Постанова

від 24.02.2020 по справі 520/8234/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 р.Справа № 520/8234/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 15.11.19 року по справі № 520/8234/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області третя особа Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство Соснове"

про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просив суд: визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківської області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення індивідуального садівництва в Обслуговуючому кооперативі «Садівниче товариство Соснове» земельної ділянки площею 0,1200 га, земельна ділянка № АДРЕСА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Кочетоцької селищної ради Чугуївського району Харківської області, від 13.03.2019 та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення індивідуального садівництва в Обслуговуючому кооперативі «Садівниче товариство Соснове» земельної ділянки площею 0,1200 га, земельна ділянка № АДРЕСА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Кочетоцької селищної ради Чугуївського району Харківської області.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2019 р. було залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство Соснове"

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що Головним управлінням було детально перевірено заяву ОСОБА_1 та встановлено, що у матеріалах, доданих до заяви, відсутній акт на право постійного користування земельною ділянкою СТ Соснове , проте замість нього надані рішення виконавчого комітету Чугуївської районної ради народних депутатів від 26.04.1988 № 59/38, від 26.02.1991 № 44/67. Враховуючи вищевикладене, право постійного користування земельною ділянкою СТ Соснове не було підтверджено належним правовстановлюючим документом. Вказав на те, що Головним управлінням було правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 04 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовним розміром 0,1200 га, розташованої за межами населених пунктів Кочетоцької селищної ради Чугуївського району Харківської області, із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення індивідуального садівництва, разом з відповідними документами (а.с.15-32).

Листом від 13.03.2019 № К-1519/0-1559/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відмовило ОСОБА_1 у надання відповідного дозволу, мотивуючи це відсутністю акту на право постійного користування земельною Обслуговуючого кооперативу Садівниче товариство Соснове як користувача земельної ділянки, земельна ділянка у якого вилучається (а.с.33).

Позивачем, 22 квітня 2019 року, до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру було подано скаргу на відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.34-35).

Листом від 16.05.2019 № 29-28-0.13-4341/2-19 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила позивача про надання доручення Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області розібратися у ситуації, що склалася, та вжити відповідних заходів реагування та у разі надходження від ОСОБА_1 або уповноваженої ним особи клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва на території ОК СТ Соснове Чугуївського району Харківської області розглянути його відповідно до вимог законодавства (а.с.36).

Не погодившись з відмовою ГУ Держгеокадастру у Харківській області, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що, відмовляючи позивачу в наданні дозволу, відповідач прийняв рішення без обґрунтування підстав такої відмови, передбачених ст.118 Земельного Кодексу України, оскільки вказані норми статті 118 Земельного кодексу України не містять такої підстави для відмови органом у наданні відповідного дозволу як то відсутність акту на право постійного користування земельною ділянкою СТ Соснове .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписи ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.

Так, згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 (далі - Положення №15) передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Приписи пп. 31 п. 4 Положення №15 визначають, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 21 серпня 2018 року у справі №820/2303/17.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківської області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення індивідуального садівництва в Обслуговуючому кооперативі «Садівниче товариство Соснове» земельної ділянки площею 0,1200 га, земельна ділянка № АДРЕСА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Кочетоцької селищної ради Чугуївського району Харківської області, від 13.03.2019, однак отримав відмову.

Зі змісту відповіді на заяву позивача вбачається, що підставами для відмови стало не подання ним документів, не передбачених законодавством, а саме акту на право постійного користування земельною ділянкою СТ Соснове .

Судова колегія зазначає, що Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

В свою чергу, відповідач, відмовляючи позивачу в наданні дозволу, прийняв рішення без обґрунтування підстав такої відмови, передбачених ст.118 Земельного Кодексу України, оскільки вказані норми статті 118 Земельного кодексу України не містять такої підстави для відмови органом у наданні відповідного дозволу як то відсутність акту на право постійного користування земельною ділянкою СТ Соснове .

Враховуючи, що процес надання позивачу формальної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може тривати безкінечно, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з метою захисту порушеного права, обрунтовано дійшов висновку про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Харківської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення індивідуального садівництва в Обслуговуючому кооперативі «Садівниче товариство Соснове» земельної ділянки площею 0,1200 га, земельна ділянка № АДРЕСА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Кочетоцької селищної ради Чугуївського району Харківської області, і це зобов`язання повністю узгоджується з правовою позицією постанові Верховного суду від 06.03.2019 року по справі № 1640/2594/18.

Що стосується доводів відповідача щодо наявності у нього дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не довів перед судом правомірність своєї відмови.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу то суд відзначає, що на їх підтвердження до суду надано копії: договору про надання правничої допомоги від 02.04.2019 року № 19/8, додатку до нього від 29.05.2019 р., акту від 14.11.2019 р., квитанції № 0.0.1521926618.1, поштового чеку та накладної від 18.10.2019 року, які підтверджують понесення позивачем вказаних витрату сумі 3053, 20 грн.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року по справі 520/8234/19 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року по справі № 520/8234/19 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді (підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 27.02.2020 року