Постанова

від 11.02.2020 по справі 910/10218/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. Справа№ 910/10218/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 11.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.10.2019

у справі №910/10218/19 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства

"Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІПЛ ТУМОРОУ"

про стягнення штрафних санкцій 232 186,03 грн

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (надалі - позивач, ПАТ "Промінвестбанк") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІПЛ ТУМОРОУ" (надалі - відповідач, ТОВ "ПІПЛ ТУМОРОУ") про стягнення 232 186, 03 грн, з яких: 214 830, 50 грн штрафних санкцій, 15 591, 43 грн пені, 1 341, 96 грн 3% річних, 422, 14 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем умов договору оренди №0801 від 08.01.2019 в частині зобов`язання проведення продовж чотирьох місяців оренди в об`єкті оренди ремонтних робіт в об`ємах та обсягах, що визначені сторонами, у зв`язку із чим позивач поніс збитки у розмірі 214 830, 50 грн вартості невиконаних робіт.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що за Актом приймання-передачі нерухомого майна від 15.05.2019 відповідач повернув з оренди приміщення і позивач прийняв його без будь-яких зауважень, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх зобов`язань, капітальний ремонт об`єкта у період дії договору не був здійснений через відсутність згоди орендодавця, вартість робіт за кошторисом є завищеною, умовами договору оренди не передбачено пеню за прострочення виконання зобов`язання за п.5.3.15 і грошове зобов`язання не включає неустойку, тому застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України є безпідставним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/10218/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивач не довів суду обставин та підстав, на які він посилався в обґрунтування завлених вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/10218/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договором оренди визначений термін, з моменту якого відповідач повинен був виконати свої зобов`язання по ремонтним роботам на об`єкті оренди. При цьому посилання відповідача на відсутність письмової згоди позивача щодо проведення ремонтних робіт є безпідставними, оскільки сам договір оренди є каузальний правочин, так як в ньому визначено безпосередньо підставу його укладання, а саме намір досягти певного результату.

Окрім того, в прохальній частині апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого для подання апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2019 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі №910/10218/19 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.12.2019.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк", в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Окрім того, у своєму відзиві, відповідач просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані з наданням останньому правничої допомоги адвоката.

У зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2019, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 прийнято справу №910/10218/19 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.

24.12.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи доказів понесення витрат на правничу допомогу.

У відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.12.2019 оголошено протокольно перерву до 11.02.2020.

У судове засідання 11.02.2020 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.

Так, у судовому засіданні 11.02.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 11.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 08.01.2019 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (орендодавець по договору) та ТОВ "ПІПЛ ТУМОРОУ" (орендар) був укладений договір №0801 оренди нерухомого майна (надалі - Договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно та рухоме майно за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 92/1, прим. 68, загальною площею 153, 10 кв.м. для розміщення офісу, про що сторони підписали Акт приймання-передачі нерухомого майна від 16.01.2019.

Відповідно до п.4.2 Договору, орендар щомісячно сплачує орендну плату в розмірі, передбаченому в п.4.1 цього договору, крім того відшкодовує орендодавцю фактичні витрати, пов`язані з утриманням об`єкту оренди та прибудинкової території (крім того ПДВ).

Розділом 5 Договору передбачено інші права та обов`язки сторін, у т.ч. зобов`язання орендаря не проводити без письмової згоди орендододавця капітальний ремонт, реконструкцію об`єкту оренди (п.5.3.6 Договору), утримувати об`єкт оренди та прилеглу територію у повній справності та у належному санітарному стані (п.5.3.8 Договору), впродовж чотирьох місяців оренди з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди, виконати в об`єкті оренди ремонтні роботи в об`ємах, сумі і обсягах, визначених у Додатку 2 до цього договору (п.5.3.15 Договору).

За умовами п.3.1 Договору, строк оренди складає 12 місяців з моменту прийняття об`єкту оренди орендарем за Актом приймання-передачі об`єкту оренди.

У п.п.6.2-6.3 Договору визначено, що об`єкт оренди вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, об`єкт оренди повинен бути повернений орендодавцю орендарем у тому ж стані, в якому був переданий в оренду орендарю, з урахуванням нормального зносу.

За умовами п.11.3 Договору передбачено право кожної із сторін на розірвання договору та визначено, що останній день строку оренди вважається тридцятий день з моменту направлення повідомлення про розірвання.

Відповідач листом за вих.№33 від 09.04.2019 повідомив позивача про розірвання Договору з 10.05.2019, який отриманий позивачем 11.04.2019 (том 1, аркуш справи 29).

В подальшому, за Актом приймання-передачі (повернення з оренди) нерухомого майна від 15.05.2019 відповідач передав, а орендодавець прийняв з оренди нерухоме майно та рухоме майно згідно переліку із зазначенням, що об`єкт оренди повернутий у тому ж стані, в якому був переданий в оренду орендарю, з урахуванням нормального зносу (том 1, аркуш справи 29).

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем невиконано взяті на себе зобов`язання за Договором щодо проведення упродовж чотирьох місяців ремонтних робіт, у зв`язку з чим позивач вважає про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 214 830, 50 грн, як штрафної санкції відповідно до п.5.3.15.1 Договору у сумі - розміру невиконаних робіт, а також пені, інфляційних втрат, 3% річних.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, оскільки встановив, що сторони припинили договірні відносини шляхом розірвання договору з ініціативи орендаря і орендодавець не заперечував проти такого розірвання враховуючи підписання Акту приймання майна з оренду від 15.05.2019, що є завершальним первинним документом закінчення строку дії оренди, зобов`язання відповідно до умов п.5.3.15.1 договору також припинились, прострочення не настало, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України - надалі ГК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що всупереч статті 74 ГПК України, позивачем не доведено факту спричинення відповідачем збитків, обґрунтування їх розміру, безпосереднього причинного зв`язку між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування, наявність вини, тобто усіх елементів складу цивільного правопорушення, які були б підставою для покладення на відповідача відповідальності у формі збитків.

Частиною 1 статті 283 ГК України та частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено що, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Крім того, положеннями частини 1 статті 193 ГК України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 776 ЦК України визначено, що поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було зазначено вище, пунктом 5.3.15 Договору передбачено зобов`язання відповідача, як орендаря, впродовж чотирьох місяців оренди з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди, виконати в об`єкті оренди ремонтні роботи в об`ємах, сумі і обсягах, визначених у Додатку 2 до цього договору.

Додатком №2 до Договору визначено кошторис (перелік робіт) всього на суму 214 830, 50 грн.

Пунктом 5.3.15.1 Договору, на який посилається позивач, встановлено, що у випадку невиконання або виконання не у повному обсязі ремонтних робіт в об`єкті оренди, визначених у додатку 2 до цього договору, орендодавець має право застосувати до орендаря штрафну санкцію еквівалентну сумі розміру невиконаних робіт.

Факт виконання ремонтних робіт повинен бути підтвердженим орендарем відповідними документами (копіями актів виконаних робіт та\або видаткових накладних, тощо, засвідченими в порядку, визначеному п.п.5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України віл 07.04.22003 3 55) протягом 7 календарних днів з моменту закінчення виконання орендарем цих робіт у строк, встановлений п.5.3.15 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою накладення штрафних санкцій є порушення зобов`язання (ст. 610, ст. 611 ЦК України).

Таким чином, оскільки Акт приймання-передачі майна в оренду підписаний сторонами 16.01.2019, строк виконання ремонтних робіт відповідно до п.5.3.15 Договору повинен був настати 16.05.2019.

Згідно п.3.1 Договору, строк оренди складає 12 місяців з моменту прийняття об`єкту оренди орендарем за Актом приймання-передачі об`єкту оренди.

Відповідно до п.11.1 Договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань згідно з цим договором.

Строком договору є строк, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Аналогічні положення встановлені ч. 7 ст. 180 ГК України, відповідно до якої, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

В той же час за умовами п.11.3 Договору надано право кожній із сторін на розірвання в односторонньому порядку договору, повідомивши про це другу сторону за 1 місяць до дня розірвання договору. При цьому, сторони підтверджують, що останнім днем строку оренди за цим договором вважається тридцятий день з моменту направлення у відповідності до п.11.7 Договору повідомлення про розірвання.

Згідно ч.2-3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Судом апеляційної інстанції із матеріалів справи встановлено, що договірні відносини сторін припинились шляхом одностороннього розірвання договору відповідачем - 11.05.2019.

Так, відповідач скористався своїм правом на дострокове розірвання Договору та відповідно підписання Акту приймання-передачі (повернення з оренди) нерухомого майна з оренди від 15.05.2019 доводить про те, що зі сторонни орендодавця, при прийнятті об`єкта оренди, не було жодних претензій до стану об`єкта оренди та майна.

Оскільки сторони припинили договірні відносини шляхом розірвання договору з ініціативи орендаря і орендодавець не заперечував проти такого розірвання враховуючи підписання Акту приймання майна, що є завершальним первинним документом закінчення строку дії оренди, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зобов`язання відповідно до умов п.5.3.15.1 Договору також припинились, прострочення не настало, тому підстави для застосування до відповідача штрафної санкції у розмірі 214 830, 50 грн відсутні.

Суд першої інстанції обґрунтованого дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин та підстав, на які він посилався в позовній заяві, а відтак суд правомірного дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій, пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/10218/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Стосовно поданої відповідачем заяви про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням клопотання про залучення до матеріалів справи доказів понесених витрат на правничу допомогу, у розмірі 3 500, 00 грн, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 14.11.2018 у справі №910/8682/18.

Відповідачем на підтвердження надання йому адвокатських послуг при розгляді даної справи у суді апеляційної інстанції надано: договір про надання юридичних послуг №10/01-19-ПТ від 10.01.2019, додаткова угода №4 від 04.12.2019 до договору про надання юридичних послуг №10/01-19-ПТ від 10.01.2019, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу за договором про надання юридичних послуг №10/01-19-ПТ від 10.01.2019, платіжне доручення №794 від 05.12.2019 про сплату 2 000, 00 грн (призначення платежу - плата за юридичні послуги за договором про надання юридичних послуг №10/01-19-ПТ від 10.01.2019) та дублікат квитанції №0.0.1563830475.1 від 23.12.2019 про сплату 1 500, 00 грн (призначення платежу - за юридичні послуги за додатковою угодою №4 від 04.12.2019 до договору про надання юридичних послуг №10/01-19-ПТ від 10.01.2019). З поданих доказів вбачається, що відповідач фактично поніс витрати на правову допомогу у розмірі 3 500, 00 грн.

Так, пунктом 1.3 Договору про надання юридичних послуг №10/01-19-ПТ від 10.01.2019 визначено, що послуги за даним договором надаються безпосередньо адвокатом Кочмарьовою Тетяною Сергіївною.

Додатковою угодою №4 від 04.12.2019 до договору про надання юридичних послуг №10/01-19-ПТ від 10.01.2019 визначено порядок оплати юридичних послуг виконавця, зокрема, п. 1 встановлено, що за надання правової допомоги у справі №910/10218/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення заборгованості (штрафних санкцій) з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІПЛ ТУМОРОУ" за договором оренди, виконавець зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів замовника у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій. Пунктом 2 Додатковї угоди №4 від 04.12.2019 визначено вартість послуг, з яких: надання консультацій, підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу - 2 000, 00 грн, представництво інтересів замовника в суді апеляційної інстанції - 1 500, 00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що адвокатом Кочмарьовою Т.С. (ордер про надання правничої допомоги №1015319 від 06.12.2019) здійснювалось представництво в судових засіданнях, проведених в апеляційній інстанції по цій справі. Також в матеріалах справи наявний відзив на апеляційну скаргу за підписом адвоката Кочмарьової Т.С.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивачем клопотань в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України стосовно неспівмірності витрат на оплату адвокатських послуг не заявлено, судова колегія вбачає за можливе заяву відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 500, 00 грн задовольнити.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати відповідача на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/10218/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі №910/10218/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІПЛ ТУМОРОУ" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 37, код ЄДРПОУ 41260012) 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн 00 коп. витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги адвокатом.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/10218/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 20.02.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк