Рішення

від 25.02.2020 по справі 640/11909/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2020 року м. Київ № 640/11909/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали адміністративної справи

за позовом Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській

Республіці Іран ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 )

до Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ,

бул. Дружби Народів, 28)

про визнання протиправними та скасування рішень №191 та №192 від 25 січня

2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Надзвичайний і Поважний Посол посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №191 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран;

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №192 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран.

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначила, що відомості у Інформації щодо об`єкта нерухомого майна стосовно його вартості, внесені до моменту укладення позивачем договорів купівлі-продажу, не можуть бути перешкодою для придбання квартири за іншою (вищою) ціною. На думку представника позивача, відповідач в своїх рішеннях посилається на недостовірну інформацію.

Крім того, відповідно до договору управління корпоративними правами від 07 листопада 2014 року ОСОБА_1 як установник управління передав в управління частку в розмірі 50 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Панда Адвокатському об`єднанню Українська юридична колегія до 07 листопада 2034 року.

Також, зазначення позивачем джерелом доходу себе у відповідному розділі декларації є технічною помилкою у зв`язку із складністю системи формування та подачі електронної декларації.

Позивач не заперечує факт належності члену сім`ї (його дочці) корпоративних прав розміром 33,33 % загального статутного капіталу у Товаристві з обмеженою відповідальністю АЕДВЕЙ , однак стверджує що на момент складання та подання декларації член сім`ї не надала відповідної інформації для внесення даних до декларації.

Додатково представник позивача зазначила, що відповідачем порушено строки проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник Національного агентства з питань запобігання корупції заперечував проти адміністративного позову з підстав того, що повна перевірка декларацій позивача відбулася в межах повноважень Національного агентства, а також у порядку та спосіб, визначений чинним законодавством. Представник відповідача повідомив, що ОСОБА_1 на запит Національного агентства від 12 жовтня 2017 року не надано копій договорів купівлі-продажу, які б підтверджували вартість об`єктів нерухомості, зазначених позивачем у декларації, Національне агентство використовувало відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також представник відповідача стверджував, що станом на 31 грудня 2015 року позивач фактично є співвласником Товариства з обмеженою відповідальністю Панда , а відтак зазначення відомостей про відсутність об`єктів для декларування, є порушенням вимог пункту 5 та пункту 5-1 частини 1 статті 46 Закону України Про запобігання корупції .

Крім того, на думку представника відповідача, не зазначення позивачем інформації про доходи членів сім`ї є порушенням вимог пункту 7 частини 1 статті 46 Закону України Про запобігання корупції .

В частині строків проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування представник Національного агентства стверджував, що Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10 лютого 2017 року №56, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069, не встановлені граничні терміни для опрацювання отриманих в рамках здійснення повної перевірки матеріалів та складення і прийняття рішення.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене вище та відсутність підстав для задоволення клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує клопотання представника позивача про пришвидшення розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Національне агентство з питань запобігання корупції провело повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 30 грудня 2016 року.

За результатами здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран, Національне агентство з питань запобігання корупції прийняло рішення №191 від 25 січня 2019 року, відповідно до якого:

- у розділі Об`єкти нерухомості декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про дату набуття права, вартість на дату набуття об`єктів нерухомості, які належать йому та члену сім`ї (дружині) на праві власності, що відрізняються від достовірних на суму 1 237 474,00 грн., а також не зазначив відомості про користування об`єктами нерухомого майна членами сім`ї, чим не дотримав пункт 2 частини 1 статті 46 Закону;

- у розділі 8 Корпоративні права декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про відсутність об`єктів для декларування, не зазначивши відомості про належні йому корпоративні права загальною вартістю 4 687,50 грн., чим не дотримав пункт 5 частини 1 статті 46 Закону;

- у розділі 9 Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї декларації суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості, не зазначивши інформацію про юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він є, чим не дотримав пункт 5-1 частини 1 статті 46 Закону;

- за результатами з`ясування достовірності задекларованих відомостей встановлено, що суб`єкт декларування відобразив недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму 1 268 633,34 грн., що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року;

- суб`єкт декларування зазначив недостовірні відомості про вартість квартири загальною площею 124,7 кв.м. на дату набуття, яка належить йому на праві власності;

- суб`єкт декларування не дотримав вимоги частини 5 статті 46 Закону України Про запобігання корупції в частині оцінки об`єктів нерухомого майна, що належить йому та члену сім`ї (дружині).

Також Національним агентством з питань запобігання корупції проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 20 березня 2017 року, за результатами якої прийнято рішення №192 від 25 січня 2019 року.

Даним рішенням Національного агентства вирішено, що суб`єкт декларування при складання та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік зазначив недостовірні відомості про дату набуття права, вартість на дату набуття об`єктів нерухомості, які належать йому та члену сім`ї (дружині) на праві власності, отриманий ним дохід, а також зазначивши відомості про користування об`єктами нерухомого майна членами сім`ї, належні йому та члену сім`ї (дочці) корпоративні права, юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він та член сім`ї (дочка), доходи члена сім`ї (дружини), чим не дотримав вимоги пунктів 2, 5, 5-1, 7 частини 1 статті 46 Закону України Про запобігання корупції .

Крім того, у рішенні №192 від 25 січня 2019 року вказано, що суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів, що свідчить про наявність в діях суб`єкта декларування ознак правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Суб`єкт декларування не дотримав вимоги частини 5 статті 46 Закону України Про запобігання корупції в частині оцінки об`єктів нерухомого майна, що належить йому та члену сім`ї (дружині).

Незгода позивача із вищевказаними рішеннями від 25 січня 2019 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України Про запобігання корупції від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі - Закон №1700-VII, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Повноваження Національного агентства визначені статтею 11 Закону №1700-VII, до яких, зокрема, належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно статті 48 Закону №1700-VII Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.

Частиною 1 статті 50 Закону №1700-VII передбачено, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 30 грудня 2016 року та 20 березня 2017 року, перебуваючи на посаді Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській Республіці Іран на виконання вимог частини 1 статті 45 Закону №1700-VII подав декларації за 2015 та 2016 роки шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства.

Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України Про запобігання корупції визначає Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року №56 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 р. за №201/30069) (далі - Порядок №56, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №56 під час повної перевірки декларацій Національне агентство використовує такі джерела інформації:

1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації;

2) відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей;

3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав;

4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені.

У разі неможливості одержання відомостей, необхідних для проведення повної перевірки декларації, протягом граничних строків проведення такої перевірки, в тому числі у разі надмірної тривалості розгляду судом чи компетентним органом іноземної держави питання про надання Національному агентству відповідної інформації, неможливості внесення Національним агентством плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації, тощо Національне агентство зобов`язане провести повну перевірку декларації за наявними у нього відомостями, про що зазначається у Рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації.

Так, з оскаржуваних рішень відповідача вбачається, що позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки у розділі 3 Об`єкти нерухомості вказано відомості про квартиру загальною площею 124,7 кв.м. ( АДРЕСА_2 ), яка належить йому на праві власності, дата набуття - 17 серпня 2012 року, вартість на дату набуття - 1 877 650,00 грн.

Національне агентство у рішеннях зазначило, що згідно з відомостями з Реєстру прав власності нерухоме майно, датою прийняття рішення про державну реєстрацію на вказаний об`єкт нерухомості є 03 вересня 2012 року, а загальна вартість нерухомого майна становить 640 176,00 грн., тобто зазначені позивачем відомості у деклараціях за 2015 та 2016 роки відрізняються від достовірних на суму 1 237 474,00 грн.

Також, у розділі 3 Об`єкти нерухомості декларацій за 2015 та 2016 роки ОСОБА_1 зазначив відомості про квартиру загальною площею 121,9 кв. АДРЕСА_3 ), яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності, вказавши інформацію про дату набуття права власності - 15 березня 2011 року та вартість на дату набуття - 1 351 109,00 грн.

Водночас, згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно, датою прийняття рішення про державну реєстрацію на зазначений об`єкт нерухомості є 03 вересня 2012 року, загальна вартість нерухомого майна становить 698 933,00 грн.

Під час проведення повної перевірки не встановлено факту перебування суб`єктом декларування у шлюбі з дружиною станом на момент придбання вказаного об`єкта нерухомості.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача стверджує, що позивачем на запит Національного агентства від 12 жовтня 2017 року не надано копій договорів купівлі-продажу, які підтверджували вартість об`єктів нерухомості, зазначених у деклараціях за 2015 та 2016 роки, тому Національне агентство використовувало відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно. При цьому, на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано до суду ні копії такого запиту, ні доказів його надіслання/отримання позивачу.

При цьому, листом Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції від 03 квітня 2019 року №45-13/25597/19 підтверджується, що електронним листом від 15 лютого 2018 року ОСОБА_1 повідомив про неможливість надання копій запитаних документів, зокрема пояснень та копій підтвердних документів щодо перевірки декларацій за 2015 та 2016 роки.

Водночас, з наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), вбачається, що продавець зобов`язується передати у власність покупця квартиру під номером АДРЕСА_4 , а покупець зобов`язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Пунктом 3 даного договору визначено, що за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1 877 650,00 грн., що згідно курсу НБУ на день укладення договору еквівалентно 235 000,00 доларів США, які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору.

Вимогами частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Так, зазначений договір купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №1631. Також, на копії такого договору купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року міститься відмітка про реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03 вересня 2012 року.

Крім того, відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна датою реєстрації права власності значиться 03 вересня 2012 року.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем безпідставно ототожнено дату реєстрації договору купівлі-продажу у Державному реєстрі правочинів з датою набуття права власності, внаслідок чого ним і вказано датою набуття права власності на об`єкт нерухомого майна саме 17 серпня 2012 року.

В той же час, зазначення позивачем датою набуття права власності на нерухоме майно 17 серпня 2012 року є недостовірною інформацією, оскільки належними доказами, наданими в т.ч. і позивачем, підтверджується, що датою набуття права власності є 03 вересня 2012 року.

Вимогами пункту 2 розділу І Порядку №56 передбачено, що достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Тобто позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 рік зазначено достовірні відомості щодо вартості об`єкта нерухомого майна загальною площею 124,7 кв.м. ( АДРЕСА_2 ), належного йому на праві власності станом на дату набуття, однак відомості щодо дати набуття такого права власності є недостовірними.

Стосовно зазначення позивачем відомостей про квартиру загальною площею 121,9 кв. м . ( АДРЕСА_3 ), яка належить члену сім`ї (дружині) на праві власності, зокрема, дати набуття права власності - 15 березня 2011 року та вартості на дату набуття - 1 351 109,00 грн., суд зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність квартиру номер АДРЕСА_6 та сплачує за неї обумовлену цим договором грошову суму 1 351 109,00 грн., що за офіційним курсом гривні по відношенню до долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення даного договору еквівалентно 170 000,00 доларів США, які продавець отримав повністю до підписання цього договору.

У пункті 5 даного договору вказано, що балансова вартість квартири згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №29307056, виданого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 15 березня 2011 року становить 698 933,00 грн.

Суд звертає увагу, що позивачем вказано дату набуття права власності членом сім`ї ще до моменту укладення вищевказаного договору, що не узгоджується з нормами чинного законодавства та принципом достовірності відомостей.

Наявними матеріалами справи, зокрема, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна підтверджується, що датою прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за членом сім`ї позивача є 28 березня 2011 року, тобто позивачем у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначено недостовірні відомості щодо дати набуття права власності на об`єкт нерухомого майна членом сім`ї.

Водночас, суд відхиляє твердження відповідача, наведені в оскаржуваних рішеннях, що датою набуття права власності на квартиру АДРЕСА_6 є 03 вересня 2012 року, оскільки матеріали перевірки, зокрема інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, отримана 29 серпня 2017 року ОСОБА_5 , підтверджує, що рішення про державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості за ОСОБА_4 прийнято 28 березня 2011 року.

Щодо тверджень відповідача про недостовірність зазначених відомостей з огляду на те, що у Державному реєстрі значиться інформація про вартість майна у розмірі 689 933,00 грн., суд зазначає, що листом від 04 червня 2019 року №062/14-8226(И-2019) Комунальне підприємство Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації підтвердило, що інформація щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 була внесена на підставі інвентаризаційної вартості даного об`єкта нерухомого майна станом на 2011 рік.

При цьому, відповідно до пункту 13 Роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України Про запобігання корупції стосовно заходів фінансового контролю, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 року №3, за загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність.

Оскільки у договорі купівлі-продажу квартири від 22 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), вказано вартість квартири номер АДРЕСА_6 у розмірі 1 351 109,00 грн., то суд приходить до висновку про достовірність зазначення позивачем відомостей у деклараціях за 2015 та 2016 роки у даній частині та, як наслідок, безпідставність висновків відповідача, наведених в оскаржуваних рішеннях, стосовно зазначення позивачем недостовірних даних щодо вартості його нерухомого майна та членів його сім`ї.

В оскаржуваних рішеннях №191 та №192 від 25 січня 2019 року відповідач зазначив, що суб`єкт декларування не зазначив відомості про належні йому корпоративні права, адже згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31 грудня 2015 року та 31 грудня 2016 року відповідно суб`єкт декларування є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю ПАНДА (код ЄДРПОУ 19125365) з розміром внеску до загального статутного капіталу 4 687,50 грн., або 50 %.

Позивач стверджував, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10 травня 2019 року засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю ПАНДА значаться ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

Водночас, суд звертає увагу, що із зазначеного витягу вбачається, що зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна складу або інформації про засновників) внесені 31 січня 2018 року, тобто після подання позивачем декларацій за 2015 та 2016 роки, а відтак вказані доводи не можуть бути взяті до уваги як такі, що спростовують твердження відповідача.

Також суд враховує, що в матеріалах справи наявна копія договору управління корпоративними правами від 07 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням Українська юридична колегія , відповідно до пункту 2.1 якого установник управління є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю ПАНДА та володіє часткою в розмірі 50 % у статутному капіталі даного товариства, яка належить йому на праві приватної власності.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що предметом договору управління корпоративними правами є частка в розмірі 50 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ПАНДА , яка належить на праві приватної власності установнику управління.

При цьому, положеннями пункту 2.5 договору врегульовано, що передання майна в управління не тягне за собою переходу права власності на таке майно від установника управління до управителя. Власником майна залишається установник управління.

Метою управління корпоративними правами є зростання вартості власного капіталу товариства.

Відповідно до вимог статей 1029, 1032 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Установником управління є власник майна.

Аналіз наведених норм чинного законодавства та фактичних обставин справи дає підстави для висновку, що позивач станом на 31 грудня 2015 року та 31 грудня 2016 року був співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю ПАНДА , а відтак повинен був у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначити відомості про належні йому корпоративні права.

Відповідно до пункту 5-1 частини 1 статті 46 Закону №1700-VII термін кінцевий бенефіціарний власник (контролер вживається у значенні, наведеному в Законі України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення .

Згідно пункту 20 частини 1 статті 1 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31 грудня 2015 року та 31 грудня 2016 року позивач був співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю ПАНДА з розміром внеску до загального статутного капіталу 4 687,50 грн. або 50 %, тобто був бенефіціарним власником, а відтак повинен був у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначати інформацію про юридичну особу, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він є.

Тобто, правомірність оскаржуваних рішень №191 та №192 від 25 січня 2019 року в зазначеній частині підтверджується як нормативно, так і документально.

В частині висновків оскаржуваних рішень стосовно того, що суб`єкт декларування у деклараціях за 2015 та 2016 роки зазначив відомості про дохід у вигляді заробітної плати, вказавши себе джерелом доходу, суд враховує, що позивач вказані обставини не заперечує. При цьому, позивач стверджує, що ним допущено технічну помилку через складність заповнення та подання електронної декларації.

Частиною 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Стосовно висновків рішень №191 та №192 від 25 січня 2019 року про те, що суб`єкт декларування не зазначив відомості про доходи члена сім`ї (дочки ОСОБА_7 ) та інформацію про юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є член його сім`ї (дочка ОСОБА_7 ), позивач стверджував, що він не заперечує існування вказаних фактів, однак станом на момент складання та подання декларації член сім`ї не надала відповідної інформації для внесення таких даних до декларації.

Суд зазначає, що зазначення відомостей, передбачених статтею 46 Закону №1700-VII є обов`язком суб`єкта декларування.

Відповідно до пункту 6 Роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України Про запобігання корупції стосовно заходів фінансового контролю, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 року №3, якщо член сім`ї суб`єкта декларування відмовив йому у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації, і при цьому самому суб`єкту декларування ця інформація не відома, він обирає у відповідних полях електронної форми декларації помітку Член сім`ї не надав інформації . Якщо член сім`ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома 11 суб`єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб`єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію. Якщо члену сім`ї відповідна інформація не відома і вона не може бути ним отримана із офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то у відповідних полях електронної форми декларації слід обрати помітку Не відомо (якщо така помітка доступна у відповідному полі згідно з Технічними вимогами до полів форми декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджуються Національним агентством).

Оскаржувані рішення не містять відомостей про те, що позивачем зазначалось про відмову членом сім`ї у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації. При цьому, вказані обставини не заперечуються позивачем, а невжиття заходів останнім щодо своєчасного отримання такої інформації не може звільняти суб`єкта декларування від відповідальності.

Суд звертає увагу, що в частині висновків оскаржуваних рішень стосовно не зазначення суб`єктом декларування відомостей про доходи члена сім`ї (дружини) позивачем не наведено жодних обґрунтувань на їх підтвердження або спростування.

В частині доводів представника позивача про порушення відповідачем строків проведення повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функції держави або місцевого самоврядування, суд виходить з наступного.

Пунктом 14 розділу 3 Порядку №56 визначено, що повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань; 2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що Національним агентством з питань запобігання корупції 21 серпня 2017 року прийнято рішення №504 Про проведення повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 року, поданих ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран, на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення .

В подальшому, рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 20 жовтня 2017 року №994 продовжено строк повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 року, поданих ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран з 21 жовтня 2017 року на 30 календарних днів.

Судом встановлено, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем 25 січня 2019 року, тобто поза межами законодавчо передбаченого строку на проведення повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

В рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №5-р/2019 зазначено, що Конституція України містить низку фундаментальних щодо здійснення державної влади положень, за якими: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); ніхто не може узурпувати державну владу (частина четверта статті 5); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституція України і повинні відповідати їй; норми Конституції є нормами прямої дії (стаття 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Як зазначено у цьому ж рішенні Конституційного Суду України названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Засаднича вимога правовладдя полягає в тому, що повноваження органів публічної влади має бути визначено приписами права. Позаяк законність висунуто щодо дій посадовців публічної влади, вона так само вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії та в наступному діяли в межах повноважень, наданих їм, і як наслідок - дотримувалися процесових і матеріальних приписів права (пункт 45 коментаря до документа Венеційської комісії Мірило правовладдя (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Таким чином, повноваження Національного агентства, які він розуміє як дискреційні щодо проведення перевірки, повинні бути чітко визначені законом. У випадку наявності таких повноважень у Національного агентства, не означає, що орган державної влади не повинен дотримуватись механізму, встановленого Порядком №56, тобто правової процедури здійснення його повноважень, встановленої ним самим.

Так, проведення перевірки відповідно до статей 48 та 50 Закону №1700-VII визначено Порядком №56. Згідно з цим порядком Національне агентство у особі відповідних структурних підрозділів за своїми обов`язками, які передбачені Законом №1700-VII та Порядком №56, повинне здійснювати контроль та повну перевірку декларації особи згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною у ньому.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Визначена цим Порядком №56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Усі передбачені цим порядом заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у пункті 3 Порядку №56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права (підпункт 1 пункту 3 Порядку №56).

Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії Мірило правовладдя (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).

Таким чином, позивач, з урахуванням положень Закону №1700-VII та Порядку №56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року №826/13000/18 (адміністративне провадження №К/9901/14431/19), від 07 листопада 2019 року № 640/1221/19 (адміністративне провадження №К/9901/19424/19), від 13 лютого 2020 року №640/1007/19 (адміністративне провадження №К/9901/33860/19).

Враховуючи строки, чітко визначені діючим законодавством для проведення повних перевірок декларацій та прийняття рішення за результатами таких перевірок, оскаржувані позивачем спірні рішення №191 та №192 від 25 січня 2019 року прийняті відповідачем поза межами такого строку, відтак суд вважає, що таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати перевірки.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, дотримання розумного строку прийняття суб`єктом владних повноважень законодавчо передбаченого рішення є одним із принципів правомірності прийняття такого рішення.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що прийняття відповідачем поза межами строку є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішень у судовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується недотримання відповідачем строку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість тривалого, понад встановлені законом строки, проведення такої перевірки, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №191 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №192 від 25 січня 2019 року про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , Надзвичайним і Поважним Послом посольства України в Ісламській Республіці Іран.

Стягнути на користь Надзвичайного і Поважного Посла посольства України в Ісламській Республіці Іран ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, місто Київ, бульвар Дружби Народів, 28, код ЄДРПОУ 40381452).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук