Рішення

від 18.02.2020 по справі 14/5007/1366-б/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2020 р. м. Житомир Справа № 14/5007/1366-Б/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Костриці О.О.

секретар судового засідання: Шахова Я.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Ігнатів О.Л. - ліквідатор;

від відповідача: Хрус В.М. - селищний голова, Невмержицька Т.О. - представник Першотравневої селищної ради (довіреність від 17.02.2020);

від кредиторів: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ліквідатора Обслуговуючого підприємства "Комунальник" Ігнатіва О.Л. до Першотравневої селищної ради про стягнення 530005,32 грн у межах справи №14/5007/1366-Б/12 за заявою Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області (м.Овруч, Житомирська область) та Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби (м. Овруч, Житомирська область) до боржника Обслуговуючого підприємства "Комунальник" (смт.Першотравневе, Овруцький район, Житомирська область) про банкрутство

У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа про банкрутство Обслуговуючого підприємства "Комунальник" (смт.Першотравневе, Овруцький район, Житомирська область).

Провадження у справі про банкрутство Обслуговуючого підприємства "Комунальник" здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.

У межах вказаної справи ліквідатор Обслуговуючого підприємства "Комунальник" Ігнатів О.Л. звернувся із заявою до Першотравневої селищної ради про стягнення 530005,32 грн (а.с.4-13 том 1).

Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.10.2019 заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження щодо її розгляду у межах справи №14/5007/1366-Б/12 про банкрутство Обслуговуючого підприємства "Комунальник". Розгляд заяви вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.01.2020 було закрито підготовче провадження та призначено заяву ліквідатора Обслуговуючого підприємства "Комунальник" Ігнатіва О.Л. до Першотравневої селищної ради про стягнення 530005,32 грн до судового розгляду по суті у межах справи №14/5007/1366-Б/12.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ліквідатор Ігнатів О.Л., зокрема, зазначає, що в ході виконання повноважень ліквідатора позивача, ним було з`ясовано, що Першотравнева селищна рада своїми діями та бездіяльністю створила умови, які призвели до неплатоспроможності боржника та його банкрутства.

За твердженням позивача, дії відповідача як власника (засновника) боржника були направлені, на завдання шкоди кредиторам, позбавивши кредиторів законного права на отримання належних їм коштів з майна боржника, на які вони мали правомірні очікування. Волевиявлення власника (засновника) юридичної особи боржника, характеризується прямим умислом, як щодо вилучення майна від боржника та припинення його діяльності так і щодо наслідків таких дій та рішень - настання стану неплатоспроможності боржника та його банкрутства, а саме невиконання зобов`язань перед кредиторами.

У якості нормативної підстави заявлених вимог ліквідатор посилається на приписи ст.ст. 104, 111, 327, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.23, 24, 78, 215 Господарського кодексу України, ст.ст.130,131 Кодексу законів про працю України, ст.ст.5, 39, 41, 42, 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду), ст.ст.1,2, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст.1, 22 Бюджетного кодексу України, постанову Пленуму ВСУ від 29.12.1992 року №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками".

Відповідач у відзиві на заяву ліквідатора Обслуговуючого підприємства "Комунальник" Ігнатіва О.Л. (а.с.141-143 том 1), заявлені вимоги не визнає та просить у їх задоволенні відмовити, оскільки вважає, що відповідач ніякого відношення не має до боргів Обслуговуючого підприємства "Комунальник", які виникли внаслідок надмірного податкового навантаження, сплати пенсійних вимог, штрафних санкцій, пені, тощо.

Ліквідатором Обслуговуючого підприємства "Комунальник" Ігнатівим О.Л. у судовому засіданні підтримано вимоги до відповідача, з підстав викладених у заяві (а.с.4-13 том 1), при цьому, зазначено, про покладення на відповідача саме субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та стягнення з нього 530005,32 грн.

Представниками відповідача у судовому засіданні заперечено щодо задоволення заяви позивача про стягнення 530005,32 грн, з підстав викладених у відзиві на заяву (а.с.141-143 том 1).

Інші учасники судового процесу в засідання суду не з`явилися.

Оцінивши в сукупності матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 211 Господарського кодексу України (далі - ГК України), засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов`язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.

Згідно із ст. 215 ГК України, у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Відповідно до статті 619 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Таким законом, який передбачає поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду) (далі - Закон про банкрутство) та Кодекс України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Такі ж правові норми щодо субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство були передбачені і у ст. 41 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду).

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Про те, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно - правовий вид відповідальності свідчить і те, що законодавство не пов`язує можливість покладення субсидіарної відповідальності в порядку ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку особи в силу спеціального припису Кодексу України з процедур банкрутства притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 по справі № 910/21232/16).

Умовою застосування такої відповідальності є доведення існування таких обставин: наявність у відповідного суб`єкта права давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії; здійснення дій, які свідчать про використання такого права чи можливості; причинно-наслідковий зв`язок між такими діями та наявністю стану стійкої неспроможності; недостатність майна банкрута для розрахунків із кредиторами, а також наявність вини.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового стану банкрута.

Необхідно зазначити, що з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації розроблено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (зі змінами) (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до Методичних рекомендацій, об`єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти їх діяльності. Активами підприємства-боржника є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Доведення до банкрутства визначено в зазначених Методичних рекомендаціях як умисне, з корисних мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення уповноваженою особою дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої шкоди державі чи кредитору.

Одним із суб`єктів аналізу на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з доведення його до банкрутства, визначено зокрема, арбітражного керуючого.

Суд зазначає, що суб`єктний склад осіб, наділених правом заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, чітко встановлений Кодексом України з процедур банкрутства. Правом ініціювати питання про притягнення до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства закон наділяє лише ліквідатора боржника.

Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб щодо доведення до банкрутства юридичної особи.

Враховуючи викладене вище суд зазначає, що встановлення обставин щодо наявності/відсутності ознак доведення підприємства до банкрутства, а також обов`язок доведення вини та наявність протиправної поведінки осіб, які можуть нести субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, покладений на ліквідатора.

Водночас, слід зазначити, що доказами наявності обставин доведення юридичної особи до банкрутства його засновниками, є, зокрема, висновок ліквідатора банкрута за результатами аналізу фінансово-господарського стану підприємства-боржника, який свідчить про наявність підстав доведення юридичної особи до банкрутства.

Тобто докази встановлення обставин, зазначених в заяві, наявність вини засновників та причинно - наслідковий зв`язок з встановленими обставинами.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, як свідчать матеріали справи, ліквідатором банкрута Ігнатівим О.Л не проводився аналіз фінансово-господарського стану банкрута щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства згідно з Методичними рекомендаціями.

Слід зазначити, що без аналізу та з`ясування усіх необхідних матеріалів фінансового аналізу та документів бухгалтерської звітності висновки щодо наявності ознак дій з доведення до банкрутства мають лише характер припущень, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Отже, за відсутності доказів здійснення ліквідатором такого аналізу, суд вважає непідтвердженим факт наявності вини Першотравневої селищної ради, як засновника Обслуговуючого підприємства "Комунальник", у доведенні останнього до банкрутства. Зазначена обставина виключає можливість покладення субсидіарної відповідальності на засновника за зобов`язаннями підприємства-банкрута.

Крім того, слід зазначити, що положення ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства дають підстави стверджувати, що заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

З наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.

Підтвердженням вищезазначеного є те, що розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Матеріали справи свідчать, що ліквідатором у справі про банкрутство №14/5007/1366-Б/12 Обслуговуючого підприємства "Комунальник" не реалізовано всі об`єкти боржника включені до ліквідаційної маси.

До того ж, ліквідатором Обслуговуючого підприємства "Комунальник" Ігнатівим О.Л. у ході підготовчого засідання було, зокрема, повідомлено, що об`єкт нерухомості боржника - нежиле приміщення для газобалонних установок, яке включено до ліквідаційної маси боржника не реалізоване (ухвала суду від 12.12.2019 року).

Відтак, не завершення реалізації об`єктів включених до ліквідаційної маси Обслуговуючого підприємства "Комунальник" є ще однією підставою, яка унеможливлює задоволення заяви позивача про покладення субсидіарної відповідальності на відповідача.

Відносно посилання позивача на положення ст. 78 ГК України, які регулюють діяльність комунальних унітарних підприємств, як на підставу для задоволення заявлених вимог слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 "Загальні положення" статуту Обслуговуючого підприємства "Комунальник" затвердженого на XV сесії двадцять третього скликання Першотравневої селищної ради від 29.12.2000 року та зареєстрованого державним реєстратором (а.с.14-21 том 1) Обслуговуюче підприємство "Комунальник" є підприємством комунальної власності територіальної громади Першотравневої селищної ради Овруцького району Житомирської області (далі- засновник).

Відповідно до п.1.2. Розділу 1 "Загальні положення" статуту Обслуговуючого підприємства "Комунальник" підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом, яке має право юридичної особи, користується правами і виконує обов`язки, пов`язані з його діяльністю, на принципах господарського розрахунку.

Згідно пункту 1.7 Розділу 1 "Загальні положення" статуту Обслуговуючого підприємства "Комунальник" в своїй діяльності підзвітна органу який її утворив .

За змістом пункту 4.2. розділу 4 "Майно підприємства" статуту Обслуговуючого підприємства "Комунальник" майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади Першотравневої селищної ради Овруцького району Житомирської області і належить йому на правах повного господарського відання.

Статутний фонд підприємства формують основні засоби, інвентар, які передаються на баланс згідно з рішенням Першотравневої селищної ради і становить 1705948 грн (пункт 4.5. розділу 4 "Майно підприємства" статуту).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.09.2015 у справі №906/778/15 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 у справі №906/778/15 було встановлено, що майно за Обслуговуючим підприємством "Комунальник" закріплюється власником - Першотравневою селищною радою на праві господарського відання.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За визначеннями ч.ч. 1, 3, 10 ст.78 ГК України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Враховуючи вищенаведене та положення статуту Обслуговуючого підприємства "Комунальник", останнє відноситься до к о м у н а л ь н и х к о м е р ц і й н и х п і д п р и є м с т в, особливості господарської діяльності якого визначаються відповідно до вимог, встановлених для діяльності державних комерційних підприємств (ст.ст. 74-75 ГК України).

За нормами нормами ч. 5 ст. 74 ГК України держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов`язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 136 ГК України, яка визначає право господарського відання, окрім іншого, встановлює право власника майна здійснювати контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

З огляду на наведене суд відзначає, що Обслуговуюче підприємство "Комунальник", як комунальне комерційне підприємство, здійснює свою господарську діяльність та розпоряджається переданим на праві господарського відання майном на власний розсуд з метою отримання прибутку, а орган місцевого самоврядування як власник такого підприємства обмежений в праві втручання в оперативно-господарську діяльність, в тому числі і стосовно розпорядження переданим майном, та не відповідає за зобов`язаннями підприємства.

Тобто, Першотравнева селищна рада, як засновник банкрута, в даному випадку не несе встановленої законом субсидіарної відповідальності на відміну від засновника к о м у н а л ь н о г о н е к о м е р ц і й н о г о п і д п р и є м с т в а, діяльність якого кореспондується з положеннями ст.ст. 76, 77 ГК України. Покладення субсидіарної відповідальності в цьому випадку має бути доведено відповідно до інших норм законодавства.

Підставою для покладення субсидіарної відповідальності на відповідача позивач також визначив передачу активів боржника іншим особам за рішенням засновника, внаслідок чого боржник був визнаний банкрутом.

Разом з тим, судом встановлено, що 09 серпня 2011 року, тобто задовго до порушення провадження у справі про визнання Обслуговуючого підприємства "Комунальник" банкрутом, рішенням №98 Першотравневої селищної ради Овруцького району Житомирської області було вирішено прийняти з балансу ОП "Комунальник" на баланс Першотравневої селищної ради основні засоби та матеріальні цінності і земельні ділянки, які належать територіальній громаді Першотравневої селищної ради (а.с.22 том 1).

На виконання вищезазначеного рішення, Обслуговуючим підприємством "Комунальник" на баланс Першотравневої селищної ради було передано основні засоби, обладнання та інвентар, про що були складені акти (а.с.23-31 том 1).

09 серпня 2011 року, рішенням №99 Першотравневої селищної ради Овруцького району Житомирської області було створено КП "Водоканал" - комунальне підприємство по наданню житлово-комунальних послуг для населення, установ та організацій незалежно від форм власності за адресою: вул. Калініна, 1 смт. Першотравневе, Овруцького району Житомирської області.

Цього ж числа, рішенням №102 Першотравневої селищної ради Овруцького району Житомирської області було вирішено передати з балансу Першотравневої селищної ради основні засоби, матеріальні цінності та земельні ділянки, які належать територіальній громаді Першотравневої селищної ради на баланс КП "Водоканал" у оперативне користування для здійснення господарської діяльності згідно договору (а.с.32-33 том 1).

Як убачається з матеріалів справи, вищезазначені рішення Першотравневої селищної ради Овруцького району Житомирської області про неправомірність яких стверджує позивач, не було оскаржено та скасовано в установленому законом порядку, а отже, є чинними.

Таким чином, відповідач скористався своїми правами власника майна, прийняв стосовно нього рішення про його вилучення від боржника та передачу іншій юридичній особі.

З урахуванням вищевикладеного, судом не приймаються до уваги доводи ліквідатора, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б вину Першотравневої селищної ради у доведенні до банкрутства Обслуговуючого підприємства "Комунальник" та причинно-наслідковий зв`язок між діями Першотравневої селищної ради та банкрутством боржника.

Доводи позивача щодо незаконних дій засновника Обслуговуючого підприємства "Комунальник" у зв`язку з прийняттям рішень про надання дозволу на порушення справи про банкрутство Обслуговуючого підприємства "Комунальник", жодним чином не свідчать про вчинення умисних дій, спрямованих на доведення відповідача до банкрутства в розумінні Господарського кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства.

Твердження ліквідатора про те, що засновником не вжито заходів до недопущення банкрутства боржника є загальними посиланнями на норми законодавства та не обґрунтовуються наявними фактичними або юридичними обставинами та можливостями.

Так, статтею 5 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду) на яку посилається позивач, передбачено, що у разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов`язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

Засновниками (учасниками) боржника в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов`язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування і відновлення платоспроможності боржника (санація боржника до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство).

Однак, ліквідатором не встановлено чи були фінансові можливості (спроможність) у засновника щодо надання допомоги боржнику для погашення грошових зобов`язань боржника перед кредиторами, та чи була у боржника матеріально-технічна основа для продовження господарської діяльності з метою отримання прибутку і повернення у майбутньому такої допомоги особі, що її надала у даному випадку засновнику.

Окрім того, ненадання фінансової допомоги само по собі не свідчить про умисел засновника (власника) довести боржника до банкрутства та не може ставитися в вину засновнику як підстава для покладання на нього субсидіарної відповідальності.

Розглянувши посилання позивача на положення ст. 95 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду), як одну із підстав для задоволення заявлених вимог, суд зазначає.

Згідно з ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду) якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Обов`язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду), власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що законодавцем передбачено застосування ч. 6 ст. 95 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду) лише у разі недотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України до моменту звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що провадження у справі про банкрутство Обслуговуючого підприємства "Комунальник" (смт.Першотравневе, Овруцький район, Житомирська область) здійснюється за загальною процедурою передбаченою ст.11-12 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду), а не у спрощеному порядку передбаченому положеннями ст. 95 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду).

Ураховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для застосування ч. 6 ст. 95 Закону про банкрутство (у редакції чинній на день звернення із заявою до суду) до заявлених позивачем вимог.

Статтею 1166 ЦК України, на яку посилається позивач, встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У контексті зазначеної статті, для стягнення шкоди необхідна наявність протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а також вини особи, яка заподіяла шкоду.

Проте, з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено факту заподіяння відповідачем шкоди Обслуговуючому підприємству "Комунальник", також, судом не встановлено протиправності дій відповідача. Доводи позивача суд вважає непереконливими, оскільки наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі обставини справи не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення відповідача до цивільної відповідальності.

Стосовно посилання позивача на положення статей 130, 131 Кодексу законів про працю України та постанову Пленуму ВСУ від 29.12.1992 року №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", як на підставу покладення на відповідача субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, слід зазначити наступне.

Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено Кодексом законів про працю України. Субсидіарна відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування субсидіарної відповідальності засновника за зобов`язаннями боржника здійснює Кодекс України з процедур банкрутства та Цивільний кодекс України, відтак субсидіарна відповідальність не поширюється на трудові правовідносини.

Інші доводи позивача щодо доведення підприємства до банкрутства, а саме відчуження майна, на яке було накладено арешт, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, та не свідчать про доведення Обслуговуючого підприємства "Комунальник" до банкрутства внаслідок таких дій.

Європейський суд з прав людини сформулював у своїй практиці низку розуміння принципів справедливості судового процесу. Сторони процесу повинні мати можливість обґрунтувати свою справу з необхідною ефективністю ("Н.v. Belgium" від 30.11.1987). Зазначене створює право сторони на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у cправі "Серявін та інші проти України", яке відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави або мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення засновником банкрута дій, що призвели до доведення Обслуговуючого підприємства "Комунальник" до банкрутства.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заяви (позову) про стягнення 530005,32 грн.

Керуючись статтями 13,74-77, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ліквідатора Обслуговуючого підприємства "Комунальник" Ігнатіва О.Л. до Першотравневої селищної ради про стягнення 530005,32 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 21.02.20

Суддя Костриця О.О.