Постанова

від 19.02.2020 по справі 440/2472/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 р. Справа № 440/2472/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Любчич Л.В.

суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача - Лаврук В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР", Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2019, суддя О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 11.11.19 по справі № 440/2472/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" (далі за текстом - ТОВ "АВМ АМПЕР", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі за текстом - відповідач), в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.07.2019 №0008811401 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 297597,50 грн та №0008821401 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток у загальному розмірі 460153,75 грн.

В обгрунтування заявленного позову послався на безпідставність висновків документальної планової виїзної перевірки щодо порушення ТОВ "АВМ АМПЕР" вимог податкового законодавства, за наслідками якої визначено заниження позивачем зобов`язань зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств. За доводами позивача, дані податкового обліку за спірний період відповідають даним бухгалтерського обліку підприємства, а доводи контролюючого органу ґрунтуються на неправильному розумінні норм чинного законодавства.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008811401 в частині збільшення ТОВ "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 127134,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 31783,50 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008821401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 114421,00 грн (сто чотирнадцять тисяч чотириста двадцять одна гривня) та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 28605,25 грн (двадцять вісім тисяч шістсот п`ять гривень двадцять п`ять копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області судові витрати у розмірі 4529,16 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просив суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В апеляційній скарзі позивач наголошує на правомірності віднесення до складу інших витрат операційної діяльності суми дебіторської заборгованості ПрАТ "Укргідроенерго" у розмірі 1213897,49 грн., а також помилковості висновків контролюючого органу щодо заниження вартості реалізованої продукції нижче виробничої собівартості за жовтень 2016 року на суму 554720,49 грн.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позивачем протягом перевіряємого періоду вчинені безтоварні господарські операції з підприємством ТОВ "Металвироби" щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, наслідком чого визначено заниження ТОВ "АВМ АМПЕР" зобов`язань зі сплати податку на прибуток у розмірі 114421,00 грн та ПДВ у розмірі 127134,86 грн.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "АВМ АМПЕР" у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 30484951 (т. 3, а.с. 212).

Фахівцями Головного управління ДФС у Полтавській області, відповідно до плану-графіка документальних перевірок на 2019 рік, на підставі наказу від 11.04.19 №1099 та направлень від 16.04.19 №№1206-1209, у період з 25.04.19 по 27.05.19 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "АВМ АМПЕР".

Результати перевірки оформлені актом від 03.06.19 №730/16-31-1401-10/30484951 9 (т. 1, а.с. 59), у якому вказано на порушення платником податків таких вимог чинного законодавства:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, П(С)БО 16 "Витрати", статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження податку на прибуток загалом у розмірі 332923,00 грн, у т.ч. за І-й квартал 2017 року - 251310,00 грн, за IV-й квартал 2017 року - 36198,00 грн, за І-й квартал 2018 року - 45415,00 грн;

- пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.5 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем податку на додану вартість загалом у розмірі 238078,00 грн, у т.ч. за грудень 2016 року - 147397,00 грн, за вересень 2017 року - 40220,00 грн, за лютий 2018 року - 50461,00 грн.

Заперечення ТОВ "АВМ АМПЕР" від 12.06.19 вих. №724 на акт перевірки відхилені листом Головного управління ДФС у Полтавській області від 27.06.19 вих.№28437/10-16-31-14-01-18 (т. 1, а.с. 60-70, 71-76).

На підставі акта перевірки відповідач 03.07.2019 сформував податкові повідомлення-рішення: №0008811401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість загалом у розмірі 297597,50 грн, з них: 238078,00 грн - основний платіж, 59519,50 грн - штрафні (фінансові) санкції (т. 1, а.с. 21-22); №0008821401 про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток у загальному розмірі 460153,75 грн, з них: 332923,00 грн - основний платіж, 83230,75 грн - штрафні (фінансові) санкції (т. 1, а.с. 23-24).

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2019 №0008811401 та №0008821401 в частині нарахування ТОВ "АВМ АМПЕР" зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 127134,00 грн та податку на прибуток у сумі 114421,00 грн. в результаті фінансово-господарських правовідносин з ТОВ "Металвироби", суд першої інстанції виходив з протиправності рішень суб`єкта владних повноважень у вказаній частині.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України - тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин).

Податковий кредит, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з абзацом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас абзацом першим пункту 198.6 цієї статті передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац другий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Крім того, як визначено підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7.02.13 №73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Пунктом 6 П(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність'' від 16.07.1999 №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких визначений у цій нормі.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 ''Витрати'', затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

У податковому обліку господарські операції та витрати за цими операціями, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесені у зв`язку з цією операцією фінансові витрати. Податковий кредит, крім іншого, має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презумує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо фактичний рух активів або зміни в активах чи в зобов`язаннях платника податків, пов`язані із господарською операцією, мали місце.

У разі підтвердження платником податку показників податкового обліку належним чином оформленими документами, передбаченими податковим законодавством, ці показники вважаються задекларованими правильно, якщо контролюючий орган не доведе зворотнє.

Отже, подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

В свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника та інших учасників у сфері економіки, у зв`язку з чим презюмується економічна виправданість дій платника, спрямованих на одержання податкової вигоди, та достовірність відомостей його податкової та бухгалтерської звітності.

У разі ж надання податковим органом достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

Колегією суддів встановлено, що під час спірної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність відображення у бухгалтерському та податковому обліках господарських операцій ТОВ "АВМ АМПЕР" з ТОВ "Металвироби" щодо придбання товарів (металовиробів) загальною вартістю 762809,15 грн, у т.ч. ПДВ - 127134,86 грн, що мали місце у жовтні, листопаді 2016 року, липні - вересні 2017 року, лютому 2018 року.

На цій підставі, відповідач дійшов висновку про завищення ТОВ "АВМ АМПЕР" податкового кредиту на 127134,00 грн та заниження податку на прибуток загалом у розмірі 114421,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі №808/2447/17.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Металвироби" позивачем надані копії договорів поставки з додатковими угодами, податкових та видатних накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків, банківських виписок, викопіювання з книги обліку довіреностей (т. 3, а.с. 34-209).

Зазначені документи надавались відповідачу у ході проведення перевірки, зауваження до їх змісту та форми у акті перевірки відсутні.

Між сторонами проведенні розрахунки, а в ціні придбаних послуг сплачено ПДВ.

Придбані товари (прокат, металовироби) використані позивачем у власній господарській діяльності шляхом списання у виробництво, що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями актів списання матеріалів, лімітно-забірних карток ( 3, а.с. 40-42, 46-50, 66, 70, 84-93, 97-100, 103-105).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача, як на підставу для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на наявну податкову інформацію щодо контрагента позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 12.12.18 у справі №804/931/17.

Складення актів приймання-передачі товарів не передбачено вимогами чинного законодавства, а сертифікат не є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідачем в ході проведення перевірки не наведені та не встановлені обставини, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з придбання товарів меті та задачам діяльності позивача, або що реалізація вказаних операцій не обумовлена розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Протиправна поведінка контрагента може бути підставою для збільшення в податковому обліку платника податків задекларованої суми оподатковуваного доходу (внаслідок зменшення суми витрат) та для зменшення задекларованої суми податкового кредиту, якщо будуть встановлені обставини, що свідчать про узгодженість поведінки платника податків та його контрагента.

Однак у даній справі таких обставин щодо поведінки позивача колегією суддів не встановлено, а матеріали справи таких доказів не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обгрунтованих підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 127134,00 грн та податку на прибуток у розмірі 114421,00 грн.

Також, за відсутності в діях позивача складу податкового правопорушення, відсутні підстави для нарахування платнику податків штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31783,50 грн та 28605,25 грн відповідно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 03.07.2019 №№0008811401, 0008821401 в частині донарахування ТОВ "АВМ АМПЕР" грошових зобов`язань зі сплати ПДВ та податку на прибуток і застосування штрафних (фінансових) санкцій у вищезазначеному розмірі є протиправними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0008811401 в частині донарахування позивачу суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 110944,00 грн. на підставі встановленого перевіркою заниження вартості реалізованої продукції нижче виробничої собівартості за жовтень 2016 року на суму 554720,49 грн., суд першої інстанції виходив з того, що на таку суму заниження вартості позивач не нарахував податкові зобов`язання з ПДВ, чим порушив п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

Між тим, колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Колегією суддів встановлено, що з посиланням на п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України та пункту 15 Порядку заповнення податкової накладної №1307 за визначенням контролюючого органу, на дату розрахунку фактичної собівартості поставленої продукції платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну на суму перевищення фактичної собівартості над вартістю постачання таких послуг, зареєструвати її в ЄРПН та збільшити податкові зобов`язання на зазначену суму. Проте, підприємством не визначено базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих товарів над вартістю їх продажу, не складено та не зареєстровано податкову накладну, чим занижено суму податкового зобов`язання з ПДВ в розмірі 110944,00 грн.

Разом з тим, вказані доводи контролюючого органу є необгрунтованими.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем за даними бухгалтерського обліку по балансовому рахунку 701 "Дохід від реалізації готової продукції", 901 "Собівартість реалізованої готової продукції", 79 "Фінансовий результат" підприємства встановлено, що ТОВ "АВМ АМПЕР" у жовтні 2016 року реалізувало готової продукції, собівартість виробництва якої на 554720,49 грн перевищує дохід від її реалізації. Позивач наведені обставини не заперечує.

Так, на підтвердження того, що ціна реалізації продукції ТОВ "АВМ АМПЕР" у жовтні 2016 року відповідала звичайній ціні, до матеріалів справи були додані наступні документи:

- договір поставки №10/16-П від 14.03.2016 зі специфікаціями №1,2,3,4, видатковими глсладними від 26.10.2016 №А-00000081, від 31.10.2016 №А-00000086, від 31.10.2016 №А- 0000087, від 31.10.2016 №А-00000088, податковими накладними від 14.03.2016, 26.10.2016, 31.10.2016, 21.03.2016, 31.10.2016;

- контракт №33/16-П від 07.06.2016 зі специфікацією №1, додатковою угодою №1 від 27.07.2016, вантажною митною декларацією від 31.10.2016, податковою накладною від 04.11.2016 на 9 арк.;

- контракт №55/16-П від 12.08.2016 зі специфікацією №1, вантажною митною декларацією від 31.10.2016, податковою накладною від 04.11.2016;

- договір поставки №07/16-П від 19.02.2016 зі специфікаціями №3,4, видатковими накладними від 13.10.2016 №А-00000078, від 31.10.2016 №А-00000085, податковими накладними від 28.07.2016, 07.09.2016, 21.09.2016, 26.10.2016;

- договір поставки №47/16-П від 21.07.2016 із додатковою угодою №1 від 12.08.2016, видатковою накладною від 27.10.2016 №А-00000082, податковими накладними від 29.07.2016, 29.08.2016, 05.10.2016, 25.10.2016;

- договір поставки №45/16-П від 11.07.2016 зі специфікацією №1, видатковою накладною від 05.10.2016 №А-00000076, податковими накладними від 13.07.2016, 21.09.2016;

- договір поставки №07716/11 від 24.11.2015 із додатковою угодою №1 від 28.01.2016, специфікацією №3 від 07.09.2016, видатковою накладною від 25.10.2016 №А-00000080, податковими накладними від 05.10.2016, 25.10.2016;

- договір поставки №1117 від 19.05.2016 із видатковою накладною від 25.10.2016 №А-00000079, податковими накладними від 04.10.2016, 25.10.2016;

- договір поставки №66/16-П від 10.10.2016 із видатковою накладною від 11.10.2016 №А- 00000077, специфікацією №1, податковою накладною від 11.10.2016;

- договір поставки №56/16-П від 09.08.2016 зі специфікацією №1, видатковою накладною від 04.10.2016 №А-00000074, податковими накладними від 10.08.2016, 31.08.2016, 03.10.2016;

- договір поставки №43/16-П від 29.06.2016 зі специфікацією №1, видатковою накладною від 05.10.2016 №А-00000075, податковими накладними від 10.08.2016, 31.08.2016, 03.10.2016.

Колегія суддів зазначає, що згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу положень частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

У відповідності до статті 42 цього ж Кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зважаючи на вимоги наведених норм, у зв`язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Дійсно, прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, адже вона може включати і окремі збиткові операції, які, хоча і були спрямовані на одержання прибутку, однак з об`єктивних причин призвели до негативних фінансово-економічних наслідків. Натомість визначальною ознакою господарської діяльності є наявність мети з отримання прибутку, а збитковість операції може бути обумовлена комерційним ризиком.

Однак, слід зауважити, що віднесення збиткових операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Аналогічний висновок було висловлено Верховним Судом у постанові від 18.01.2018 по справі №2а-44807/09/1670 та постанові від 16.07.2019 по справі №816/648/13-а.

Разом з тим, податковим органом, ані під час проведеної перевірки, ані під час судового розгляду справи, не було надано жодних доказів відсутності у позивача мети щодо отримання економічного ефекту від господарських операцій та не вказано, в чому полягала податкова вигода від наявності збитків, оскільки сформований податковий кредит та зобов`язання сплачені до державного бюджету України, що визнано та не оскаржується відповідачем.

Слід зазначити, що відповідачем, також, не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача.

Крім того, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не досліджував оподатковувані операції позивача в контексті наявності економічних причин чи ділової мети у позивача для реалізації товару за ціною нижчою за виробничу собівартість, що свідчить про неповноту встановлення обставин судом.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, зокрема, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.

За змістом підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під звичайною ціною слід розуміти ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.15 №1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.16 за №137/28267, у разі якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів/послуг, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання / звичайна ціна / балансова (залишкова) вартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання, постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання / звичайної ціни / балансової (залишкової) вартості над фактичною ціною. У податковій накладній, яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 8 цього Порядку (15 - Складена на суму перевищення ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання; 16 - Складена на суму перевищення балансової (залишкової) вартості необоротних активів над фактичною ціною їх постачання); 17 - Складена на суму перевищення звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання. Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається.

Отже, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.

Таким чином, з аналізу викладених норм випливає, що для застосування контролюючим органом вимог п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України та пункту 15 Порядку заповнення податкової накладної №1307 та визначення бази оподаткуваня податком на додану вартість господарських операцій платника податку з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг, які перевищують звичайні ціни, обов`язковою умовою є встановлення факту постачання позивачем самостійно виготовлених товарів нижче рівня звичайних цін.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, в умовах звичайної господарської діяльності позивача ціна визначалася учасниками договірних відносин, тобто за домовленістю, та щодо наведеного відсутні заперечення чи претензії відповідача. Тому, оскільки відповідачем не доведено іншого, ціна договорів на постачання позивачем товарів контрагентам вважається такою, що відповідає рівню звичайної ціни, що не дає підстав для висновку про порушення позивачем абзацу другого п. 188.1. Податкового кодексу України (в редакції з 2016), а відтак і підстав для нарахування податкових зобов`язань за операціями 2016 року.

Крім того, з матеріалів справи не встановлено, а відповідачем не доведено дослідження в ході перевірки рівня цін на ідентичні товари, які були реалізовані позивачем у жовтні 2016 року (товари власного виробництва), не досліджено порівняння ціни постачання товару позивачем зі звичайними цінами, а також встановлення контролюючим органом під час перевірки бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів нижче звичайних цін.

Також податковим органом не встановлено та не доведено, що при визначенні ціни товарів під час укладення договорів сторони не виходили із оцінки ситуації на відповідному ринку, а також не володіли достатньою інформацією про такі товари та ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів, і взагалі не досліджено обґрунтованості наявних розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення угод купівлі-продажу та надання послуг за цінами, нижчими від виробничої собівартості.

Окремо, колегія суддів зазначає, що у період 2015 року база оподаткування ПДВ операцій з поставки самостійно виготовлених послуг визначалася на рівні не менше собівартості, а з 2016 року - на рівні не менше звичайних цін. Однак, формуючи висновки акту перевірки за період жовтень 2016 року, відповідач фактично керувався змістом п. 188.1. Податкового кодексу України в редакції, що не діяла у 2016 році (щодо "не менше собівартості", замість "не менше звичайних цін"). Отже, здійснюючи нарахування за жовтень 2016 рік, відповідач керувався недіючими нормами Податкового кодексу України, а на вимогу діючих норм Кодексу, не досліджував обставини постачання позивачем товарів нижче рівня звичайних цін, що вже само по собі є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність висновків акту перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0008811401 в частині донарахування позивачу суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 110944,00 грн., яке не ґрунтується на чинних нормах Податкового кодексу України.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про порушення позивачем пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України та протиправність визначення суми податкового зобов`язання, є помилковими, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0008821401 в частині донарахування позивачу суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 218502,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 54625,50 грн. щодо віднесення до інших витрат операційної діяльності дебіторської заборгованості у розмірі 1213897,49 грн в результаті взаємовідносин з ПрАТ "Укргідроенерго", суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не понесено у 1 кварталі 2017 року витрат та не отримано доходів від операцій за контрактом на поставку позивачем комплектних розподільних пристроїв.

Колегія суддів вважає дані висновки помилковими, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Згідно з частиною другої статті 3 названого Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 згаданого Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 №318 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19.01.00 за №27/4248 (надалі - П(С)БО 16 "Витрати").

Пунктом 7 П(С)БО 16 "Витрати" визначено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до пункту 20 П(С)БО 16 "Витрати" до інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов`язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов`язаннями, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

За змістом пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8.10.99 №237 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.10.99 за №725/4018 (надалі - П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість"), безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності; дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів; дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Пунктом 6 П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" визначено, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.

Відповідно до пункту 9 П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" класифікація дебіторської заборгованості здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи (приклад визначення величини резерву сумнівних боргів наведено в додатку до цього Положення (стандарту).

Згідно з пунктом 11 П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів. Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.

Як свідчать матеріали справи, перевіркою позивача встановлено, що ТОВ "АВМ АМПЕР" у І кварталі 2017 року віднесено на рахунок 949 "Інші витрати операційної діяльності" суму переоцінки вартості реалізованих ПрАТ "Укргідроенерго" за період з 30.05.08 по 16.04.16 товарів та послуг залежно від курсу євро у розмірі 1213897,49 грн.

Так, між ПрАТ "Укргідроенерго" та ТОВ "АВМ АМПЕР" 06.12.07 укладений контракт №UHE/C-MVA-05/07, яким передбачено поставку позивачем комплектних розподільних пристроїв для Київської ГАЕС, Київської, Канівської, Кременчуцької, Дніпродзержинської, Дніпровської (1 та 2), Каховської та Дністровської ГЕС (т. 1, а.с. 208-237). Ціна товарів та послуг у контракті визначена у валюті євро з подальшим переведенням в українську гривню, а оплата мала проводитись таким чином: авансовий платіж - 10% від ціни контракту мали бути сплачені протягом 60 діб від дня підписання контракту, 80% від контрактної ціни мали бути сплачені протягом 60 діб після отримання товарів, а 10% - протягом 60 діб після дати сертифікату прийомки для відповідної поставки, що був виданий замовником.

Сума кожного платежу розраховувалась в євро, а для цілей оплати кожен платіж конвертувався в еквівалентну суму в українській гривні на основі курсу НБУ на дату виставлення інвойсу постачальником.

З пояснень позивача колегією суддів встановлено, що упродовж 2008 - 2014 років ТОВ "АВМ АМПЕР" на виконання умов зазначеного контракту поставило ПрАТ "Укргідроенерго" товари та послуги. Однак, оскільки фактична поставка товарів/послуг за контрактом відбулись значно пізніше, аніж перераховано авансовий платіж, виникла курсова різниця між ціною товарів/послуг на дату підписання видаткових накладних/актів виконаних робіт та дату здійснення попередньої оплати за ці товари/послуги.

На цій підставі між ТОВ "АВМ АМПЕР" та ПрАТ "Укргідроенерго" 03.03.17 підписані акти коригування вартості установок, обладнання, ціна якого встановлена у валюті, що відрізняється від національної валюти України (т. 3, а.с. 102), у яких сторони відкоригували вартість відвантажених товарів та наданих послуг на курсову різницю першого авансового внеску 21.01.08 та дату видаткових накладних/актів виконаних робіт і повної оплати, що здійснена у період з 30.05.08 по 16.04.16, розрахункова сума коригування загалом склала 1213897,49 грн. Дану суму позивачем віднесено до інших витрат операційної діяльності у І кварталі 2017 року. При цьому 860207,91 грн списані як безнадійна дебіторська заборгованість на підставі пункту 20 П(С)БО 16 "Витрати", а 353689,58 грн списані у порядку виправлення помилок у бухгалтерському обліку.

До матеріалів справи позивачем надано журнал-ордер і відомість по рахунку 3610 за 01.01.2014-28.02.2017, 01.01.2015-28.02.2017, березень 2017. Із указаних регістрів бухгалтерського обліку вбачається, що у періоді із 01.04.2014 р. по березень 2017 року в бухгалтерському обліку позивача відображена дебіторська заборгованість за ПрАТ Укргідроенерго в сумі 1 213 897,49 грн., яка утворилася за рахунок курсової прив`язки до ціни контракту в євро внаслідок розбіжностей між датою реалізації та датою оплати. Тобто, при реалізації продукції вартість була визначена за курсом євро на дату реалізації, а оплата за поставлену продукцію здійснювалась за курсом євро на дату оплати.

Також вказаними документами підтверджується, що зазначена вище дебіторська заборгованість виникла не у березні 2017 року, як про це помилково зазначено судом першої інстанції, а наступним чином: станом на 01.04.2014 відображена дебіторська заборгованість ПрАТ "Укргідроенерго" у розмірі 860 207,91 грн; станом на 01.01.2015 відображена дебіторська заборгованість ПрАТ "Укргідроенерго" у розмірі 1 213 897,49 грн.

Таким чином, з урахуванням п. 6 П(С)БО 10 Дебіторська заборгованість , відповідно до якого, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг, у бухгалтерському обліку позивача курсова різниця, у розмірі 1 213 897,49 грн, була відображена не лише як дебіторська заборгованість ПрАТ "Укргідроенерго", але і як дохід.

З огляду на викладене, обставини щодо відображення позивачем у бухгалтерському обліку курсової різниці за спірним контрактом у розмірі 1 213 897,49 грн у період її вининнення, як дебіторської заборгованості ПрАТ "Укргідроенерго" так і у якості доходу, підтверджується матеріалами справи.

При цьому, як вбачається з пояснень позивача, підприємством не здійснювалось формування у бухгалтерському обліку витрат (доходів) від курсових різниць за контрактом у період їх виникнення саме у якості витрат у зв`язку із відсутністю документального підтвердження таких курсових різниць на момент їх виникнення. Курсові різниці за контрактом у розмірі 1 213 897,49 грн у період їх вининнення було відображено у бухгалтерському обліку позивача саме як дебіторську заборгованість ПрАТ "Укргідроенерго" та одночасно у якості доходу, з якого у свою чергу було сплачено податок на прибуток підприємств.

Крім того, для відображення у бухгалтерському обліку курсових різниць за контрактом у період їх виникненя у якості витрат, необхідно мати документальне підтвердження понесення цих витрат.

Таке документальне підтвердження було отримано позивачем 03.03.2017 при підписанні з ПрАТ "Укргідроенерго" актів коригування вартості установок, обладнання, ціна якого встановлена у валюті, що відрізняється від національної валюти України , які містять розрахунки коригування вартості поставленого товару/виконаних робіт відносно курсу євро на дату першого авансового внеску та дату видаткових накладних/актів виконаних робіт і повної оплати по ним.

Станом на 03.03.2017 із підписанням зазначених вище актів коригування, дебіторська заборгованість ПрАТ "Укргідроенерго" за контрактом у розмірі 1 213 897,49 грн набула статусу безнадійної, як така, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником, що відповідає ознакам безнадійності відповідно до п. 4 Положення стандарту бухгалтерського обліку № 10 Дебіторська заборгованість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237.

Відповідно до п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, сума безнадійної дебітоторської заборгованості 1 213 897,49 грн була відображена Товариством на рахунку бухгалтерського обліку 949 Інші витрати операційної діяльності .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов промилкових висновків щодо невідображення у бухгалтерському обліку даних про наявність дебіторської заборгованості позивача за контрактом №UHE/C-MVA-05/07 від 06.12.17 з ПрАТ "Укргідроенерго" у відповідних періодах, а також, що списання дебіторської заборгованості у березні 2017 року не пов`язане з отриманням позивачем доходів від ведення господарської діяльності у звітному періоді.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС у Полтавській області від 03.07.19 №0008821401 ТОВ "АВМ АМПЕР" правомірно донараховане грошове зобов`язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 218502,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 54625,50 грн., а тому позовні вимоги щодо скасування вказаного рішення субєкта владних повноважень в зазначеній частині підлягає задоволенню.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України").

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 по справі № 440/2472/19 скасувати в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008811401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 110 944,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 736,00 грн. та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008821401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 218 502,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 54 625,50 грн.

Прийняти постанову, якою задовольнити в цій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР".

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008811401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 110 944,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 736,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008821401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 218 502,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 54 625,50 грн.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду 01 листопада 2019 року по справі № 440/2472/19 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" судові витрати за подачу позовної заяви в сумі 6 177 (шість тисяч сто сімдесят сім) грн. 11 коп. та за подачу апеляційної скарги в сумі 9 265 (дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 67 коп.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 по справі № 440/2472/19 скасувати в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008811401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 110 944,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 736,00 грн. та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008821401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 218 502,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 54 625,50 грн.

Прийняти постанову, якою задовольнити в цій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР".

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008811401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 110 944,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 736,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 3 липня 2019 року №0008821401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 218 502,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 54 625,50 грн.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду 01 листопада 2019 року по справі № 440/2472/19 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ АМПЕР" судові витрати за подачу позовної заяви в сумі 6 177 (шість тисяч сто сімдесят сім) грн. 11 коп. та за подачу апеляційної скарги в сумі 9 265 (дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 67 коп.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич Судді (підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Постанова складена в повному обсязі 27.02.2020