Постанова

від 12.02.2020 по справі 922/2743/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2020 р. Справа № 922/2743/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників:

від позивача - Савєльєв В.В. - на підставі довіреності від 23.12.2019р.,

від відповідача - Захаров П.В. - на підставі Ордеру серії ПТ№157307 від 11.12.2018р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло", м. Харків, (вх.№3790 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 (суддя Суслова В.В., ухвалене в м. Харків, час ухвалення судового рішення - не зазначено, дата складення повного тексту судового рішення - 21.11.2019р.)

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан", м. Мерефа,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло", м. Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрестейт", м. Мерефа,

про внесення змін до договору,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" про внесення змін до договору про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 22/1 від 12.01.2006р., шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.01.2019р. у справі №922/2743/18 залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2019р. позов задоволено повністю; внесено зміни до Договору про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями №22/1 від 12.01.2006р., шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного Договору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" 1762,00грн. судового збору.

Постановою Верховного Суду від 27.08.2019р. у справі №922/2743/18 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" задоволено частково; рішення господарського суду Харківської області від 04.01.2019р. та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2019р. у справі №922/2743/18 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що судами попередніх інстанцій, задовольняючи позов про внесення змін до договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору, не було наведено у прийнятих судових рішеннях умови пункту 6.11 договору, які були погоджені сторонами при укладенні договору, та не було належним чином досліджено зміст договору, зокрема в частині підстав та порядку внесення змін до договору та укладення додаткових угод до нього.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не було зазначено положень договору, які б передбачали обов`язок відповідача з укладення додаткової угоди в порядку, передбаченому пунктом 6.11 договору, на який послався позивач в обґрунтування позовних вимог.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено обставини щодо направлення позивачем пропозиції укласти додаткову угоду до договору та дотримання позивачем порядку укладення додаткової угоди до договору згідно з умовами пункту 6.11 договору, що має істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29.11.2019р.) позов задоволено повністю; внесено зміни до Договору про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями №22/1 від 12.01.2006р., шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного Договору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" 1762,00грн. судового збору.

Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що найбільш ефективним способом захисту законних інтересів позивача є зміна в судовому порядку умов договору про пайову участь № 22/1 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не було повно, всебічно та об`єктивно досліджено всіх обставин справи, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять жодних доказів вчинення відповідачем дій, які свідчили б про прийняття пропозиції укласти додаткову угоду або про істотну зміну обставин згідно зі статтею 652 Цивільного кодексу України, а тому відсутні підстави для визнання додаткової угоди від 23.08.2018р. до договору укладеною в судовому порядку.

Крім того, враховуючи положення частини першої статті 3, статей 6, 627, 651 Цивільного кодексу України, а також те, що ані з договору, ані із закону не випливає обов`язок відповідача вносити зміни до договору, апелянт робить висновок, що ТОВ "Харківжитло" не було зобов`язане укладати додаткову угоду до договору.

Апелянт також наголошує, що місцевий господарський суд дійшов до передчасного висновку про наявність підстав для внесення змін до договору з мотивів, наведених у позовній заяві, оскільки сторони договору не досягли згоди щодо змін умов, і позивач не навів виняткових випадків, з якими законодавець пов`язує можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах.

Крім того, на думку апелянта, суд вийшов за межі та підстави позову, оскільки позивач, звертаючись до суду, обґрунтував позов тим, що додаткову угоду укладено, оскільки відповідач вчинив дії, направлені на прийняття пропозиції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2019р. залишено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" без руху в порядку статті 260 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що апелянтом до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі та не надано доказів на підтвердження направлення копій апеляційної скарги позивачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

10.01.2020р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду документи на підтвердження усунення недоліків, що стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а саме: докази сплати судового збору та докази на підтвердження направлення копій апеляційної скарги позивачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (вх.№174).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020р., у зв`язку із відпусткою судді Гези Т.Д., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18; встановлено сторонам у справі строк до 30.01.2020р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання; призначено справу до розгляду на 12.02.2020р.

17.01.2020р. позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№434), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло", рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 залишити без змін.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 12.02.2020р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 залишити без змін.

Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, а також, що третя особа у даній справі була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи (т.3 а.с.67), колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.01.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Титан" (надалі - пайовик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" (надалі - товариство) було укладено договір про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 22/1 (надалі - договір т.1 а.с.9-17), відповідно до умов якого пайовик направляє власні грошові кошти на будівництво будинку за адресою: м. Харків, Полтавський шлях, 144, в порядку пайової участі, і доручає товариству сформувати частку пайовика у загальному майні пайщиків та забезпечити будівництво будинку (пункт 2.1. договору).

Товариство за умовами договору прийняло на себе обов`язок збудувати будинок за адресою: м. Харків, Полтавський шлях, 144, ввести його в експлуатацію у вересні 2010 року та передати товариству в натурі нежитлові приміщення відповідно до додатку № 2 до договору, загальною площею 1379,2 кв.м. (пункт 2.4. договору).

Загальна сума договору була визначена сторонами у розмірі 8819101,99грн. з ПДВ (пункт 3.1. договору).

Сторонами у справі не заперечувалось, що протягом червня - грудня 2008 року зазначені кошти були сплачені позивачем на користь відповідача відповідно до умов договору.

Як зазначав в позовній заяві позивач, відповідачем не було виконано взяті на себе зобов`язання за договором про пайову участь №22/1, введення будинку в експлуатацію у вересні 2010 року не здійснено, передбачені договором приміщення позивачу не передано.

Пунктом 6.11. договору передбачено право пайовика передати свої права та обов`язки іншій особі до моменту підписання Акту приймання-передачі нежитлового приміщення в Будинку.

Передача прав та обов`язків за договором повинна відбуватися за умови додержання наступних вимог:

- письмового звернення ТОВ "Титан" до ТОВ "Харківжитло" з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків іншій особі;

- сплати протягом трьох днів додаткових грошових коштів в розмірі 44095,50 грн., що складає 0,5 % від ціни Договору;

- укладення тристоронньої Додаткової угоди про заміну сторони в зобов`язанні;

- передача Договору з Додатками від ТОВ "Титан" Новому пайщику.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за договором, позивачем було прийнято рішення про передачу своїх прав та обов`язків за договором про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 22/1 від 12.06.2006р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрестейт".

З метою реалізації свого права, закріпленого пунктом 6.11. договору, ТОВ "Титан" 22.08.2018р. на адресу відповідача було направлено лист з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків за Договором Новому пайщику - ТОВ "Укрестейт" (т.1 а.с.19-20). Одночасно позивачем було направлено три оригінали Додаткової угоди від 22.08.2018р. про передачу прав та обов`язків за договором. Позивач просив відповідача розглянути пропозицію щодо укладення додаткової угоди протягом 20-ти днів з моменту її отримання та підписати додаткову угоду.

Факт направлення вказаного повідомлення та його отримання відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором №6103603641944 (т.1 а.с.22-23).

Проте, відповідачем відповіді на пропозицію позивача надано не було.

Окрім того, позивач стверджує, що ним, у відповідності до пункту 4.4. договору, було здійснено спробу сплати на розрахунковий рахунок відповідача, зазначений в договорі, грошові кошти в розмірі 44095,50 грн., що складає 0,5 % від ціни договору.

Вказані в договорі реквізити виявились недійсними, у зв`язку з чим позивачем було направлено відповідачу лист № 10/07 від 10.09.2018р. з вимогою повідомити реквізити банківського рахунку для можливості сплати позивачем коштів за передачу прав за договором (т.1 а.с.24).

Факт направлення вказаного повідомлення та його отримання відповідачем 19.09.2019р. підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором №6103603641944 (т.1 а.с.22-23). Проте, відповідач своєї відповіді не надав.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим, 04.10.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" про внесення зміни до договору про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 22/1 від 12.01.2006р., шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору (т.1 а.с.5-26).

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у даній справі позов задоволено повністю, з підстав викладених вище (т.3 а.с.13-22).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що конструкція договору про пайову участь у будівництві не закріплена спеціально цивільним законодавством України як окремий тип (вид) договорів.

Отже, договір про пайову участь у будівництві є договором, не передбаченим актами цивільного законодавства та може укладатися сторонами на підставі частини 1 статті 6 Цивільного кодексу України та загальних положень статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Основним документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Відповідно до правової позиції викладеної в ухвалі Верховного Суду України від 31.03.2010р. у справі № 6-11257св09, при розгляді даної категорії справ суд в кожному конкретному випадку повинен ретельно вивчати зміст відповідних договорів з метою визначення їх юридичної природи.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, укладений між сторонами договір про пайову участь за своєю правовою природою є змішаним, який тяжіє до конструкцій, передусім, договору купівлі-продажу та, певною мірою, договору про надання послуг. Адже основні обов`язки позивача, як пайовика, вичерпуються сплатою коштів. Усі ж інші обов`язки пайовика тим чи іншим чином спрямовані на реалізацію процедури передання йому збудованої нерухомості, тобто виконання основного договірного обов`язку відповідачем.

З аналізу укладеного між сторонами договору вбачається, що позивач набуває майнові права на відповідну нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), та буде збудовано в подальшому.

Зазначені майнові права не є речовими правами на чуже майно, тому що об`єктом цих прав не є «чуже майно» , а також вони не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) ще не існує на момент укладення договору (як і на момент виникнення спору), а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, таке майнове право позивача можна визначити як «право очікування» . Воно є складовою частиною об`єкта цивільних прав, яким є також майно, що буде створено. Майнове «право очікування» - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати в майбутньому право власності на нерухоме майно чи інше речове право.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у подібних правовідносинах від 03.04.2013р. у справі №6-21цс13, від 15.05.2013р. у справі №6-36цс13, від 06.11.2013р. у справі №6-100цс13, від 04.11.2015р. у справі №6-1920цс15, від 30.03.2016р. у справі №6-265цс16.

Судова колегія також враховує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись «правом власності» , а відтак і «майном» . До таких активів може відноситись також і "право очікування", набуте пайовиком у договорі про пайову участь у будівництві.

Мирне володіння майном з необхідністю зумовлює також і безперешкодне його використання та розпорядження таким майном відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо зобов`язальних прав у цивільному праві України таке розпорядження має форму відступлення права вимоги (цесії), здійснення якої встановлено 512 - 519 Цивільного кодексу України.

При цьому, відповідно до приписів частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було зазначено вище, пунктом 6.11 договору сторони передбачили право позивача передати свої права та обов`язки іншій особі до моменту підписання Акту приймання-передачі нежитлового приміщення в будинку, за наступних умов:

- письмового звернення ТОВ "Титан" до ТОВ "Харківжитло" з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків іншій особі;

- сплати протягом трьох днів додаткових грошових коштів в розмірі 44095,50грн., що складає 0,5 % від ціни Договору;

- укладення тристоронньої Додаткової угоди про заміну сторони в зобов`язанні;

- передача Договору з Додатками від ТОВ "Титан" Новому пайщику.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного пункту договору, позивачем на адресу відповідача 23.08.2018р. було направлено лист з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків за договором новому пайщику - ТОВ "Укрестейт", а також відповідачу було направлено для підписання три примірника додаткової угоди від 22.08.2018р., які були підписані з боку ТОВ "Титан" та ТОВ "Укрестейт" (т.1 а.с.19-20).

Пунктом 4.4. договору передбачено, що пайовик сплачує додаткові грошові кошти товариству, у разі передачі своїх прав та обов`язків за договором пайовиком на користь третіх осіб, у розмірі 0,5% від суми договору.

Так, позивачем була здійснена спроба сплати на розрахунковий рахунок відповідача, зазначений в договорі, додаткових грошових коштів в розмірі 44095,50 грн., що складає 0,5 % від ціни договору.

У зв`язку із недійсністю реквізитів, позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 10/07 від 10.09.2018р. з вимогою повідомити реквізити банківського рахунку для можливості сплати позивачем коштів за передачу прав за договором (т.1 а.с.24).

Під час нового розгляду справи, позивачем було надано до матеріалів справи платіжне доручення №631 від 27.05.2019р. згідно якого ТОВ "Титан" було перераховано ТОВ "Харківжитло" 44095,50грн., тобто 0,5 % від суми договору, за передачу своїх прав та обов`язків ТОВ "Укрестейт" (т.2 а.с.107).

Вказані обставини підтверджують, що позивачем було виконано всі необхідні обов`язки відповідно до пункту 6.11. договору № 22/1 від 12.01.2006р.

Проте, відповідачем відповіді на пропозицію позивача надано не було, що не заперечувалось останнім ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного перегляду справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" не зобов`язано підписувати додаткову угоду про передачу прав за Договором ТОВ "Титан" до ТОВ "Укрестейт".

Отже, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, в даному випадку вбачається ситуація, коли ТОВ «Титан» за пунктом 6.11 договору має право передати свої права та обов`язки іншій стороні, виконавши для цього всі дії, передбачені договором.

В той же час, умовами договору не передбачено обов`язку ТОВ «Харківжитло» підписати трьохсторонню додаткову угоду про заміну сторони в зобов`язанні не зважаючи на те, що відповідач не виконав свого обов`язку - не збудував будинок за адресою: м. Харків, Полтавський шлях, 144, не ввів його в експлуатацію у вересні 2010 року та не передав позивачу в натурі нежитлові приміщення загальною площею 1379,2 кв.м.

Пунктом 9.3. договору сторони перебачили, що у разі не досягнення згоди по спірному/спірним питанню/питанням в ході перемовин, сторони можуть передати спір в суд відповідно до правил підвідомчості та підсудності.

Частина 4 статті 188 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Зазначене саме по собі передбачає принципову можливість суду здійснити втручання в договірні правовідносини сторін із додержанням засад добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Як було вище зазначено вище, ТОВ «Титан» 23.08.2018р. на адресу ТОВ «Харківжитло» були направлені: лист з повідомленням щодо прийняття рішення про передачу прав і обов`язків за договором № 22/1 Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрестейт» та пропозицією підписати додаткову угоду від 22.08.2018р., а також три примірники додаткової угоди від 22.08.2018р. до договору №22/1 про передачу прав та обов`язків, підписані з боку ТОВ «Титан» та ТОВ «Укрестейт» . Проте, відповідь на дану пропозицію з боку ТОВ «Харківжитло» не надійшла (ні в встановлений законом 20-денний строк, ні в будь-який інший строк).

Отже, за наведених обставин, у позивача у відповідності до пункту 9.3. договору виникло право передати спір на вирішення суду.

Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору» .

Предметом укладеного між сторонами договору № 22/1 від 12.01.2006р. є інвестування з боку ТОВ «Титан» власних коштів в будівництво будинку, з боку ТОВ «Харківжитло» єдиним обов`язком було будівництво будинку до вересня 2010 року та передача пайовику приміщень, загальною площею 1379,2 кв.м.

Проте, ТОВ «Харківжитло» було порушено істотні умови договору та взяті на себе зобов`язання не виконано.

У зв`язку із чим, ТОВ «Титан» , внаслідок невиконання свого зобов`язання відповідачем, було повністю позбавлене результатів на які розраховувало при укладенні договору, а саме протягом 9 років не отримало 1379,2кв.м. комерційної нерухомості, хоча кошти на будівництво у розмірі 8819101,99грн. (що становило в еквіваленті 1 млн. 746 тис. 356,83 доларів США) були перераховані відповідачу у повному обсязі.

За наведених обставин, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що в межах даного спору підлягають застосуванню приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам» .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що його права є порушеними внаслідок того, що відповідач отримавши за договором 8819101,99грн. (1 млн. 746 тис. 356,83 доларів США) одинадцять років тому, вже дев`ять років не виконує своїх обов`язків за договором і не несе за свої протиправні дії жодної цивільно-правової відповідальності.

Як зазначав позивач, враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за договором, позивачем було прийнято рішення про передачу своїх прав та обов`язків за договором про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 22/1 від 12.06.2006р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрестейт", і вже почав отримувати за це кошти.

В свою чергу, ТОВ «Харківжитло» не тільки не збудувало будинок і приміщення, та не відшкодувало витрат позивача, здійснених у виконання умов договору № 22/1 від 12.01.2006, але й чинить перешкоди позивачу в намаганні їх компенсувати.

За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Титан» керуючись статтею 5 Господарського процесуального кодексу України, в своїй позовній заяві визначило спосіб захисту своїх порушених прав, який, по-перше, не суперечить закону, а по-друге, допоможе найбільш ефективно захистити порушені його права.

Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість статтею 188 Господарського кодексу України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням час поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 Господарського кодексу України).

Оскільки позивачем було виконано основний обов`язок за договором (сплачено кошти), а також здійснено всі необхідні дії, передбачені пунктом 6.11 договору, а відповідачем не було збудовано будинок та не передано позивачу приміщення з 2010 року, не наводячи при цьому причин для відмови в підписанні додаткової угоди, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що найбільш ефективним способом захисту законних інтересів позивача є зміна в судовому порядку умов договору про пайову участь № 22/1 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів також враховує, що в пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини справа "Проніна проти України" (Заява №63566/00) Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківжитло" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019р. у справі №922/2743/18 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2020р.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя І.А. Шутенко