Постанова

від 01.10.2020 по справі 300/399/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/399/20 пров. № А/857/6437/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Сеника Р.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 300/399/20 (рішення ухвалено в м. Івано-Франківську, головуючий суддя Чуприна О.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

встановив:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд провів аналіз норм законодавства, яке регулює спірні відносини та звернув увагу на те, що платниками єдиного внеску, серед інших, є як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність, так і роботодавці - юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту). Законодавець не конкретизував організаційно-правових форм здійснення адвокатської діяльності - індивідуально чи у формі адвокатського бюро або адвокатського об`єднання (статті 13, 15 Закону №5076-VІ), а, як зазначено вище, застосував поняття "адвокатська діяльність", як таке, що охоплює в собі усі згадані форми незалежної професійної діяльності адвоката.

Суд не взяв до уваги аргументи позивача, наведені у позовній заяві та відповіді на відзив про те, що в період з 01.01.2019 по 31.01.2010 він не здійснював жодної іншої діяльності, окрім як виконання трудових обов`язків перед своїм роботодавцем, та відсутність протягом коментованого періоду жодного іншого доходу, окрім як заробітної плати, виплаченої Приватним акціонерним товариством "Добробут ІФ".

При цьому, позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що беручи участь у судових засіданнях як представник потерпілого, захисник підозрюваного, представник сторони, здійснюючи незалежну професійну адвокатську діяльність (як свідчить зміст таких судових рішень), надавав відповідні послуги на умовах безкоштовної правової допомоги.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особа, що проводить незалежну професійну адвокатську діяльність, незалежно від сплати Приватним акціонерним товариством "Добробут ІФ" з доходу позивача за період з 01.01.2019 по 31.01.2020 єдиного соціального внеску в сумі 12 141,04 гривень.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, згідно яких висловлена думка про те, що адвокат, який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, але перебуває у трудових відносинах має право не сплачувати єдиний соціальний внесок двічі, оскільки у такому випадку платником єдиного внеску є роботодавець. Вказує, що в оскаржуваній вимозі відповідачем не зазначено за який саме період йому нараховано борг.

Додатково наголосив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в сумі 8 262,54 гривень містить суму боргу в розмірі 5 508,36 гривень, яка попередньо визначена контролюючим органом у іншій вимозі про сплату боргу від 11.11.2019 за №Ф-138810-55. Остання, в свою чергу, оскаржується позивачем у судовому порядку.

Вважає, що суд першої інстанції зробив упереджені висновки, які не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення. Звернув увагу на те, що Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за умови одночасного перебування фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, не спричиняють подвійної сплати єдиного внеску, так як в даному випадку є різним об`єкт нарахування єдиного внеску та суб`єкт, що є платником внеску.

Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності на підставі свідоцтва №596 від 02.03.2007, що підтверджується відомостями та інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та взятий на облік Головним управлінням ДПС в області як платник єдиного внеску, свідченням чого є наявні в матеріалах справи копії довідки про взяття на облік платника податків (адвоката) від 03.11.2016 за №1609151400167 та повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 03.11.2016 за №1609158000046 (а.с.40, 41, 42).

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.02.1999, ОСОБА_1 з 04.07.2001 прийнятий на роботу у Відкрите акціонерне товариство "Добробут" на посаду юрисконсульта (а.с.13).

З 10.05.2011 Відкрите акціонерне товариство "Добробут" перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Добробут", а з 08.04.2017 змінило найменування на Приватне акціонерне товариство "Добробут ІФ", де по даний час позивач перебуває на посаді головного юрисконсульта (а.с.14).

Згідно із довідкою Приватного акціонерного товариства "Добробут ІФ" №9 від 19.02.2020 ОСОБА_1 з 04.07.2001 по даний час працює в товаристві за основним місцем роботи на посаді юриста. Посадовий оклад позивача з 01.01.2020 становить 4 723,00 гривень. Затримок по видачі заробітної плати не було. За період з 01.01.2019 по 31.01.2020 включно

Приватне акціонерне товариство "Добробут ІФ" сплатило за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок в загальній сумі 12 141,04 гривень, що становить не менше мінімального законодавчо встановленого розміру (а.с.16).

10.02.2020 Головне управління ДПС в Івано-Франківській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55, згідно якої повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.01.2020 його заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 8 262,54 гривень, яку необхідно сплатити на рахунок Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (а.с.15).

Вказана вимога №Ф-138810-55 від 10.02.2020 направлена рекомендованим листом позивачу за його адресою, та отримана останнім 17.02.2020.

Не погоджуючись із вимогою №Ф-138810-55 від 10.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 8 262,54 гривень, вважаючи її протиправною, позивач оскаржив вимогу в судовому порядку.

Разом з цим, встановлено, що контролюючий орган попередньо сформував та надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 11.11.2019, відповідно до якої Головне управління ДПС України в Івано-Франківській області вимагало сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 5 508,36 гривань. Вказана сума боргу в розмірі 5 508,36 гривень є частиною суми боргу в розмірі 8 262,54 гривень, яка включена до оскаржуваної у даній справі вимоги про сплату боргу №Ф-138810-55 від 10.02.2020.

Вимога про сплату боргу від 11.11.2019 за №Ф-138810-55 на суму 5 508,36 гривень (а.с.43-49), за наслідками оскарження позивачем в судовому порядку скасована рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі №300/2503/19

Станом на момент розгляду даної справи, 27.04.2020, таке рішення суду не набрало законної сили, а тому ухвалою суду в даній справі від 24.04.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-138810-55 від 10.02.2020 в частині визначення суми єдиного соціального внеску в розмірі 5 508,36 гривень за період з 01.01.2019 по 31.10.2019, залишено без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI).

Відповідно до статті 13 Закону №5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VІ).

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно ч. 8 статті 9 Закону № 2464-VІ, платники єдиного внеску, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

З аналізу наведених норм права видно, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі №820/6324/17.

Колегія суддів зауважує, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2019 року здійснював незалежну професійну адвокатську діяльність в якості адвоката.

При цьому, відповідачем у своїх письмових поясненнях №1476/09-19-08-02 від 22.04.2020 названо ряд справ, в яких ОСОБА_1 брав участь саме як адвокат для обвинуваченого, представник для потерпілого, а також у інших випадках, визначених законом.

На підтвердження цього, відповідачем подано відповідний перелік судових рішень, ухвалених судами Івано-Франківської області у справах за участю ОСОБА_1 (а.с.73-75).

При цьому, позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що беручи участь у судовому розгляді перелічених вище справ як представник потерпілого, захисник підозрюваного, представник сторони, здійснюючи незалежну професійну адвокатську діяльність (як свідчить зміст таких судових рішень), надавав відповідні послуги на умовах безкоштовної правової допомоги.

З огляду на вказане, суд першої інстанції вірно вказав, що не відповідають дійсності аргументи позивача, що в період з 01.01.2019 по 31.01.2010 він не здійснював жодної іншої діяльності, окрім як виконання трудових обов`язків перед своїм роботодавцем, та відсутність протягом коментованого періоду жодного іншого доходу, окрім як заробітної плати, виплаченої Приватним акціонерним товариством "Добробут ІФ".

Апеляційний суд бере до уваги те, що зміст вироку Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 11.11.2019 у справі №352/1627/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/85517333) є свідченням того, що потерпілому у справі, єдиним представником якого був ОСОБА_1 , присуджено 6 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, у такому судовому розгляді кримінального провадження №12017090250000481 потерпілим представлено відповідні підтверджуючі документи понесення ним витрат (6 000,00 гривень) на залучення ОСОБА_1 як адвоката.

Суд звертає увагу у даному випадку на обов`язок позивача включити отриману винагороду до власного сукупного доходу при поданні до органів ДПС України відповідної декларації як самозайнятої особи за 2019 рік.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про фактичне здійснення позивачем протягом 2019 року незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання останнім доходу від такої діяльності.

Оскільки, позивачем не спростовано, а підтверджено факти участі у судових засіданнях в якості адвоката, тобто зайняття ним адвокатською діяльністю як самозайнятою особою, то обов`язок сплати єдиного соціального внеску за цю діяльність відповідно до вимог Закону №2464-VІ покладено саме на самозайняту особу.

Апеляційний суд враховує, що спірна вимога №Ф-138810-55 від 10.02.2020 містить суму нарахованого відповідачем єдиного соціального внеску в розмірі 5 508,36 гривень, згідно вимоги про сплату боргу від 11.11.2019 за №Ф-138810-55, правомірність формування якої досліджувалась Івано-Франківським окружним адміністративним судом у справі №300/2503/19.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідач обґрунтував правомірність формування своєї вимоги від 10.02.2020 в частині визначення позивачу єдиного соціального внеску на суму 2 754,18 гривень.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також звертає увагу на те, що Рада адвокатів України відповідно до статей 55, 57 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" прийняла 12.04.2019 Рішення за №37, яким затвердила "Роз`яснення щодо поєднання адвокатської діяльності з трудовою діяльністю та інших пов`язаних питань", за змістом яких:

- "..чинним законодавством України адвокатам не заборонено працювати на умовах трудового найму.";

- "Щодо обов`язку штатного працівника, який має статус адвоката, здійснювати сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - ЄСВ), як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (самозайнята особа) за умови сплати роботодавцем (юридичною особою) ЄСВ, то сплата роботодавцем такого внеску не виключає обов`язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із адвокатською діяльністю, сплачувати ЄСВ у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Отримання такою особою заробітної плати за трудову діяльність на посаді директора, начальника юридичного відділу тощо та сплата роботодавцем відповідних податків, зборів чи інших обов`язкових платежів, не виключає обов`язок особи, яка здійснює адвокатську діяльність сплачувати ЄСВ як самозайнята особа."

(https://unba.org.ua/assets/uploads/legislation/rishennya/2019-04-12-r-shennya-rau 37_5d08f00cee611.pdf).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 300/399/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник