Ухвала

від 19.02.2020 по справі 824/1328/19-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

19 лютого 2020 р. м. Чернівці справа № 824/1328/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.

за участю секретаря судового засідання Кіщук О.І.

учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Попової- Завгородньої С.Г.

представник відповідача - не з`явився

представник третьої особи - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецької обласної ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача обласна комунальна установа «Чернівецька обласна клінічна лікарня» , обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня»

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду через представника з вказаним позовом, з урахуванням нової редакції, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької обласної ради щодо не переведення його на рівнозначну посаду до новоутвореної установи в порядку реорганізації;

- зобов`язати Чернівецьку обласну раду призначити його, ОСОБА_1 , на посаду генерального директора обласного комунального некомерційного підприємства "Чернівецька обласна клінічна лікарня" шляхом переведення з посади головного лікаря обласної комунальної установи "Чернівецька обласна клінічна лікарня", у зв`язку із реорганізацією даної обласної комунальної установи шляхом приєднання до новоутвореного обласного комунального некомерційного підприємства "Чернівецька обласна клінічна лікарня".

У судовому засіданні, яке відбулося 19.02.2019 р. судом поставлено на обговорення питання щодо поширення юрисдикції адміністративного суду на даний спір.

Позивач та представник позивача вказували, що справа підсудна адміністративному суду, оскільки відповідачем є орган місцевого самоврядування.

У судове засідання призначене на 19.02.2019 р. третя особа не з`явилася, однак подала клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю представника по справі.

У судове засідання призначене на 19.02.2019 р. відповідач не з`явився, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із неможливістю представника Чернівецької обласної ради прибути на судове засідання у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 та 2 ч. 3 ст. 205 КАС України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Враховуючи положення ст. 205 КАС України, суд вважає, що неприбуття без поважних причин відповідача та третьої особи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не є підставою для відкладення розгляду справи та не перешкоджає розгляду поставленого на обговорення питання.

Розглянувши поставлене на обговорення питання, перевіривши обставини справи, суд зазначає наступне.

Рішенням Чернівецької обласної ради від 30.03.2000 р. №36-10/2000 «Про призначення керівників підприємств, установ та організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» позивача призначено головним лікарем обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» .

На підставі рішення 14 сесії Чернівецької обласної ради 4 скликання від 25.12.2012 р. №184-14/12 між Чернівецькою обласною радою в особі голови обласної ради Гайничеру М.І., Департаментом охорони здоров`я та цивільного захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації в особі директора Шкробанця І.Д. та ОСОБА_1 укладено контракт від 07.05.2013 р. строком на 5 років, з 07.05.2013 р. до 07.05.2018 р.

Розпорядженням голови Чернівецької обласної ради від 02.05.2018 р. № 125 позивача звільнено з посади головного лікаря обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» з 07.05.2018 р. на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку контракту.

На виконання вказаного розпорядження, наказом директора Департаменту «Чернівецька обласна клінічна лікарня» від 04.05.2018 р. № 26-К позивача звільнено з посади головного лікаря обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.07.2018 р. у справі № 727/5300/18-ц, яке залишене без змін постановою апеляційного суду Чернівецької області, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядженням голови Чернівецької обласної ради від 02.05.2018 р. № 125 «Про звільнення головного лікаря обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня ОСОБА_1 » . Визнано незаконним та скасовано наказ директора Департаменту «Чернівецька обласна клінічна лікарня» від 04.05.2018 р. № 26-К «Про ОСОБА_1 » . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» з 07.05.2018 р.

Рішенням 27-ої сесії обласної ради 7 скликання від 21.11.2018 р. № 182-27/18 «Про реорганізацію шляхом перетворення обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» в обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» вирішено реорганізувати юридичну особу - обласну комунальну установу «Чернівецька обласна клінічна лікарня» (далі по тексту ОКУ) шляхом перетворення її в обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» (Т.1 а.с.150).

Рішенням 33-ої сесії обласної ради від 12.09.2019 р. № 131-33/19 внесено зміни в рішення від 21.11.2018 р. № 182-27/18 та вирішено створити ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня» та припинити ОКУ «Чернівецька обласна клінічна лікарня» шляхом приєднання до новоствореного підприємства.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.10.2019 р. здійснено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» .

Розпорядженням голови облради від 11.10.2019 р. № 331 призначено ОСОБА_2 виконуючим обов`язки генерального директора ОКНП.

З матеріалів справи видно, що 30.07.2019 р., 11.09.2019 р. та 24.10.2019 р. ОСОБА_1 звертався із заявами до голови Чернівецької обласної ради щодо винесення на розгляд та внесення в порядок денний питання щодо розгляду заяви про призначення його на посаду генерального директора обласного комунального некомерційного підприємства "Чернівецька обласна клінічна лікарня" шляхом переведення з посади головного лікаря обласної комунальної установи "Чернівецька обласна клінічна лікарня", у зв`язку із реорганізацією даної обласної комунальної установи шляхом приєднання до новоутвореного обласного комунального некомерційного підприємства "Чернівецька обласна клінічна лікарня".

Вважаючи, що відповідач допустив бездіяльність щодо не переведення його на рівнозначну посаду до новоутвореної установи в порядку реорганізації, позивач звернувся до суду.

Судом також встановлено, що на підставі поданої заяви від 09.01.2020 р., розпорядженням голови Чернівецької обласної ради № 8 від 10.01.2020 р. позивача звільнено з посади головного лікаря обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України за згодою сторін з 31.03.2020 р.

Наказом ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня» №7-К від 10.01.2020 р. позивача переведено на посаду медичного директора з експертизи тимчасової втрати працездатності ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня» .

Щодо правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України" Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року N 9- рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пунктах 1-3, 7, 17 ч. 1 ст. 4 КАС України наведено визначення термінів, згідно з якими:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

- публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, у тому числі спори з приводу прийняття громадян на публічну службу.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби.

Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень - не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням хоча б однією зі сторін стороною публічних владно-управлінських функцій.

Разом з тим, приватно-правові відносини, серед іншого, вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника.

Частинами 3 - 5 ст. 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 р. № 280/97- ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За приписами ст. 1 Закону № 280/97-ВР посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За приписами ст. 5 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до ст. 17 Закону № 280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ (далі Закон - № 2493-ІІІ) встановлено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

За нормами ст. 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

За приписами ст. 63 Господарського кодексу України серед видів та організаційних форм підприємств залежно від форм власності, передбачених законом, які можуть діяти в Україні визначено комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Відповідно до ст. 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

Згідно з положеннями п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону № 280/97-ВР вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, а також питань призначення і звільнення їх керівників віднесено до компетенції районних і обласних рад.

При цьому, згідно з п. 18 ч. 6, 7 ст. 55 Закону № 280/97-ВР голова обласної ради, серед іншого вирішує інші питання, доручені йому радою, в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1.1.Статуту обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецька обласна клінічна лікарня» затвердженого Розпорядженням голови Чернівецької обласної ради від 02.01.2020 р. (далі - Статут) обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» Чернівецької обласної ради є медичним закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги будь-яким особам, в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом.

Згідно п.1.2. Статуту майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Чернівецької обласної ради. Підприємство є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків комунального закладу охорони здоров`я обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» Чернівецької обласної ради.

За приписами п. 1.3 Статуту підприємство створене на базі майна переданого Засновником і є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області

Відповідно до ст. 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство (до яких належить і обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» ) - утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Частина 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначає, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Таким чином, комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади, не є суб`єктами владних повноважень у розумінні положень КАС України, а діяльність генерального директора комунального підприємства, з яким укладено особливу форму трудового договору (контракт), не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом.

Відтак, спори, які виникають з приводу призначення чи звільнення генерального директора комунального підприємства, установи чи організації, не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» Чернівецької обласної ради є медичним закладом охорони здоров`я є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків комунального закладу охорони здоров`я обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» Чернівецької обласної ради.

Як видно з наявних матеріалів, 07.05.2013 р. між Чернівецькою обласною радою, Департаментом охорони здоров`я та цивільного захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації та ОСОБА_1 укладено контракт.

Згідно п.1.1 контракту Керівник зобов`язувався безпосередньо і через адміністрацію, що ним формується, здійснювати поточне (оперативне управління (керівництво) обласної комунальної установи «Чернівецька обласна клінічна лікарня» Чернівецької обласної ради (далі - об`єкт) та забезпечувати статутну діяльність об`єкту, найбільш ефективне його професійне функціонування , розвиток його матеріальної і соціальної бази, раціональне використання та зберігання майна.

Згідно з п. 1.2 контракту, цей контракту є угодою на підставі якої виникають трудові відносини між Засновником, Галузевим органом управління та Керівником (позивачем) та Органом управління (обласною радою).

Вищенаведені обставини свідчать про те, що в розумінні ст. 140 Конституції України та наведених приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» , основним і єдиним видом діяльності якої є діяльність лікарняних закладів, - не є органом місцевого самоврядування, а позивач - не є особою, яка прийнята на публічну службу чи яка обіймає посаду в органах місцевого самоврядування відповідно до Закону України" Про службу в органах місцевого самоврядування".

Водночас, не є посадою публічної служби та посадою в органах місцевого самоврядування і посада генерального директора (головного лікаря) комунального некомерційного підприємства «Чернівецька обласна клінічна лікарня» Чернівецької обласної ради.

Натомість, відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, стосуються призначення (шляхом переведення) генерального директора комунального некомерційного підприємства, з необхідністю подальшого укладення контракту між власником комунального підприємства (обласною радою) та керівником цього підприємства (відповідною особою), так само як і відносини з приводу безпосереднього звільнення позивача з посади директора комунального підприємства, - є трудовими.

В той же час, видання відповідного акту головою органу місцевого самоврядування (розпорядження) про проведення конкурсу на заміщення вказаної посади як вакантної не змінює правової природи цих відносин, і, будучи пов`язаним із реалізацією господарської компетенції органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить відповідне комунальне підприємство, в частині визначення порядку призначення директора цього підприємства, що передбачає подальше укладення трудового договору, контракту, - вказаний спір стосується питання захисту трудових прав позивача.

З огляду на зазначене, дані правовідносини не містять спеціального суб`єктного складу публічно-правового спору, так само як не містять і спеціальних підстав їх виникнення, пов`язаних зі здійсненням публічно-владних управлінських функцій.

Поряд з цим, вказані правовідносини мають всі ознаки приватно-правових, які вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасників.

При цьому, як вже було зазначено вище, відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як суб`єкт, до сфери управління якого входить підприємство, та роботодавець у трудових відносинах.

Відповідно до абз.1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК Українни) суди розглядають у порядку (цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, визнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ч. 4 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Стаття 16 ЦК України визначає, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках.

Суд зауважує, у відповідності до ч. 3 ст. 270 ЦК України не є вичерпним і перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, ЦК України та іншим законом.

Статтею 1 ЦПК України встановлено, що захист порушених прав фізичних осіб є завданням цивільного судочинства, та справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).

Водночас, адміністративний суд, завдання якого полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення, розглядаючи справи щодо таких рішень, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати обставини, які підлягають оцінці за правилами цивільного судочинства.

В контексті конкретних обставин та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалося між його суб`єктами, суд дійшов висновку, що оскільки позивач заявив позов на захист своїх трудових прав, а оскаржувана бездіяльність пов`язана із призначенням особи на посаду керівника установи, яка не відноситься до публічної служби, позовні вимоги позивача підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, що виключає можливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні правові позиції щодо неможливості розгляду адміністративним судом спорів за участю суб`єкта владних повноважень, який у відповідних трудових відносинах виступає як роботодавець, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 815/6096/17 (К/9901/49528/18) (провадження № 11-1282апп18) та постанові Верховного Суду від 11.07.2018 р. у справі № 363/4064/16-а (провадження № К/9901/5401/17).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки спір у даній справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю.

Посилання представника позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 817/1678/108 від 05.06.2019 р., як на підставу вирішення справи за правилами адміністративного судочинства, суд відхиляє, оскільки предметом спору в даній справі є оскарження рішення конкурсної комісії, яке є обов`язкове для органу місцевого самоврядування, та не стосується спору за участю суб`єкта владних повноважень, який у відповідних трудових відносинах виступає як роботодавець.

За змістом ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 6 ст. 143 КАС України у випадку постановляння ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Крім цього, згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Відтак, зважаючи на закриття провадження у справі в зв`язку з неналежністю розгляду в порядку адміністративного судочинства, сплачений судовий збір може бути повернуто позивачу за ухвалою суду в разі звернення з відповідним клопотанням.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 143, 205, 238, 248, 256 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача обласна комунальна установа «Чернівецька обласна клінічна лікарня» , обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецька обласна клінічна лікарня» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - закрити.

Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала в повному обсязі складена 24.02.2020 р.

Суддя В.К. Левицький