Постанова

від 13.02.2020 по справі 761/8499/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/8499/15-ц

провадження № 61-21836св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду : Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Людмила Дмитрівна, Повне товариство Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія , Міністерство юстиції України, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 вересня 2017 року в складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Л. Д., Повне товариство Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія , Міністерство юстиції України, ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено підроблений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належала та фактично належить позивачу на праві приватної власності, в якій він постійно проживає з грудня 1972 року.

На підставі незаконної угоди ОСОБА_4 31 липня 2013 року зареєстрував право власності на вказану квартиру і того ж дня продав її ОСОБА_5 .

Крім того, 08 серпня 2013 року спірну квартиру відчужено на користь

ОСОБА_6 , який 05 листопада 2013 року уклав з Повним товариством Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія договір іпотеки у рахунок забезпечення зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 246 000 грн на строк до 03 травня 2014 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня

2014 року у справі № 761/9517/14-ц стягнуто з ОСОБА_6 на користь Повного товариства Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія заборгованість за договором про надання фінансового кредиту

від 04 листопада 2013 року станом на 26 березня 2014 року у розмірі 968 064,12 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києві від 03 жовтня

2014 року замінено у виконавчому провадженні стягувача Повне товариство Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія на ОСОБА_2

ОСОБА_2 25 лютого 2015 року уклала з ОСОБА_6 договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого ОСОБА_6 , як законний власник квартири ОСОБА_1 , передав ОСОБА_2 у рахунок виконаних нею зобов`язань, що забезпечувались вказаним договором іпотеки від 05 листопада 2013 року, квартиру АДРЕСА_1 . На підставі вказаного правочину спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

За фактом шахрайського заволодіння квартирою ОСОБА_1 Слідчим відділом Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 грудня 2012 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190 та частиною першою статті 194 КК України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10 грудня 1998 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі Українська біржа ; визнати за

ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 вересня

2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10 грудня 1998 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі Українська біржа .

Витребувано у власність ОСОБА_1 з незаконного володіння

ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 775,80 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не відчужував спірну квартиру, яка вибула з власності останнього поза його волею, тому вона підлягає витребуванню у добросовісного набувача ОСОБА_2 .

Права позивача порушені, тому підлягають захисту, зокрема в порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскільки між позивачем та ОСОБА_2 відсутні договірні відносини, належним способом захисту є витребування майна.Таким чином, місцевий суд правомірно задовольнив позов про витребування у добросовісного набувача спірної квартири.

Доводи ОСОБА_2 про недотримання судом вимог закону щодо стягнення на користь добросовісного набувача коштів, які були сплачені за квартиру, є безпідставними, оскільки вона не зверталась до суду з вимогами до особи, якій сплатила вартість квартири. Вказані особи не були відповідачами у цій справі, тому суд у межах розглянутих позовних вимог був позбавлений можливості стягнути на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати. При цьому судом роз`яснено ОСОБА_2 , що вона не позбавлена можливості звернутися з такими вимогами в іншому провадженні.

Доводи ОСОБА_2 про те, що майно у неї не може бути витребувано так як його відчуження відбувалось у порядку виконання судового рішення є недоведеними, оскільки ОСОБА_2 придбала спірну квартиру за договором відступлення, а не у порядку реалізації спірної квартири державним виконавцем.

Суд першої інстанції правильно прийняв до розгляду заяви позивача про зменшення та збільшення розміру позовних вимог, оскільки відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник

ОСОБА_3 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до розгляду нові позовні вимоги, які не були заявлені до початку розгляду справи по суті. Позивач подав заяву не про збільшення позовник вимог, а заявив новий позов з новим предметом позову.

Суди безпідставно взяли до уваги висновок експертизи проведений поза межами судового розгляду. Судом у справі експертиза не призначалася, питання судом перед експертом не ставилися, що позбавляє доданий до справи висновок статусу доказу у розумінні норми процесуального закону.

Суди безпідставно взяли до уваги дублікат свідоцтва про право власності, оскільки позивач не позбавлений був можливості пред`явити оригінал вказаного документа у разі неукладення спірного правочину. Отже,

ОСОБА_1 міг використати оригінал свідоцтва про право власності під час укладення договору купівлі-продажу від 1998 року.

Позивач намагається повернути раніше продану ним квартиру, на що суд уваги не звернув.

При цьому суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 388 ЦК України та витребування квартири у відповідача.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що зібраними у справі доказами підтверджено факт відчуження належної йому квартири без згоди останнього, тому це майно повинне бути витребуване на користь законного власника.

Викладені у касаційній скарзі доводи є безпідставними та не спростовують оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу .

02 серпня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на Товарній будівельно-паливній біржі Українська біржа зареєстрований договір купівлі-продажу від 10 грудня 1998 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою, наданою Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 30 липня 2013 року, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 31 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Прокудіною Л. Д., ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 купив квартиру

АДРЕСА_1 .

За змістом договору купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Прокудіною Л. Д., ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_1 .

Суди також встановили, що 04 листопада 2013 року між Повним товариством Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія та ОСОБА_6 укладено договір про надання фінансового кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 246 000 грн зі сплатою відсотків на термін до 03 травня 2014 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між Повним товариством Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія та ОСОБА_6 05 листопада 2013 року укладено договір іпотеки, відповідно якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня

2014 року у справі № 761/9517/14-ц стягнуто з ОСОБА_6 на користь Повного товариства Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія заборгованість за договором про надання фінансового кредиту

від 04 листопада 2013 року станом на 26 березня 2014 року у розмірі 968 064,12 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києві від 03 жовтня

2014 року замінено у виконавчому провадженні стягувача Повне товариство Ломбард Альянс автоіпотечних кредиторів Стецков та компанія на ОСОБА_2 .

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 25 лютого 2015 року укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого

ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 у рахунок виконання ним зобов`язань, що забезпечувались договором іпотеки від 05 листопада 2013 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 лютого 2015 року квартира

АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .

За фактом шахрайського заволодіння належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 Слідчим відділом Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 грудня 2012 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190 та частиною першою статті 194 КК України.

Відповідно до висновку експертного почеркознавчого дослідження

від 18 лютого 2015 року, проведеного Київським науково-дослідним інтитутом судових експертиз, рукописний запис ОСОБА_1 , що міститься під друкованим текстом у договорі купівлі-продажу

від 10 грудня 1998 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у рядку Продавець графи Подписи вказаного вище правочину виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно з довідками, виданими Товариством з обмеженою відповідальністю Київжитлосвіт (далі - ТОВ Київжитлосвіт ) 30 липня 2013 року, 07 серпня 2013 року, 04 листопада 2013 року, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1 не зареєстровані.

Відповідно листа ТОВ Київжитлосвіт від 23 травня 2014 року будинок АДРЕСА_2 не перебуває та ніколи не перебував на обслуговуванні ТОВ Київжитлосвіт . Вищезазначені довідки ТОВ Київжитлосвіт не видавалися.

Суди встановили, що у матеріалах справи містяться висновки про вартість майна - квартири АДРЕСА_1 , власниками якої зазначено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виконані Товариством з обмежено відповідальністю Експерт-Альянс

(далі - ТОВ Експерт-Альянс ), але відповідно до відповіді директора

ТОВ Експерт-Альянс надані висновки оцінювачами ТОВ Експерт-Альянс не виконувалися.

За змістом довідки Комунального підприємства ЖЕК Покровська

від 12 грудня 2013 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 , квартира приватизована, власником є ОСОБА_1 .

Відповідно до копії дубліката свідоцтва про право власності на житло

від 01 квітня 1998 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_1 з 26 грудня 1972 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені

статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною третьою

статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили та взяли до уваги те, що згідно з висновком експертного почеркознавчого дослідження від 18 лютого 2015 року рукописний запис ОСОБА_1 та підпис від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу

від 10 грудня 1998 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Висновки вказаної експертизи у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані, що є її процесуальним обов`язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення такого факту, у зв`язку з чим посилання у касаційній скарзі на те, що суди взяли до уваги лише висновок експертизи, є безпідставними.

При цьому місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно прийняв до уваги та дослідив у сукупності з іншими доказами висновок експертизи. На спростування вказаного доказу відповідачем по справі суду не було подано іншого висновку.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 лютого

2016 року за клопотанням представника Повного товариства Ломбард Альянс авто-іпотечних кредиторів Стецков та компанія призначалась судова почеркознавча експертиза, у позивача були відібрані експериментальні зразки підпису, надані експерту умовно-вільні зразки підпису позивача, однак остання не була проведена у зав`язку з несплатою вартості експертизи.

Установивши, що оспорюваний договір укладено від імені позивача, однак підписаний не ним, а іншою особою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки встановлені під час розгляду обставини свідчать, що волевиявлення

ОСОБА_1 на вчинення цього правочину було відсутнє.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення Європейського суду з прав людини у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року).

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі

АДРЕСА_1 з 26 грудня 1972 року, місце його проживання не змінювалось.

Разом з тим, ОСОБА_2 не була зареєстрована у спірній квартирі, не користувалася цим майно, а також не могла не знати про реєстрацію у спірній квартирі позивача. Крім того, набуваючи у власність квартиру

АДРЕСА_1 відповідач мала можливість виявити, що ОСОБА_1 проживає в цій квартирі та з`ясувати у нього підстави такого проживання.

Тобто відповідач за певної обачності мала реальну можливість дізнатися про обтяження квартири у вигляді права користування (права власності) позивача на спірну квартиру. Таким чином, ОСОБА_2 могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості. Однак позивач не здійснила достатньої належної обачності при укладенні договору.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у відповідача як добросовісного набувача на користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно, також відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що права позивача порушені, тому підлягають захисту, зокрема в порядку, передбаченому статтею 388 ЦК України.

Вирішуючи заявлений у справі спір, судами враховано баланс інтересів сторін у справі, а також той факт, що позивач не покидав своє житло та не відчужував його взагалі, тобто спірне майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, оскільки підпис у договорі-купівлі продажу був виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. При цьому судом роз`яснено право ОСОБА_2 як добросовісного набувача на звернення до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків (понесених нею витрат).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію пропорційності, суди дали належну правову оцінку аргументам сторін, а також дали адекватне обґрунтування для відхилення доводів відповідача, яка не позбавлена права на звернення до суду з відповідним позовом про стягнення компенсації.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до розгляду нові позовні вимоги, які не були заявлені до початку розгляду справи по суті, оскільки позивач фактично подав до суду заяви про зменшення та збільшення розміру позовних вимог, а відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що судом у справі експертиза не призначалася, питання судом перед експертом не ставилися, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 лютого

2016 року призначалась судова почеркознавча експертиза, у позивача були відібрані експериментальні зразки підпису, надані експерту умовно-вільні зразки підпису позивача, однак остання не була проведена у зав`язку з несплатою вартості експертизи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не повинні були брати до уваги дублікат свідоцтва про право власності, оскільки отримання дубліката не заборонено законом, відповідач не довів належними та допустимими доказами, що отримання дубліката пов`язане з укладенням позивачем договору купівлі-продажу 10 грудня 1998 року, оскільки підпис на вказаному договорі виконанийне ОСОБА_1 , а іншою особою.

Доводи касаційної скарги, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 388 ЦК України та витребування квартири у відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки спірне майно вибуло з власності позивача не з його волі іншим шляхом.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 вересня

2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк