Постанова

від 10.06.2020 по справі 922/440/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/440/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Кузнецової Ю. В.,

Жука Ігоря Віталійовича - не з`явився,

Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - не з`явився,

Фермерського господарства Колос - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2020

(у складі колегії суддів: Россолов В. В. (головуючий), Гетьман Р. А.,

Хачатрян В. С.)

(із урахуванням ухвали Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 про виправлення описки)

та ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020

(суддя Погорелова О. В.) про закриття провадження

у справі № 922/440/19

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури

до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства Колос

про визнання наказу незаконним, договору оренди і суборенди землі недійсними, скасування їх реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Керівник Дергачівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Управління) та Фермерського господарства Колос (далі - ФГ Колос ) про:

визнання незаконними та скасування наказів Управління від 05.12.2013 №ХА/6322655100:04:001/00000523 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою та від 28.04.2014 № 233-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 (позовні вимоги до Управління);

визнання недійсним договору від 10.07.2014 оренди земельної ділянки, площею 32,3433 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0721, укладеного між Управлінням та ОСОБА_1 , та скасування його державної реєстрації (позовні вимоги до Управління та ОСОБА_1 );

визнання недійсним договору від 08.10.2014 суборенди земельної ділянки, площею 32,3433 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0721, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Колос , та скасування його державної реєстрації (позовні вимоги до ОСОБА_1 та ФГ Колос );

зобов`язання ФГ Колос повернути земельну ділянку, площею 32,3433 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0721, а Управління - прийняти цю земельну ділянку шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації (позовні вимоги до ФГ Колос ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що оспорювані накази прийнято Управлінням з порушенням положень ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та ст. 7, 12 Закону України Про фермерське господарство , оскільки при розгляді заяви ОСОБА_1 про отримання в оренду спірної земельної ділянки Управління не врахувало відсутність у ній доводів заявника на обґрунтування розміру земельної ділянки, не пересвідчилося у дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду.

За доводами прокурора, Жук І. В. як фізична особа звернувся до Управління із заявою про отримання в оренду спірної земельної ділянки не з метою створення нового фермерського господарства, а з метою розширення земельного банку вже існуючого ФГ Колос , керівником якого є ОСОБА_1 , без проведення земельних торгів, як того вимагає чинне законодавство.

Решта позовних вимог визначені прокурором як похідні від вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Управління.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.02.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2020 (із урахуванням ухвали від 21.04.2020 про виправлення описки), провадження у справі № 922/440/19 закрито відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судові рішення обґрунтовані тим, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного, а не господарського судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін та характер спірних правовідносин у цій справі, оскільки ОСОБА_1 після отримання спірної земельної ділянки в оренду нового фермерського господарства не створив, а тому він у спорах, пов`язаних з правомірністю надання йому земельної ділянки, виступає як фізична особа, а не засновник фермерського господарства.

Не погоджуючись з судовим рішеннями, у травні 2020 року Заступник прокурора Харківської області подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2020 (із урахуванням ухвали від 21.04.2020 про виправлення описки) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, прокурор зазначив, що:

при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не було враховано правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 12.12.2018 у справі №388/1103/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 10.04.2019 у справі № 275/82/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, та викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 368/546/16-ц, від 23.01.2019 у справі №610/1863/17 та від 20.03.2019 у справі №539/4023/15-ц, що призвело до безпідставного висновку, що даний спір підлягає розгляд за правилами цивільного судочинства;

даний спір підсудний господарському суду, оскільки землекористувачем спірної земельної ділянки, яка є предметом оспорюваних договорів, є ФГ Колос як юридична особа, а не ОСОБА_1 як громадянин.

Ухвалою Верховного Суду від 26.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі №922/440/19 з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено касаційну скаргу прокурора до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.06.2020.

Відповідачі у судове засідання 10.06.2020 своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , внесені постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 щодо дозволу діяльності адвокатів та положення ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) щодо можливості участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності представників відповідачів.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Оскільки Виконком подав касаційну скаргу після набрання чинності цим Законом зазначена касаційна скарга розглядається у порядку, передбаченому ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись також особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб.

За змістом ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, до суду з позовною заявою можуть звертатись прокурор, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. А ст. 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За змістом ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється ст. 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами, можуть бути особи, зазначені у ст. 4 ГПК України. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ст. 45 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

У ст. 8 Закону України Про фермерське господарство вказано, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом ст. 89, 91, 92 ЦК України та ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у ст. 12 Закону України Про фермерське господарство .

За змістом ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Таким чином, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не було зареєстрованим, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 11.09.2019 у справі №620/371/17.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28.04.2014 Управління видало наказ №233-СГ про затвердження проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 32,3433 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0721, із земель державної власності сільськогосподарського призначення (рілля), в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, строком на 45 років.

Відповідно до зазначеного наказу 10.07.2014 між Управлінням (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 32,3433 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0721, для ведення фермерського господарства, строком на 45 років.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 10.07.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки.

Після отримання зазначеної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 нового фермерського господарства не створив, що підтверджується довідкою Слобожанської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Харківській області від 27.09.2018 № 148/9/20-11-13-01-38, а передав її в суборенду вже діючому ФГ Колос (яке зареєстроване 05.10.1998, керівником та підписантом якого з 17.11.2018 є ОСОБА_1 ) за договором суборенди земельної ділянки від 08.10.2014.

Судами попередніх інстанцій установлено і те, що із заявою про надання спірної земельної ділянки ФГ Колос не зверталось, йому ця земельна ділянка не виділялась та в установленому законом порядку не передавалась в оренду.

Ураховуючи встановлені судами обставини, що ОСОБА_1 не зареєстрував нового фермерського господарства після отримання спірної земельної ділянки в оренду із цією метою, у цій справі спірна земельна ділянка за договором оренди землі від 10.07.2014 надана в оренду ОСОБА_1 як громадянину України, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі ОСОБА_1 виступає як фізична особа, тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін та характер спірних правовідносин у цій справі.

З урахуванням наведеного, не підтвердилась підстава касаційного оскарження судових рішень у справі, передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо невірного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Посилання прокурора в касаційній скарзі на правові висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 10.04.2019 у справі № 275/82/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 368/546/16-ц, від 23.01.2019 у справі № 610/1863/17 та від 20.03.2019 у справі № 539/4023/15-ц відхиляються Касаційним господарським судом з огляду на те, що у наведених справах суди, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, виходили з обставин створення на час відкриття провадження у справі фізичними особами фермерських господарств після видання відповідних наказів і укладення договорів оренди, що стало підставою для віднесення цих спорів до господарської юрисдикції.

Натомість у справі № 922/440/19, в якій подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про віднесення цього спору до цивільної юрисдикції з огляду на те, що на час відкриття провадження у справі нове фермерське господарство, для ведення якого надавалася спірна земельна ділянка ОСОБА_1 , останнім зареєстровано не було.

Таким чином, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі №922/440/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Окрім того, посилаючись у касаційній скарзі на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 610/1863/17, прокурор не звернув увагу, що скасовуючи постановлені у справі судові рішення цивільних судів та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав на необхідність під час нового розгляду справи встановити чи відбулася державна реєстрація фермерського господарства на час відкриття провадження у справі, що буде мати значення для визначення юрисдикції цього спору.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що даний спір підсудний господарському суду, оскільки землекористувачем спірної земельної ділянки, яка є предметом оспорюваних договорів, є ФГ Колос як юридична особа, а не ОСОБА_1 як громадянин, не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки землі передані фермерському господарству в суборенду не є землями фермерського господарства у розумінні ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України та ст. 12 Закону України Про фермерське господарство , а тому їх користувачем є ОСОБА_1 як фізична особа. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою фактичної заміни орендаря не відбулося, обов`язки землекористувача від ОСОБА_1 як керівника ФГ Колос до цього фермерського господарства за договором суборенди не перейшли, тому ототожнення цієї фізичної особи та ФГ Колос у спірних правовідносинах є неправильним.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі № 468/972/17-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 922/1377/19.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2020 (із урахуванням ухвали від 21.04.2020 про виправлення описки) та ухвала Господарського суду Харківської області від 11.02.2020 у цій справі прийняті з додержанням норм процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2020 (із урахуванням ухвали Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 про виправлення описки) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020 у справі № 922/440/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий