Постанова

від 19.02.2020 по справі 2-724/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 2-724/11

провадження № 61-15022св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

відповідачі: ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У березні 2011 року Відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - ВАТ Державний ощадний банк України ), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - ПАТ Державний ощадний банк України ), правонаступником якого є Акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - АТ Державний ощадний банк України ) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 лютого 2008 року № 944 у розмірі 624 327,46 грн та судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_1 05 лютого 2008 року укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 944, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 473 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,5 % річних, з остаточним терміном повернення 29 січня 2018 року.

Виконання зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії забезпечено договором поруки від 05 лютого 2008 року № 1697, укладеним між банком та ОСОБА_4 , договором поруки від 05 лютого 2008 року № 1969, укладеним між банком та ОСОБА_2 , а також договором іпотеки від 05 лютого 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 .

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 лютого 2008 року № 944 приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу (далі - Сторожинецький РНО) було вчинено виконавчий напис від 10 квітня 2009 року, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно.

На підставі виконавчого напису № 1105 від 10 квітня 2009 року постановами Сторожинецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Сторожинецький РВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області) від 04 червня 2009 року та повторно від 09 червня 2010 року відкрито виконавче провадження, проте виконання по ним не здійснено.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконував умов указаного договору, станом на 19 січня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 624 327,46 грн, яка складається з: суми кредиту - 473 000 грн; відсотків - 146 441,43 грн; комісії за обслуговування кредиту - 3 382,28 грн; пені - 1 503,75 грн.

З урахуванням викладеного ВАТ Державний ощадний банк України просило позов задовольнити.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень, справа розглядалася судами неодноразово.

Першотравневий районний суд м. Чернівці заочним рішенням від 30 травня

2011 року позов ВАТ Державний ощадний банк України задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ВАТ Державний ощадний банк України заборгованість за кредитним договором від 05 лютого 2008 року № 944 у розмірі 624 327,46 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за договором відновлюваної кредитної лінії, в результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника і поручителів в солідарному порядку.

Протокольною ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області

від 21 листопада 2017 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як правонаступників померлого ОСОБА_1 .

Апеляційний суд Чернівецької області рішенням від 21 листопада

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та судових витрат скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У решті позовних вимог заочне рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що внаслідок звернення стягнення для дострокового погашення заборгованості позивач змінив строк виконання основного зобов`язання, що підтверджується виконавчим написом, який було вчинено 10 квітня 2009 року, а з цим позовом звернувся до поручителів 09 березня 2011 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, тому порука припинилася в силу частини четвертої статті 559 ЦК України.

Верховний Суд постановою від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ПАТ Державний ощадний банк України задовольнив частково. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 21 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та судових витрат скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної

інстанції, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 03 липня 2019 рокузаочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 травня 2011 року в частині позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 змінив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 лютого 2008 року № 944, яка становить 469 340,19 грн. Стягнув з ОСОБА_4 на користь ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 05 лютого 2008 року № 944, яка становить 469 340,19 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості з боржника та поручителів є помилковим, оскільки у випадку укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного і того ж зобов`язання, між ними не виникає солідарної відповідальності між собою, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-185цс14, тому стягнення заборгованості у солідарному порядку підлягає з кожного поручителя окремо. В силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_2 та ОСОБА_4 припинилася в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 05 серпня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд грубо порушив вимоги пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

При цьому, суд не врахував та повністю проігнорував суттєву обставину, без якої неможливо встановити дійсні правовідносини сторін та допустити вірне правозастосування - ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_1 помер, та в порушення статті 55 ЦПК України розглянув справу щодо померлого, за відсутності його правонаступників, при цьому не здійснивши жодних дій до їх встановлення та процесуального залучення у справу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц дійшла висновку, що у разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс 13, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що належне визначення кола спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину у відповідних частках, є необхідним як для встановлення факту заміни боржника в основному зобов`язанні й осіб, на яких за визначених у законодавстві умов може бути покладена відповідальність за невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, так і для визначення меж такої відповідальності.

Також, апеляційний суд грубо порушив вимоги частини першої статті 523 ЦК України, згідно з якою порука припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.

З незрозумілих підстав суд апеляційної інстанції проігнорував твердження скаржника про припинення договору поруки з огляду на частину четверту статті 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

У зв`язку з невиконанням боржником ОСОБА_1 зобов`язань за договором відновлюваної кредитної лінії, приватним нотаріусом Сторожинецького РНО вчинено виконавчий напис від 10 квітня 2009 року, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, що забезпечує виконання зобов`язань вказаним договором.

Отже, у даному випадку банк змінив умови кредитного договору та вимагав повернення усієї суми виданого кредиту, оскільки у виконавчому написі до стягнення вказано всю суму виданого кредиту як уже простроченого - 473 000 грн.

Однак, апеляційний суд проігнорував ту обставину, що виконавчим написом було змінено строк повернення кредиту на 10 квітня 2009 року, і що з цієї дати змінено строк повного виконання основного зобов`язання.

У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

12 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ Державний

ощадний банк України на касаційну скаргу, який мотивований тим, що рішення суду першої інстанції переглядалось лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Чернівецький апеляційний суд цілком правомірно дійшов висновку, що оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати в терміни, визначені договором відновлювальної кредитної лінії, а саме 28 числа кожного місяця, а за договорами поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Першотравневого районного суду м. Чернівці.

28 серпня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 лютого 2008 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_1 укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 944, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 473 000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,5 % річних, строком до 29 січня 2018 року.

На забезпечення належного виконання боржником указаного договору 05 лютого 2008 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладені договори поруки № 1697 та № 1696 відповідно, за умовами яких ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зобов`язалися відповідати солідарно за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов договору відновлюваної кредитної лінії № 944 від 05 лютого 2008 року в повному обсязі цих зобов`язань.

Також на забезпечення належного повернення боржником кредиту за договором відновлюваної кредитної лінії 05 лютого 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будову загальною площею 186,40 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та розташована на орендованій земельній ділянці.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником ОСОБА_1 зобов`язань за договором відновлюваної кредитної лінії № 944 від 05 лютого 2008 року приватним нотаріусом Сторожинецького РНО вчинено виконавчий напис від 10 квітня 2009 року, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно: нежитлову будівлю, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яке передано в іпотеку банку. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна, задовольнити вимоги банку у розмірі 507 463,51 грн, яка включає в себе: 473 000 грн заборгованості за кредитом, 32 096,37 грн нарахованих відсотки за користування кредитом, 1 503,75 грн пені за прострочення користування кредитом.

На підставі виконавчого напису № 1105 від 10 квітня 2009 року постановами Сторожинецького РВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області районного управління юстиції від 04 червня 2009 року та від 09 червня 2010 року відкрито виконавче провадження.

Відповідно до наданих ВАТ Державний ощадний банк України розрахунків станом на 19 січня 2011 року розмір заборгованості боржника становив 624 327,46 грн, яка складалася з: суми кредиту - 473 000 грн; відсотків - 146 441,43 грн; комісії за обслуговування кредиту - 3 382,28 грн; пені - 1 503,75 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

ОСОБА_4 касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року не подавав, тому предметом касаційного перегляду є постанова Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог банку до ОСОБА_2 як поручителя про стягнення заборгованості (стаття 400 ЦПК України), оскільки суд апеляційної інстанції після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, переглядав рішення районного суду лише в частині вирішення заявлених банком позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як поручителів.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до змісту статей 251, 252 ЦК України настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Ураховуючи наведене, умова договору поруки укладеного між ОСОБА_2 та банком про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором (пункт 4.2) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.

Крім того, слід зауважити, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Визначаючи початок перебігу строку звернення з вимогами до поручителя слід враховувати, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Кредитор скористався засобом позасудового захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, чим на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з 29 січня 2018 року на 10 квітня 2009 року, а до суду з цим позовом до поручителя ОСОБА_2 звернувся у березні 2011 року, тобто зі спливом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, визначених частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції), а тому порука ОСОБА_2 за вказаним договором поруки, з підстав передбачених частиною четвертою статті 599 ЦК України, є припиненою.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц, провадження № 61-15142сво18, в якій зазначено про те, що встановивши, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту скориставшись засобом позасудового захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, він на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання.

За вказаних обставин, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги в указаній частині.

Доводи касаційної скарги в іншій частині на увагу не заслуговують, оскільки предметом перегляду в апеляційному порядку було рішення суду першої інстанції лише в частині відповідальності поручителів.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 травня 2011 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року в частині позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 як поручителя про стягнення заборгованості, і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то сплачений ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 740 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з позивача на його користь.

Керуючись статями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 травня 2011 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_2 як поручителя про стягнення заборгованості скасувати і в цій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Державний ощадний банк України на користь ОСОБА_2 3 700 грн (три тисячі сімсот гривень) судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. П. Курило