Постанова

від 26.02.2020 по справі 484/2798/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.02.20

22-ц/812/396/20

Єдиний унікальний номер судової справи: 484/2798/19

Номер провадження № 22-ц/812/396/20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,

за участю: представника позивача - Кравченка О.С., представника відповідача - Ремського Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2019 року, ухваленого під головуванням судді - Закревського В.І. в приміщенні того ж суду о 10 год. 25 хв. по справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Атей (надалі - ФГ Атей ) про розірвання договору оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и л а :

У червні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах якого діяв адвокат - Кравченко О.С. звернувся до суду з позовом до ФГ Атей . в якому просив розірвати договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,82 га, розташованої в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області кадастровий номер 4825484600:02:000:0481, укладений між ним та ФГ Атей 20 жовтня 2015 року, зареєстрований 20 червня 2016 року державний реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30230209 від 29 червня 2016 року.

Позов обґрунтовував тим, що на підставі державного акту на право власності йому належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4825484600:02:000:0481, площею 3,82 га, яка розташована в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

20 жовтня 2015 року між ним та відповідачем укладено договір оренди належної йому земельної ділянки, який був зареєстрований на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30230209 від 29 червня 2016 року 15:18:45, державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Курочкіною І.С.

За умовами вказаного договору оренди землі, розмір орендної плати вноситься орендарем не пізніше 01 грудня кожного року у розмірі 3,5% від вартості земельної ділянки та становить 4 731,93 грн.

Посилаючись на викладене та на систематичне невиконання орендарем істотних умов договору щодо внесення орендної плати за 2016-2018 роки, яка в добровільному порядку не сплачена, позивач просив суд про задоволення позову.

Заперечуючи проти позову, представник ФГ Атей у відзиві зазначав про те, що до підписання та реєстрації вказаного договору оренди між сторонами існувала домовленість про продаж позивачем голові ФГ Атей ОСОБА_2 земельної ділянки належної позивачу після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Для підтвердження намірів, 15 жовтня 2013 року позивач отримав від ОСОБА_2 - голови ФГ Атей в рахунок орендної плати 50 000 грн., що підтверджується копією розписки доданої до відзиву. У зв`язку із не зняттям мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, сторони 20 жовтня 2015 року уклали вказаний договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який пройшов державну реєстрацію і набув чинності 21 червня 2016 року. Сторони домовились, що орендар буде сплачувати орендну плату орендодавцю після того, як в рахунок орендної плати буде погашена сума, отримана позивачем, як оплата вартості земельної ділянки. Після реєстрації договору, відповідач 18 серпня 2016 року на прохання позивача, додатково сплатив йому ще 4 561,91 грн., оскільки останній знаходився в скрутному матеріальному становищі, отже відповідач виплатив позивачу наперед 54 561,91 грн. що становить за 11 років оренди, після чого позивач жодного разу за виплатою орендної плати не звертався, тому що знав, що отримав її наперед. Приймаючи до уваги обумовлений сторонами розмір орендної плати - 4731,93 грн., позивач отримав орендну плату за одинадцять років в повному обсязі (4731,93 х 11 = 52051,23 грн.), і навіть має заборгованість перед орендарем в сумі 2510,68 грн.

Посилаючись на викладене представник відповідача просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що заборгованість по орендній платі за договором укладеним між сторонами за 2016-2018 роки відсутня, оскільки відповідачем сплачено в рахунок орендної плати 54 561,91 грн., а відтак і відсутня підстава для розірвання договору оренди відповідно до статей 24, 25, 32 Закону України Про оренду землі .

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко О.С. подав апеляційну скаргу в якій посилаюсь на незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке не відповідає дійсним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що надана відповідачем розписка від 15 жовтня 2013 року не містить відомостей щодо сплати коштів за договором оренди від 20 жовтня 2015 року, а крім того, не надано доказів на підтвердження сплати орендної плати за період 2017-2018 роки.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача - адвокат Ремський Є.В. просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України ).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає.

За положеннями ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,82 га, розташованої в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 903838, виданого 19 жовтня 2007 року (а.с. 49).

20 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ Атей укладено договір оренди землі вказаної земельної ділянки, зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30230209 від 29 червня 2016 року (а.с.11-20).

Згідно пунктів 3.1., 3.2. договору оренди землі орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі та розмірі не менше 3,5% від вартості земельної ділянки (паю) - 4 731,93 грн. не пізніше першого грудня кожного року.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату (п. 11.4 договору).

Пунктом 12.3. договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема, у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на невиконання умов договору, а саме несплату орендної плати за 2016-2018 року.

Заперечуючи проти позову відповідачем було надано копію розписки від 15 березня 2015 року в якій зазначено, що ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 50 000 грн. за що передав до вічного користування земельну ділянку площею 3,82 га., а крім того надано видатковий касовий ордер від 18 серпня 2016 року про видачу позивачу орендної плати за 2016 рік у розмірі 4 561,19 грн. (а.с.47-48).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною четвертою статті 373 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до цільового призначення.

Відповідно до ст. 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини з оренди земельних ділянок, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 21 Закону України Про оренду землі розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Частиною першою, другою статті 31 Закону України Про оренду землі , визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Пунктом 38 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема, у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6977цс16.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності заборгованості по орендній платі за 2016-2018 роки.

Між тим, суд не звернув увагу на таке.

За змістом статті 21 Закону України Про оренду землі розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Укладеним між сторонами договором оренди землі не передбачено внесення орендної плати достроково одним платежем, разом з тим, передбачено внесення орендної плати не пізніше першого грудня кожного року (пункт 3.2. договору). Інша домовленість судом не встановлена.

При цьому суд виходив з наданої відповідачем розписки від 15 жовтня 2013 року та видаткового касового ордеру від 18 серпня 2016 року, згідно яких позивачем отримано від відповідача 54 561,91 грн.

Однак, зі змісту вказаної розписки неможливо встановити, що саме між ФГ Атей та позивачем виникли правовідносини та характер цих правовідносин у зв`язку з її видачою, предмету та ціни за даним правовідношенням, інших істотних умов, необхідних для договорів даного виду.

З розписки не вбачається, що відповідачем наперед здійснено оплату позивачу орендної плати за договором оренди від 20 жовтня 2015 року, оскільки будь-яка інформація в зазначеній розписці відсутня.

Суд першої інстанції, вказуючи, що позивач отримав орендну плату за спірним договором оренди землі у розмірі 50 000 грн., яка нарахована та виплачена йому за майбутні періоди орендної оплати, не звернув уваги на те, що договір оренди землі не містить умов про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо виплати орендної плати наперед. Крім того, у наданій відповідачем розписці також не зазначено, що виплачена ОСОБА_1 плата у розмірі 50 000 грн. є платою за майбутні періоди саме щодо укладеного між сторонами договору. До того ж, суд не звернув увагу на те, що в розписці зазначено, що гроші позивач отримав від ОСОБА_2 як фізичної особи, а не як голови ФГ Атей .

Отже, наведе свідчить про те, що надана розписка не може свідчить про сплату орендної плати за договором оренди, укладеним між сторонами 20 жовтня 2015 року.

Наданий відповідачем видатковий касовий ордер від 18 серпня 2016 року свідчить про сплату орендної плати лише за 2016 рік у розмірі 4 561,91 грн., що не відповідає розміру орендної плати встановленої договором - 4 731,93 грн.

Посилання представника відповідача на отримання позивачем орендної плати, що підтверджується довідкою з податкової інспекції про сплату коштів ФГ Атей із земельного податку та оренди землі не може слугувати підтвердженням сплати орендної плати саме позивачу.

Інших доказів щодо сплати орендної плати за 2017-2018 року матеріали справи не містять.

Отже, встановлене свідчить про систематичну несплату ФГ Атей орендної плати позивачу, що є підставою для розірвання договору оренди.

З урахуванням вищевикладеного, висновок суду про відсутність заборгованості щодо сплати орендної плати, а відтак і відсутність підстав для розірвання договору оренди є помилковим.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 921 грн. (768,40 грн.- за подачу позову + 1 152,60 грн. - за подачу апеляційної скарги).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства Атей про розірвання договору оренди земельної ділянки задовольнити.

Договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,82 га, розташованої в межах території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області кадастровий номер 4825484600:02:000:0481, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Атей 20 жовтня 2015 року, зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30230209 від 29 червня 2016 року - розірвати.

Стягнути з Фермерського господарства (код ЄДРПОУ 23085097, юридична адреса: 55250, Миколаївська область Первомайський район, с. Лиса Гора, вул. Шевченко,14) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Первомайським РВ УМВС України в Миколаївській області, 14 січня 1996 року) судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну) гривню.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 27 лютого 2020 року.