Постанова

від 25.02.2020 по справі 476/519/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.02.20

22-ц/812/298/20

Суддя першої інстанції Чернякова Н.В. Провадження № 22-ц/812/298/20 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Категорія - 23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 лютого 2020 року м. Миколаїв Справа № 476/519/17

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Бондаренко Т.З.,

із секретарем - Богуславською О.М.,

за участю: представника позивача - Павленко Н.В.,

представника відповідача - Марку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Чернякової Н.В., в залі судового засідання в смт. Єланець, о 10 год. 00 хв., повний текст якого складаний 06 грудня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Основа-2006 (далі - ФГ Основа-2006 ) про визнання договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі недійсними та застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФГ Основа-2006 про визнання договору оренди землі недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Cвої вимоги позивач мотивувала тим, що 01 грудня 2011 року між нею та ФГ Основа-2006 укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки площею 7,24 га з кадастровим номером 4823055000:04:000:0014, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Єланецької селищної ради Єланецького району Миколаївської області за межами населеного пункту. Під час укладення цього договору сторони договору дійшли згоди, що строк дії договору становить 5 років та розмір орендної плати - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Після підписання договору один із примірників договору відповідачем їй надано не було.

Навесні 2017 року, отримавши примірник договору, вона виявила, що у п.п. 8, 9 договору визначено, що строк його дії становить 15 років, а розмір орендної плати у грошовому виразі складає 4 000 грн. Однак, оглянувши наданий примірник договору, вона встановила, що перша сторінка договору, де вказано строк його дії та розмір орендної плати, відрізняється від інших кольором, розміром, стилем шрифту. Цифри строку дії договору та дата укладення договору здійснено кульковою ручкою з одним стержнем, а її підпис та підпис орендаря на останній сторінці здійснено кульковою ручкою з іншим стержнем. Також на першій сторінці договору її прізвище вказано як ОСОБА_2 , а на останній - ОСОБА_3 .

Вважає, що вказане свідчить про заміну першого аркушу договору оренди, а тому просила визнати вищевказаний договір оренди землі від 01 грудня 2011 року недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та застосувати наслідки недійсності правочину, оскільки на такі умови договору вона своєї згоди не давала.

20 грудня 2017 року ОСОБА_1 , підтримуючи ці позовні вимоги, збільшила їх, та просила ще визнати недійсною додаткову угоду до зазначеного договору оренди землі, зареєстровану 16 травня 2017 року, та застосувати наслідки недійсності правочину, посилаючись на те, що не підписувала вказану додаткову угоду.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову , місцевий суд виходив із того, що позивач до звернення до суду з даним позовом не заявляла відповідачу будь-яких претензій щодо строку оренди належної їй земельної ділянки та розміру орендної плати, хоча протягом усього строку оренди ФГ Основа-2006 сплачувало позивачці орендну плату. Отже суд послався на відсутність доказів про порушення відповідачем прав позивача та наявність у неї волевиявлення на укладення договору саме на 5 років.

Також вважав не доведеним позивачем, що спірна додаткова угода підписана не нею, оскільки в ході розгляду справи, остання підтверджувала, що підпис у графі орендодавець у вищевказаній додатковій угоді схожий на її підпис, а тому вона не виключає можливості підписання спірної додаткової угоди.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при розгляді справи суд не надав належної оцінки висновку судової технічної експертизи в сукупності з поясненнями сторін, зокрема, представника відповідача ОСОБА_4 , яка в своїх поясненнях підтвердила, що підготовкою текстів договорів та їх реєстрацією займалася тільки вона, отже заміну аркушів міг здійснити тільки відповідач.

Крім того, вказаний висновок експерта підтверджує заміну сторінок договору з огляду на різний розмір шрифту, яким виконано текст договору, різний міжрядковий інтервал, різні поля, навіть різний папір. Навіть записи на першому аркуші та на третьому здійснені різними пишучими пристроями - на першому синьо-фіолетового кольору кульковою ручкою, а на третьому синього кольору гелевою ручкою. І всі ці відмінності саме між першим аркушем договору, де вказані термін дії договору та розмір орендної плати, та другим і третім аркушем, де міститься підпис орендодавця. Більш того, другий та третій аркуш повністю містять текст набраний за допомогою комп`ютерної техніки, і лише перший аркуш містить прочерки для заповнення рукою.

Скаржник зазначала, що з урахуванням того, що вона не оспорює свій підпис на третьому аркуші - заміна відбулась саме першого аркушу договору оренди, на що суд не звернув увагу.

Крім того скаржник вказувала, що до звернення до суду з позовом вона не заявляла відповідачу будь-яких претензій щодо строку оренди, оскільки п`ятирічний термін, на який було укладено договір оренди спливав саме у лютому 2017 року, а тому вона і звернулась до відповідача з приводу повернення земельної ділянки в березні 2017 року, і саме тоді їй було сказано відповідачем про те, що земельна ділянка буде використовуватися ним ще протягом 10 років.

Також суд не надав оцінку тому, що договір оренди не прошито і не пронумеровано, а тому заміну аркушу легко здійснити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу доводів апеляційної скарги не визнав, погодився з рішенням суду першої інстанції, оскільки підстави для скасування цього рішення суду, що зазначені у скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 7,24 га з кадастровим номером 4823055000:04:000:0014, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Єланецької селищної ради, Єланецького району, Миколаївської області, за межами населеного пункту.

01 грудня 2011 року між сторонами укладено договір оренди належної позивачці на праві власності земельної ділянки, який 15 лютого 2012 року зареєстровано у відділі Держкомзему у Єланецькому районі Миколаївської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 482305504000104 (надалі - Договір).

Відповідно до п.п. 1, 2, 8-9, 11 наданого до суду примірника Договору, які викладені на його першому аркуші, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 7,24 га з кадастровим номером 4823055000:04:000:0014, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Єланецької селищної ради Миколаївської області, строком на 15 років. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 000 грн. до 30 грудня поточного року.

Крім того між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору без зазначення дати, реєстраційний запис про яку 16 травня 2017 року занесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (надалі - Додатковий договір).

Цією додатковою угодою внесено зміни до спірного договору оренди: подовжено строк дії договору на 15 років та змінено розмір орендної плати на 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 28 листопада 2017 року, строк дії договору оренди землі від 01 грудня 2011 року вказано 15 лютого 2042 року , з правом пролонгації.

Із висновку судової експертизи № 18-3950 від 14 лютого 2019 року встановлено, що у договорі оренди землі від 01 грудня 2011 року змінено перший аркуш договору або другий та третій, між тим, вирішити дане питання в категоричній формі не видається можливим, також вказані аркуші договору відрізняються між собою по розміру шрифтів, якими вони виконані. Крім того, у договорі записи на першому та третьому аркушах у графах орендодавець та орендар виконані різними пишучими пристроями.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спірні правовідносини урегульовані нормами як цивільного, так і земельного законодавства.

Сторони при укладенні договору дотримувалися загальних вимог про свободу договору, передбачених ЦК України .

У частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України ).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України ).

Істотними умовами вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Отже, якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов`язкової сили для сторін.

За правилами ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі , яким є Закон України Про оренду землі (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України , ЦК України , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 зазначеного Закону визначені істотні умови договору оренди землі, зокрема до таких віднесено строк договору оренди та розмір орендної плати.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки за договором.

Змінити умови договору оренди можна за взаємною згодою орендодавця та орендаря. Якщо хоча б одна сторона заперечує проти внесення змін, то спірні питання вирішуються в судовому порядку.

Статтею 14 Закону України Про оренду землі передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України ).

Відповідно до ст. 18 Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У статті 19 Закону строк договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

З урахуванням вимог Типового договору оренди землі сторони уклали оскаржуваний договір оренди земельної ділянки 01 грудня 2011 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу .

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Згідно із ст. 60 ЦПК України (редакція якої діяла на час звернення позивача до суду), обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За ст. 57 ЦПК України (редакція якої діяла на час звернення позивача до суду), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 цієї статті).

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ч. 2 ст. 57 ЦПК України).

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 76, 81 ЦПК України ( в редакції 2017 року).

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилалась на те, що перший аркуш Договору, який містить строк дії договору та розмір орендної плати, не відповідає за технічним оформленням двом іншим аркушам Договору, а його зміст не відповідає умовам Договору щодо тривалості строку договору та розміру орендної плати, на які вона погоджувалася підписуючи в 2011 році Договір, тобто її волевиявлення на укладення та підписання на умовах, що містяться в наданому Договорі, не було.

Ці твердження підтверджуються висновком судової експертизи № 18-3950 від 14 лютого 2019 року, яким встановлено, що у договорі оренди землі від 01 грудня 2011 року замінено перший аркуш договору або другий та третій, між тим, вказані аркуші договору відрізняються між собою по розміру шрифтів, якими вони виконані. Крім того, у договорі записи на першому та третьому аркушах у графах орендодавець та орендар виконані різними пишучими пристроями.

Крім того, сторонами не заперечувалося, що оформленням договору оренди та його реєстрацією займався відповідач, проте останній не надав доказів того, що один примірник договору було надано позивачу, як то передбачено умовами Договору. Аркуші договору не пронумеровані, не прошиті між собою.

Також, 16 травня 2017 року, тобто після спливу 5 річного строку Договору, між сторонами було зареєстровано додаткову угоду про продовження строку Договору на 15 років.

Наведені обставини у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про те, що в дійсності договір укладався на 5 років, а заміна першого аркушу Договору була здійснена після його підписання, до моменту його реєстрації.

Посилання позивача щодо незаконності розміру орендної плати, визначеного у твердій грошовій сумі, зазначеного у договорі оренди, є безпідставними, оскільки ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не встановлено, а позивач не надала відповідних доказів, що на момент укладення Договору сторони домовлялися про інший розмір орендної плати.

За такого висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення відповідачем її прав та наявність у неї волевиявлення на укладення договору саме на 5 років є таким, що не відповідає обставинам справи.

Між тим у ч. 1 ст. 236 ЦК України зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Момент укладення договору визначено у ч. 1 ст. 638 ЦК України , у якій зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Щодо моменту укладення договору оренди землі з урахуванням того, що він набирав чинності з моменту державної реєстрації, як зазначено у ст.ст 18 та 20 Закону України Про оренду землі .

Згідно зі ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

З огляду на ці норми можливо дійти висновку, що моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, тобто на момент підписання договору його сторонами.

Не заперечувалося позивачкою, що вона як орендодавець та ФГ Основа-2006 як орендар домовилися про строк оренди земельної ділянки у 5 років.

Також сторони зазначали про досягнення згоди з інших істотних умов договору, передбачених ст. 15 Закону України Про оренду землі .

Після закінчення п`ятирічного строку після укладення договору позивачка погоджувалася на фактичне користування її земельною ділянкою відповідачем і отримувала за це орендну плату щорічно, та уклала з відповідачем додаткову угоду про продовження строку оренди земельної ділянки.

За такого, колегія суддів вважає, що на час підписання договору оренди 01 листопада 2011 року сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. Підстав, які б надавали можливість визнати такий договір недійсним на час його укладення, сторонами не надано.

Як встановлено заміна першого аркушу Договору відбулася після його підписання сторонами, але до його державної реєстрації. Між тим вказана обставина не є підставою для визнання договору недійсним, а може бути підставою для встановлення строку дії Договору протягом 5 років, як дійшли згоди сторони. Проте таких позовних вимог позивач не заявляла.

Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, що постановлена за результатами розгляду цивільної справи № 575/476/16-ц.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним додаткової угоди, яка була зареєстрована 16 травня 2017 року, то судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в цій частині з огляду на те, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на укладення додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2011 року позивачем не надано ні місцевому, ні апеляційному суду. Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису позивача на додатковій угоді в суді першої інстанції заявлялось та така експертиза призначалась, проте не була проведена у зв`язку з відмовою позивача від її проведення. В суді апеляційної інстанції такі клопотання сторонами не заявлялися.

Між тим, ураховуючи предмет та підстави заявлених ОСОБА_1 позовних вимог в цій частині, твердження позивача про те, що підпис у оскаржуваній додатковій угоді виконано не нею, а іншою особою, з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису у оспорюваному договорі при проведенні судової почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи, та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом.

Обов`язок доказування невідповідності підпису ОСОБА_1 на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції позивач не була впевнена та категорично не заперечувала, що підпис на додатковій угоді було зроблено не нею, а допускала, що вона могла підписати документ, не будучи обізнаною з його змістом.

Отже, оскільки суд першої інстанції роз`яснював позивачу та її представнику їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, проте ОСОБА_1 не скористалася своїм правом щодо проведення судової почеркознавчої експертизи щодо свого підпису на додатковій угоді ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, то висновок суду про недоведеність позовних вимог в цій частині є обґрунтованим.

Позовні вимоги в частині застосування наслідків недійсності правочинів є похідними від задоволення позовних вимог щодо недійсності оспорюваних правочинів, а з огляду на те, що оспорювані Договір оренди земельної ділянки від 01 грудня 2011 року та додаткова угода правильно не визнані судом першої інстанції недійсними, то вимоги про застосування недійсності правочинів відповідно до положень ст. 216 ЦК України також не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного відповідно до п. 4 ч. 1 т. 376 ЦПК України рішення суду в частині мотивування відмови в задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2011 року підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2019 року в частині відмови в задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Основа-2006 , змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Т.З. Бондаренко

Повний текст постанови виготовлено 26 лютого 2020 року.