.с. 8-10).

13.08.2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ПП Мустангл було укладено кредитний договір № 923 та Договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого ПП Мустангл з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором № 923, передає в іпотеку належне останньому на праві власності майно, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 1193 кв.м., кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 для обслуговування виробничих земель; земельну ділянку № 1190, площею 1819 кв.м., кадастровий номер 0710100000:11:164:0022 для обслуговування виробничих земель; бетонно-розчинний вузол № 1 (S-1), площею 122,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (Том 1, а.с. 51-56).

13.11.2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ПП Мустангл було укладено Договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого ПП Мустангл з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором № 923 від 13.07.2007 року, передає в іпотеку належне останньому на праві власності майно, а саме: будівлю складу вапна з вапняною установкою /F-2/, загальною площею 643,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Том 1, а.с. 57-62).

06.08.2013 року між ПАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав (прав вимоги боргу) № 1137, за умовами якого ОСОБА_3 набув право вимоги до ПП Мустангл , які випливають з Кредитного договору № 923 від 13.08.2007 року із всіма змінами та доповненнями до нього (Том 1, а.с. 101-105).

Крім того, 20.08.2013 року ПАТ Державний ощадний банк України відступив ОСОБА_3 всі права за Договорами іпотеки згідно договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки (Том 1, а.с. 124-126).

Таким чином, ОСОБА_3 набув права іпотекодержателя у правовідносинах, які виникли між ВАТ Державний ощадний банк України та ПП Мустангл за Договорами іпотеки нерухомого майна від 13.08.2007 року та 13.11.2007 року.

06.03.2014 року між ОСОБА_3 , як іпотекодержателем, та ПП Мустангл , як іпотекодавцем було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 231, відповідно до якого сторони цього договору вирішили застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі даного договору, що укладається. За умовами договору, ПП Мустангл передало ОСОБА_3 право власності на склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/, загальною площею 609,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ) (Том 1, а.с. 11-12).

Крім того, 06.03.2014 року між ОСОБА_3 , як іпотекодержателем, та ПП Мустангл , як іпотекодавцем було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О., зареєстрованого в реєстрі за № 233, відповідно до якого сторони цього договору вирішили застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі даного договору, що укладається.

За умовами вказаного договору ПП Мустангл передало ОСОБА_3 право власності на наступне майно, а саме: бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/, загальною площею 122,7 кв.м.; земельну ділянку, площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021; земельну ділянку, площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022. Усе наведене майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ) (Том 1, а.с. 16-17).

У своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсними вищевказані Договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, оскільки, майно, яке було предметом вказаних правочинів, є спільною приватною власністю подружжя, а тому, в даному випадку, на укладення спірних договорів необхідна була її згода, якої вона не надавала.

Згідно зі ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 CК України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Із наведеного слід зробити висновок, що особливістю приватного підприємства, заснованого фізичною особою, є можливість використання його власником на свій розсуд як своєї, так і найманої праці, який одночасно здійснює повноваження власності й управління підприємством. Приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником.

Разом з тим, спеціальний закон, яким регулюється діяльність приватних підприємств, відсутній. Тобто всі питання організації та діяльності приватних підприємств слід вирішувати виходячи з загальних норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, інших законів.

Як і інші підприємства, приватне підприємство має право від свого імені вчиняти правочини (угоди), мати та набувати майнові і особисті немайнові права й обов`язки, вступати в зобов`язання, бути власником рухомого та нерухомого майна, а також виступати позивачем і відповідачем у суді, господарському та третейському суді.

Приватне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним йому майном, на яке згідно з законом може бути накладено стягнення. Власник не відповідає своїм майном за зобов`язаннями заснованого ним приватного підприємства, а підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ГК України підприємство, якщо інше не встановлено законом, діє на підставі статуту.

Отже, зважаючи на відсутність в законі спеціальної вказівки щодо приватних підприємств, можливо зробити висновок, що єдиним і обов`язковим для даного виду підприємств установчим документом є статут, який за своїм змістом повинен відповідати загальним вимогам, передбаченим в ст. 57 ГК України.

Згідно зі ст. 83 ЦК України, яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Наведене вище, дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов`язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства обумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 ЗУ Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 115 ЦК України та ст. 12 ЗУ Про господарські товариства господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Судом встановлено, що майно, яке було предметом Договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, набуте ПП Мустангл після проведення його державної реєстрації, а саме:

склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/ набуте на підставі договору купівлі-продажу № 20 від 11.08.2003 року, укладеного між ПП Мустангл та ВАТ Волиньзалізобетон та акту передачі від 29.08.2003 року (Том 1, а.с. 199-202);

бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/ набутий на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 05.10.2004 року у справі № 04/22-75 (Том 1, а.с. 130);

земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022, набуті на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1190 від 16.04.2007 року (ВЕІ № 794984) (Том 1, а.с.142-143, 148-149).

Отже, усе вищезазначене майно є приватною власністю ПП Мустангл , оскільки воно було набуте під час здійснення підприємством господарської діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 6 ЗУ Про іпотеку майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Як вбачається з витребуваних у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т.І. заяв, ОСОБА_1 , на підставі ст. ст. 60, 65 СК України, надала свою письмову згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_4 , як засновником ПП Мустангл , договору іпотеки від 13.08.2007 року та договору іпотеки від 13.11.2007 року, відповідно до яких в іпотеку ВАТ Державний ощадний банк України було передано склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/, бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/, та земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , яке (зазначене мано) було придбане ними за кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Умови кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 відомі (Том 1, а.с. 75-76).

Крім того, у п. 6.6. обох Договорів іпотеки від 13.08.2007 року та від 13.11.2007 року зазначено, що згідно з цими Договорами Іпотекодержатель ВАТ Держаний ощадний банк України має право від свого імені здійснити продаж Предмету іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі даного Договору або Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в порядку встановленому чинним законодавством.

Таким чином, надавши згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку, ОСОБА_1 тим самим засвідчила свою згоду на реалізацію цього майна у разі невиконання ПП Мустангл умов кредитного договору на користь третіх осіб, а також на звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб.

Вищевказаної позиції притримується й Верховний суд у свій постанові від 04.04.2019 року в справі № 641/1262/16.

Тому, у разі надання другим з подружжя згоди на укладення договору іпотеки, повторна згода на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не надається.

Разом з тим, Договори іпотеки від 13.08.2013 року та від 13.11.2007 року, яким передбачено можливість звернення стягнення на іпотечне майно та на підставі якого укладено оспорювані договори) не були визнані недійсними, а тому, в силу положення ст. 204 ЦК України, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки - виконуватися.

При цьому, майно, яке є предметом оспорюваних договорів та на момент їх укладення належало ПП Мустангл , не було внесеним до статутного капіталу підприємства, а також не було виділеним зі спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , воно було набутим ПП Мустангл самостійно на підставі вчинених ним правочинів та судового рішення.

В свою чергу, п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя визначено, що майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з витягу із ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про державну реєстрацію 23.10.2002 року ПП Мустангл , розмір внеску до статутного фонду підприємства становить 100 грн.

Відповідно, майно приватного підприємства, яке придбане за кошти від господарської діяльності та використовується в його підприємницькій діяльності, з метою отримання прибутку, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (аналогічний правовий висновок, у частині визначення майна ФОП спільною сумісною власністю подружжя, викладений у Постанові ВСУ від 18.05.2016 року в справі №6-1327цс15).

Оскільки, розмір статутного капіталу ПП Мустангл становить 100,00 грн., тому набуте ПП Мустангл майно не відносилося до спільної сумісної власності подружжя, а тому, при його відчуженні, згода ОСОБА_1 не потребувалася.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України, яка кореспондується з приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, Верховний Суд України у постанові від 18.05.2016 по справі №6-658цс15 висловив правову позицію, відповідно до якої суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен ви-рішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес порушені або невизнані, або оспорюються. Інакше кажучи, навіть у разі обґрунтованого і підставного позову, але якщо жодне право особи, яка звернулася із позовом непорушене і не оспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.

Що ж стосується відсутності відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя підстави позову, то варто врахувати наступне.

Право на відшкодування перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, згідно ч. 5 ст. 37 ЗУ Про іпотеку , належить виключно іпотекодавцю.

Позивачка ОСОБА_1 не є іпотекодавцем і не може претендувати на вказане відшкодування, навіть за умови доведення такого перевищення вартості, оскільки іпотекодавцем є саме ПП Мустангл .

Наслідком недотримання вимог ч. 5 ст. 37 ЗУ Про іпотеку , є виникнення права на відшкодування іпотекодержателем компенсації, а не недійсність договору про задоволення вимог іпотекодержателя (див. правовий висновок Касаційного цивільного суду, викладений в постанові від 01.08.2018 по справі №133/1866/14-ц).

Крім того, положення про відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя не є істотною умовою договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Тому, наявність чи відсутність цієї умови не впливає на законність договору.

При цьому, на переконання суду, ОСОБА_1 не довела допустимими доказами факт перевищення вартості предмета іпотеки над забезпеченими вимогами іпотекодержателя.

Вищевказане, у своїй сукупності, дає підстави для висновку, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства (у даному випадку підприємства) і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року).

Враховуючи викладене, суд не вбачає будь-яких підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ПП Мустангл , ОСОБА_3 , Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О., про визнання недійсним правочинів.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування реєстраційних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких за ОСОБА_3 було зареєстрованим право власності на майно, є похідними від позовних вимог про визнання недійсним правочинів, тому у їх задоволенні слід також відмовити.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З заявою про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 та її представник не зверталися, оскільки вважають, що строк позовної давності не пропущено.

Як слідує з роз`яснень постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 р. Про судове рішення у цивільній справі (п. 11), встановивши, що строк для звернення до суду пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, і зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Мустангл , ОСОБА_3 , Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О., про визнання недійсним правочинів слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Згідно ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачкою.

На підставі ст.ст. 61, 65 СК України, ст.ст. 15, 16, 83, 113, 115, 203, 257, 267 ЦК України, ст. 113 ГК України, Закону України Про іпотеку , керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства Мустангл , ОСОБА_3 , Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяни Олексіївни, про визнання недійсним правочинів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення у повному обсязі складено 16 лютого 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська