Постанова

від 17.02.2020 по справі 922/2734/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2020 р. Справа № 922/2734/19

Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

позивача - Ворожбянов А.М., довіреність № 08-21/4475/2-19 від 27.12.2019 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ (вх. № 3812 Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі №922/2734/19, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Аріт К.В.), повний текст якого складено 28.11.2019 року

за позовом Харківської міської ради, м.Харків

до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ

про стягнення 338 585,58 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі №922/2734/19 в позові відмовлено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Харківської міської ради 330302,02 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Харківської міської ради 4954,53 грн. судового збору.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі №922/2734/19 повністю; ухвалити нове рішення, яким в повному обсязі відмовити в задоволенні позову Харківської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Апелянт в обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує таке.

Обґрунтування порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а саме ст. ст. 74,77,86, 236 ГПК України, ст. 24 3акону України "Про Державний земельний кадастр", ст. 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", призвело до неправильного вирішення справи.

Предметом позову у справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Закон України "Про Державний земельний кадастр" в якості документу, що підтверджує факт державної реєстрації земельної ділянки, встановлює саме витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

До позовної заяви не додано витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що підтверджує її формування станом на початок періоду, за який стягуються безпідставно збережені кошти - на серпень 2016 року, а отже - позивачем не доведені обставини, що є предметом доказування у справі.

Висновок господарського суду першої інстанції про те, що належним та допустим доказом формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у період 2016 по 2019 роки є саме додані відповідачем до відзиву на позов Податкові декларації з плати за землю, в яких зазначено кадастровий номер земельної ділянки, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону, оскільки податкова декларація відповідно до закону не є документом, що підтверджує факт державної реєстрації земельної ділянки.

Заявлена позивачем до стягнення сума безпідставно збережених коштів обґрунтована здійсненими позивачем розрахунками, які, в свою чергу, не ґрунтуються на даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлених як Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Судом першої інстанції порушена ч. 4 ст. 236 ГПК України стосовно неврахування до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 29.01.2019 року у справі №922/536/18, де зазначено на необхідності надання позивачем витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для виключення помилковості здійсненого розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі; позивачу встановлено строк до 17.01.2020 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 20.01.2020 року.

20.01.2020 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№454), в якому останній просить долучити до матеріалів справи лист Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області №2999/116-19 від 22.11.2019 року; апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі без змін, який долучено до матеріалів справи.

Позивач в обгрунтування відзиву на апеляційну скарги вказує таке.

Податкові декларації є належними та допустимими доказами на підставі яких можна встановити, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:06:001:0508 була сформована як об`єкт цивільних прав у період з 2016 по 2019 роки.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013 року, яка застосовується по теперешній час.

Лист Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області №2999/116-19 від 22.11.2019 року має значення для розгляду апеляційним судом справи, неможливість подання його до господарського суду першої інстанції обгрунтовується тим, що він складений 22.11.2019 року, а отриманий позивачем 25.11.2019 року, тобто, після ухвалення оскаржуваного рішення, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Беручи до уваги, що позивач обгрунтував неможливість подання Листа Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області №2999/116-19 від 22.11.2019 року до господарського суду Харківської області, з причин, що не залежали від нього, вказаний доказ приймається судом апеляційної інстанції.

В судовому засіданні 20.01.2020 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі; просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі повністю; ухвалити нове рішення, яким в повному обсязі відмовити в задоволенні позову та просив надати йому час для ознайомлення з відзивом та надання додаткових пояснень до нього.

Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2020 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року оголошено перерву у розгляді справи до 17.02.2020 року.

12.02.2020 року на адресу суду від відповідача надійшли пояснення, в яких він просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі повністю та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити (вх.№1374), які долучено до матеріалів справи.

В обгрунтування наданих пояснень відповідач вказує таке.

В матеріалах справи відсутні належні вихідні дані для здійснення розрахунків, зокрема, відомості щодо вартості земельної ділянки під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції; Закон України "Про Державний земельний кадастр" встановлює, що документом, який підтверджує факт державної реєстрації земельної ділянки є Витяг з державного земельного кадастру, якого матеріали справи не містять; господарським судом першої інстанції не досліджувались питання щодо строків виконання грошового зобов`язання та застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 17.02.2020 року представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання 17.02.2020 року не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було оголошено перерву у розгляді справи в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 20.01.2020 року відповідачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення УДППЗ "Укрпошта" від 20.01.2020 року №6102230744423, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 20.01.2020 року - 27.01.2020 року.

Процесуальні документи у справі направлялись на адресу відповідача в порядку приписів ст. 242 ГПК України та із дотриманням вимог ч. 4 ст. 120 ГПК України.

Крім того, вказану ухвалу суду від 20.01.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пр. Ювілейному, 66 у м. Харкові, виданого Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24.06.2019 року № 1049/0/45-19, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:06:001:0508 складає 0,3642 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.08.2019 року №177008254, право власності на нежитлову будівлю літ. "А-4" площею 2826,7 кв.м., літ. "Б-1" площею 165,4 кв.м., літ. "В-1" площею 11,4 кв.м. по пр. Ювілейному, 66 у м. Харкові, з 09.02.2016 року зареєстроване за ПАТ "Укртелеком" на підставі наказів Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 27.12.1999 року № 155, від 25.11.2003 року № 227, акту приймання-передачі від 25.11.2003 року.

15.08.2019 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки, з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки по пр.Ювілейному, 66 у м.Харкові, розробленого ТОВ "Геодезично-вишукувальний центр" та Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24.06.2019 року № 1049/0/45-19.

Обстеженням на місцевості встановлено, що на сформованій земельній ділянці площею 0,3642 га (кадастровий номер 6310137500:06:001:0508) по пр.Ювілейному,66 у м. Харкові розташовані три нежитлові будівлі літ. "А-4", літ. "Б-1", літ. "В-1", право власності на які зареєстроване за ПАТ "Укртелеком", про що 15.08.2019 року складено відповідний Акт обстеження.

Згідно інформації Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради від 03.09.2018 року №6724/0/27-18, рішення Харківської міської ради щодо надання земельної ділянки у власність або користування для розміщення, здійснення будівництва, збереження земельної ділянки по пр. Ювілейному, 66 у м.Харкові не приймались.

Згідно з інформацією Відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.09.2018 року №2939/116-18, на земельну ділянку по пр.Ювілейному, 66 у м.Харкові не обліковуються правовстановлюючі документи щодо права власності або користування.

Позивач в обгрунтування позову вказує таке.

ПАТ "Укртелеком", набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформило речового права на земельну ділянку.

Враховуючи відсутність зареєстрованих прав на земельну ділянку по пр. Ювілейному, 66 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137500:06:001:0508, та з урахуванням ст.ст.12, 80, 83 ЗК України, земельна ділянка площею 0,3642 га по пр.Ювілейному,66 у м.Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Розрахунок безпідставно збережених ПАТ "Укртелеком" коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пр.Ювілейному,66 у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:06:001:0508) від 24.06.2019 року № 1049/0/45-19, виданого Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

ПАТ "Укртелеком" у період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року не сплачувало за користування земельною ділянкою по пр.Ювілейному, 66 у м.Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло, за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом про стягнення з відповідача на свою користь, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх.№22665), безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 338585,58 грн.

20.11.2019 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.4 ГПК України, зокрема, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Так, на підставі рішень 35 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 27.04.2005 року №88/05 та 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 року №122/06, ВАТ "Укртелеком" надано в оренду земельну ділянку площею 0,3642 га по пр.50 річчя ВЛКСМ, 66 у м.Харкові для експлуатації та обслуговування АТС-62/63 та допоміжних будівель і споруд, строком до 01.01.2014 року.

Згідно з ч.3 ст.79-1 ЗК України, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 8 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що ним у період з 2016 по 2019 роки понесені витрати на сплату земельного податку за використання земельної ділянки із кадастровим номером 6310137500:06:001:0508.

Матеріали справи містять копії податкових декларацій, згідно з якими відповідачем у період з 2016 по 2019 роки сплачувався земельний податок за використання земельної ділянки із кадастровим номером 6310137500:06:001:0508, що стверджує наявність факту сформованості земельної ділянки у спірний період.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини в наслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною.

Господарський суд першої інстанції вірно зазначив на те, що відповідачем не надано до господарського суду першої інстанції доказів того, що земельний податок сплачений ним за земельну ділянку у м.Харкові по пр.Ювілейний,66 (колишній пр.50річчя ВЛКСМ) із кадастровим номером 6310137500:06:001:0508 площею 0,3642 га внаслідок помилки, тощо.

А тому, не приймаються аргументи апелянта про те, що Законом України "Про Державний земельний кадастр" в якості документу, що підтверджує факт державної реєстрації земельної ділянки, встановлено витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та, що до позовної заяви не додано відповідного витягу, який підтверджує формування земельної ділянки станом на початок періоду, за який стягуються безпідставно збережені кошти, тобто, на серпень 2016 року та, що тому позивачем, на думку апелянта, не доведені обставини, які є предметом доказування у справі.

За таких обставин, є безпідставними і посилання апелянта на неврахування господарським судом першої інстанції до спірних правовідносин правових висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 29.01.2019 року у справі №922/536/18 та те, що податкова декларація відповідно до закону не є документом, що підтверджує факт державної реєстрації земельної ділянки.

У постанові від 29.01.2019 року у справі №922/536/18, Верховний Суд вказує на необхідність надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, а не витягів з державного земельного кадастру.

За матеріалами справи, на підставі рішень 35 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 27.04.2005 року №88/05 та 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 року №122/06, ВАТ "Укртелеком" надано в оренду земельну ділянку площею 0,3642 га по пр.50 річчя ВЛКСМ,66 у м.Харкові для експлуатації та обслуговування АТС-62/63 та допоміжних будівель і споруд строком до 01.01.2014 року.

Згідно з Актом обстеження земельної ділянки №264/19 від 22.02.2019 року, площа земельної ділянки становить 0,1859 га відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.11.2016 року №НВ-6303384502016. Акт дійсний протягом 3-х місяців.

Господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Акт від 22.02.2019 року, який надано відповідачем до господарського суду першої інстанції 16.09.2019 року, тобто після спливу 3-х місячного строку не є належним та допустимим доказом в розумінні статтей 76-79 ГПК України, оскільки на час його подання суду він є недійсним.

Також, за Актом обстеження земельної ділянки за адресою: м.Харків, пр.Ювілейний,66 (колишній пр.50 річчя ВЛКСМ), кадастровий номер 6310137500:06:001:0508 від 15.08.2019 року, ПАТ "Укртелеком" з 09.02.2016 року по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,3642 га (кадастровий номер 6310137500:06:001:0508) по пр.Ювілейний,66 у м . Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125,126 ЗК України.

Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 0,3642 га (кадастровий номер 6310137500:06:001:0508) по пр.Ювілейному,66 у м.Харкові розташовані 3 нежитлові будівлі літ. "А-4", "Б-1", "В-1", право власності на які зареєстроване за ПАТ "Укртелеком".

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка площею 0,3642 га по пр.Ювілейний, 66 у м.Харкові має кадастровий номер, вона сформована та має межі та розмір.

Місцевий господарський суд вірно вказав та вище зазначено, що саме за земельну ділянку площею 0,3642га (кадастровий номер 6310137500:06:001:0508) по пр.Ювілейному,66 у м.Харкові відповідач сплачував земельний податок, а за користування земельною ділянкою площею 0,1859 га відповідач податків не сплачував.

Аргументи апелянта щодо того, що заявлена позивачем до стягнення сума безпідставно збережених коштів обґрунтована здійсненими позивачем розрахунками, які, в свою чергу, не ґрунтуються на даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлених як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, відомості щодо яких є обов`язковими при визначенні орендної плати, відсутні, що, на його думку, свідчить про те, що здійсненні розрахунки не підтверджені належними та допустимими доказами, не приймаються з огляду на таке.

Інформація щодо грошової оцінки земельної ділянки у м.Харкові є відкритою, публічною та розміщена на офіційному сайті land.gov.ua.

Відповідно до ч.3 ст.75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Дані щодо нормативної грошової оцінки землі за спірний період підтверджуються наявними в матеріалах справи податковими деклараціями з плати за землю за 2016-2019 роки, наданами відповідачем в додатках до відзиву на позовну заяву (а.с.44-55).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 ЗК України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином перехід права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлі або споруди, унормовують положення статті 377 ЦК України.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права користування на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном. Цього обов`язку відповідач не виконав, а отже, без законних підстав зберігає у себе майно - кошти за оренду землі за спірний період. Вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок у себе за рахунок іншої особи (потерпілого власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Згідно з п. "а" ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У відповідності до ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Господарський суд першої інстанції вірно встановив, що матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права користування або оренди відповідачем спірної земельної ділянки за спірний період, відповідач використовує її для розміщення власних об`єктів нерухомого майна без оформлених у встановленому порядку правовстановлюючих документів та дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини не мають договірного характеру.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору про набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що на сформованій земельній ділянці площею 0,3642 га (кадастровий номер 6310137500:06:001:0508) по пр.Ювілейному,66 у м.Харкові розташовані три нежитлові будівлі літ. "А-4", літ. "Б-1", літ. "В-1", право власності на які зареєстроване за ПАТ "Укртелеком".

Втім, доказів належного оформлення права користування вказаною земельною у спірний період за відповідачем, матеріали справи не містять.

А отже, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України та визнав позовні вимоги обґрунтованими.

Разом з тим, відповідач на підставі ч.3 ст.267 ЦК України звернувся до господарського суду першої інстанції з заявою про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Місцевий господарський суд, розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, виходив з того, що предметом позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача 338585,58 грн. безпідставно збережених коштів, за період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року та застосовуючи положення ст. ст. 257, 260, 509, 1212, 1213 ЦК України, ст. 206 ЗК України,вірно вказав на те, що строку виконання зобов`язання у спірних правовідносинах не визначено, оскільки між сторонами у справі не укладено відповідного договору оренди, а тому позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність правових підстав для стягнення 338585,58 грн. коштів, безпідставно збережених відповідачем у період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року.

Так, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, не приймаються аргументи апелянта на те, що господарським судом першої інстанції не досліджувались питання щодо строків виконання грошового зобов`язання та застосування строків позовної давності.

А отже, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про застосування позовної давності щодо частини позовних вимог, за період з 01.08.2016 року по 21.08.2016 року в сумі 8283,56 грн., оскільки позивач міг довідатись про порушення свого права з моменту закінчення дії договору оренди землі з відповідачем та правомірно відмовив в стягненні зазначеної суми.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову в позові частково відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі №922/2734/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.02.2020 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін