Постанова

від 19.02.2020 по справі 922/3533/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2020 р. Справа № 922/3533/19

Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» , м. Харків (вх. № 18 Х/1-18)

на ухвалу господарського суду Харківської області від 03.12.2019 року у справі №922/3533/19, постановлену в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Н.В. Калініченко), повний текст якої складено 03.12.2019 року.

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» , м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВК» в особі ліквідаційної комісії/ліквідатор Ільїн В.С., м. Харків

про зобов`язання включити кредиторську вимогу,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.12.2019 року у справі №922/3533/19 відмовлено Публічному акціонерному товариству Акціонерний Банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» у задоволенні заяви (вх. № 29255 від 02.12.2019 року) про забезпечення позову.

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 03.12.2019 року у справі №922/3533/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву АБ «Укргазбанк» про забезпечення позову.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує таке.

Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову вказав на те, що заява позивача про забезпечення позову грунтується виключно на припущеннях щодо цілеспрямованого ухилення ТОВ «АВК» в особі ліквідаційної комісії / ліквідатора Ільїна В.С. від виконання взятих на себе зобов`язань як ліквідатора, що не відповідає дійсності.

Господарським судом першої інстанції не взято до уваги те, що ТОВ «АВК» перебуває в процесі припинення з 30.07.2019 року, а тому існує реальна можливість затвердження та прийняття проміжного ліквідаційного балансу та в подальшому безперешкодна реєстрація припинення юридичної особи ТОВ «АВК» , що може унеможливити розгляд справи за позовом АБ «Укргазбанк» , виходячи з приписів ч.6 ст. 175, ч.6 ст. 231 ГПК України.

Заявник пропонував не застосовувати зустрічного забезпечення, оскільки визначення його виду і обсягу на час звернення до суду є неможливим, а застосування зустрічного забезпечення є правом, а не обов`язком суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» на ухвалу господарського суду Харківської області від 03.12.2019 року у справі залишено без руху; Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» , зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; роз`яснено Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» , що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

22.01.2020 року на адресу суду від представника апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№593), а саме докази сплати судового збору, яку долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» на ухвалу господарського суду Харківської області від 03.12.2019 року у справі; учасникам справи встановлено строк до 12.02.2020 року на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 19.02.2020 року.

У судове засідання 19.02.2020 року представники позивача та відповідача не з`явились, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 23.01.2020 року позивачу у справі додано рекомендоване повідмолення про вручення поштового відправлення УДППЗ "Укрпошта": №6102230968631, згідно якого позивач отримав копію ухвали суду від 23.01.2020 року - 30.01.2020 року.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Приписами частини 1 статті 4 вищевказаного Закону встановлено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції, Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" ).

Ухвалу суду від 23.01.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039 .

З інформації, розміщеної на офіційному сайті УДППЗ "Укрпошта", долученої до матеріалів справи, слідує, що копія ухвали суду від 23.01.2020 року, яка надіслана відповідачу за належною адресою, повернута за зворотньою адресою.

Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України , виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України , учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270 , у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 910/15442/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» звернувся з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВК» в особі ліквідаційної комісії/ліквідатора Ільїна В.С. про зобов`язання відповідача включити в проміжний баланс кредиторську вимогу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в загальному розмірі 71020,99 грн., з яких: 50 000 грн. прострочена заборгованість по кредиту, 12 477,88 грн. прострочена заборгованість по процентах, 7 350,69 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності, 1 192,42 грн. заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів за зобов`язання по договору № 272/2018/WO-1 від 21.11.2018 року.

02.12.2019 року до господарського суду Харківської області позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх. № 29255), згідно якої останній просив суд прийняти до розгляду заяву про забезпечення позову; забезпечити позов АБ "Укргазбанк" до ТОВ «АВК» в особі ліквідаційної комісії/ліквідатора Ільїна В.С. про зобов`язання ліквідаційну комісію включити в проміжний ліквідаційний баланс кредиторську вимогу АБ "Укргазбанк" шляхом: заборонити комісії з припинення вчиняти дії щодо затвердження проміжного ліквідаційного балансу до завершення розгляду позову банку про визнання майнових вимог до боржника; заборонити державному реєстратору за місцем знаходженням суб`єкта господарювання проводити будь-які реєстраційні дії на підставі рішень засновників або ліквідаційної комісії боржника до завершення розгляду позову банку про визнання кредиторських вимог до боржника.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову, позивач вказує на те, що відповідач перебуває в стані припинення з 30.07.2019 року; існує реальна можливість затвердження та прийняття проміжного ліквідаційного балансу ТОВ «АВК» та в подальшому безперешкодна реєстрація припинення юридичної особи, що може унеможливити розгляд справи.

03.12.2019 року господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 136 ГПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

З аналізу положень ч. 1 ст. 136 та ст. 137 ГПК України слідує, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах 2, 5, 6, 7 ст. 137 ГПК України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 916/2786/17.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Так, предметом позову у справі є вимога позивача про зобов`язання останнього включити в проміжний баланс кредиторську вимогу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в загальному розмірі 71020,99 грн., з яких: 50 000 грн. прострочена заборгованість по кредиту, 12 477,88 грн. прострочена заборгованість по процентах, 7 350,69 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності, 1 192,42 грн. заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів за зобов`язання по договору № 272/2018/WO-1 від 21.11.2018 року.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення, у разі їх задоволення, не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Разом з тим, в немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Також, обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі № 912/1616/18, від 26.09.2019 року у справі №917/751/19.

У рішенні Європейського суду з прав людини, у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що всупереч приписам ст. 139 ГПК України, заявником лише перелічені нормативні приписи, що регулюють правовий механізм вжиття заходів забезпечення позову, без обґрунтування необхідності забезпечення позову в контексті того, як невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника щодо цілеспрямованого ухилення ТОВ «АВК» в особі ліквідаційної комісії/ліквідатора Ільїна В.С. від виконання взятих на себе зобов`язань як ліквідатора, а відтак щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання рішення.

Втім, доказів в обґрунтування заяви про забезпечення позову матеріали справи не містять.

А тому, аргументи апелянта в цій частині є необгрунтованими та не приймаються.

Господарський суд першої інстнації дійшов обгрунтованого висновку про те, що зміст заяви про забезпечення позову є тотожним змісту позовної заяви, а отже, позивачем не подано обґрунтованої заяви про забезпечення позову, оскільки підстави заяви про забезпечення позову є тотожними підставам позову.

Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Разом з тим, господарський суд першої інстанції вірно зазначив на те, що подана заява про забезпечення позову не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Аргументи апелянта щодо не застосування зустрічного забезпечення, оскільки визначення його виду і обсягу є неможливим та застосування зустрічного забезпечення є правом, а не обов`язком суду, не приймаються, оскільки згідно з ч.4 ст. 141 ГПК України, лише суд вирішує питання застосування зустрічного забезпечення у відповідній письмовій ухвалі.

Також, зі змісту заяви про забезпечення позову слідує, що позивач просить суд, зокрема, заборонити комісії з припинення вчиняти дії щодо затвердження проміжного ліквідаційного балансу до завершення розгляду позову банку про визнання майнових вимог до боржника, в той час як в позові позивач просить суд зобов`язати відповідача включити в проміжний баланс кредиторську вимогу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в загальному розмірі 71020,99 грн., що є загальновиключним один до одного.

А тому, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги, викладені в заяві про забезпечення позову, суперечать позовним вимогам та не спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, у разі його задоволення, а позивачем не обґрунтовано належними та допустимим доказами в розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України, яким чином застосування визначених ним заходів забезпечення позову забезпечить захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, 271, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 03.12.2019р. у справі №922/3533/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.02.2020 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін