Рішення

від 17.02.2020 по справі 921/723/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 лютого 2020 року м. ТернопільСправа № 921/723/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Курмило В.М.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Трейдінг", вул. Харківське шосе, будинок 48, м. Київ, 02160

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарсама Сервіс", вул. Б.Хмельницького, будинок 30, м. Скалат, Підволочиський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в розмірі 674 411,25 грн

за участі представників:

позивача - Корольов І.С.

відповідача - Небельський Р.О.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УПК Трейдінг" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарсама Сервіс" про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 29.11.2019 судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на невиконання його контрагентом умов договору поставки №1-10/17 від 12.10.2017 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням інфляційних витрат та штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №б/н (вх. №23315) від 17.12.2019. Заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог про стягнення пені. Вважає, що позивач не врахував того факту, що зобов`язання, які виникли сторонами не були детерміновані, тобто строк їх виконання визначений не був, зокрема, п.6.1. договору передбачає лише спосіб поставки після 100% передоплати а відповідно на випадки, коли передоплата здійснена не була, має поширюватися загальна норма щодо 7-ми денного строку від дня пред`явлення вимоги, яка пред`явлена не була.

Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Ухвалою суду від 29.01.2020 закрито підготовче провадження по даній справі та призначено її до розгляду по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, судом встановлено наступне.

12 жовтня 2017 року між ТОВ "УПК Трейдінг" (далі - Постачальник) та ТОВ "Сарсама Сервіс (далі-Покупець) було укладено договір поставки №1-10/17, згідно п.1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити Продукцію (щебінь із природного каменю, відсів із природного каменю тощо, відповідно до заявок Покупця).

Ціна продукції договірна, узгоджується сторонами в Специфікаціях та/або в рахунку-фактурі на кожну замовлену партію продукції. Загальна сума договору становить вартість всієї продукції, поставленої під час терміну дії договору до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.п. 2.1, 2.4. договору).

У 4-му розділі правочину сторони визначили, що Постачальник здійснює поставку продукції відповідно до заявки Покупця на відвантаження, попередньо погодженої з Постачальником. Поставка продукції здійснюється не пізніше 7-ми календарних днів з дати перерахування Постачальнику суми попередньої оплати за замовлену ним продукцію. З моменту поставки продукції у нього виникає право власності на цю продукцію і до нього переходять всі ризики, пов`язані із цією продукцією.

Кожна партія продукції, що поставляється Постачальником оформлюється наступними документами: рахунок-фактура, Специфікація (або додаткова угода, додаток до договору), видаткова накладна ( п.5.1 договору).

У п.6.1 угоди її учасники домовилися, що відповідно до виставленого Постачальником рахунку-фактури, Покупець оплачує замовлену партію продукції шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок Постачальника суми передоплати в розмірі 100% вартості замовленої партії продукції, якщо щодо окремої партії продукції сторонами не встановлені інші умови оплати, в порядку визначеному цим договором та додатковими домовленостями сторін.

За узгодженням контрагентів можливі інші способи розрахунків, які не суперечать законодавству України (п.6.2 договору).

Пунктом 6.5 договору обумовлено, що в разі необхідності сторони складають акт звірки взаєморозрахунків, який оформляється і підписується сторонами раз на місяць, не пізніше 15 числа місяця наступного за місяцем відвантаження.

За змістом п.9.9 цей договір набуває чинності з дати укладення, підписання уповноваженими представниками учасників і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань, що виникли по цьому договору. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо будь-яка із сторін не заявить письмово про його розірвання протягом 30 календарних днів до закінчення терміну його дії та в разі підписання сторонами відповідної додаткової угоди до договору про продовження строку його дії на наступний календарний рік.

Як слідує із матеріалів справи, не зважаючи на недотримання відповідачем п.п.4.3., 6.1 правочину, ТОВ "УПК Трейдінг" поставило товар Покупцю на загальну суму 2 857 660,84 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №88 від 13.06.2018 на суму 263 605,08 грн;

- №89 від 14.06.2018 на суму 59 367,05 грн;

- №95 від 23.06.2018 на суму 417 877,18 грн;

- №101 від 27.06.2018 на суму 90 371,28;

- №102 від 28.06.2018 на суму 163 503 грн;

- №106 від 11.07.2018 на суму 468 664,20 грн;

- №117 від 25.08.2018 на суму 333 131,53 грн;

- №132 від 04.11.2018 на суму 257 170,68 грн;

- №133 від 04.11.2018 на суму 103 738,20 грн;

- №134 від 05.11.2018 на суму 254 213,86 грн;

- №137 від 05.11.2018 на суму 69 175,67 грн;

- №138 від 06.11.2018 на суму 376 843,11 грн.

Зазначені первинні документи бухгалтерського обігу підписані представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 2 857 660,84 грн.

Натомість, розрахунки за отриманий товар ТОВ "Сарсама Сервіс" проведено лише частково. Зокрема, наявними у справі платіжними дорученнями та виписками із банківських рахунків підтверджується проведення відповідачем часткової оплати за отримані ТМЦ на загальну суму 2 482 660,84 грн.

Відтак, заборгованість по спірній поставці становить 375 000 грн.

Сторонами договірних відносин складено Акт звірки взаємних розрахунків за період 06.11.2018 - 04.10.2019 за договором №1-10/17 від 12.10.2017, згідно якого борг відповідача перед позивачем складає 375 000 грн. Даний Акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками без будь-яких зауважень.

Однак, борг відповідачем залишається неоплаченим, що слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Умовами укладеної угоди її учасники домовилися про здійснення розрахунку за товарно-матеріальні цінності шляхом передоплати. Однак, спірні поставки товару фактично були проведені без отримання Постачальником авансових платежів.

З даного приводу, у частині 1 статті 693 Цивільного кодексу України, законодавець обумовив, що у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Викладені у зазначеній статті правові норми регламентують зустрічне виконання зобов`язання та , зокрема, передбачають, що при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно.

З наведених підстав суд вважає, що у спірних правовідносинах обов`язок покупця щодо оплати виник з моменту прийняття ним матеріальних цінностей , який зафіксований у товаросупровідних документах, а саме видаткових накладних із відмітками ТОВ "Сарсама Сервіс" про отримання товару, копії яких знаходяться у матеріалах справи. Адже у абз.2 п.4.5 договору, його учасники домовилися про те, що підписана (в т.ч. скріплена печаткою) Покупцем видаткова накладна підтверджує фактичне отримання ним кожної окремої партії замовленої продукції.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Суд також враховує, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу свого контрагента направлялась претензія №1/19 від 04.10.2019 з вимогою сплатити заборгованість. Посилання відповідача на те, що зазначена претензія не містить вимоги про сплату боргу, спростовується змістом абзацу 8 цього документу та результатами її розгляду. Адже, у відповідь на претензію 21.10.2019 ТОВ "Сарсама Сервіс" повідомило, що зацікавлене у мирному врегулюванні даного конфлікту та докладе всіх зусиль, щоб в найближчі терміни провести усі розрахунки.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 375 000 грн, яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання умов договору товариству за період з жовтня 2018 по липень 2019 нараховані інфляційні збитки в сумі 58 968,41 грн.

Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків, враховуючи період існування заборгованості, розмір боргу, дати та суми часткової оплати поставки, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими інфляційні збитки у розмірі 58 948,44 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Сторони у договорі поставки №1-10/17 від 12.10.2017 не передбачили такий вид відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання, як нарахування пені.

Натомість ТОВ "УПК Трейдінг", як на підставу для застосування цієї штрафної санкції згідно п.9.8 договору (у випадках, не передбачених договором, сторони керуються чинним законодавством України), посилається на статті 230-232 ГК України.

Так, ч.2 ст. 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, що у спірних правовідносинах місця не має.

Натомість, частиною 4 ст. 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору , а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій.

Між тим, ч.6 ст. 231 ГК України не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Разом з тим за частиною 2 ст. 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, зважаючи на те, що умовами спірного договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, суд не вбачає підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак дійшов висновку про відмову у позові в цій частині.

Варто зазначити що аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Щодо судових витрати на надання правничої допомоги, суд вказує наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представником позивача надало суду лише ордер серії ВО №1000898 від 17.12.2019 на надання правничої (правової) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Сарсама Сервіс", що виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 17.12.2019.

Однак, ні самого договору про надання правничої допомоги від 17.12.2019, ні доказів, які б підтверджували фактичне надання позивачу послуг з правової допомоги та понесення ним витрат з цього приводу, у справі немає. Відтак, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн слід відмовити.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарсама Сервіс" (вул. Б.Хмельницького, будинок 30, м. Скалат, Підволочиський район, Тернопільська область, ідент. код 41433752) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Трейдінг" (вул. Харківське шосе, будинок 48, м. Київ, 02160, 47600, ідент. код 41435079) - 375 000 (триста сімдесят п`ять тисяч) грн основної заборгованості, 58 948 (п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 44 коп. інфляційних втрат та 6 509 (шість тисяч п`ятсот дев`ять) грн 23 коп. в рахунок повернення сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 24.02.2020

Суддя О.В. Руденко