Ухвала

від 11.02.2020 по справі 922/440/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"11" лютого 2020 р.м.ХарківСправа № 922/440/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, м. Дергачі до ФО ОСОБА_2 , смт. Золочів (перший відповідач) , Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків (другий відповідач) , Фермерського господарства "Колос", смт. Золочів (третій відповідач) про визнання наказу незаконним, договору оренди та суборенди землі недійсними, скасування їх реєстрації за участю представників учасників справи:

позивач (прокурор) - Зливка К.О.

першого відповідача - не з`явився

другого відповідача - не з`явився

третього відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Дергачівської місцевої прокуратури, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ФО ОСОБА_2 (перший відповідач), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (другий відповідач) та Фермерського господарства "Колос" (третій відповідач) в якому просить суд:

- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області № ХА/6322655100:04:001/00000523 від 05.12.2013 та № 233-СГ від 28.04.2014 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 (позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.07.2014 площею 32,3433 га, за кадастровим номером 6322655100:04:001:0721, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_2 , та скасувати його державну реєстрацію (позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 );

- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки б/н від 08.10.2014, площею 32,3433 га, за кадастровим номером 6322655100:04:001:0721, укладений між ОСОБА_2 та Фермерським господарством "Колос", та скасувати його державну реєстрацію (позовні вимоги до ОСОБА_2 та ФГ "Колос");

- зобов`язати Фермерське господарство "Колос" (Код ЄДРПОУ 21242003) повернути земельну ділянку, площею 32,3433 га, за кадастровим номером 6322655100:04:001:0721, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти цю земельну ділянку шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації (позовні вимоги до ФГ "Колос").

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що звертаючись до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_2 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого ФГ "Колос" без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки, ФГ "Колос" вже надавалася та перебуває земельна ділянка для ведення і створення фермерського господарства.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У підготовчому засіданні 11.02.2020 позивач підтримав позов у повному обсязі.

Представники відповідачів у засідання суду не з`явилися. Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частин 1-3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом є юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Відтак, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета і підстави позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи; забезпечують сторонам судовий захист.

У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди, посилаючись на те, що надання ФО ОСОБА_2 (перший відповідач) земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснено з порушенням вимог земельного законодавства, першим відповідачем не виконано вимог закону щодо реєстрації такого господарства та умови, які були підставою для надання йому в оренду землі, а також в обхід участі у земельних торгах, ОСОБА_2 передано земельну ділянку в суборенду ФГ "Колос", керівником та підписантом якого є сам ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, з одного боку, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, з іншого - відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на неправомірне отримання першим відповідачем - ФО ОСОБА_2 земельної ділянки на території Золочівського району Харківської області.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Держземагенства у Харківській області видано наказ №233-СГ від 28.04.2014, яким затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами смт. Золочів Золочівського району Харківської області" та передано гр. ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6322655100:04:001:0721), площею 32,3433 га, розташовану за межами смт. Золочів Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), строком на 45 років для ведення фермерського господарства.

10.07.2014 року між гр. ОСОБА_2 та Головним управлінням Держземагенства у Харківській області, на підставі вищезазначеного наказу, був укладений договір оренди землі, згідно якого гр. ОСОБА_2 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 34,3433 га., кадастровий номер 6322655100:04:001:0721, розташовану за межами населеного пункту смт. Золочів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 10.07.2014 зареєстроване право оренди спірної земельної ділянки за гр. ОСОБА_2

В подальшому, 08.10.2014 гр. ОСОБА_2 спірна земельна ділянка була передана в суборенду ФГ "Колос" стоком до 10.07.2059.

Згідно з інформацією Слобожанської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Харківській області №148/9/20-11-13-01-38 від 27.09.2018 фермерське господарство гр. ОСОБА_2 не створено, запис про його реєстрацію відсутній.

В той час, як вбачається з інформації з ЄДРПОУ, фермерське господарство "Колос" засновано 05.10.1998 та з 17.11.2018 його керівником та підписантом є гр. ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 березня 2018 року в справі № 348/992/16-ц.

Тобто, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17 (провадження № 14-296цс19).

Крім того, відповідно до частини першої статті 31 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону № 973-IV.

Як вже було зазначено вище, згідно з інформацією Слобожанської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Харківській області № 148/9/20-11-13-01-38 від 27.09.2018 фермерське господарство ОСОБА_2 не створено, запис про його реєстрацію відсутній.

Як вбачається зі штампу канцелярії господарського суду Харківської області, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом 15.02.2019.

Отже у даному випадку, ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання йому в оренду спірної земельної ділянки для подальшого їх використання новоствореним ним фермерським господарством, оскільки отримання земельних ділянок у користування діючим фермерськими господарствами передбачена інша процедура з проведення земельних торгів (аукціону) та з відповідною заявою про надання земельних ділянок у користування має звернутись безпосередньо фермерське господарство, а не фізична особа (його засновник).

Але після отримання зазначеної земельної ділянки у користування гр. ОСОБА_2 нового фермерського господарства так і не створив, а передав її в суборенду вже діючому ФГ "Колос" (яке зареєстроване ним ще в 1998 році), що свідчить про недобросовісність його дій при отриманні спірних земельних ділянок з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються ФГ "Колос", а не для створення нового фермерського господарства, яке він так і не створив.

В матеріалах справи відсутні докази звернення ФГ "Колос" із заявою про надання спірних земельних ділянок та виділення їх в установленому порядку.

Отже, у даній справі земельні ділянки надані в оренду гр. ОСОБА_2 як громадянину України на підставі договору оренди землі від 10.07.2014, укладеного між ним та ГУ Держземагенства у Харківській області.

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 619/1680/17-ц, постанові Верховного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18 .

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. За змістом ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Отже, закриття провадження у цій справі через встановлені судом обставини, що унеможливлюють розгляд цієї справи за правилами господарського судочинства не є свідченням позбавлення позивача права на розгляд його справи в суді. Але "судом, встановленим законом" у розумінні ст. 6 Конвенції є суд, до юрисдикції якого віднесено процесуальним законом вирішення цієї справи, отже таким судом буде вважатися відповідний місцевий загальний суд.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. На виконання наведених приписів суд приходить до висновку, що розглядуваний спір віднесено до розгляду в порядку цивільного судочинства та, відповідно, має розглядатися у відповідному місцевому загальному суді.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи те, що провадження у даній справі підлягає закриттю, суд звертає увагу прокурора, що він має право подати клопотання про повернення судового збору у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 231 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі .

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п. 17 Перехідних положень ГПК України.

Повна ухвала підписана 17 лютого 2020 року.

Суддя О.В. Погорелова