Рішення

від 26.02.2020 по справі 826/9909/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 року м. Київ № 826/9909/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов громадянина Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Київській області про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

Громадянин Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом Державної міграційної служби України (надалі по тексту також - відповідач-1, ДМС України), Управління Державної міграційної служби в Київській області (надалі по тексту також - відповідач-2, УДМС в Київській області), в якому просить скасувати наказ від 08.06.2018 № 206 Державної міграційної служби України про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем-2 безпідставно відмовлено в прийнятті заяви та подальшого оформлення документів про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Позивачем зауважено, що існують усі підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідачами не здійснено повної перевірки всіх документів для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення.

Представник відповідача-1 проти позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивачем належним чином не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ані в заяві, ані в ході проведення співбесіди. Під час співбесіди надавав суперечливі та неправдиві відомості.

Представник відповідача-2 також заперечував проти задоволення позовних вимог, у відзиві наголошував на доводах, аналогічних викладеним відповідачем-1.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Громадянин Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Джафна, район Каликовілади, Шрі - Ланка. За національністю - таміл. Віросповідання - індуїзм. Рідна мова - тамільська, володіє мовою хінді.

Позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою від 17.05.2018 № 102 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. До заяви додано анкету з відомостями про заявника.

Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято наказ від 08.06.2018 № 206, яким відмовлено в оформленні документів громадянину Шрі-Ланка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою прийняття вказаного наказу слугував висновок головного спеціаліста сектору по роботі з біженцями відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Щеглової О.М. від 08.06.2018.

Повідомленням від 08.06.2018 № 89 ОСОБА_1 проінформовано про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (надалі також - Закон ) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин , а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (надалі також - Правила №649 ).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

На підставі відомостей, зазначених у заяві позивача, а також на підставі протоколу співбесіди від 31.05.2018 убачається наступне.

До від`їзду в Україну ОСОБА_2 постійно проживав у м. Джафна, Шрі - Ланка у власному будинку разом із мамою та старшою сестрою. Країну постійного проживання заявник покинув 18.12.2015 літаком (рейс Коломбо - Доха, Доха - Москва). До України позивач прибув 21.12.2015 нелегально, автомобілем.

Позивач вже звертався до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою від 04.05.2016 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернулась особа.

Однак, судом встановлено, що при повторному зверненні у своїй заяві та анкеті іноземець не повідомив про цей факт, а під час співбесіди від 31.05.2018 надав неправдиву інформацію, на запитання спеціаліста міграційного органу Чи вперше звертаєтесь за захистом в Україні? , заявник повідомив: Так, вперше .

Відповідачами зауважено, що вперше за захистом в Україні позивач звернувся лише через 4 місяці після прибуття до України, тобто із порушенням вимог статті 5 ЗУ Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

Пунктом 22 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 визначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Отже, факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача і вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлене потребою у легалізації на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2018 року в справі №825/608/17.

При цьому, суд зауважує, що повторно позивач звернувся до відповідача-2 у 2018 році, водночас, нових відомостей та обставин не зазначено, що також ставить під сумнів реальність загрози для його життя або обґрунтованих побоювань, натомість - з його пояснень свідчить про бажання легалізації свого перебування в Україні з подальшим переїздом до Європи.

Позивачу за першою заявою відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 25.05.2016 № 49.

Водночас, позивач не скористався своїм правом на оскарження прийнятого рішення.

Повторно звертаючись позивач у своїй заяві - анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.05.2018, вказав, що виїхав з Шрі - Ланки через погрози з боку представників армії. Також, у заяві та під час співбесіди він зазначив, що у 2006 році невідомими особами був убитий його старший брат, який був членом організації Тигри Визволення Таміл - Іламу , що стало передумовою (його) етнічного переслідування у Шрі - Ланка та змусило позивача покинути країну громадянської належності у 2006 році. Натомість, документів або будь-яких інших матеріалів, які б підтверджували вбивство брата та переслідування заявника за етнічною ознакою, не надано.

Під час співбесіди позивач повідомив, що його затримували представники армії або Народно-демократичної партія Ілама, з метою отримання інформації про мого старшого брата, який служив в організації ТВТІ. З його слів, вони утримували його декілька днів, зазначив, що його не били, а тільки залякували. Про будь-які дії чи активні прояви політичної чи громадянської позиції, а також про будь-які інші факти, які би свідчили про загрозу для нього з боку будь-якого суб`єкта у Шрі - Ланці, позивач не повідомив та відповідних документів, відео-, фото-, або інших матеріалів не надав.

Також, з протоколу співбесіди від 31.05.2018 убачається, що на питання чи переслідувався за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, політичні погляди, позивач повідомив, що не переслідувався, а навів посилання щодо переслідувань лише через свого старшого брата, оскільки він був членом ТВТІ.

Отже, судом встановлено, що позивач не був членом жодної організації або руху та інших фактів переслідування, утисків чи погроз на свою адресу на території країни громадянської належності - Шрі - Ланка на політичному, релігійному, національному або буді -якому іншому ґрунті, так само як і прикладів застосування проти нього нелюдського поводження, насилля, тортур тощо, він не надав.

Крім цього, під час співбесіди позивач зазначив, що в агентстві у Шрі-Ланці запевнили, що поїздка позивача буде до Швейцарії, а отже, він не розглядав Україну країною свого майбутнього проживання, а лише транзитною країною, а справжнім пунктом призначення Заявника є Швейцарія.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність конкретних підстав, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, оскільки позивач не навів дійсних фактів, які б давали підстави вважати, що відносно нього є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

Отже, відповідачем при прийнятті спірного рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 241- 246, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову громадянина Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Київській області про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії відмовити .

Позивач: Громадянин Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач 1: Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 9, код ЄДРПОУ: 37508470).

Відповідач 2: Управління Державної міграційної служби в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, будинок 11, код ЄДРПОУ: 37826158).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко