Постанова

від 24.02.2020 по справі 910/5599/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2020 р. Справа№ 910/5599/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко А.І.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 (повний текст складено 03.12.2019)

у справі №910/5599/19 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Ржищівська міська об`єднана територіальна громада;

2) Миронівська районна державна адміністрація

про стягнення 37 194,62 грн.

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі, позивач або Інспекція) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена (далі, відповідач або ТОВ НВЦ Вербена ) про стягнення 37 194,62 грн збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Ржищівську міську об`єднану територіальну громаду (далі, третя особа-1) та Миронівську районну державну адміністрацію (далі, третя особа-2).

Позовні вимоги мотивовані завданням відповідачем шкоди Миронівській районній державній адміністрації внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/5599/19 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Вербена на користь держави Україна в особі Миронівської районної державної адміністрації шкоду внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 37 194 (тридцять сім тисяч сто дев`яносто чотири) грн. 62 коп.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Вербена на користь Державної екологічної інспекції Столичного округу 1 927 (одну тисячу дев`ятсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведений факт завдання державі збитків внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки у заявленому розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, 19.12.2019 (про що свідчить відмітка вхідного штемпелю Господарського суду міста Києва) Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/5599/19 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- 05.05.2006 між Миронівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-технологічний центр Вербена було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 0,8 га, що знаходилась на момент укладення договору на балансі Піївської сільської ради Миронівського району. Умовами Договору передбачено, що він укладений строком на десять років, тобто до 05.05.2016. При цьому, після закінчення строку дії договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 3 Договору). Відповідач після спливу строку дії договору оренди 05.05.2016 не повернув орендоване майно та продовжував користуватись земельною ділянкою, надіславши третій особі-2 повідомлення про намір продовжити строк дії Договору. Отже, відповідач у встановленому законодавством та Договором порядку вчинив дії, які свідчать про його бажання пролонгації Договору оренди, а третя особа-2, орендодавець, вчинив дії, що свідчать про його згоду щодо залишення земельної ділянки у користуванні відповідача, оскільки останній не вимагав повернути орендоване майно на підставі п. 7.1. Договору, та інформував про можливі шляхи вирішення питання пролонгації договору. Орендодавець після закінчення строку дії Договору жодного разу не надсилав на адресу орендаря письмові вимоги щодо звільнення об`єкту оренди та/або повідомлення про відмову в поновленні договору оренди. Такі дії є однією з підстав пролонгації договору оренди на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі та свідчать про законність користування відповідачем спірною земельною ділянкою. Більш того, відповідач після закінчення строку дії Договору продовжував сплачувати орендну плату у розмірі та у строки, передбачені пунктом 4.1. Договору, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення;

- судом першої інстанції не було враховано положення абз. 2 пункту 288.1 статі 288 Податкового кодексу України та не встановлений факт того, що орган місцевого самоврядування - третя особа-2 кожного року подавала контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки перелік орендарів, з якими укладено договори оренди землі, серед яких, і, зокрема, був і відповідач;

- зволікання третіх осіб в укладенні договору із посиланням на норми статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності є безпідставним;

- позивачем не доведений розрахунок розміру шкоди, завданої відповідачем Миронівській районній державній адміністрації у розмірі 37 194,62 грн на підставі Методики №963. Цей розрахунок не був належним чином перевірений судом першої інстанції, проте покладений в основу рішення.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

Позивач та треті особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена у справі №910/5599/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/5599/19; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), враховуючи, що предметом розгляду у справі №910/5599/19 є вимоги про стягнення 37 194,62 грн, а отже вказана справа відноситься до малозначних в розумінні Господарського процесуального кодексу України; встановлено сторонам строк для подання відзиву, заяв, клопотань.

У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до абз. 2 п. а частини 1 статті 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища та Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 22 листопада 2018 року №259, до компетенції позивача належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про використання та охорону земель.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Частиною 1 статті 8 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено, що орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

Згідно з п. ґ , п. й частини 1 статті 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища до компетенції позивача належить: - пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; - вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Столичного округу Новіковою Вірою Юріївною на виконання наказу Державної екологічної інспекції Столичного округу від 13 листопада 2018 року №20 проведено позапланову перевірку щодо додержання відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за наслідком чого складено Акт №50.

За результатами перевірки встановлено факт використання відповідачем несільськогосподарської земельної ділянки без номера, площею 0,8 га, державної власності, що розміщена за межами населених пунктів на території Піївської сільської ради Миронівського району Київської області. Дану земельну ділянку відповідач використовує для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, пункт розливу реагенту для очистки питної води, літ. А , площею 169,9 кв.м., яка перебуває у відповідача на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 грудня 2009 року серія САВ № 012389.

Позивач зазначає, що документи, що свідчили б про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку або права постійного користування або права оренди земельної ділянки відповідачем під час здійснення контрольного заходу на вимогу позивача надані не були у зв`язку з їх відсутністю. Також було встановлено, що відповідачем 05.05.2006 було укладено договір оренди на вищезазначену земельну ділянку площею 0,8 га з Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, державна реєстрація якого відбулась 15.05.2016. Строк дії договору оренди - 10 років, тобто договір оренди закінчив свою дію 16.05.2016. Договір оренди земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 33 Закону України Про оренди землі сторонами не був поновлений.

Також державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Столичного округу Новіковою Вірою Юріївною складено протокол №000138 про адміністративне правопорушення від 06.12.2018, на підставі якого винесена постанова №000138 про накладення адміністративного стягнення від 06.12.2018, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_1 , як відповідальна посадова особа ТОВ НВЦ Вербена , вчинив правопорушення (самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,8 га - не продовжено договір оренди землі на новий строк), відповідальність за яке передбачена статтею 211 Земельного кодексу України. Постановою №000138 від 06.12.2018 накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач користується земельною ділянкою площею 0,8 га, що розміщена за межами населених пунктів на території Піївської сільської ради Миронівського району Київської області з 16 травня 2016 року без належної правової підстави, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача розмір шкоди, завданої останнім Миронівській районній державній адміністрації у розмірі, визначеному згідно Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтованого покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963, що становить 37 194,62 грн.

Позивачем звертався до відповідача із претензією №09/2018 від 19.12.2018 про відшкодування збитків у розмірі 37 194,62 грн, яка відповідачем задоволена не була.

Відповідач, у свою чергу, проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що ним вчинялись дії для поновлення договору оренди земельної ділянки від 05.05.2006, однак такий договір поновлений не був. Водночас, ТОВ НВЦ Вербена своєчасно сплачувало оренду плату після закінчення терміну дії вказаного договору у 2016 році.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 31 Закону України Про оренду землі передбачає, договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем 05 травня 2006 року було укладено Договір оренди земельної ділянки із Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, предметом якого є земельна ділянка несільськогосподарського призначення (землі промисловості) площею 0,8 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Піївської сільської ради Миронівського району Київської області під будівлями та господарськими дворами для розміщення науково-дослідного виробництва засобів очищення питної води на основі глинистих матеріалів.

Державна реєстрація вказаного Договору оренди відбулася 15 травня 2006 року.

Строк дії Договору оренди - 10 років (пункт 3 Договору).

Тобто, Договір оренди земельної ділянки припинив свою дію з 16 травня 2016 року.

ТОВ НВЦ Вербена було подано заяву до Миронівської районної державної адміністрації про намір продовжити термін дії оренди земельної ділянки площею 0,8 га, кадастровий номер 3222985400:04:02:0001, терміном на 49 років для обслуговування виробничої дільниці.

Як вбачається із листа Миронівської районної державної адміністрації №6/22-2-25 від 20.05.2016, остання повідомила, що термін дії Договору оренди від 05 травня 2006 року, з 05.05.2006 по 05.05.2016. Відповідно до статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Тому, рекомендовано, для вирішення питання розробити детальний план території вказаної земельної ділянки.

Миронівська районна державна адміністрація у своїх письмових поясненнях вказувала, що повторно ТОВ НТЦ Вербена щодо надання дозволу на продовження терміну оренди земельної ділянки не зверталося. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Також відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказував, що до створеної Ржищівської міської об`єднаної територіальної громади, до якої входить с. Пії, Миронівського району, де знаходиться земельна ділянка для обслуговування виробничої дільниці ТОВ НТЦ Вербена , були передані землі державної та комунальної власності для всіх потреб територіальної громади, а тому 14 березня 2019 року відповідач звернувся до Ржищівської міської об`єднаної територіальної громади з проханням продовжити термін дії оренди земельної ділянки площею 0,8 га.

Ржищівська міська рада Київської області у своєму листі відповіді ТОВ НТЦ Вербена , а також у своїх письмових поясненнях по суті спору повідомила, що станом на 27.09.2019 спірна земельна ділянка до Ржищівської міської об`єднаної громади не передавалась, оскільки перебуває за межами населеного пункту та відноситься до земель державної власності Миронівської державної адміністрації.

З огляду на зазначене, відповідач у апеляційній скарзі стверджує, що у встановленому законодавством порядку вчинив дії, які свідчать про його бажання пролонгації Договору оренди, а третя особа-2, орендодавець, вчинив дії, що свідчать про його згоду щодо залишення земельної ділянки у користуванні відповідача, оскільки останній не вимагав повернути орендоване майно на підставі пункту 7.1. Договору та інформував про можливі шляхи вирішення питання пролонгації договору. У такому випадку Договір оренди земельної ділянки, на думку відповідача, був поновлений на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі .

Оцінюючи вказані доводи відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено наступну підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Вказаною нормою встановлено можливість автоматичного поновлення договорів оренди та обов`язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення.

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України Про оренду землі , і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто, договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України Про оренду землі . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17.

Матеріалами справи дійсно підтверджується, що третя особа-2 не зверталась до відповідача із вимогами про повернення орендованої земельної ділянки. Водночас, у матеріалах справи відсутня укладена між сторонами додаткова угода про поновлення дії Договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк, а відтак Договір оренди наразі не можна вважати поновленим на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі . Поруч із цим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази оскарження відповідачем в судовому порядку відмови чи наявного зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі.

Сплата відповідачем орендної плати після закінчення строку дії Договору не є безумовною підставою, яка вказує на поновлення строку дії Договору.

Обставини щодо безпідставності посилання третьої особи-2 у листі №6/22-2-25 від 20.05.2016 на положення статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , на яких наголошує скаржник, не досліджуються судом під час розгляду даної справи з огляду на предмет та підстави заявленого позову про стягнення збитків та могли (можуть) бути досліджені у межах справи про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

Згідно з абзацом 15 частини 1 статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, оскільки без укладення додаткової угоди у відповідності до частини 8 статті 33 Закону України Про оренду землі договір оренди спірної земельної ділянки не можна вважати поновленим, відповідно до абзацу 15 частини 1 статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем вчинено дії із самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,8 га, що розміщена за межами населених пунктів на території Піївської сільської ради Миронівського району Київської області.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не було враховано положення абз. 2 пункту 288.1 статі 288 Податкового кодексу України та не встановлений факт того, що орган місцевого самоврядування - третя особа-2 кожного року подавала контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки перелік орендарів, з якими укладено договори оренди землі, серед яких, зокрема, був і відповідач, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки у матеріалах справи відсутності докази на підтвердження таких обставин. Крім того, зазначене не є підставою вважати поновленим договір оренди земельної ділянки з огляду на положення частини 8 статті 33 Закону України Про оренду землі , про що було зазначено вище.

Відповідно до п. б частини 1 статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну відповідальність.

Відшкодування шкоди за Цивільним кодексом України є одним із видів цивільної відповідальності.

Так, статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі, Методика №963).

Згідно з пунктом 4 Методики №963 розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови), визначається за такою формулою:

Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1),

де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783.

Розрахунок стягуваної суми шкоди у розмірі 37 194,62 грн зроблено державним інспектором Новіковою В.Ю. за формулою, вказаною у пункті 4 Методики №963, за результатами проведеного заходу державного нагляду, оформленого актом №50 (Шс = 0,8 х 16 286 х 1,2 х 2 379).

Колегією суддів перевірений наданий позивачем розрахунок шкоди та встановлено, що останній відповідає положенням Методики №963 та є арифметично вірним.

Відповідачем не надано контррозрахунку заявленої позивачем до стягнення шкоди.

Посилання скаржника на те, що розрахунок шкоди не містить розшифровку значення Кі у розмірі 2,379 не свідчить про неправильність здійсненого розрахунку.

Поруч із цим, колегією суддів встановлено, що вказаний коефіцієнт розрахований із урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, починаючи з 2007 року (у 2006 році, коли був укладений договір оренди, нормативна грошова оцінка земель не індексувалася) по 2018 рік та відповідає коефіцієнтам індексації, визначеним Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Підставою відповідальності за завдану майнову шкоду є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду, для відшкодування якої необхідно довести неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і заподіяною шкодою та вину особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр Вербена фактично користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що свідчить про самовільне зайняття ним вказаної земельної ділянки, а відповідно й про протиправність його поведінки. Саме внаслідок такої протиправної поведінки відповідача державі була завдана шкода у розмірі 37 194,62 грн.

Відповідно до абзацу 2 п.п. а пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності земельна ділянка площею 0,8 га, що розміщена за межами населених пунктів на території Піївської сільської ради Миронівського району Київської області (без номеру) належить до державної власності, розпорядження якими згідно з п. а частини 1 статті 17, частини 3 статті 122 Земельного кодексу України здійснює Миронівська районна державна адміністрація, яка має право на стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) з особи, яка набула власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою державної власності у порядку визначеному чинним законодавством України.

За вказаних обставин колегія суддів, виходячи із меж заявлених позовних вимог, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідачем у апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у скаржника обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму збитків.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин решту аргументів відповідача (скаржника), окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у даній справі підлягає залишенню без змін.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру Вербена на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/5599/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/5599/19 залишити без змін.

Матеріали справи №910/5599/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Тищенко