Постанова

від 24.02.2020 по справі 521/16093/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1261/20

Номер справи місцевого суду: 521/16093/18

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Батько про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у вересні місяці 2018 року звернулась до Малиновського райсуду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - ТОВ Батько про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 вмотивована тим, що у мотивувальній частині відсутнє будь-яке обґрунтування відмови в стягненні моральної шкоди, а також порушенні норми матеріального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції 13 лютого 2020 року сторони у справі не з`явилась, про час та місце розгляду справи сповіщались належним чином.

12 лютого 2020 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшло заява про відкладення розгляду справи, якав мотивована тим, що представнику скаржника необхідно ознайомитись з матеріалами цивільної справи і надати пояснення по суті апеляційної скарги з посиланням на докази, які наявні в матеріалах справи.

Розглянувши клопотання ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що у задоволенні вказаної заяви необхідно відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Відповідно до пп. 11 п. 161 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 на підставі довіреності від 18.05.2018р., посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О. (а.с. 25).

Відомостей про те, що ОСОБА_3 діє як адвокат у матеріалах справи не міститься, відомості про набуття нею права на зайняття адвокатською діяльністю в Україні не відображені у Єдиному державному реєстрі адвокатів України.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, оскільки ОСОБА_3 не набула правового статусу адвоката, а тому не має процесуальної правосуб`єктності для участі у вказаній цивільній справі.

В той же час колегія суддів звертає увагу на те, що сама ОСОБА_1 жодної заяви чи клопотання по справі особисто не надавала.

Крім того апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_1 була належним чином завчасно сповіщена про те, що розгляд справи призначений на 13 лютого 2020 року, за цей час у неї була можливість залучити до участі у справі адвоката, який би завчасно зміг ознайомитися із матеріалами справи. Колегія суддів враховує, що скаржник, як ініціатор судового провадження, повинен проявляти процесуальну зацікавленість рухом своєї справи, а також швидким розглядом апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 лютого 2020 року.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 є членом Кредитного союзу Україна , що підтверджується членською книжкою за №2400.

21 січня 2008 року ОСОБА_1 зробила вступний внесок до КС Україна в розмірі 5 грн, обов`язковий внесок в розмірі 10 грн і на підставі свідоцтва про внесення додаткового пайового внеску в кредитний союз Україна 21січня 2008 року ОСОБА_1 внесла додатковий пайовий внесок до КС Україна в розмірі 50 000 грн. КС Україна зобов`язалась прийняти додатковий пайовий внесок, нарахувати і розподілити дохід на Додатковий внесок.

Надалі ОСОБА_1 неодноразово поповнювала додатковий пайовий внесок: 19 лютого 2008 року - на 10 000 грн; 20 березня 2008 року - на 30 000 грн; 22 квітня 2008 року - на 30 000 грн; 22 квітня 2008 року - 40 000 грн; 21 липня 2008 року - на 130 000 грн; 21 жовтня 2008 року - на 130 000 грн.

В членській книжці також містяться записи, що КС Україна нарахував і виплатив ОСОБА_1 дохід 22 квітня 2008 року в сумі 4467,95 грн; 21 липня 2008 року - 8721,37 грн; 21 жовтня 2008 року - 8847,12 грн.

ОСОБА_1 в позовній заяві стверджує, що до Кредитного Союзу Україна вона здійснила внесок в сумі 130 000 грн, що член КС Україна - ОСОБА_2 скориставшись доступом до приватної власності позивача (внесків) заволодів наявними грошовими коштами позивача та розпорядився ними на власний розсуд і у власних інтересах. Придбав за вказані гроші нерухоме і рухоме майно, яке передав на створенні та господарську діяльність юридичної особи - ТОВ Батько .

ОСОБА_1 вказує, що використавши приватну власність позивача, відповідач позбавив права на неї позивача, тобто заволодів, тим самим порушив право власності .

Грошові внески, фактично привласнені відповідачем, позивач визнає як збитки, спричинені їй відповідачем, правовий зміст яких встановлено п. 1, 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України

Посилаючись на положення ст.ст. 328, 386, 1166, 1167 і Постанову Пленуму ВСУ від 27.03.1992р. за №6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ОСОБА_1 вимагає ухвалити судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 130 000 грн на відшкодування майнової шкоди, 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог позивач надала до позову копію членської книжки і копії 8 квитанцій до прибуткового касового ордеру №СВ - 190208019 на загальну суму 84482,95 грн. (а.с.8)

Дослідивши надані стороною докази і наведені доводи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних правових підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд першої інстанції правильно вважав за необхідне зазначити, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу підставу та предмет позову може визначити виключно позивач. Суд не вправі визначити сторін позову також у зв`язку із принципом змагальності цивільного процесу.

Позивач вимагає ухвалити судове рішення про відшкодування майнової і моральної шкоди за рахунок ОСОБА_2 , який заволодів грошовими коштами позивача .

В ст. 11 ЦК України серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків міститься заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі .

Стаття 1166 ЦК, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, визначає майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала .

Стаття 1166 ЦК України розповсюджується на випадки відшкодування недоговірної шкоди.

Як постає зі ст. 1166 ЦК України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоду особистим немайновим правам або майну фізичної чи юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) існує причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника та шкодою, яка виникла; 4) наявна вина особи, яка завдала шкоду.

Майнова шкода в розумінні ч. 1 ст. 1166 ЦК України - це зменшення майнової сфери потерпілого внаслідок пошкодження чи знищення його майна або внаслідок порушення його особистих немайнових прав. Знищення чи пошкодження предметів матеріального світу викликає майнову шкоду, грошове вираження якої іменується збитками. Термін збитки за своїм юридичним значенням, встановленим у ст. 22 ЦК України, є вужчим за поняття шкода , оскільки включає лише реальні збитки та упущену вигоду, а відшкодовуються вони, як правило, за наявності майнових відносин і в грошовому вираженні.

Частина 1 ст. 1166 ЦК України містить пряму вказівку на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов`язкову підставу деліктної відповідальності.

Необхідною умовою відповідальності за заподіяння шкоди є причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) заподіювача шкоди та майновою чи моральною шкодою , що виникла в потерпілої особи.

Аналізуючи зміст позовної заяви, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано матеріальної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Однак належні і допустимі докази того, що саме ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, внаслідок якого ОСОБА_1 завдано майнової шкоди на 130 000 грн позивач не надала.

При вищенаведених обставинах, суд першої інстанції дійшов до вмотивованого висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню тому як є недоведеним.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними, оскільки доводи, які були зазначені в апеляційній скарзі, були обґрунтовані судом першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують наведені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Належних і допустимих доказів завдання матеріальної шкоди ОСОБА_4 не надано, наявність його вини не встановлено та не доведено, а тому задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди також не вбачається можливим. Таким чином, суд першої інстанції правильно залишив позов ОСОБА_1 без задоволення в повному обсязі.

Крім цього, судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 лютого 2020 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко