Постанова

від 01.06.2020 по справі 826/9909/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9909/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Київській області про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

Громадянин Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Київській області про скасування наказу від 08.06.2018 № 206 Державної міграційної служби України про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Громадянин Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Джафна, район Каликовілади, Шрі - Ланка. За національністю - таміл. Віросповідання - індуїзм. Рідна мова - тамільська, володіє мовою хінді.

Позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою від 17.05.2018 № 102 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. До заяви додано анкету з відомостями про заявника.

Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято наказ від 08.06.2018 № 206, яким відмовлено в оформленні документів громадянину Шрі-Ланка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою прийняття вказаного наказу слугував висновок головного спеціаліста сектору по роботі з біженцями відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Щеглової О.М. від 08.06.2018.

Повідомленням від 08.06.2018 № 89 ОСОБА_1 проінформовано про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (надалі - Закон) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (надалі також - "Правила №649").

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

На підставі відомостей, зазначених у заяві позивача, а також на підставі протоколу співбесіди від 31.05.2018 убачається наступне.

До від`їзду в Україну ОСОБА_1 постійно проживав у м. Джафна, Шрі - Ланка у власному будинку разом із мамою та старшою сестрою. Країну постійного проживання заявник покинув 18.12.2015 літаком (рейс Коломбо - Доха, Доха - Москва). До України позивач прибув 21.12.2015 нелегально, автомобілем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вже звертався до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою від 04.05.2016 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак, судом встановлено, що при повторному зверненні у своїй заяві та анкеті іноземець не повідомив про цей факт, а під час співбесіди від 31.05.2018 надав неправдиву інформацію, на запитання спеціаліста міграційного органу "Чи вперше звертаєтесь за захистом в Україні?", заявник повідомив: "Так, вперше".

Відповідачами зауважено, що вперше за захистом в Україні позивач звернувся лише через 4 місяці після прибуття до України, тобто із порушенням вимог статті 5 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Пунктом 22 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 визначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Отже, факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача і вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлене потребою у легалізації на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2018 року в справі №825/608/17.

При цьому, суд звертає увагу, що повторно позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби в Київській області у 2018 році, водночас, нових відомостей та обставин при вказаному зверненні не зазначено.

Позивачу за першою заявою відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 25.05.2016 № 49.

Водночас, позивач не скористався своїм правом на оскарження прийнятого рішення.

Повторно звертаючись позивач у своїй заяві - анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.05.2018, вказав, що виїхав з Шрі - Ланки через погрози з боку представників армії. Також, у заяві та під час співбесіди він зазначив, що у 2006 році невідомими особами був убитий його старший брат, який був членом організації "Тигри Визволення Таміл- Іламу", що стало передумовою (його) етнічного переслідування у Шрі - Ланка та змусило позивача покинути країну громадянської належності у 2006 році. Натомість, документів або будь-яких інших матеріалів, які б підтверджували вбивство брата та переслідування заявника за етнічною ознакою, не надано.

Під час співбесіди позивач повідомив, що його затримували представники армії або Народно-демократичної партії Ілама, з метою отримання інформації про його старшого брата, який служив в організації ТВТІ. З його слів, вони утримували його декілька днів, зазначив, що його не били, а тільки залякували. Про будь-які дії чи активні прояви політичної чи громадянської позиції, а також про будь-які інші факти, які би свідчили про загрозу для нього з боку будь-якого суб`єкта у Шрі - Ланці, позивач не повідомив та відповідних документів, відео-, фото-, або інших матеріалів не надав.

Також, з протоколу співбесіди від 31.05.2018 вбачається, що на питання чи переслідувався за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, політичні погляди, позивач повідомив, що не переслідувався, а навів посилання щодо переслідувань лише через свого старшого брата, оскільки він був членом ТВТІ.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не був членом жодної організації або руху та інших фактів переслідування, утисків чи погроз на свою адресу на території країни громадянської належності - Шрі - Ланка на політичному, релігійному, національному або будь - якому іншому ґрунті, так само як і прикладів застосування проти нього нелюдського поводження, насилля, тортур тощо, він не надав.

Крім цього, під час співбесіди позивач зазначив, що в агентстві у Шрі-Ланці запевнили, що поїздка позивача буде до Швейцарії, а отже, він не розглядав Україну країною свого майбутнього проживання, а лише транзитною країною, а справжнім пунктом призначення Заявника є Швейцарія.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність конкретних підстав, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, а позивачем не було наведено фактів, які б давали підстави вважати, що відносно нього є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк