Постанова

від 13.02.2020 по справі 140/2015/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 140/2015/17

провадження № 61-12455св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ситковецьке ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року у складі судді Науменка С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Матківської М. В., Стадника І. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке про визнання недійсним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки площею 4,2027 га, кадастровий номер 0523086400:03:001:0005, розташованої на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії ВН № 076872 від 13 липня 2004 року, виданим на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

ТОВ Ситковецьке використовувало належну йому на праві власності земельну ділянку без оформлення договору оренди землі.

Приблизно у липні 2016 року до нього звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке (далі - ТОВ Ситковецьке ) Дідиченко Л. В. з метою підписання додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного 10 жовтня 2012 року, яка також йому повідомила про те, що у 2012 році між ним та товариством було укладено договір оренди землі.

Зазначив, що договір оренди землі з товариством він не укладав та його не підписував.

У договорі в графі орендодавець проставлено підпис, але він не схожий на його підпис, нікого не уповноважував підписувати договір від свого імені.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,2027, кадастровий номер 0523086400:03:001:0005, розташованої на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, укладений 10 жовтня 2012 року між ним та ТОВ Ситковецьке , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права державним реєстратором Немирівського районного управління юстиції Вінницької області від 13 травня 2015 року за № 9635936;

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року та додаткової угоди від 01 липня 2016 року, укладених між ним та ТОВ Ситковецьке , вчинену реєстраційною службою Немирівського районного управління юстиції Вінницької області про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вчинено запис від 13 травня 2015 року за № 9635936;

- зобов`язати ТОВ Ситковецьке звільнити належну йому на праві власності земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року позовну заяву задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0523086400:03:001:0005 площею 4,2027 га, розташованої на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, укладений 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ Ситковецьке , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права державним реєстратором Немирівського районного управління юстиції Вінницької області 13 травня 2015 року за № 9635936.

Визнано державну реєстрацію договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року та додаткової угоди від 01 липня 2016, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ Ситковецьке , вчинену реєстраційною службою Немирівського районного управління юстиції Вінницької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права, вчинено запис від 13 травня 2015 за № 9635936 - недійсною та скасовано її.

Зобов`язано ТОВ Ситковецьке звільнити належну ОСОБА_1 на праві власності земельну ділянку, кадастровий номер 0523086400:03:001:0005, яка розташована на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в даному випадку відсутнє волевиявлення позивача на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо передачі в оренду земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на умовах, що були визначені в договорі оренди землі, оскільки в судовому засіданні доведено, що позивач не підписував договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2012 року та не надавав відповідних повноважень іншій особі на його підписання. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, тому вимоги про визнання недійсною та скасування державної реєстрації оспорюваного договору та звільнення земельної ділянки підлягають задоволенню.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Ситковецьке залишено без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ТОВ Ситковецьке подало касаційну скаргу на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, у зв`язку із закінченням позовної давності.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що не вирішивши питання про застосування позовної давності суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права. Судами не з`ясовано на яких підставах позивач отримував пайові внески не знаючи про існування договору. ОСОБА_1 пропущено позовну давність, оскільки оспорюваний договір укладено 10 жовтня 2012 року, а позивач отримував орендну плату протягом всього часу з моменту укладення договору, тому строк звернення до суду сплив 10 жовтня 2015 року.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ВН № 076872 належить земельна ділянка площею 4,2027 га розташована на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди землі від 10 жовтня 2012 року, укладеним між ТОВ Ситковецьке та ОСОБА_1 , останній передав в оренду ТОВ Ситковецьке земельну ділянку загальною площею 4,2027 строком на п`ять років.

ОСОБА_1 заперечується даний факт, а саме позивач вказує, що він не підписував даного договору, підпис у графі орендодавець виконаний не ним, а іншою особою.

Згідно з висновком експерта від 08 серпня 2018 року № 265, складеним Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України на виконання ухвали Немирівського районного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року, підпис у графі орендодавець договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 0523086400:03:001:0005 розташованої на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області між ОСОБА_1 та ТОВ Ситковецьке від 10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 виконаний ймовірно не громадянином ОСОБА_1

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Немирівського районного суду Вінницької області.

07 серпня 2019 року справа № 140/2015/17 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України Про оренду землі за договором оренди орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив, що він не підписував оспорюваний договір оренди земельної ділянки, згоди на його укладення не давав. Підпис у договорі виконано не ним, а невідомою особою.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, щопідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що при укладенні оспорюваного договору було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 на укладення цього договору, тому в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України він є недійсним.

Викладене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 червня 2018 року у справі № 151/117/17 (провадження № 61-11282св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 152/1500/17 (провадження № 61-41434св18).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустив позовну давність, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Позивач пов`язує порушення його прав саме з фактом обізнаності про існування договору оренди і його змістом, який він не підписував та про який дізнався у липні 2016 року (під час підписання додаткової угоди до договору), а не з фактом користування ТОВ Ситковецьке його земельною ділянкою.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Тобто перебіг позовної давності починається не з укладення оспорюваного договору оренди, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права. Оспорюваний договір ОСОБА_1 не підписував, тому про його існування з 10 жовтня 2012 року він знати не міг.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 146/293/16-ц (провадження № 61-4845св18) та від 11 квітня 2018 року у справі № 146/296/16-ц (провадження № 61-11966св18).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Посилання на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що про існування оспорюваного договору оренди та його зміст він дізнався лише у липні 2016 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ситковецьке залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 березня 2019 та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська