Постанова

від 25.02.2020 по справі 481/1069/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.02.20

22-ц/812/326/20

Суддя першої інстанції Томашевський О.О.

Провадження № 22-ц/812/326/20 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 лютого 2020 року м. Миколаїв Справа № 481/1069/16-ц

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Прокопчук Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача - Архіпова С.О., Дрондель М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Томашевського О.О., в залі судового засідання в смт. Казанка, о 13 год. 17 хв., за позовом ОСОБА_1 до Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Злагода (далі - ПОСП Злагода ), про встановлення факту членства, визнання права на земельну частку (пай) та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з пізніше неодноразово уточненим позовом до Новоюр`ївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, де остаточно просив:

- встановити факт прийняття його у члени Колективного пайового сільськогосподарського підприємства Максимівський (далі - КПСП Максимівський );

- встановити право на земельну частку (пай) із земель резервного фонду Новоюр`ївської сільської ради в розмірах, встановлених цією радою;

- спонукати уповноважені органи, зокрема, Новобузьку районну державну адміністрацію, Новоюр`ївську сільську раду внести його прізвище в список для оформлення права власності на земельну частку (пай) та дати дозвіл на оформлення правовстановлюючих документів.

Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що в ході розпаювання КПСП Максимівський було передбачено передачу членам підприємства земельної частки (паю) в розмірі близько 12,76 умовних кадастрових гектарів. При цьому, до складу земельних угідь увійшли землі колективної власності площею 1926 га, які підлягали паюванню без обмежень.

Проте, були розпайовані лише 1727,2 га, які надані в приватну власність 132 особам - членам підприємства. Інша частина земельних угідь залишається в приватному користуванні власників ПОПС Злагода , яке є правонаступником КСП Максимівський .

В свою чергу, він працював в КПСП Максимівський з 18 травня 1998 року та був членом підприємства, про що свідчить свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, виданого відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 17 травня 2001 року.

Про можливість відновлення свого права на земельну частку (пай) він довідався 18 вересня 2014 року, після чого відразу почав звертатися до органів влади щодо внесення його до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) КПСП Максимівський .

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив із того, що судом не встановлено та позивачем не доведено наявність умов для отримання позивачем права на земельну частку (пай) із земель колективної власності. Враховуючи, що у спірних правовідносинах основою набуття статусу члена й виникнення відповідних майнових прав, є юридичний склад, що включає в себе прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про прийняття заявника до складу членів колективного сільськогосподарського підприємства та його членство у цієї організації на час розпаювання, проте під час розгляду справи судом зазначених обставин цих підстав встановлено не було.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його шляхом подання апеляційної скарги, де просив суд скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з`ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Зокрема, вказує на те, що суд не врахував, що Статут КПСП Максимівський виписано з порушенням законодавства України, проте ні в Статуті, ні в доданому до Державного акту на право колективної власності на землю списку громадян, яким були видані сертифікати на земельну частку (пай), не передбачено, що право на земельну частку (пай) мають виключно члени КСП Максимівський ; витребувані судом у ПОСП Злагода докази, а саме протоколи загальних зборів/зборів уповноважених підприємства, їх стенограми, рішення та документи працевлаштування, зокрема, заява ОСОБА_1 про прийом на роботу/в члени господарства, договір/контракт про прийняття на роботу не було надано суду, що свідчить про недобросовісну поведінку третьої особи як учасника судового процесу. Здійснюючи аналіз щодо прийняття осіб в члени КПСП Максимівський , суд керувався не положеннями чинного на той час статуту КПСП, а положеннями закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство та особистими міркуваннями з цього приводу.

Отже, за думкою скаржника, наявні у матеріалах даної цивільної справи правовстановлюючі документи КПСП Максимівський , не можуть бути перешкодою у встановленні судом права на отримання ОСОБА_1 земельної частки (паю).

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Відповідач Новоюр`ївська сільська рада Новобузького району Миколаївської області, будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася. При цьому до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, де зазначено, що ця юридична особа є правонаступником відповідача у справі - Новоюр`ївської сільської ради. Між тим, відповідно до даних Єдиного державного реєстру на час розгляду справи судом апеляційної інстанції Новоюр`ївська сільська рада Новобузького району Миколаївської області не є припиненою. За такого, з огляду на приписи ч. 5 ст. 104 ЦК України апеляційний суд не приймає до уваги відзив Вільнозапорізької сільської ради, оскільки правонаступництво сторони не підтвержено.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що у 1997 році було створено КПСП Максимівський на базі реорганізованого радгоспу Максимівський .

Підприємство засноване на індивідуально-колективній основі і діє в інтересах його (спільників) співвласників (п. 1.2 Статуту КПСП Максимівський ).

Порядок прийому в співвласники КПСП Максимівський та припинення членства відбувалося за певною процедурою, яка була виписана в Статуті цього підприємства 1997 року.

Відповідно розділу 3 цього Статуту, прийом до підприємства здійснюється за індивідуальною особисто поданою заявою. Співвласником підприємства міг бути кожний, хто досяг 16-річного та який виявив добровільне бажання працювати у ньому та інші умови.

При вступі в підприємство вносився грошовий внесок в розмірі мінімальної заробітної плати. Сума початкового внеску набувала значення початкової індивідуальної власності, яка в подальшому зростала відповідно до трудового внеску в колективне надбання. Співвласництво набувалось з часу відповідного рішення загальних зборів, зборів уповноважених представників, ради трудового колективу.

Заява про приймання в члени підприємства розглядалась в місячний строк. Особа, яка подала заяву про прийняття в члени підприємства, користувалась до рішення загальних зборів уповноважених представників, правами і виконувала обов`язки члена підприємства з моменту рішення правління про рекомендацію загальними зборами, прийняти її в члени підприємства.

31 січня 1997 року, КПСП Максимівський отримало Державний акт на право колективної власності на землю із списком громадян, членів підприємства, які мають право на земельну частку (пай). У цьому списку громадян колективного сільськогосподарського підприємства Максимівський , який було додано до Державного акту, прізвище ОСОБА_1 відсутнє.

В 2000 році КПСП Максимівський було реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив Злагода (далі - СГВК Злагода ), а в 2001 році СГВК Злагода було реорганізовано в ПОПС Злагода .

За даними трудової книжки ОСОБА_1 , останнього було прийнято на посаду різноробочого до сільськогосподарського підприємства 18 травня 1998 року та йому нараховувалась заробітна плата за відпрацьовані дні в КПСП Максимівський з травня 1998 року. Позивача було звільнено за власним бажанням вже з ПОСП Злагода з 05 вересня 2002 року.

З відповіді Новоюр`ївськї сільської ради від 07 жовтня 2014 року № 01-28/655 на адресу позивача вбачається, що ОСОБА_1 не був членом КПСП Максимівський та додаткові списки до Державного акту на право колективної власності на землю у сільській раді відсутні.

З досліджених судом копій протоколів зборів сільськогосподарського підприємства за 1998-2000 року, наданих суду архівним сектором Новобузької райдержадміністрації 24 вересня 2018 року, не встановлено відомостей про прийняття в члени КПСП ОСОБА_1 та внесення його у додаткові списки громадян, які мають право на отримання земельних ділянок (паїв).

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України , завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України , провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України , суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Спірні правовідносини врегульовуються нормами Земельного кодексу України , Указом Президента України №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08 серпня 1995 року .

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначені, зокрема й Законом України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII Про колективне сільськогосподарське підприємство (далі - Закон № 2114-XII).

У статті 1 Закону № 2114-XII передбачено, що колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Частиною 1 ст. 3 цього Закону встановлено, що підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 2114-XII передбачено, що членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу є рівними.

Право громадян як співвласників колективної власності на землю набувається з дня видачі в установленому порядку державного акту на право колективної власності на землю з обов`язковим додатком-списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.

Отже при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно: а) перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям (наділ - Указ № 720/95) , зокрема п. 2 цього Указу; б) досліджувати статут підприємства, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII Про колективне сільськогосподарське підприємство підприємство діє на основі статуту, в якому вказується порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї; в) з`ясовувати, коли було видано державний акт на право колективної власності на землю, оскільки член КСП, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ ).

Згідно зі ст. 23 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується затвердженими актами, які видають і реєструють сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видавався КСП, кооперативу, акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і в колективній власності громадян. До державного акту додавався список цих громадян.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України , у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Отже з положень наведених у ст. 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу № 720/95 вбачається, що особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання, включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю, одержання колективним сільськогосподарським підприємствам державного акту.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновків, що ОСОБА_1 не доведено наявність правових підстав для встановлення факту прийняття його у члени КПСП та визнання за ним права на земельну частку (пай) із земель резервного фонду та внесення його прізвища в список осіб для оформлення права власності на земельну частку (пай).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно із ст. 60 ЦПК України (редакція якої діяла на час звернення позивача до суду), обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За ст. 57 ЦПК України (редакція якої діяла на час звернення позивача до суду), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 цієї статті).

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ч. 2 ст. 57 ЦПК України).

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 76, 81 ЦПК України ( в редакції 2017 року).

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З матеріалів справи достовірно встановлено, що співвласництво, тобто членство в КПСП Максимівський , відбувалося на добровільних засадах, за умови внесення грошового внеску та наявності рішення загальних зборів про прийняття особи в члени підприємства.

За встановленими обставинами справи ОСОБА_1 із заявою про прийняття його членом КПСП Максимівський не звертався, грошовий внесок, передбачений Статутом цього підприємства не вносив та рішення про його прийом в члени КПСП Максимівській не приймалося, а отже правові підстави для встановлення факту прийняття його в члени цього підприємства відсутні, а тому позивач не мав права на земельну частку (пай).

Отже відсутні буть - які переконливі докази, що підтверджують членство ОСОБА_1 в КПСП Максимівський на момент передачі землі в колективну власність, зокрема, обставини прийняття в члени цього підприємства відповідно до процедури визначеної в його Статуті.

Сам по собі факт, що ОСОБА_1 з травня 1998 року перебував у трудових відносинах з КПСП Максимівській та у 2001 році отримав свідоцтво про право власності на майновий пай члена СГВК Злагода не підтверджує набуття ним членства в КПСП Максимівський , а відтак й права на земельну частку (пай) із земель зазначеного підприємства відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю, виданого КПСП Максимівський в 1997 році. При цьому трудова книжка свідчить не про членство в КПСП, а про наявність трудових відносин з ним.

Таким чином на час отримання КПСП Максимівській Державного акту на право колективної власності на землю та розпаювання земель ( 31 січня 1997 року) ОСОБА_1 не був співвласником КПСП Максимівський , тобто членом цього підприємства, що не заперечувалось ним самим.

Посилання позивача ті обставини, що виділені КПСП Максимівський землі не були своєчасно розпайовані у розмірі, визначеному в Державному акті, а інша частина земельних угідь залишається в приватному користуванні власників ПОПС Злагода , не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не стосуються предмета позову.

Також не можуть бути взяті до уваги аргументи позивача та його представників, що земельні паї отримували інші особи, які не були внесені до списку, який був додатком до Державного акту на право користування землю, виданого КПСП Максимівський в 1997 році, зокрема перелічені особи відповідно до протоколу загальних зборів КПСП Максимівський від 12 січня 2000 року, з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту зазначеного протоколу по першому питанню за заявами осіб, перелік яких міститься в протоколі, було розглянуто питання щодо надання їм земельної частки (паю) та за результатами розгляду, загальними зборами було вирішено надати земельні частки цим членам колгоспу. Отже зазначені в протоколу особи були визначені як члени колективного підприємства.

Крім того дослідження обставин щодо правомірності надання цим особам земельної частки (паю) не входить до предмету доказування по цій справі.

За такого зазначений протокол загальних зборів КПСП Максимівський не може бути належним доказом, що підтверджує право позивача на земельну частку (пай).

Твердження скаржника, що Статут КПСП Максимівський прийнятий та узгоджений з порушенням законодавства України є безпідставними, оскільки норми цього Статуту не визнавалися судом неправомірними та таких вимог ОСОБА_1 не заявлялося.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач та третя особа на його стороні не з`являлися до суду першої інстанції та не надавали відповідні докази, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки яка до суду та надання доказів є правом учасника судового процесу з огляду на принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Суд першої інстанції вживав заходи щодо витребування доказів у відповідних учасників справи, які надавали відповіді районному суду в межах їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю його порушеного права, а доводи апеляційної скарги правильних висновків місцевого суду не спростовують.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року.

Підстави для зміни та розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції відсутні, з огляду на те, що рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Крім того, оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, витрати щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги, понесені ОСОБА_1 , компенсації не підлягають.

Керуючись ст. ст. 375 , 382 ЦПК України апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Прокопчук

Повний текст постанови складено 26 лютого 2020 року.