Постанова

від 19.05.2020 по справі 161/9644/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/9644/19 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/541/20 Категорія: 40 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Осіпука В. В., Бовчалюк З.А.,

з участю секретаря - Лимаря Р. С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_5,

представника ПП Мустангл - Трофимчука Л.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

представника відповідача державного реєстратора Ареванюк Т.О. - Матвіїва В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Мустангл , ОСОБА_2 , Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ареванюк Тетяни Олексіївни про визнання недійсним правочинів за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що із 27.08.1977 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який є засновником ПП Мустангл . Договорами про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. за реєстровими № 231, № 233, укладеним між ОСОБА_2 та ПП Мустангл визначено спосіб задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_2 до іпотекодавця ПП Мустангл , шляхом передачі права власності на передане в іпотеку майно - склад вапна з вапняною установкою, загальною площею 609,2 кв.м., бетонно-розчинний вузол № 1, загальною площею 122,7 кв.м., земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0021, та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0022 (далі - майно), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належали іпотекодацю на праві власності. Однак, вказані Договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року підлягають визнанню недійсними. Так, предметом даних договорів є майно, що перебувало у власності ПП Мустангл , єдиним засновником якого є ОСОБА_3 , а відтак таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. Проте, при укладенні спірних договорів, вона не давала своєї згоди, в тому числі й у нотаріальній формі, хоча такі договори передбачають перехід права власності на вказане майно. Таким чином, спірні договори були укладеними з порушенням приписів ст. 65 СК України, що, є підставою для визнання їх недійсними. В свою чергу, на підставі Договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на майно. На підставі викладеного, просить суд визнати недійсними Договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. за реєстровими № 231, № 233, укладеним між ОСОБА_2 та ПП Мустангл , та, як наслідок, скасувати відповідні реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на майно, а також стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року ухвалено у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства Мустангл , ОСОБА_2 , Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяни Олексіївни, про визнання недійсним правочинів відмовити.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків викладених в судовому рішенні обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить це рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу передставник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає до задоводення, просить відмовити в її задоволені, а рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 27.08.1977 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

З витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 23.10.2002 року було проведено державну реєстрацію ПП Мустангл встановлено, що єдиним засновником (підписантом, керівником) якого є ОСОБА_3 (Том 1, а.с. 8-10).

13.08.2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ПП Мустангл було укладено кредитний договір № 923 та Договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого ПП Мустангл з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором № 923, передає в іпотеку належне останньому на праві власності майно, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 1193 кв.м., кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 для обслуговування виробничих земель; земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 1819 кв.м., кадастровий номер 0710100000:11:164:0022 для обслуговування виробничих земель; бетонно-розчинний вузол № 1 (S-1), площею 122,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (Том 1 , а.с. 51-56).

13.11.2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ПП Мустангл було укладено Договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого ПП Мустангл з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором № 923 від 13.07.2007 року, передає в іпотеку належне останньому на праві власності майно, а саме: будівлю складу вапна з вапняною установкою /F-2/, загальною площею 643,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (Том 1 , а.с. 57-62).

06.08.2013 року між ПАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав (прав вимоги боргу) № 1137, за умовами якого ОСОБА_2 набув право вимоги до ПП Мустангл , які випливають з Кредитного договору № 923 від 13.08.2007 року із всіма змінами та доповненнями до нього (Том 1, а.с. 101-105).

Крім того, 20.08.2013 року ПАТ Державний ощадний банк України відступив ОСОБА_2 всі права за Договорами іпотеки згідно договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки (Том 1, а.с. 124-126).

Таким чином, ОСОБА_2 набув права іпотекодержателя у правовідносинах, які виникли між ВАТ Державний ощадний банк України та ПП Мустангл за Договорами іпотеки нерухомого майна від 13.08.2007 року та 13.11.2007 року.

06.03.2014 року між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, та ПП Мустангл , як іпотекодавцем було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 231, відповідно до якого сторони цього договору вирішили застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі даного договору, що укладається. За умовами договору, ПП Мустангл передало ОСОБА_2 право власності на склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/, загальною площею 609,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1) (Том 1 , а.с. 11-12).

Крім того, 06.03.2014 року між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, та ПП Мустангл , як іпотекодавцем було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О., зареєстрованого в реєстрі за № 233, відповідно до якого сторони цього договору вирішили застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі даного договору, що укладається.

За умовами вказаного договору ПП Мустангл передало ОСОБА_2 право власності на наступне майно, а саме: бетонно-розчинний вузол № 1/літер S-1/, загальною площею 122,7 кв.м.; земельну ділянку, площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021; земельну ділянку, площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022. Усе наведене майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1) (Том 1 , а.с. 16-17).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За положеннями частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Конституційний Суд України у рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 61 СК України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

З матеріалів справи встановлено, що майно, яке було предметом Договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.03.2014 року, набуте ПП Мустангл під час перебування сторін у шлюбі, а саме: склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/ набуте на підставі договору купівлі-продажу № 20 від 11.08.2003 року, укладеного між ПП Мустангл та ВАТ Волиньзалізобетон та акту передачі від 29.08.2003 року (Том 1, а.с. 199-202); бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/ набутий на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 05.10.2004 року у справі № 04/22-75 (Том 1, а.с. 130); земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022, набуті на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1190 від 16.04.2007 року (ВЕІ № 794984) (Том 1, а.с.142-143, 148-149).

Ураховуючи наведені норми права, майно ПП Мустангл , набуте в результаті господарської діяльності слід вважати об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 Сімейного кодексу України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст.ст. 63, 65 СК України.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України Про іпотеку майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.

З наданих приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т.І. заяв ОСОБА_1 , встановлено, що на підставі ст. ст. 60, 65 СК України, позивач надала свою письмову згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_3 , як засновником ПП Мустангл , договору іпотеки від 13.08.2007 року та договору іпотеки від 13.11.2007 року, відповідно до яких в іпотеку ВАТ Державний ощадний банк України було передано склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/, бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/, та земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яке (зазначене майно) було придбане ними за кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Умови кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 відомі (Том 1, а.с. 75-76).

Крім того, у п. 6.6. обох Договорів іпотеки від 13.08.2007 року та від 13.11.2007 року зазначено, що згідно з цими Договорами Іпотекодержатель ВАТ Держаний ощадний банк України має право від свого імені здійснити продаж Предмету іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі даного Договору або Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в порядку встановленому чинним законодавством.

Таким чином, надавши згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку, ОСОБА_1 тим самим засвідчила свою згоду на реалізацію цього майна у разі невиконання ПП Мустангл умов кредитного договору на користь третіх осіб, а також на звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб.

Вищевказаної позиції притримується й Верховний суд у свій постанові від 04.04.2019 року в справі № 641/1262/16.

Тому, у разі надання другим з подружжя згоди на укладення договору іпотеки, повторна згода на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не надається.

Разом з тим, Договори іпотеки від 13.08.2013 року та від 13.11.2007 року, яким передбачено можливість звернення стягнення на іпотечне майно та на підставі якого укладено оспорювані договори) не були визнані недійсними, а тому, в силу положення ст. 204 ЦК України, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки - виконуватися.

Оскільки підставами недійсності договорів про задоволення вимог іпотекодержателя позивач зазначає відсутність її згоди на укладення спірних договорів, суперечність приписам ст. 3 ЦК України, зокрема: що договори укладені на інших умовах ніж ті що встановлені сторонами у застереженнях до іпотечних договорів, ціна договорів не відповідає фактичній вартості спірного майна на момент їх укладення і визначена з порушенням умов встановлених у застереженнях та не враховано перевищення фактичної вартості спірного майна над вартістю зобов`язань іпотекодавця відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про іпотеку", а під час розгляду цієї справи не встановлено зазначених порушень, то місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про необхідність отримання згоди ОСОБА_1 на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Визнаючи угоду недійсною на підставі частини першої статті 203 ЦК України, суди у рішенні мають встановити, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорена угода не відповідає.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України Про іпотеку майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 38 Закону України Про іпотеку дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

З змісту заяви ОСОБА_1 поданої приватному нотаріусу Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т.І. вбачається, що позивач на підставі ст. ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, дає згоду своєму чоловікові, ОСОБА_3 .

Отже, ОСОБА_1 надавши згоду своєму чоловікові ОСОБА_3 , як засновнику ПП Мустангл на передачу в іпотеку спірного нерухомого майна та реалізацію майна в разі невиконання позичальником умов кредитного договору, тим самим погодилася й на те, що на майно відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, в тому числі й у визначений умовами іпотечного договору позасудовий спосіб. Повторна згода на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не передбачена.

Відтак, посилання позивача на те, що позивач, як дружина іпотекодавця не надавала згоди на відчуження спірних об`єктів нерухомості спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема нотаріально посвідченим договором іпотеки, який містить згоду позивача на реалізацію предмета іпотеки в разі невиконання позичальником належним чином умов кредитного договору. Вказаний договір не оспорений та не було визнано недійсним.

Крім того, оспорювані договори про задоволення вимог іпотекодержателя по своїй суті не є договорами щодо розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, одним із подружжя без згоди іншого, а тому не можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених ст.65 СК України, на що покликалась позивач звертаючись з позовом до суду.

Висновок суду що спірне майно, а саме: склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/, бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/, та земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя хоча і є помилковим, однак не вплинув на правильність вирішення спору по суті позовних вимог.

Щодо доводів позивача, щодо відсутності відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя підстави позову, то колегія суддів зауважує, що право на відшкодування перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, згідно ч. 5 ст. 37 Закону України Про іпотеку , належить виключно іпотекодавцю, а позивач ОСОБА_1 не є іпотекодавцем і не може претендувати на вказане відшкодування, навіть за умови доведення такого перевищення вартості, оскільки іпотекодавцем є саме ПП Мустангл .

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді