Постанова

від 26.02.2020 по справі 540/1930/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1930/19 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.

Дата і місце ухвалення 11.11.2019р., м Херсон

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

17.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 04.01.2019 р. по 11.11.2019 р. включно у розмірі 90077 (дев`яносто тисяч сімдесят сім) грн. 70 коп. з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач посилався на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 24 528,20 грн. присуджений за рішенням суду був виплачений позивачеві 16.05.2019 року, що підтверджується платіжним дорученням про виплату коштів.

Що стосується невиплати заробітної плати з 04.01.2019 року по даний час, апелянт зазначає, що позивачем не вчинено жодних дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі, не вжито заходів щодо виконання рішення суду в частині поновлення останнього на посаді шляхом направлення виконавчого листа до державної виконавчої служби.

На думку апелянта, суд першої інстанції для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі мав з`ясувати чи мала місце затримка виконання рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Апелянт вважає, що в даному випадку судом першої інстанції не з`ясовано вказані питання, та при цьому невірно розраховано період затримки виконання рішення, що призвело до неправильного вирахування суми середнього заробітку.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

28.01.2020 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року - без змін.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управлінням ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 року по справі № 540/2272/18 визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з реорганізації Генічеської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області № 49-О від 11 жовтня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньосірогозького відділення Генічеської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 11.10.2018 року, стягнуто з Головного управління ДФС у Херсонській області Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 24528,20 грн. (двадцять чотири тисячі п`ятсот двадцять вісім гривень 20 коп.). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 року у справі № 540/2272/18 рішення Херсонського окружного адміністративного суду змінено та викладено третій та четвертий абзаци в наступній редакції:

"Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньосірогозького відділення Генічеської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області з 11.10.2018 року.

Стягнути з Генічеської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 24 528,20 грн.".

В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 року залишено без змін.

В свою чергу, відповідно до п.п. 2,3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно ст. 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Статтею 129 1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В свою чергу, статтею 236 КЗпП установлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У рішенні від 24.01.2019 року у справі № 760/9521/15-ц Верховний Суд зазначив, що за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

З огляду на встановлені державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Аналіз правових норм законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

При цьому, чинне законодавство не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Вказаний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №812/1336/17.

Слід зазначити, що як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання.

Однак, як встановлено в ході розгляду даної справи, рішення судів по справі № 540/2272/18 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано ні станом на момент звернення позивача з даним позовом, ні на момент винесення рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивач має право, відповідно до статті 236 КЗпП, на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

При цьому, посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не вчинив жодних дій для поновлення його на роботі, не вжив заходів щодо примусового виконання рішення суду в цій частині є безпідставними, з огляду на те, що стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в тому числі щодо пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 23.06.2015 року у справі № 21-63а15, від якої не відступає Верховний Суд у своїх рішеннях.

Посилання відповідача на припинення Генічеської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області як на підставу невиконання рішення суду колегія суддів вважає безпідставним, оскільки при ліквідації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, зокрема, обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Слід зауважити на тому, що Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Вказане зобов`язання відповідач, як правонаступник, не виконав, що має наслідком застосування передбаченої статтею 236 КЗпП санкції у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Не приймаються до уваги і доводи апелянта стосовно того, що при постановленні рішення у справі № 540/2272/18 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посади новоствореного ДПІ та реорганізованого органу є рівнозначними, та не врахував, що оскільки правонаступником Генічеської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області виступає Головне управління ДФС у Херсонській області Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, то переведення позивача з органу, який реорганізується можливе лише на посади, які належать до нижчої групи оплати праці або на рівнозначну посаду відповідно до ст. 41 Закону України "Про державну службу". Вказані доводи свідчать про незгоду відповідача з рішенням апеляційного суду у справі № 540/2272/18, прийнятого за наслідками апеляційного перегляду справи, та можуть бути підставою для оскарження такого рішення у вищу судову інстанції, однак жодним чином не звільняють відповідача від виконання рішення суду, яке у встановленому законом порядку набрало законної сили та, відповідно, від відповідальності за його невиконання.

В апеляційній скарзі апелянт також зазначив, що не згоден з розрахунком періоду затримки виконання рішення, проведеним у даній справі судом першої інстанції, та як наслідок, з розрахунком середнього заробітку у розмірі 90 077,70 грн. Апелянт зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 року по справі № 540/2272/18 було змінено постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 року, а тому період затримки невиконання рішення має розпочинатись саме з 03.04.2019 року. Також апелянт зазначив, що суд помилився у визначенні кількості робочих днів,що підтверджується довідкою управління фінансово-бухгалтерського забезпечення від 11.12.2019 року № 44/21-22-13-02-11.

Враховуючи наведені у даній постанові норми чинного законодавства щодо порядку набрання законної сили рішення суду та його виконання в частині поновлення особи на посаді, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що період затримки виконання судового рішення повинен обраховуватись саме з 04.01.2019 року. При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 року по справі № 540/2272/18 було стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.10.2018 року по 03.01.2019 року. В частині обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (його періоду, суми) рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 року рішенням суду апеляційної інстанції не змінювалось.

Що стосується посилань відповідача на невірне визначення судом першої інстанції кількості днів затримки, а саме 213, замість 212, колегія суддів зазначає, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 року по справі № 540/2272/18 було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення по день винесення рішення суду включно, а саме з 11.10.2018 року по 03.01.2019 року в сумі 24 528,20 грн. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 року також було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення по день винесення рішення суду включно (11.10.2018 року по 03.01.2019 року) в сумі 24 528,20 грн.

При цьому, судами у рішенні було зазначено, що станом на день розгляду справи кількість робочих днів, за які необхідно стягнути кошти становить 58 днів. 04.01.2019 року не було включено судами до розрахунку середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу по справі № 540/2272/18.

Враховуючи все вищезазначене колегія суддів вважає вірним обрахунок періоду затримки виконання рішення суду саме з 04.01.2019 року, а доводи відповідача у цій частині стосуються кількості днів вимушеного прогулу, за які на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, які не є предметом розгляду даної адміністративної справи та зводяться до переоцінки встановлених у рішеннях судів по справі № 540/2272/18 обставин.

Із врахуванням встановлення згідно рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 року, що середньоденний заробіток позивача відповідно до довідки Генічеської ОДПІ Головного управління ДФС у Херсонській області від 20.11.2018 року про середню заробітну плату ОСОБА_1 становить 422,90 грн., а період затримки виконання рішення - 213 робочих днів (з 04.01.2019 року по 11.11.2019 року), сума, яка підлягає стягненню з відповідача відповідно до норм ст. 236 КЗпП України становить 90 077,70 грн., як вірно зазначено судом першої інстанції.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Частиною статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик

Суддя: О.А. Шевчук