Ухвала

від 21.02.2020 по справі 300/399/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

"21" лютого 2020 р. справа № 300/399/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 19.02.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі по тексту також - Закон), 10.02.2020 сформував і скерував позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 на суму 8 262,54 гривень. Позивач вказує на відсутність будь-яких відомостей чи доказів виникнення недоїмки, її збільшення, періоду нарахування, на підставі яких нараховано спірний розмір єдиного внеску. За доводами ОСОБА_1 в період з 01.01.2019 по 31.01.2020 він працював (і продовжує працювати на даний час) юристом у Приватному акціонерному товаристві "Добробут ІФ" і не є самозайнятою особою. За коментований період і за попередні роки вказаним роботодавцем було сплачено єдиний соціальний внесок у передбаченому Законом розмірі, що підтверджується довідкою №9 від 19.02.2020. А тому, на переконання ОСОБА_1 , жодної заборгованості перед відповідачем по сплаті єдиного внеску немає. За вказаний період позивач не здійснював жодної іншої діяльності, окрім як виконання власних трудових обов`язків перед своїм роботодавцем (ПрАТ "Добробут ІФ"), а також у цей період він не отримував іншого доходу, окрім як заробітної плати у роботодавця Приватного акціонерного товариства "Добробут ІФ". Додатково позивач наголосив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень містить суму боргу в розмірі 5 508,36 гривень, яка визначена контролюючим органом у вимозі про сплату боргу від 11.11.2019 за №Ф-138810-55. Остання, в свою чергу, оскаржується позивачем у судовому порядку. У зв`язку із вказаним ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020.

19.02.2020 позивач подав заяву про забезпечення позову в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що позивач не погоджується із вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020, оскільки, незалежну професійну діяльність як адвокат - самозайнята особа, не проводив і доходів від такої діяльності не отримував. Наявність права на зайняття адвокатською діяльністю не зобов`язує особу займатись незалежною професійною діяльність як адвокат - самозайнята особа, і не забороняє перебувати в трудових відносинах в межах цієї професійної діяльності. Як стверджує позивач, відповідач не очікує на рішення суду, яке мало б надати правову оцінку оскаржуваній вимозі, і передає до органів державної виконавчої служби на виконання вимогу про сплату боргу (недоїмки) для примусового виконання. При цьому, у разі задоволення даного позову, для повернення помилково стягнутої суми недоїмки та виконавчого збору, позивачу доведеться докладати значних зусиль, відпрошуватися з роботи для вчинення відповідних дій, витрачати кошти для поїздки в органи державної виконавчої служби та суд, а також фінансових затрат на відновлення порушених прав як своїх, так і його неповнолітніх дітей. Також звернув увагу на очевидну протиправність оскаржуваної вимоги, оскільки позиція відповідача прямо суперечить підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Як зазначив позивач очевидна протиправність оскаржуваної вимоги полягає також у тому, що відповідач вже виставляв йому вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 за №Ф-138810-55 на суму 5 508,36 гривень, яка закладена в оскаржуваній вимозі №Ф-138810-55 від 10.02.2020. Таким чином відповідач одну і ту ж саму суму (5 508,36 гривень) врахував у двох вимогах, що є не припустимим.

Отож, на думку ОСОБА_1 , відповідач передасть вимогу, яка є виконавчим документом, до органів державної виконавчої служби, що, в свою чергу, зумовлює вжиття органами державної виконавчої служби заходів примусового стягнення та тягне за собою інші наслідки, передбачені Законом України "Про виконавче провадження". Вказане, в свою чергу, може негативно вплинути на майновий стан сім`ї позивача, так як передбачає стягнення не лише суми недоїмки на підставі вимоги, а й витрат виконавчого провадження, тощо. У разі вирішення спору користь позивача, для повернення помилково стягнутої суми недоїмки та виконавчого збору останньому доведеться вживати додаткових заходів.

Наведені обставини є існуванням очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі внаслідок вчинення державним виконавцем виконавчих дій на підставі оскаржуваної вимоги, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Не відкривши провадження у справі, розглянувши подану заяву про забезпечення адміністративного позову, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, дослідивши і оцінивши подані докази, в їх сукупності, суддя дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Згідно із частиною 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведеної норми закону, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності хоча б однієї з підстав: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

В контексті вказано слід також зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дає можливість суду до прийняття рішення у справі вжити заходів щодо забезпечення позовних вимог, якщо існує небезпека не співрозмірного заподіяння шкоди інтересам позивача, або якщо внаслідок невжиття цих заходів захист прав особи стане утрудненим або неможливим, в тому числі унеможливить у зв`язку з цим виконання рішення суду. Існування такої небезпеки повинно бути реальним і доведене належними доказами. Рішення суду про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях чи змодельованих позивачем ймовірних ситуаціях.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В той же час, позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Твердження позивача про можливість звернення стягнення на майно ґрунтуються тільки на його припущеннях, доказів про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" чи звернення із заявою стягувача про примусове виконання вимоги про сплату боргу, не надано.

На підтвердження власних доводів про включення контролюючим органом до вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень борг в розмірі 5 508,36 гривень, який вже визначений контролюючим органом на підставі іншої вимоги про сплату боргу від 11.11.2019 за №Ф-138810-55, що також оскаржується позивачем у судовому порядку, ОСОБА_1 відповідних доказів не надав, до матеріалів заяви про забезпечення позову і позовної заяви не долучив.

Крім вказаного, суд не може погодитись з доводами позивача про очевидні ознаки протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020, оскільки встановлення такої протиправності є предметом розгляду даної адміністративної справи.

З огляду на вказане відсутні підстави, з якими процесуальний закон пов`язує можливість вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень, до набрання сили судовим рішенням у справі №300/399/20.

За наведених обставин та вказаних правових норм, заявлене клопотання про забезпечення позову у спосіб зупинення дії оскаржуваного рішення станом на 21.02.2020 є безпідставним та необґрунтованим, а тому в забезпечені позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись статтями 150-154, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 19.02.2020 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №300/399/20.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений вище строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали суду).

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Згідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Чуприна О.В.